Слово від Ярослава Копельчука.

19 квітня 2018 року  НКЦУ радо прийняв нас,  аби  УМКівці та й не тільки поговорили про найпершу в світі Конституцію. Конституцію Пилипа Орлика, яка була оприлюднена вперше 05.04.1710 в Бендерах…

Говорили про й про ті часи коли вона була, коли вона діяла. Про її актуальність й на даний час…

Потім ми з московським бандуристом МИХАЙЛІЧЕНКО Іваном Івановичем зробили невеликий концерт.

Співали та декламували в обробці Івана Івановича. Під бандуру…

І сам він  співав та грав козацькі пісні…

А потім вже й разом присутні поспівали народних пісень.

Так пройшов черговий квітневий день. В Москві.

Ярослав Копельчук

Чи посадять Савченко?

Середа, 21 березня 2018 20:33

 

 

 

Чи посадять Савченко?

Слово від Кравчука Анатолія

Нарешті почали з’являтись, так звані "неспростовні" докази ГПУ щодо терориста №1 – Н.Савченко і відразу згадались слова дружини генерального прокурора, яка декілька днів тому зазначила: "зверніть увагу, все що говорив генеральний прокурор, підтверджувалось завжди доказами, жодного разу не було голослівних заяв...".

Спираючись на свій колишній досвід слідчого, можу сказати одне – більшої туфти я ще не бачив.

Мова йде про Подання ГПУ до Верховної Ради щодо надання згоди до притягнення до кримінальної відповідальності Н.Савченко.

Я вже не акцентую увагу на питаннях моральності і законності публікації цього документу для широкого загалу, адресованого виключно від генерального прокурора депутатам ВР, бо ці питання взагалі без толку, як ставити так і обговорювати з певною категорією наших громадян.

Так от, в згаданому Поданні зазначено, що Н.Савченко в змові з В.Рубаном, О.Захарченко та іншими невстановленими особами, у т.ч. учасниками ДНР, з метою вчинення терористичного акту, планувала:

«під час перебування Президента України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, державних і громадських діячів на засіданні Верховної Ради України, з використанням мінометів, гранатометів та вогнепальної зброї здійснити обстріл будівель в «Урядовому кварталі» м. Києва, а саме: будівлі Верховної Ради України (м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5), будівлі Адміністрації Президента України (мю Київ, вул. Банкова, буд 11), житлових будинків розташованих на вказаних та прилеглих вулицях. Одночасно з цим, з використанням гранат здійснити вибухи в середині будівлі Верховної Ради України (м. Київ, вул. Грушевського, буд. 5), а з використанням вогнепальної зброї і вибухових пристроїв вбити зазначених державних діячів, які будуть присутні на засіданні Верховної Ради України, а також здійснити вбивства працівників правоохоронних органів, які вчинятимуть дії щодо припинення терористичного акту» (стор. 6).

Світлина від Анатолія Кравчука.

Проаналізуємо лише цей один абзац з 18 аркушів машинописного тексту. І так, Савченко мала, а тут увага:

з мінометів, гранатометів та вогнепальної зброї здійснити обстріл будівель в «Урядовому кварталі», а ж головне – будівлі Верховної Ради України і саме в той час, коли там перебували Президент, народні депутати, Прем’єр-міністр, члени Кабміну, державні і громадські діячі.

Одночасно з цим, з використанням гранат здійснити вибухи в середині будівлі Верховної Ради.

І так, Савченко, з Рубаном а також, з ватажками ДНР Захарченко і Тимофєєвим, які мали кинути ото своє ДНР, особисто приїхавши до Києва бомбити ту Верховну раду, мали з мінометів розвалити вщент «Урядовий квартал», обрушити купол ВР і коли під уламками будівлі, де загинули б Президент, народні депутати, Прем’єр-міністр, члени Кабміну, державні і громадські діячі, туди «одночасно», проходячи між падаючі міни і стелі будинків, як привід, мала зайти обвішана гранатами Ф-1, РГД-5 і вогнепальною зброєю, а це чи то пістолети і автомати, чи навіть великокаліберний кулемет НСВ-12,7 «Утьос», привезений для цієї мети Рубаном від Захарченко, так от мала зайти сама Надійка-терористка і почати: «здійснювати вибухи в середині будівлі ВР, а з використанням вогнепальної зброї і вибухових пристроїв ще й – вбивати зазначених державних діячів».

Тобто, слідчі з прокурорами запевняють, що Савченко з Рубаном, більше жодної особи як співвиконавців злочину не встановлено, не вважаючи главарів ДНР Захарченко і Тимофєєва, ну тоді ще треба було приплести сюди для більшого ефекту й Путіна з Лавровим, так от, реально виходить, лише Савченко, бо саме її визнали: «як організатором так і «безпосереднім виконавцем» теракту мала ДВІЧИ (це важливо!!!) вбити Президента, народних депутатів, Прем’єр-міністра, членів Кабміну і навіть невинних державних і громадських діячів – спочатку мінометним обстрілом, а потім гранатами і стрілецькою зброєю зайшовши в розвалену ВР.

Світлина від Анатолія Кравчука.

І ще одне, наступний абзац, в продовження описової частини злочину, починається: «у нічний час доби здійснити збройне захоплення та утримання будівлі ВР…

Тобто, з ранку, чи навіть вдень, розгромлена з «обрушеним куполом», як казав Луценко, будівля ВР в яку «водночас» під час бомбометання зайшла Савченко і повбивала там всіх, незрозуміло яким чином зібраних Президента з усіма вищеперерахованими, до громадських діячів включно перших осіб держави, це все не рахується, це все – «нєзачьот», бо після цього терорист Надя з Рубаном мали весь день сидіти в розвалинах ними ж розваленого «Урядового кварталу» або ж «житлових будинків розташованих на вказаних та прилеглих вулицях» на вибір, в очікуванні ночі лише для того, аби таки дочекавшись її, бо ж в цей час в країні ніхто б на ті розвалини навіть не звернув би уваги, не те що не прийшов би туди поцікавитись, а що це??? Бо ж в нас в країні, на переконання слідчих і прокурорів немає а ні армії, а ні поліції, ні СБУ з державною службою охорони України, в нас взагалі нікого і нічого немає, лише мертві, тобто вбиті – Президент, народні депутати, Прем’єр-міністр, члени Кабміну і державні та громадські діячі в придачу, ну й живії всіх живих Савченко з Рубаном, а да, забув, ще на шухері десь мали стояти Захарченко з Тимофєєвим – космічні пришельці з ДНР.

Так от, з настанням тої темної ночі, Надя мала вдруге зайти, чи проникнути в будівлю ВР, цього достовірно мені не відомо, бо прокурори просто не прописали цей момент в Поданні, як, до речі, і те, куди та Надя ділась з будівлі вдень, після масового зухвалого і жорстокого подвійного, з повтором вбивства перших осіб держави і де вона до того ж, переховувалась до настання ночі, але це дрібниці для наших слідчих, які чомусь ні чуть не цікавлять прокурорів, що здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні бо ж головне, що після того, як Надя двічі вбила Президента і всіх інших, що з ним зібрались у ВР, вона вночі вдруге зайшла, не виходячи, а це вже майже чудо, в будівлю ВР, але на цей раз, не для вбивства, а для «здійснення збройного захоплення та утримання будівлі ВР», бо вбивати за фантазією слідчого, треба вдень, а захоплювати і утримувати – лише вночі.

І це, повторюю, лише один абзац, ну плюс ще декілька речень від цього юридичного шедевру.

Але ж є принципові питання а де:

співучасники злочину, бо якщо розраховувати на те що хтось повірить в особисту участь "перших осіб ДНР" – Захарченко і Тимофєєва, то, вже казав, треба ще й Шойгу, Путіна, Лаврова туди вплітати, бо, ну що ж там, якщо "гулять то гулять";

поліція, при якій можна було б розвернути мінометні розрахунки в центрі Києва прямо на вулиці і лупашити з них по «Урядовому кварталу», а ще озброєні гранатометами і стрілецькою зброєю групи, які мали обстрілювати купол ВР, до того як він обрушився;

врешті елементарна логіка – як та Надя, заваливши одна (Рубан не в рахунок), ну ладно всю верхівку Держави, але ж і при цьому – купу мирних людей, нагадаю, мали обстрілюватись: «житлові будинки розташовані на вказаних та прилеглих до Урядового кварталу вулицях», після цього могла розраховувати на якесь життя в Києві? Та її порвали б самі люди, але ті питання не цікавлять наших слідаків і прокурорів, бо піар – понад усе!!!

Я навмисно розжував так детально той один абзац, аби акцентувати увагу на головному – документ підготовлено вкрай поверхнево і не професійно, з великою кількістю ляпів, що в майбутньому призведе до стандартної формули, по якій вже не перший рік працює наша навіть не прокуратура, а вся правоохоронна система – гучне затримання, яскравий піар, довге і тихе розслідування, повне розвалення справи в суді і тихеньке спускання її на тормозах з єдиним бажанням, аби якийсь назойливий журналюга не згадав про неї і не підняв галас, хоча, через рік-два кропіткого розслідування, а то й більше, це вже мало кого по-справжньому буде турбувати.

То ж питання – чи посадять Надю, на сьогодні звучить як знущання. Знущання не стільки над Надею, скільки, над правоохоронною та судовою системою в цілому і нами всіма зокрема.

Мабуть краще поставити інше питання – скільки ще то знущання продовжуватиметься, але це таке….

Визнані переможці у щорічних номінаціях «Українець Росії» та «Друг України в Росії» 2017-го року.


Шановні друзі!
Організаційний комітет «Громади українців Росії» в складі Наталі Литвиненко-Орлової (Мурманськ), Андрія Литвина (Петрозаводськ), Алли Акіменко (Суми) та Ігоря Роздобудька (Москва) оголошує про визначення переможців у щорічних номінаціях «Українець Росії» та «Друг України в Росії» 2017-го року.
Розуміючи складне та важке становище сучасного українства Росії, девізом цьогорічного визнання стало: «СМІЛИВІСТЬ та НАПОЛЕГЛИВІСТЬ у відстоюванні гідності України та українців в сучасній Росії».
Отже, переможцем у номінації «Українець Росії» 2017-го року визнано Лідію БЛИЗНОВУ (Білоус), керівника родинного гуртка «Збіжжя» з Омська. Протягом останніх років пані Лідія постійно виходить разом з онуком Грицьком на пікети та флешмоби в підтримку України, влаштовує українознавчі заходи в школах та дитячих садах Омська, брала участь у відкритті пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку в Новосибірську та відвідинах могили українського поета і громадського діяча Павла Грабовського в Тобольську.
Переможцями у номінації «Друг України в Росії» 2017-го року визнано заслужену артистку Росії та України Лію АХЕДЖАКОВУ (Москва) та правозахисника, дослідника історії політичного терору в СРСР Юрія ДМИТРІЄВА (Петрозаводськ). Тендітна, але непохитна Лія Ахеджакова не втомлюється демонструвати послідовну проукраїнську і антиімперську позицію, за що неодноразово отримувала погрози. Лія Ахеджакова підкреслює, що Росії є чому повчитися в України. Вона зазначає: попри те, що російський і український народи є братами, Україна «втекла» від Росії при першій же можливості. Це пов'язано з тим, що на українській землі ще пам'ятають табори Сталіна і Голодомор.
Весь нинішній рік утримується в СІЗО-1 («Тюремному замку») Петрозаводська Юрій Дмитрієв, дослідник, що багато зробив для відновлення пам’яті про українців, визначних та простих, що загинули 80 років тому, в листопаді 1937 р., в карельському Сандормосі. Але цей друг України не зламався під пресом російського кривосуддя. Юрій Олексійович в умовах ув'язнення продовжує напружено працювати над своєю книгою зі списками засланих, у тому числі з України («куркулів» із родинами тощо), значна кількість яких загинула. Активно веде листування. Кожне повідомлення проходить через цензуру. Та все ж Юрій у своїх листах висловлює підтримку українцям та іншим народам, які борються проти тоталітаризму, авторитаризму і імперськості.
Вітаємо переможців!
Також Організаційний комітет «Громади українців Росії» повідомляє про заснування нової, третьої щорічної номінації «Спадкоємці Української Гідності у Росії». У цій номінації ми визначатиме представників нового, молодого покоління українців Росії, в плідній праці яких сподіваємося побачити майбутнє нашої діаспори. Переможцем цьогорічної номінації «Спадкоємці Української Гідності у Росії» визнаний Грицько Кука, член родинного гуртка «Збіжжя» з Омська.
Тішимося і радіємо, що цей відважний хлопчина, народившись і проживаючи далеко за межами України так шанобливо і щемно-зворушливо ставиться до неї. Грицько цікавиться всім, що відбувається в Україні, приймає запрошення на участь у всіх конкурсах, які репрезентують Україну та підносять її імідж у Світах. Відтак, він один з переможців на читання творів Т. Г. Шевченка,
І. Я. Франка та всі його дитячі малюнки стверджують той факт, що Україна там – де живуть Українці. Разом з бабусею Грицько приймає участь у всіх етнографічно-просвітянських заходах в дитячих садках, школах, тощо. Грицько учасник флешмобів «За єдину Україну» та інших заходів, спрямованих на захист Вітчизни-України.

Шановні друзі – члени Громади Українців Росії, наші читачі! Сподіваємося, що лауреатів на високе звання «Українець Росії» та «Друг України в Росії» 2018-го року ми оберемо разом з вами! Тож пишіть, висловлюйте ваші пропозиції щодо гідних кандидатів на це звання протягом цього року. Разом – переможемо!
Організаційний комітет Громади українців Росії.
Січень 2018 року.

З Днем миру, Україно!

П'ятниця, 22 вересня 2017 14:48

Друзі, сьогодні, 21 вересня, — Всесвітній День Миру — головне свято ООН.

А тим часом, на Росії.
Андрей Сергеевич Литвин

Відстояв годину в одиночному пікеті на Студентському бульварі Петрозаводська.

Слава Україні!

СТОЇМО ЗА СВОЇХ. Україна.

Понеділок, 21 серпня 2017 17:44
 

Звернення до

Президента України Порошенка П.

Копія:  Очільнику СБУ  Грицаку В.          

Копія: Міністру МВД Авакову А.Б.

Копія: Міністру оборони Полтораку С.

Копія: Генеральному Прокурору Луценко Ю.

Копія: Прем’єр – міністру  Гройсману В. 

Копія:  Конституційний суд України 

Копія: Міністру культури Нищуку Є.

Копія: Міністру Інформаційної політики Стецю Ю.

Копія: Яценюку А. - Лідеру партії «Народний Фронт»

Копія: Партії «Народний фронт»,

Копія: Партія Блок Петра Порошенка «Солідарність»

Копія: Об‘єднання «Самопоміч»

Копія:  Громадянський корпус «Азов»

Копія: Тимошенко Ю.,  Лідеру партії «Батьківщина»

Копія: Тягнибоку О., Лідеру ВО  «Свобода».

Копія: Гай-Нижник П., Лідеру Націонал-консервативної партії «Булава»

Копія: Ляшку О., Лідеру Радикальної партії.

Копія: Габер М., Лідеру Патріотичної партії України  

Копія: Політична партія «Громада і закон»

Копія: Голомші М., Лідеру Політичної партії «Патріот» 

Копія: Конституційна Партія Народу України

Копія: Патріотична партія «Рідна Україна»

Копія: ЗМІ Світу, (так як інформація є публічною)

Копія: Уряди Заходу (так як то наші партнери)

 

  Вельмишановні  Президент України і Уряд України,

  Пан Петро Олесійович Порошенко, Президент України,  Народ України просить Вас захистити честь України, як то і належить Гаранту Законності України і Виконавцю Волі Народу України.

Так звана луганська республіка не тільки вбиває Україну фізично а й психологічно та інформаційно.

Роблять вони те методично та професійно і нажаль, ми й досі не можемо нічим похвалитись у здійснення дієвої протидії щодо цієї інформаційної війни, яка ведеться майже «в одні ворота». Приходиться тільки констатувати факти їх активності та поширення тої брехні на весь світ. А як відомо, той, хто сказав першим, має перевагу. Другому залишається лише виправдовуватись.

Народ України хоче і має право знати, чому новоорганізоване міністерство Інформаційної політики в європейській, цивілізованій, підтримуваній світом Україні не тільки не досягає інформативної переваги в оперативному та якісному поданні правдивої інформації, а постійно пасе задніх, навіть порівняно із тими фейковими ДНР-ЛНР, не говорячи вже за пропаганду Росії, взагалі не роблячи бодай яких кроків якщо не для попередження, то хоч  для захисту нашої держави від цинічних наклепів «автомийників, шахтарів та трактористів».

Чи може таке бути, щоб дилетанти, чи то оті шахтарі та трактористи, діяли професійніше, ніж цілі міністерства України?

Чи можуть наші силові відомства та профільні міністерства, покликані законом бути суб’єктами інформаційної боротьби погодитись з такими словами:

За годы "независимости" украинская власть практически полностью уничтожила авиационную отрасль. Во время военных действий силами украинской армии на Донбассе было сделано все, чтобы разрушить созданное руками наших людей…

Разом з тим, цілком логічно в цю схему вписуються слова полковника ЗС України Анатолія Кравчука виказані ним на "Обозревателе":

Пока мы тут презрительно считаем их всех там умалишенными ватниками, Россия мощнейшей промывкой мозгов, делает из них тот истинный "народ Донбасса", который никоим образом и ни при каких условиях не идентифицирует себя в дальнейшем с украинским народом. Об какой-либо интеграции говорить даже нечего, а это значит, что даже если мы и примем назад оккупированные ныне территории, то люди, которых мы, кстати, вынуждены будем принять вместе с территориями, окажутся для нас полным сюрпризом, пропитанным такой идеологически-гремучей, антиукраинской смесью, насквозь пронизанной ненавистью ко всему украинскому, что надо будет сильно ломать голову и не только, дабы решить, а что же с этим всем делать и вот тут-то и возникает главный вопрос этих размышлений – так кто же, при таких раскладах, тут тогда из нас всех идиот и ватник, а кто профессионал и государственник с далеко идущими планами.

https://www.obozrevatel.com/society/gastello-letchik-i-osnovatel-aviatsii-lnr.htm

Чому міністерства працюють і отримують зарплату від народу України, а їх роботи не видно? Якщо те,  що мають робити оті міністерства, замість них робить звичайний полковник ЗС України, то можливо саме таким полковникам і треба довіряти певні напрямки та галузі, в яких вони демонструють свої вміння?

Не зрозуміло, коли отой полковник загострює увагу суспільства, намагаючись привернути й погляди фахівців з інформаційного протиборства до зазначеної ним проблеми, деякі державні міністерства в цей час відправляють українських дітей в саме лігво  ворога. Чи може вже в нашій державі закінчилась війна з Росією, чи може кожного дня перестали гинути наші хлопці від куль противника? Ми напевно щось пропустили, бо ж якщо війна закінчилась, то, судячи з отаких поїздок українських дітей та художників до Росії – явно не на нашу користь.

Пане Президент, Народ України хоче бачити не лише патріотів очільниками українських міністерств, але й  ще й професіоналів, які реально здатні до продуктивної праці, а не популістських заяв і пустого декларування всепереможних реформ, яких на жаль ніхто не те що не відчув, але й навіть не побачив.

Пане Президенте.

Шановні очільники ключових міністерств України.

Поважні Лідери партій, невже ми дозволимо, щоб оті фейкові денери-ленери, а по факту Росія, що стоїть за їх спинами, переписували древню та давню історію України-Руси?

Невже ми дозволимо їм спустити нанівець усі здобутки та ідеали Майдану, зробивши наші чисельні втрати від російської навали марними?

Країна потребує нових людей, нових думок, які дадуть їй новий поштовх і це зараз залежить саме від Вас, пане Президенте, бо лише Ви можете зробити так, аби такі полковники були затребувані державними інституціями і могли втілювати свої здібності на благо нашій Україні і нашому народові, бо інакше ми програємо, вчергове і остаточно.

Слово за Вами…

 

Сильне й мужнє Слово від полковника ЗСУ Кравчука Анатолія

В связи с войной, мы абсолютно по-другому стали смотреть на наших близких соседей – Российскую Федерацию, при этом, довольно часто и помногу говорить о неадекватности, а в связи с этим, и о трудной прогнозируемости некого В.Путина, думаю вы в курсе о ком я.

Вместе с тем, уверен, это не совсем правильно, если не сказать резче – это совсем не правильно. Скажу больше, как по мне, то так могут заявлять лишь те, кто в профессиональном отношении являются абсолютными дилетантами и профанами.

В разведке  существует такое понятие, как психологический портрет на объект разработки. Так вот, в нем психологи и другие эксперты, выписывают наиболее эффективные пути воздействия на этот самый объект и его возможные реакции на эти воздействия и это при том, что очень часто на указанный объект удается собрать довольно сжатую, иногда просто минимальную информацию. Это довольно профессионально делалось еще при Союзе и до сих пор делается в нормальных странах, где дипломы не покупаются, а, например, в психологи  идут не бывшие дирижёры и физруки, попавшие под сокращение, а отбираются лучшие из студентов, прошедшие колоссальный отсев и проучившиеся после, в лучших европейских ВУЗах.

На Путина же, этой информации существует столько, что при желании, а главное, при наличии по-настоящему эффективных спецслужб, его можно было бы уже давно завербовать до такой степени, что он, надев на себя вышиванку, каждый день в Кремле начинал бы свой рабочий день с пения украинского гимна и чтения Шевченко вслух. Хотя готов признать, это на самом деле очень сложный путь и сделать это не просто. Более того, скажу честно, что существует и другой, альтернативный способ, много легче, это, вообще ничего не делать, просто сказать – та он не адекватный и поэтому мы не можем ничего спрогнозировать.

Вот именно через его не прогнозируемость и сумасшествие мы Крым проморгали, и с Донбассом 4-й год сплошные непонятки, и реформы у нас буксуют, и коррупция процветает, и коммуналка скачет, ну просто, как сумасшедшая (не путать с его сумасшествием), та это все и еще много чего, исключительно потому, что – он просто не адекватный какой-то и, фактически не прогнозируемый, а мы тут ни при чем.

И вот я с этим почему-то категорически не согласен. Более того, даже готов доказать, что Путин, как вам не приятно это слышать, дорогие соотечественники, абсолютно прогнозируем. Вот к примеру, приехал он намедни, в им же оккупированный Крым и, абсолютно не прогнозируемо, с нашей точки зрения, вместо того, чтобы, по старой доброй русской традиции, водку глушить да рукавом занюхивать, он с Медведевым в музей поперся. Ну ни чудак? Думаю, по нашим меркам – абсолютный чудак и не только на букву "Ч".

А теперь главное. В этом музее, а побывал он в "Херсонесе Таврическом" в Севастополе, он тоже, как не дивно, не водку хлестал и под музеем опосля там валялся, а, опять-таки, абсолютно не прогнозировано, для наших "фахивцив" от психологии и других непонятных наук, речи толкать стал и вот что наговорил там губами, да еще притом и вслух: "Здесь нужно создавать русскую, российскую Мекку. Дело не в том, что здесь князь Владимир крестился, а в том, что после этого здесь началось укрепление централизованного российского государства".

Далее Путин добавил, что на базе единого рынка, общего языка, общей веры и власти князя было создано "единое национальное Русское государство и, по сути, русская нация".

А вот теперь мой прогноз о "непрогнозируемом" Путине и его действиях. Человек озабочен темой воссоздания Российской империи, упустим в каких именно границах, но, что совершенно определенно – не без Украины.

А это значит, что пока будет жив Путин, а если на его место придёт такой же или очень похожий, то и еще далее, Россия не откажется от экономической, политической, а главное культурной экспансии Украины только потому, что Украина является краеугольным камнем во всей российской идеологии, где Россия является духовной, культурной и, даже территориальной преемницей Киевской Руси, а поэтому и рассматривает ее земли как свои собственные, да и ее украинский народ, как свой собственный.

Именно поэтому, Путин проводит очень четкую и, черт побери, весьма результативную политику информационного воздействия как на свой российский народ, так и на окружающие страны дабы иметь под ногами эту твердыню, исходящую исключительно из многовекового перекручивания истории и постоянной лжи, с параллельным уничтожением всего украинского, где он постоянно заявляет права на Украину, как на своего вассала, а вот мы, вместо того, дабы наконец-то осознав всю серьезность и неотвратимость по-настоящему смертельных угроз исходящих от России и дело тут даже не в Путине, а в имперских амбициях этого народа в целом, ополчиться всем миром наконец-то и все силы бросить на противостояние этому мега опасному врагу, мы, на раслабоне эдак, рассуждаем о его неадекватности – что мол с дурака возьмёшь, он же непредсказуем.

Это очень опасная позиция и даже преступная, потому, что за долгую историю нашей страны, мы неоднократно оказывались в кабале от российского монстра и после всего этого, только полный идиот может считать, что вот на этот раз, для нас все кардинально поменялось и мы наконец-то стали свободны. Нет!!! Мы по-прежнему в огромной опасности и если не бороться как следует, а выжидать, мы в очередной раз проиграем и вот тогда, вопрос о неадекватности и мало прогнозируемости надо будет задать кому то другому, но не Путину.

 

Світлина від Катерини Марійчук.

 

Дуже важлива і дуже розважлива стаття.

Тим цінніша, що то є

слово від полковника Ген. Штабу ЗСУ Кравчука Анатолія.

 В чергове дивуєшся, наскільки з одного боку потужно, з іншого ж, безапеляційно і навіть безсоромно та брехливо працює російська пропаганда в рамках все тієї ж гібридної війни, яку нагадаю, вже четвертий рік поспіль веде Російська Федерація проти України.

Немає сумніву, що, як би там не роздували щоки самі росіяни, але ж, однією із найбільших загроз їх економіці, а значить і політиці, безумовно є санкції, що наклало на них цивілізоване суспільство, перш за все, Європа та Америка, саме тому інформаційна війна, яку веде Росія, є для неї багатовекторною і наряду з власним та українським інформаційним простором, вони доволі потужно працюють і "на закордон", саме на тих, хто й наклав на них оті санкції.

Черговий приклад – сепаратистський рупор "Русская весна" оприлюднив матеріал під назвою "Неожиданно: На Западе начали признавать вину США за гибель Boeing MH17 на Донбассе".

Єдине, що тут не лише логічне, але й ще є абсолютною правдою, так це оте їхнє – "несподівано", все ж інше - зухвала брехня, починаючи з назви і до останньої крапочки, яка теж виглядає брехливою.

Але ж знов таки, за тією брехнею гарно проглядається потужний інститут російської пропаганди, який промиває мізки сотням мільйонів людей по всьому світі.

На цей раз росіяни стверджують, що в вересні має вийти книга "известного европейского политолога, профессора факультета международных отношений университета Сассекса, председателя общественной организации "Комитет бдительности против возрождающегося фашизма" Киса ван дер Пиля под названием "Выстрел. Рейс МН-17, Украина и новая холодная война".

Фактично, для розумних людей вже в цьому клаптику інформації закладена відповідь на весь матеріал щодо його брехливості. Якщо глянути лише в назву того комітету, який "бдіт проти отого фашизму", то відразу зрозуміло, що це за "відомий європейський політолог" і за чиї гроші він став "відомим", але ж з іншого боку, наскільки треба потужно працювати на всіх фронтах, а це перш за все і розвідка, і дипломатія на ряду з політикою і та ж, інформаційно-пропагандистська діяльність і вся ця моща працює не десь там на одному клаптику світу, в одному регіоні, а майже в кожній з ведучих країн планети росіяни спромоглись наслідити.

США, Франція – з виборами, переворот в Чорногорії, прослуховування телефонів керівництва Німеччини, кібератаки в Україні, а потім і по всьому світові і це лише так навскидку, що спало на пам’ять.

І от, бачте, як воно врешті-решт все вийшло насправді!

Нарешті, завдяки отій сумнозвісній "Руській весні", в розпал літа, все стало на свої місця, все стало зрозумілим навіть нам, сіромахам, але знов таки, лише завдяки отим російським пропагандистам. А як же ж, де ж ми ще правду можемо взнати, як не від отих породжувачів розп’ятих хлопчиків і покусаних снігурів.

Виходить те, що міжнародна слідча комісія чітко і остаточно встановила безпосередню причетність до збиття «Боїнгу» російським «Буком» з якого стріляли знов таки, російські кадрові військові, після чого його екстрено евакували назад, в ту ж саму Росію, з якої він перед цим і прибув, то це все, як виявилось, повна дурня, бо вийшла, чи точніше лише має вийте якась там книжечка, в якій відкрилась дивина, лише вдумайтесь в цю нісенітницю - "На Заході почали визнавати вину США у загибелі Boeing MH17 на Донбасі".

Хто саме, коли почали визнавати, вчора, позавчора і це при тому, що книжка лише має вийти в вересні, а в них вже – визнали наперед, ще навіть не читавши книжки і головне, в чому та вина, яку визнали – це все питання на які ви не знайдете відповіді, ані в книжці, ані в цій статті, книжці присвяченій, але апеляція, до "відомий європейський політолог", "университет Сассекса", книга буде видана німецькою у Кельні, видавництвом "Папи-Росса". Все це діє на російського обивателя майже магічно, і якщо в світі і не багато віднайдеться людей, хто повірить в ці казки, але росіяни і не лише ті хто живуть в самій Росії, але й переважна більшість з тих, хто мешкає і за її межами, у тому числі і в Європі, будуть свято вірити, що це саме Америка, ну якщо й не особисто збила того «Боїнга», то принаймні підштовхнула, чи то смикнула за рукав російського офіцера, який з переляку, не бажаючи того і натиснув на кнопку «Бука».

І нарешті, декілька слів, для рідної вишевати. Жодного разу не закликав діяти аналогічно російській пропаганді, на то вона й гібридна війна, аби вміти відповідати нестандартно, але адекватно. Не буду задавати дурних питань, а лише нагадаю  про одне міністерство, яке в народі охрестили мінСтець, так от за його функціоналом, воно мало б проводити у тому числі і заходи іміджевого характеру саме на закордону аудиторію. Чи маємо ми низку гучних тих заходів, чи маємо ми зміну в свідомості європейської аудиторії щодо покращення нашого іміджу, чи сприймає нас Європа, як рівного суб’єкта в перемовинах ні навіть не щодо геополітичних питань, за це годі й говорити, мова йде лише про те, що безпосередньо стосується наших особистих питань, щодо впирається в нашу власну долю? На це не важко відповісти, достатньо лише пригадати останні перемовини що відбулись цьогоріч у липні на G20, під час якої паралельно були проведені переговори між канцлером Німеччини А.Меркель, президентом Франції Е.Макроном та президент РФ В.Путіним щодо війни в Україні. Але ж люди добрі, війна то точиться в Україні і гинуть на ній українці! Не в Німеччині, Франції чи в Росії, а саме в Україні, то чи не варто б було і Україну запросити до тих перемовин, чи за нас і так "все порішали".

А тепер увага, як про це зазначив помічник російського президента Ю.Ушаков, повідомивши, що переговори відбуваються за "робочим сніданком", майже у "нормандському форматі". І от це "майже у нормандському форматі" вчергове підкреслює колосальну значимість для Росії інформаційно-пропагандистської роботи. Вони просто заточені на цьому. Для простака ця фраза майже нічого не скаже, але хто здатен думати, відразу побачить колосальне презирство в ній до України, заховане в цій здавалось би простенькій фразі і майже переможний крик орангутанга, що тільки-но розігнав всіх суперників і впевнено крокує до самиці, що в очікуванні переможця вже пудрить собі носик, чи щось інше, але про щось інше не тут.

Нагадаю, нормандський формат передбачає участь чотирьох країн – Україна, Німеччина, Франція і Росія. Саме тому, порівнявши дану зустріч з Нормандською четвіркою, Ушаков чітко натякнув, що питання по Україні на цей раз вирішували всі, окрім самої України і це напевно чергова наша дипломатична та й інформаційна "перемога", просто її треба правильно трактувати, щоб народ все зрозумів, але мені цього геть не хочеться, для мене достатньо, того, що вона лише – чергова, а це значить не остання і від того стає трохи сумно.

 

Слово від одного з самих стійких і самих активних Українців в Росії.

Андрій Литвин


Кому керувати Національним культурним центром України у м. Москві?

У 2017 році знову загострилася проблема вибору гідного генерального директора Національного культурного центру України (НКЦУ) у м. Москві. 14 травня 1993 року, за часів Президента України Леоніда Кравчука, була прийнята історична для будівлі №1 по вул. Арбат, 9 постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Культурного центру України у м. Москві». Реконструкція та будівництво здійснювалися з травня 1994 року по липень 1998 року, а 27 листопада 1998 року відбулося офіційне відкриття Культурного центру України (КЦУ) у Москві. Завдяки особистій підтримці Президента України Леоніда Кучми КЦУ отримав сучасний вигляд, а будинок став власністю України. У січні 2003 року КЦУ передали під керівництво Державного управління справами (ДУС) Президента України. 8 лютого 2010 року Президентом Украни Віктором Ющенком КЦУ присвоєно статус національного.
Генеральним директором цього центру від 2001 року і до 15 липня 2015 року (за датою контракту) був Володимир Мельниченко, який створив свою команду — станом на 2014 рік в штатному розкладі нараховувалося аж 44 особи (серед них і такий українофоб як Олексій Докшин, і спритний заступник директора Андрій Бабіков). Всім, природно, виплачувалися зарплати. Крім того, фінансувалися і деякі проекти (в тому числі, видання книг самого директора). У Статуті КЦУ зазначено, що він є «некомерційною організацією у формі установи». Але некомерційна установа знаходиться на самозабезпеченні, заробляючи виключно за рахунок здачі в оренду площ будівлі в історичному центрі російської столиці. При цьому невідомо на яких умовах в НКЦУ були розміщені такі орендарі як редакція журналу «Рідкісні землі», яка фінансується Військово-промисловою комісією РФ і, серед іншого, піарить російську оборонку та її куратора Дмитра Рогозіна.
Оголошений 29 липня 2015 року конкурс на заміщення вакантної посади генерального директора НКЦУ, як стало відомо 9 листопада того ж року, не приніс результатів. Серед кандидатів були одні з лідерів московських українців Людмила Мельник і Віктор Гіржов, кияни Володимир Іонов, Валерій Юрченко, Іван Березовський та інші. В середині жовтня 2015 року, тобто до рішення конкурсної комісії ДУС, одному з лідерів російських українців громадянину України (посаду генерального директора НКЦУ не може зайняти людина, що не має громадянства України) В. Гіржову ФСБ заборонила в'їзд у Росію на п'ять років. 28 жовтня 2015 року на сайті «Кобза — українці Росії» В. Гіржов висловив версію, чому це сталося: (URL http://kobza.com.ua/…/5171-viktor-hirzhov-vyslovyv-versiiu-…) «…чим же я мiг загрожувати нацбезпецi РФ? Невже тим, що брав активну участь у радiо- i телевiзiйних програмах (хай i з проукраiнських позицiй), чи очолював дiаспорнi громадськi органiзацiї? А може, все значно складнiше, i справа у посадi генерального директора Нацiонального культурного центру України в Москвi, на яку я претендував, подавши документи на конкурс до Державного управлiння справами? Знаючi люди говорили, що у мене були всi шанси. Крiм того, я запропонував концепцiю реорганізації цього закладу в iнформацiйно-культурний центр, де були б присутнi не лише «Гопак» i «Несе Галя воду», а й речi бiльш суттєвi, виходячи зi стану нинiшнiх українсько-росiйських вiдносин. Тодi виникають додатковi запитання: кому було вигiдно, щоб я не змiг очолити цю установу? Сьогодні в Москві уважно слідкують за тим, якою буде реакція української влади і світового українства на їхні дії. Українці своїх не залишають в біді».
На жаль, тих, хто дав би В. Гіржову можливість жити і працювати в Києві, не знайшлося. Тож 10 листопада 2015 року у відкритому листі до Президента України Петра Порошенка В. Гіржов пише: (URL https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1060134327353262&set=a.309932819040087.78292.100000701142730&type=3) «І справа тут не лише в мені: Кремль уважно спостерігає за тим, як Україна зустрічає вигнанців з Росії, і байдужість, яку я зустрів на рідній землі, в Росії використають на повну потужність в ідеологічному плані, зокрема, і для психологічного тиску на двомільйонну українську діаспору: мовляв, якщо досить відомий журналіст, політолог і громадський діяч не потрібен Україні, то ви, рядові активісти, їй тим більше байдужі».
У лютому 2016 року екс-президенти України Л. Кравчук, Л. Кучма і В. Ющенко звернулися до чинного Президента України П. Порошенка з проханням відновити В. Мельниченка на посаді генерального директора КЦУ у Москві. (URL http://telegraf.com.ua/…/2306748-eks-prezidentyi-ukrainyi-o…) А ось один із найактивніших українців Росії Валерій Семененко 28 березня 2016 року написав у Фейсбуці: «В Культурному центрі за довгий час керування Мельниченка утворилася группа осіб, скерованих на власні інтереси, які не мають нічого спільного з інтересами української держави, української культури в Росії, з покращенням іміджу України у світі. <…> І в той же час розпинаються про демократію. Блюзнірська поведінка організаторів відкритих листів, зокрема заввідділом діаспори пані Скопенко, яка не може, залагодити прості речі, необхідні для українців в Москві. Скоріш за все тому, що це не стосується її власних інтересів. <…> А нинішній т. в. о. директора Бабіков — то, взагалі, окрема пісня, це просто якийсь безглуздий шарж на КЦУ, на Державне управління справами, якому підпорядкований Культурний центр».
Саме тоді стало відомо, що т. в. о. керівника ДУС Сергій Борзов призначив генеральним директором НКЦУ В. Іонова. Формальне порушення Закону України «Про культуру» дало привід деяким членам колективу НКЦУ не визнавати повноваження нового генерального директора і блокувати його роботу, хоча В. Іонов приймав правильні рішення. 18 серпня 2016 року ДУС відсторонює від роботи та відкликає у Київ В. Іонова, завдяки тому ж самому С. Борзову т. в. о. генерального директора НКЦУ знову стає А. Бабіков. 31 серпня 2016 року дані В. Іонова як директора НКЦУ російські органи нарешті вносять у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, тобто В. Іонов юридично стає повноправним генеральним директором НКЦУ. Але, коли у вересні 2016 року В. Іонов повернувся у Москву, А. Бабіков, О. Докшин й інші не давали йому можливості приступити до виконання своїх обов'язків.
Аналізуючи всі ці події, Ігор Соловей в статті 26 вересня 2016 року зробив наступні висновки: (URL https://lb.ua/…/26/346163_kulturniy_tsentr_ukraini_moskve.h…)
вся діяльність НКЦУ здійснювалася за відсутності фінансування з Києва — центр, як говорив В. Мельниченко в своїх інтерв'ю, знаходиться на самозабезпеченні;
повільність і непослідовність ДУС у Києві дали привід деяким членам колективу НКЦУ не визнавати повноваження нового директора;
конфлікт в НКЦУ має чітко виражений міжособистісний характер, заснований на матеріальних інтересах її учасників. При цьому підлеглі (НКЦУ) відверто саботують розпорядження вищого керівництва (ДУС, у Києві) не без потурання (а може навіть і при свідомому схваленні) деяких його керівників;
зміна директора НКЦУ — це порушення налагодженої за багато років корупційної схеми;
передача НКЦУ міністерству закордонних справ (МЗС) України була б логічним кроком.
Наприкінці вересня 2016 року, нібито для допомоги В. Іонову, ДУС призначило заступником директора — виконавчим директором НКЦУ Валентина Савицького — людину глибоко пенсійного віку. В. Савицький фактично перебрав на себе керівництво НКЦУ, причому при очевидній підтримці С. Борзова. В. Савицький поглиблює і розширює комерціалізацію НКЦУ. Деякі його дії можна назвати провокативними. (URL http://ukrpohliad.org/…/chy-potribni-taki-kulturni-tsentry-…)
Зоряна Созанська 21 лютого 2017 року повідомила, (URL https://lb.ua/…/…/359295_chi_ie_shchos_ukrainske_moskvi.html) що 20 лютого у Національному культурному центрі Украни у Москві провели ювілейний вечір молодого актора театру «Еней», а День Героїв Небесної Сотні ігнорували. Тоді ж Олег Кудрін написав: (URL https://www.facebook.com/oleg.kudrin.5/posts/10212227014374865?pnref=story) «Заступник і виконавчий директор Валентин Савицький і в. o. генерального директора Лариса Бондарук (директор Володимир Іонов був у відпустці) приймали рішення відносно зазначеного концерту, незважаючи на деякі протести. Начальник відділу інформаціі та діаспори Вікторія Скопенко безпосередньо займалася проведенням концерту». До наведеної інформації В. Семененко 24 лютого 2017 року додає: (URL https://www.facebook.com/avisen40/posts/1399778010064478) «Принагідно також треба відзначити бездіяльність посольства у Москві, і відсутність будь-якої злагодженої співпраці між центром і дипломатичною установою. Все ж незважаючи на всі політичні проблеми, робота має вестися. І якщо немає можливості використовувати політичну складову, то культурно-гуманітарну треба відпрацьовувати. Цього нічого практично не відбувається, і даний випадок є цьому яскравий доказ. В структурі Міністерства закордонних справ України є департамент світового українства. Не знаємо, як світове українство, але українці Росії не можуть похвалитися тісною співпрацею з МЗС. Може, найбільша українська діаспора не належить до світового українства».
У решті решт 18 квітня 2017 року ДУС оголосило конкурс на посаду генерального директора НКЦУ у м. Москві. Знову подали заявки В. Юрченко та І. Березовський. Серед нових кандидатів російським українцям найбільш відомі були Тарас Малишевський, який із 2010 року до квітня 2014 року працював у Посольстві України у РФ, і Сергій Винник. У підтримку останнього активну кампанію розгорнув В. Семененко. Довелося мені написати відкритого листа до конкурсної комісії, якого надрукував сайт «Кобза — українці Росії». (URL http://kobza.com.ua/…/5506-lyst-andriia-lytvyna-u-spravi-pr…) У листі написано, що «в тих документах, які вже подав С. Винник, замовчуються важливі факти його біографії. І коли російські імперці нахабно втручалися у справи України, і коли Росія, зневаживши міжнародне право, підступно анексувала Крим, і навіть коли агенти Кремля, спираючись на вирощену ними п'яту колону, розв'язали криваву бійню на Донбасі, С. Винник залишався вірним путінцем — був не просто членом імперської структури під назвою «Єдина Росія», а керував Контрольно-ревізійною комісією її Омського відділення. До речі, на початку березня 2014 року вторгнення російських військ в Україну С. Винник назвав не злочином, а помилкою (!), причому не політичною, а економічною (URL http://tayga.info/details/2014/03/04/~115732). Тільки 4 жовтня 2014 року С. Винник написав заяву про вихід з «Єдиної Росії», але при цьому відзначив: «Серед однопартійців я знайшов багато справжніх друзів» (URL http://omsk300.ru/dgonline/view/id/1570). Як писав Еврипід: «Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу тобі, хто ти»…».
Конкурсній комісії, як і мені, було незрозуміло як громадянин Росії С. Винник може претендувати на посаду генерального директора НКЦУ у м. Москві? На уточнююче питання С. Винник відповів, що стане громадянином України 1 липня 2017 року, але не пояснив яким чином він отримує українське громадянство, залишаючись громадянином РФ. На повному серйозі С. Винник заявив, що збирається одержувати для НКЦУ російські гранти. На яких умовах можна отримувати гроші у країни-агресора?!
С. Винник не склав конкуренції Т. Малишевському та В. Юрченку. Голова конкурсної комісії Василь Чернець вже перед остаточним голосуванням 13 червня 2017 року, (URL https://www.youtube.com/watch?v=40dSzFV-XyY) порівнюючи останні дві кандидатури, віддав перевагу В. Юрченку, бо мовляв пану Т. Малишевському у Москві можуть засунути у кишеню наркотики, з усіма витікаючими обставинами. Тільки одного члена комісії, а саме Василя Романчишина, насторожило, та й то тільки трохи, те, що В. Юрченко в якості прикладу українців Росії, на яких можна спиратися генеральному директору НКЦУ, назвав донбаські земляцтва, Сергія Лебедєва та подібних йому ворогів України. В. Юрченко збирається будувати свою діяльність так, нібито Росія не веде проти України гібридної війни.
Те, як ДУС проводило конкурс, й обрання В. Юрченка на посаду генерального директора НКЦУ у м. Москві не може подобатися справжнім українцям Росії. В. Семененко організував написання відкритого листа щодо цієї проблеми Президенту України П. Порошенку. Але вкотре заточив текст на те, що найкращий кандидат на посаду генерального директора НКЦУ — С. Винник. Цікаво, що інформаційне агенство УНІАН докладно виклало зміст цього листа, але тільки у тій частині, яка стосується конкурсу та В. Юрченка. (URL https://www.unian.ua/…/2012004-ukrajintsiv-rf-oburilo-prizn…) І з цією частиною листа, на мою думку, більшість справжніх українців Росії погодиться.
Відносно ж С. Винника варто прислухатися до однії з найпорядніших і найсміливіших українок не тільки Омська, де найкраще знають С. Винника, але й всієї Росії — Лідії Близнової. Вірослав Мендзів, разом з українофобами, яких він приймав у омське товариство «Сірий клин», бажаючи образити Л. Блізнову, за те, що вона вивішувала календар українських свят, рахував її бандерівкою! Лідія Близнова, спільно з іншими українцями Омська, організовує різні заходи, на яких С. Винник навіть не буває. Він і сам сказав конкурсній комісії, що живе у Москві. У 2016 році обіцяв омських дітей-переможців шевченківського конкурсу повезти до російської столиці, але свого слова не дотримав. А ось на постійні подорожі в Іспанію, Канаду тощо коштів у нього вистачає. Збрехавши, хто ж вам повірить? Поведінка типового кар'єриста-пристосуванця.
Під семененківським листом стоїть 20 підписів (підпису самого В. Семененка серед них немає). Голова Українського Конґресового Комітету США Андрій Футей, Голова Української громади Іспанії «За права, честь і гідність Українців» Юрій Чопик, Президент Конґресу українців Канади Павло Грод, Голова Асоціації «Українці Казахстану» Михайло Парипса ймуть віри В. Семененку, який для Світового Конґресу Українців (СКУ) ототожнює українців Росії, тож підтримують С. Винника. В. Семененко через особисті зв'язки зробив так, що українців Росії у СКУ репрезентують 5 організацій, які не виходять протестувати проти агресивної політики РФ.
А хто з російських українців підписав семененківського відкритого листа Президенту України П. Порошенку? У першу чергу, зрозуміло, Олена Шахбанова, яка разом із В. Семененком тримає у своїх руках сторінку «Українці Росії» у Фейсбуці. Вони не тільки видалили з неї нас із Л. Близновою, але й зробили так, що я не можу бачити цю сторінку. «І в той же час розпинаються про демократію. Блюзнірська поведінка організаторів відкритих листів…» — пам'ятаєте, це оцінка самого В Семененка, але щодо В. Скопенко? Руслан Брагар (Кадіров) (співак, Москва) писав мені з іншого приводу: «Через свою некомпетентність у політиці важко однозначно висловлюватися не піддаючись емоціям!» Але семененківські листи підписує. Долучив В. Семененко до підтримки С. Винника невідомих мені В. Лозинського (греко-католицька громада Москви), і Тетяну Андреєву (Українське товариство «Дніпро», Тольятті). Прикро бачити серед підписантів добре відомих російських українців, котрі, на відміну від С. Винника, не загравали перед укрофобами та «Єдиною Росією»: Михайла Волика (Українська національно-культурна автономія (НКА) Санкт-Петербурга), В'ячеслава Бубнюка (Товариство «Просвіта», УПЦ КП, Владивосток), сургутян Володимира Самборського (НКА «Українці Югри») і Миколу Ганущака (НКА «Українська родина»). Останній, щоправда, 27 серпня 2014 року сказав, (URL http://www.siapress.ru/interview/35100) що ніколи не розділяв українців і росіян «як різні народи».
Підписант Олександр Криницький (Товариство української культури «Криниця», Нижній Новгород) відомий зв'язками з укрофобом Богданом Безпальком. І це було у той час, коли в Україні вершилася Революція Гідності. (URL https://www.youtube.com/watch?v=5wmSKmV5Uc8) Тоді ж у складі створеної на замовлення Кремля організації Б. Безпалька перебувала і Катерина Ширко (НКА «Українці Мурманської області»). Поступово таємне стає явним. І С. Винник змушений був зізнатися українській громаді Омська, що вів перемовини про входження у структуру Б. Безпалька. Тільки зараз В. Семененко пояснив, що хотів за допомогою «своїх» регіональних НКА фактично здійснити рейдерське захоплення ФНКА «Українці Росії» Б. Безпалька. Як можна всерйоз сподіватися обіграти шулера на його полі?! Ким показали себе учасники цього «грандіозного плану»? А може тут теж присутня гра «і нашим, і вашим»?
В Інтернеті є повідомлення (URL https://komiinform.ru/news/3525) про те, що головою оргкомітету установчої конференція Комі регіонального відділення Загальноросійського політичного громадського руху «Єдність» (основи «Єдиної Росії»), яка відбулася 22 січня 2001 року у Сиктивкарі був Олександр Павленко. Чи не той це Олександр Павленко, що у 2017 році підписав листа у підтримку протеже В. Семененка С. Винника? У цьому листі О. Павленка названо Головою правління УНКА Комі, хоча є інформація, (URL https://komiinform.ru/news/132567) що 27 лютого 2016 року у Республіці Комі Головою правління НКА «Україна» було обрано прихильника «русского мира» Миколу Бейзака. О. Павленко, який до того з 2011 року очолював НКА «Україна», на звітно-виборчій конференції був відсутній, так як за сімейними обставинами перебував в Атланті, штат Джорджія, США. Цікаво, що 25 вересня 2016 року О. Павленко розіслав лист українським активістам Росії, в якому у боротьбі за фактичне керівництво НКЦУ у м. Москві підтримав В. Скопенко, тобто протилежний В. Семененку табір.
Друг В. Семененка та С. Винника Аркадій Шелест (Саратовське земляцтво українців Поволжя) 19 лютого 2014 року робив ось такі заяви: (URL http://www.om-saratov.ru/…/19-February-2014-i8621-arkadii-s…) «Кращим варіантом було б, якщо українську опозицію представляла одна людина. І, на мій погляд, така людина є — це Тимошенко, але вона сьогодні перебуває у місцях ув'язнення. Поки ж доводиться визнати, що сьогодні українську опозицію ніхто не контролює. Ви ж бачите, ситуація там поширюється як доміно — і в Одесі вже спалахує, і Львів майже цілком під контролем майданівців. І тому найгірший сценарій — не будемо забувати, що Україна — це ядерна держава і туди можуть бути стягнуті війська. Не важливо які — російські або НАТО». 4 березня 2014 року А. Шелест вважав, що (URL http://www.vzsar.ru/…/arkadii-shelest-o-pisme-prezidenty--n…) «…зараз, в першу чергу, основним завданням є недопущення гонінь і знущань над людьми, які виконували свій обов'язок і залишилися вірними своїй присязі. В даному випадку я кажу про «Беркут». Тому що такі люди завжди становлять основу держави, і коли їх зраджують, то держава зникає і починається хаос, що ми і бачимо зараз». А. Шелест перед кримським «референдумом», який було проведено під контролем Росії 16 березня 2014 року, у складі російської делегації відвідав місто Севастополь, що в той час означало підтримку анексії Росією Кримського півострова.
Ставленик Володимира Жириновського (URL http://www.panlog.com/…/pe…/cd9e2bbad56bc570cc97c48c45a879c3) в Алтайському краї Василь Цока (Українське земляцтво на Алтаї) 10 квітня 2014 року розповідав: (URL http://www.asfera.info/…/ukraintsi_krimchane_obratilis_alta…) «Ми підтримуємо стосунки з багатьма містами і цілими регіонами України як західними, так і східними. Дуже великий відсоток їх населення сподівається на допомогу Росії. <…> Насправді Росія ні в чому не винна, це Європі та Америці потрібно виставити росіян в поганому світлі, так як вони витратили дуже багато грошей на цю заварушку. А що стосується Криму, то це був вибір його мешканців, так само як сьогодні вибирають Південно-Східні області».
Підписант Марко Прокопович (Товариство української культури Хабаровського краю «Зелений клин») публічно осуджує за підтримку України Наталку Романенко (Українське земляцтво «Криниця», Хабаровськ). Так, коли на неї вилили зельонку та відкрили проти неї кримінальні справи, у її присутності на засіданні Асамблеї народів Хабаровського краю сказав: «Так їй і треба!»
25 лютого 2014 року, тобто в той час, коли уряд України ще очолював Сергій Арбузов, Олексій Кривцов (Український культурний центр «Перевесло», Воронеж) говорив: (URL http://vrntimes.ru/…/voronezhskie-obshchestvenniki-prizvali…) «Уряд у Києві дотримується курсу на стратегічне партнерство з Росією. Воно у будь-якому випадку буде і далі розвиватися, тільки, мабуть, в іншому ключі. Наскільки мені відомо, для Росії немає ніяких перешкод у фінансовій підтримці України, угоду про це між президентами двох держав було підписано ще в минулому році. Росія від своїх слів не відмовляється за умови, що в Україні буде легітимний уряд, щоб було з ким конкретно вести діалог. Що ж стосується нашого регіону, то нещодавно губернатор Олексій Гордєєв їздив до Луганська, де підписав ряд угод про співпрацю між нашими областями. Воронезька входить у зону ЄвроДонбаса». Олексій Кривцов не брав участь у проукраїнських пікетах, подібно до того, який 2 березня 2014 року провели адвокат Ольга Гнезділова, громадський активіст Олександр Болдирєв та інші. (URL http://www.moe-online.ru/news/view/284647.html) У 2015 році О. Кривцов, як і В. Семененко, приїжджав на прощу 5 серпня у Сандармох. А 10 вересня того ж року підписав угоду про співпрацю та взаємодію з «Єдиною Росією». (URL http://voronezh.er.ru/news/2015/9/11/v-kopilku-dobryh-del) Фактично підтримуються зв'язки з так званою ЛНР. Так, 23 вересня 2016 року у міській філармонії Воронежа виступив ансамбль «Киевская Русь» з Луганська.
На початку березня 2014 року, коли я подавав заяву у мерію Петрозаводська на проведення пікету «За теріторіальну цілісність України, невтручання в її справи», Світлана Рукавишникова (Товариство української культури «Калина») на репетиції хору «Українська пісня» агітувала за кримнашістський мітинг.
У червні 2015 року за ініціативи голови Карельського конґресу Анатолія Григор'єва керівники національних культурних організацій та відомі громадські діячі Карелії направили звернення голові республіки Олександру Худилайнену і спікеру карельського парламенту Володимиру Семенову, в якому заявили про своє неприйняття «пропагандистської кампанії», розв'язаної проти обраного мера Петрозаводська Галини Ширшиної: (URL http://vesti.karelia.ru/…/lidery_nacional_no-kul_turnyh_obw…) «Галина Ігорівна Ширшина користується довірою і підтримкою дуже багатьох жителів міста Петрозаводська, що вона довела, перемігши на останніх загальних виборах глави Петрозаводського міського округу. Тому останні дії ряду депутатів Петрозаводської Ради і Законодавчих зборів РК, спрямовані проти Галини Ігорівни Ширшиної, ми розцінюємо, як незаконні і такі, що завдають величезної шкоди жителям Петрозаводська і республіки». Але незабаром Світлана Рукавишникова стала запевняти, що не розібралася в змісті підписаного звернення. Вона заявила: (URL http://karelinform.ru/…/nas_obmanom_vtyanuli_v_politichesku…) «Сьогоднішня ситуація в світі дає чимало страшних, наочних уроків того, що буває, коли під різними приводами людей в підсумку використовують для розхитування, розколу суспільства. Те, що сталося у нас — це, я вважаю, просто диверсія проти національних громадських організацій».
16 вересня 2016 року С. Рукавишникова із задоволенням спілкувалася з призначенцем В. Путіна на посаду керівника Карелії О. Худилайненим, (URL http://kobza.com.ua/k…/5373-sviato-lita-u-petrozavodsku.html) який наприкінці 2015 року за допомогою кишенькового Петросовету посунув таки Г. Ширшину з посади мера Петрозаводська.
Чи не є запобіганням перед росіянами назва Шевченківських читань, які провела 11 квітня 2017 року С. Рукавишникова: «Тарас Шевченко и русская культура»? (Хай би вже товариство російської культури проводило захід із такою назвою.) На цьому вечорі виступила і Почесна голова «Калини» Лариса Скрипникова, але С. Рукавишникова її чомусь навіть не згадала у своєму матеріалі для сайту «Кобза — українці Росії». (URL http://kobza.com.ua/…/5491-shevchenko-ta-rosiiska-literatur…) До цього С. Рукавишникова, як протеже Л. Скрипникової, завжди виказувала їй шану.
На сайті Карельського відділення «Єдиної Росії» ще 21 березня 2016 року з'явилась інформація: (URL http://karel.er.ru/…/v-karelii-prodolzhayut-registrirovat-n…) «У ході роботи регіонального оргкомітету учасниками попереднього голосування щодо кандидатур для подальшого висунення від Партії «Єдина Росія» кандидатами в депутати Петрозаводської міської ради XXVIII скликання були зареєстровані <…> і Світлана Рукавишникова». Може хтось ще «не знає», що «Єдина Росія» — верхівка кримнашістів?!
Згадані всі 20 підписантів. Висновки можете зробити самі.
Насамкінець, повертаючись до проблеми керівництва НКЦУ, зазначу, що більшість українських активістів Росії, на відміну від В. Юрченка, негативно ставляться до підпорядкованості НКЦУ ДУС Президента України — господарській установі. Найкращий варіант — НКЦУ у складі «Українського інституту» МЗС. Крім керівництва МЗС, ключові люди, що можуть вплинути на Президента України у цьому питанні: Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе, Народний депутат України Ганна Гопко, тобто політики нової генерації. У руслі побудови правової держави треба, щоби відповідні державні органи України провели перевірки і зробили необхідні висновки щодо діяльності В. Мельниченка, О. Докшина, А. Бабікова, С. Борзова, В. Савицького. В умовах гібридної війни потрібно розглядати КНЦУ не як черговий об'єкт державного сектору економіки, а як форпост української культурної дипломатії.

 
Світлина від Катерини Марійчук.
Запрошуємо молодих українців від 7 до 30 років до участі в Міжнародному поетичному Інтернет-конкурсі “Віршована мелодія” – 2017.  Надсилайте свої заявки та вірші українською мовою в жанрі пісенної лірики до 20 жовтня 2017 р., змагайтесь з іншими поетами, отримуйте шанс почути пісню на свої слова. 

Композитори (без вікових обмежень) запрошуються до ознайомлення з конкурсними віршами-переможцями (2012-2016рр. та 2017 р.) для створення пісень.

Конкурс відбувається в рамках Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка.

 З умовами конкурсу можна ознайомитись на офіційному сайті Фестивалю за посиланням: http://kovalenko-fest.cspr.info/2017/07/umovi-poetichnogo-internet-konkursu-v/

Докладніше:

Конкурс «Віршована мелодія» в рамках Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка проводиться з 20 липня до 20 жовтня 2017 року.

Участь у конкурсі можуть взяти поети віком від 7 до 30 років. Для участі в конкурсі подається не більше 2-х віршів українською мовою та заявка наступного змісту:

  1. ПІБ, вік, рік народження, контакти (телефон, E-mail, Facebook, місце проживання, поштова адреса з індексом для листування).
  2. Коротко про себе (за бажання).
  3. Назва або перші рядки віршів.

Переможці конкурсу визначаються у номінації «Кращий вірш як основа для пісні»:

  • Молодша група: 2003 та наступні роки народження;
  • Середня група: 2000 та наступні роки народження;
  • Старша група: 1987 та наступні роки народження.

Вимоги до віршів:

  • На конкурс автор подає заявку та не більше двох віршів українською мовою, що можуть стати текстами до пісень.
  • Тексти для пісень мають складатися із 3-6 стовпчиків, один з яких може бути запропонований як приспів.
  • Заявка до участі в конкурсі та вірші надсилаються на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.в одному прикріпленому файлі, що названо прізвищем та іменем учасника (бажано).
  • За збереження авторських прав Оргкомітет Фестивалю відповідальності не несе.

Додаткова інформація – за електронною адресою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або за телефонами: 097-667-80-31, 099-343-08-38, 063-619-40-31 (координатор конкурсу – Кириленко Марія Іванівна, донька поета Івана Коваленка, аккаунт в Facebook – Mariya Kyrylenko).

 
Світлина від Катерини Марійчук.

Сьогодні День народин у звичайно-незвичайного пана Івана Прокіпчака.

Івана Петровича можна віднести до легкої та цілістної ктегорії людей – людей теплого й лагідного вітру.

Вітер надуває паруса, приносить нові запахи та нові враження. Вітер обнімає кожного, однаково кожному приділяє увагу. Однаково кожному подає допомогу чи підтримку.

То вже від людей залежить, як вони віднесуться до того вітру.

Нехай і Вам, пане Іване, зустрічаються такі люди, як Ви.

А ми, Друзі Ваші, сердечно Вас вітаємо.

Здоров‘я, щасливого багатоліття в радості, щасті, любові та коханні.

Пам‘яті Віктора Пішого.

П'ятниця, 23 червня 2017 17:14

Слово від дружини Віктора Пішого – Лариси Пішої.

Вітя був щасливчиком, йому завжди таланило. Не тільки доля цьому сприяла, а й весела вдача та яскравий самобутній талант.

19883821 1168981636578902 1575286206 nВіктор Піший народився 1962 року в українській родині, коріння якої охоплювало і серце України – Київщину і Галичину. Батько – з Київщини (с. Красне), мати - з Західної України (c. Веремінь, повіт Лісько, воєводство Підкарпатське, зараз територія Польщі).

Батько займав серйозну посаду в Міністерстві сільського господарства, а мама була вчителькою початкових класів та викладала малювання. А ще – старший братик, який проторував дорогу молодшому в навчанні й роботі.

Після закінчення Київського художньо-промислового технікуму відслужив у армії та працював художником-оформлювачем на багатому радянському заводі «Комуніст».

Одружився. Народилась донька.

У цей час Віті пощастило бути одним із останніх учнів Віктора Зарецького, який і підготував Пішого до вступу до інституту.

Ми всі, хто був учнем Віктора Івановича, пам’ятаємо, як цікаво було спілкуватись особисто з Учителем.

Вітя Піший часто їздив на етюди до Кончі-Заспи. І отримував від Віктора Івановича багато мудрих порад про життя та мистецтво.

У КДХІ на престижний факультет графіки Віктор вступив з першого разу, аж сам цьому не повірив. Навчання давалось легко й цікаво. За які б складні техніки він не брався (офорт, літографія) – все виходило чудово.

Але коли після другого курсу був розподіл, обрав майстерню плакату. Недаремно, бо у Віктора було дуже креативне, «плакатне» мислення.

19858580 1168981113245621 1323268701 n

На початку 90-х з друзями-студентами створили об’єднання молодих плакатистів «Ляпас».

19849043 1168981279912271 1614422299 n
 
Інтерес до політичного плакату тоді був величезним в Україні. На виставки, організовані «Ляпасом», стояли довгі черги.
Проблематика їхніх творів актуальна і зараз: українське державотворення, мовне питання, бюрократія, хабарництво.

 

Логотип угрупування розробив В. Піший. У галузі промислового дизайну розробки фірмових стилів, шрифтових композицій Віктор також був наділений не аби-яким талантом.

Здавалось, доля по-особливому ставиться до молодого художника…

Та й у жінок Віктор користувався успіхом, що призвело до розлучення, але не духовного розриву з родиною.

19873613 1168982799912119 1277893296 n

Портрет дружини у скіфських прикрасах.


Його творчі здібності проявлялись і в побуті. Для Русанівських садів, які стали великим Вітиним коханням, розробив макет газетного видання та приділяв багато часу відстоюванню інтересів русанівської громади. Тут він жив останні свої роки – будував «хатинку», вирощував дерева та квіти, зустрічався з друзями.

19858419 1168982599912139 1765407669 n

Усі вірили в те, що потрапивши у лікарню, Віктор з легкістю вийде й з таких складних обставин… Не вдалось…Але в нашій пам’яті Віктор залишиться веселим, талановитим, оптимістичним. То й спогади про нього будуть світлими.Лариса Піша, 19 червня 2017 року

  

Слово від Ярослава Копельчука

8 червня у Національному культурному центрі України у м. Москві відбувся музично-поетичний вечiр “Слово”, присвячений Дню журналіста.

Напочатку говорили про журналістику та її значення, зокрема в Україні. А потім ропочалася творча програма. Прозвучали авторські вірші та митців слова часів «Розстріляного Відродження», а ще ‒ музичні композиції.

Так, Іван Михайліченко співав та грав на бандурі.

Деякі композиції ми виконали разом. Наприклад, вічні “Думи мої” та “Ой під вишнею”. Пані Кароліна (художній псевдонім поетеси) читала власні вірші, які отримали дуже хороші відгуки у присутніх. А лідер та засновник гурту “Мір Т” Дарина Гусєва заспівала пісні на власні слова та музику, які ”взяли за живе”, здається, всіх, хто був у бібліотеці, що розташована на другому поверсі нашого Українського дому у Москві…

Як і всі земні вечори до свого завершення підійшов і наш вечір “Слово”. Зібрали речі, вимкнули світло. Вийшли на вечірній Арбат, щоб ще довго стояти перед входом, під прапором і ділитися враженнями.

У житті часто хочеться не лише слухати, а й бути почутим. Це просто, як і просто сказати:

Не мовчи

Ми постійно граємо в увагу,

Вважаємо, що то ‒ розвага,

Увесь час говоримо плідно,

Але то не від серця, не рідне.

Часто буваємо впертими,

Із cобою не зовсім відвертими.

Всі ми прагнемо не страждати –

Треба лиш перестати мовчати.

Ярослав Копельчук.

Шахи на день вишиванки. Москва

П'ятниця, 19 травня 2017 18:59

 
Світлина від Катерини Марійчук.
 

  СЛОВО ВІД ЯРОСЛАВА КОПЕЛЬЧУКА.

18 травня по всьому світові українці святкують День Вишиванки…

Ми, члени СК «Славутич» Москви в цей день провели другий турнір по шахах…

Зібралися для цієї справи в Національному Культурному Центрі України в Москві. Спочатку говорили про шахи та те, що в Україні шахісти дуже сильні, при чому, українські жінки в цій справі приємно вирізняються в світі своїми перемогами!

Потім грали. Пристрасно і досить довго. Схема гри проста: всі грають зі всіма. А потім по кількості перемог виявляємо хто яке місце посяде…

Проста арихметика!

Та виявилося що двоє гравців, а саме ОКУНЬ Василь, з якого і почалася наша шахова історія, який і подав ідею шахових турнырів, і виступає в якості судді, вперся нос до носа з ГОРБАНЕМ Володимиром!

Як ділити перше місце? Кинули монетку і перше місце дісталося Володимиру…

Отак в спорті випадковість впливає на результат!

Розприділились місця так:

  1. ГОРБАНЬ Володимир
  2. ОКУНЬ Василь
  3. МИХАЙЛІЧЕНКО Іван

Після всього, МИХАЙЛІЧЕНКО Іван дав невеличкий концерт на бандурі…


Світлина від Катерини Марійчук.
 

Так пройшов в нас день Вишиванки. Ми були в Бібліотеці культурного центру, а в актовому залі йшов в цей час святковий концерт!

Накладочка! Ми не знали! І потрапити на концерт не змогли бо грали!

Проте по завершені ми зайшли до організаторів концерту аби поздоровити з нашим святом і просто поспілкуватись.


Світлина від Катерини Марійчук.
 

А як ви провели цей день?

Ярослав Копельчук?

Сьогодення…

Четвер, 27 квітня 2017 19:08

АТО Україна. війна січень 2017.jpg     ВР гарного сну.jpg

Автор ГАЛИНКА ВЕРХОВИНКА

Сьогодення…

Вже квітень буяє цвітом, то знову сніги упали,

Що це сталося з світом?Що це сталося з нами?

Три роки війна кривава, і кожен день гинуть люди,

А тут летять феєрверки, еліта гуляє всюди...

Ні не всюди, а там верхівка...

Де вони голубої крові

Не знають, як це по честі?

Де не вчили, як це в любові?

Тут хлопець зрубав смереку, на Паску муки купити...

Поліція тут у русі, спішить, щоб його закрити...

Коли гектарі рубають лісу, та повні ідуть ешелони...

Сидять, як щури по норах...

Тепер бач такі закони!

Люди по гривні збирають, щоб солдату протез купити

Вони мають великі гроші і їм тепер добре жити...

Тому дала мільйони теща, а та - є дочка олігарха...

Та накрали те все з народу, починається все із гаранта...

А в мами вже й сліз не має, сльозами земля омита,

І ціла вже Україна, могилами скрізь покрита

А там у них свіжі "транші", ділять та все в "обшори"

А люди на хліб не мають, а в них все ростуть хороми...

І згадалася "ДАВНЯ КАЗКА" - може з вас ще хтось пам"ятає

Бо пройшо вже багато років, та нічого ся не минає:

МУЖИКИ ЦІКАВІ СТАЛИ - ЧИ ТІ КОСТІ БІЛІ ВСЮДИ?

ЧИ БЛАКИТНА КРОВ ПОЛЛЄТЬСЯ ЯК ПРОБИТИ ПАНУ ГРУДИ?

23 квітня 2017 року.

Автор ГАЛИНКА ВЕРХОВИНКА

ID: 730094

175 років "Енеїді" в Москві

П'ятниця, 21 квітня 2017 18:00

 

18052561_1357568957665031_11976497_n.pngСлово від Ярослава Копельчука.

 

 

У нинішньому році виповнюється 175 років з часу виходу у світ першого повного видання найяскравішого твору Івана Котляревського «Енеїда».

Українці Москви, зокрема члени Українського молодіжного клубу, зібралися в нашому домі на Арбаті – Національному культурному центрі України, щоб відзначити цю значущу в українській культурі подію. Спочатку ми говорили про життя письменника, його творчість та людські якості. А згодом детально характеризували всіх персонажів «Енеїди». Головним в обговоренні, звісно, був образ Енея, його характер – дещо ледакуватий, проте дбайливий та винахідливий, а коли справа стосується громади – лідерський.

Гумор поеми Івана Котляревського настільки захопив присутніх, що надихнув на подальше читання гуморесок українських класиків. Яскравою перлиною зустрічі стало прочитання гуморески Івана Немировича «Невдалий шлюб, або Розповідь зятя про своє горе та завзяття» шахістом Василем Окунем.

На завершення вечора лауреат міжнародних музичних конкурсів Іван Михайличенко разом з Любов’ю Авраменко заспівали низку гумористичних українських пісень.

Їм підспівували усі присутні: «Ой, під вишнею», «Ти ж мене підманула», а під «Несе Галя воду» аж захотілося танцювати, що й зробили…

17742220_1337678022987458_356049261_n.jpg

Слово від Ярослава Копельчука.

Інколи погода виробляє дивні речі – ось вчора сніг розтанув та виглянуло сонечко, а сьогодні вже знову засніжені холодні вітри та крига на асфальті…

Та навіть в таку погоду можна зігрітися теплом творчості.

В передостанній день березня в Москві, в бібліотеці мистецтв ім. А.П. БОГОЛЮБОВА пройшов творчий вечір бандуриста, Дипломанта міжнародного конкурсу Івана МИХАЙЛІЧЕНКА.

Пісні та вірші, музика та слово. Бандура, віолончель та рояль.

Вічна класика та не менш вічні народні пісні…

Іван Іванович був не один, а з друзями:

Максим ЗОЛОТОРЕНКО (віолончель, рояль, вокал) та Вероніка СЕЛІВЕРСТОВА (вокал).

І кожне слово, кожна мелодика перетворювались на життєдайне творчо-сонячне тепло, якого інколи так бракує в сніжному місті…

А ось ті «промені», якими зігрівалися люди в цей холодний московській вечір:

 

 

ПРОГРАМА

I-е відділення

1."Ніч яка місячна" - укр. народна пісня.

2.“Казав мені батько.." - укр. народна пісня

3.“Проліски" укр. романс.

4.“Із сиром пироги"- жартівлива укр. народна пісня

5.“Чуєш,брате мій ?" - пісня братів Лепкiв

6.“Тай орав мужик край дороги.."- укр. народна пісня 7.“Повій,вітре на Вкраїну.." - муз. Людмили Александрової, вірші Степана Руданського

8.Ой під вишнею" - укр. народна пісня

9.“Тумани - тумани" муз. Івана Михайличенко, на слова Віталія Пилипенко - правнучатого племінника Тараса Григоровича Шевченка.

10.“Гандзя" - укр. народна пісня

11.“Взяв би я бандуру" - укр. народна пісня.

12.Р.Ф.Гендель "Passacaglia" - перекладення для бандури та віолончелі у співавторстві Івана Михайличенко і Максима Золотаренко у вільному виконанні.

II-е відділення

1."Думи мої.." - на вірші Тараса Шевченка, обробка Зиновія Динова, виконують дипломанти Міжнародних конкурсiв Максим Золотаренко, віолончель, Іван Михайличенко, бас-баритон - вокал, декламація, Ярослав Копельчук баритон - вокал, декламація.

2. Арія Руслана з опери Михайла Глінки "Руслан і Людмила" - виконує Іван Михайличенко, бас-баритон, у рояля - Максим Золотаренко.

3.Українська народна пісня "Місяць на небі" - солістка ансамблю "Променад" Вероніка Селіверстова - сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

4.Українська народна пісня “ Дивлюсь я на небо “ - Вероніка Селіверстова - сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

5.Куплети Мефістофеля з опери Шарля Гуно “ Фауст “ - Іван Михайличенко, бас-баритон і Максим Золотаренко, бас, фортепіано.

6. Анатолій Кос-Анатольський на вірші Івана Франка "Ой ти, дівчино, з горіха зерня..", Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано.

7.Михайло Глінка, романс "Сумнів", виконують Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано.

8. Петро Ілліч Чайковський, з циклу "Пори року" - Березень, "Пісня жайворонка" – Максим Золотаренко, фортепіано.

9. Дует Одарки і Карася з опери Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" - Вероніка Селіверстова, сопрано, Іван Михайличенко, бас-баритон, Максим Золотаренко, фортепіано. 10.Петро Чайковський на вірші Олексія Толстого "Благословляю вас, ліси.." дипломанти Міжнародних конкурсів Іван Михайличенко, бас-баритон і Максим Золотаренко, фортепіано. 11.Сергій Прокоф'єв. Арія Кутузова з опери "Війна і мир".

Був, дивився, співав, Ярослав Копельчук

17579936_1333120036776590_1681977849_n.jpg

Слово з Москви, від Ярослава Копельчука.

 

 Митці не вмирають – вони в творіннях своїх живуть.

І кожного разу, коли лунає слово Поета – він знаходиться поруч з читачем та глядачем…

27 березня 2017 року в Москві була дивна погода – то сонечко вигляне то сніг піде – і такий він рясний та лапатий, що заліплює окуляри і ти мусиш їх зняти і тоді дивишся на світ іншими очима…

В таку погоду після роботи хочеться бігти до дому, але - в Національному Культурному Центрі України що на Арбаті ми, члени гурту «Трипільська Русь» проводимо літературно-музичну композицію «Наша дума, наша пісня» приурочену до 203 – річчя з дня народження Кобзаря... А значить ніщо не завадить нам сьогодні співати та читати…

Лунали звуки бандури та віолончелі…

Ви колись чули таке поєднання? То дивовижно та яскраво. А ще визиває душевний щем. На бандурі грав лауреат міжнародних конкурсів МИХАЙЛІЧЕНКО Іван, а на віолончелі грав соліст Великого театру Москви ЗОЛОТОРЕНКО Максим.

Спочатку ми втрьох заспівали «Думи мої», не традиційний варіант. А той що власно розробив МИХАЙЛІЧЕНКО Іван.

17506042_1333119520109975_443682196_n.jpg

Бо ж «Думи мої» Шевченко писав виявляється двічі! І Пан Іван обидва ці варіанти «звів до купи»… І вийшла дивовижна композиція з пісні та читання під акомпанімент віртуозної віолончелі. Співали вдвох – я був другим. А ось справжня оперна співачка а також – вчитель музики та співу Кузнецова Ольга співала «Садок вишневий коло хати», «Така її доля»…

Ця дивовижна російськомовна, не українська жінка принесла власноруч вишитий портрет Кобзаря!..

Були і читання віршів – так Член Національної спілки письменників України, поетеса, перекладач, керівник літстудії «Когорта» МАРЧЕНКО Олена прочитала «Заворожи мені, волхве».

А засновник та керівник московського гурту «Мir.t» читала переклади Шевченка на російську мову. А також принесла творчий подарунок – заспівала власну пісню «Сотвореньє міра». Акомпонувала сама собі на гітарі. Іван з Максимом теж підготували несподіваний та теплий подарунок: "Passacaglia" Генделя! під віолончель та бандуру! Надзвичайне поєднання. Потім в такому ж ключі зіграли «Гей літа орел», а завершився вечір під «Реве та стогне».

Спочатку співали під чарівні мелодики струнних інструментів Іван та Максим. Та ось вже пані Ольга підхопила, я, і здається всі присутні стали єдиним хором, сполучені духом Кобзаря, який в ту мить був поряд з нами. Я в це вірю, був разом з нами.

Був, читав та співав.

Ярослав Копельчук

 

Слово від  Ганни  Токмань

13 березня влада руками силових органів знищила 16-ий редут блокадників. У своєму містечку ввечері я пильно стежила за повідомленнями з Донбасу і з Києва. Урешті застигла з відчаю: ніхто не протестує, жменька людей на Майдані. Здавалося, що свинцем налилося все тіло, так важко від думки: Україна знову заснула на 10 років, але чи подарує історія нам ще десятиріччя, як подарувала на збирання сил між Помаранчевою і Революцією гідності? Заснула з цим тоскним почуттям безнадії, зі співчуттям до тих одиниць (чотири депутати з 450-ти нардепів!), які наважилися вибрати між війною і ганьбою війну (відомо, що ті, хто вибирає ганьбу, урешті мають і ганьбу, і війну).

Уранці, коли, щойно розплющивши очі, сіла до комп’ютера, прочитала: уночі протести в Чернівцях, Вінниці, Рівному… Люди повстають, обурюються, місцеві ради приймають протестні рішення. У мене сльози бризнули з очей – від радості: ні, це я спала, а сміливі громадяни не заснули, а вийшли на вулицю, попрямували до органів влади до найнятих на службу чиновників і своїх представників-депутатів з вимогами зупинити перетворення України на поліційну державу.

Ми хочемо правди: війна – це війна, окуповані території – це окуповані території, святість і торг – не сумісні. Тарас Шевченко запитував як про початок всіх початків: «Чи буде правда між людьми?», і відповідав: «Повинна буть». Ми з Шевченком, хитрощами не переможеш, - тільки правдою

ТАРАС ШЕВЧЕНКО НА МАЙДАНІ

Четвер, 16 березня 2017 10:54

 

Щиро перепрошую за запізнення виходу цієї сильної та глибокої статті. То моя вина. Останні українські події надто сильно придавили мене.

Отже, слово від

Токмань Ганни Леонідівни, доктора педагогічних наук,

кандидата філологічних наук, професора, вчителя-методиста

Переяслав-Хмельницький державного педагогічного університету

імені Григорія Сковороди.


Заради чого загинула Небесна сотня? Задля перемоги добра над злом, бо точилася рішуча боротьба зі злочинним політичним режимом В. Януковича, двобій, який міг завершитися або поразкою, або звільненням народу. Поняття перемога містило й ще один смисл – подолання українською людиною ворога в собі: треба було вбити в собі раба, боягуза, того, хто ховається у своїй хаті скраю. Ця битва за самостійну (у широкому сенсі – вільну, справедливу, самодостатню, гідну) Україну була настільки важливою в історичній долі нації, що когорта її бійців подолала часові межі: на невеликий простір Майдану в центрі Києва прийшли герої з минулого, серед них – Тарас Шевченко, поет, пророк, художник.

Шевченко був з нами – воював, співав, міркував, кликав уперед. Він був поруч і водночас - у кожному з нас, у серці. Ми його бачили і чули із зовні. Шевченкові портрети були на будівлях і на майданівській сцені - серед ікон, у рушниках; митці зображували поета в реаліях нашої революції - найпопулярнішою стала картина художника Юрія Шаповала, на якій Тарас Шевченко крокує до палаючої барикади вулицею Грушевського із шиною через плече, він на мить оглядається і проникливо дивиться в очі кожному з нас. Рядки з «Кобзаря» й аматорські їх наслідування у дусі часу писалися на папері, полотнищах та стінах, роздавалися як листівки - так, Олена Євтєєва, одна з організаторів медичної допомоги Майдану, написала:

Коли в твоїй бочці згорають останні ознаки тирана,

а тих, хто з тобою, ніякий вогонь не пече,

молитись - запізно, вмирати - зарано!

Ми гострим сокири і кров супостата у синєє море тече!

У цьому вірші майданівки виблискують ремінісценції з відомих зі шкільної лави творів: «Гамалія», «Я не нездужаю, нівроку,,,», «І мертвим, і живим…». Шевченкове слово лунало з уст промовців під час віч, зокрема й у виступах іноземних гостей (так, сенатор із США Дж. Маккейн цитував: «Свою Україну любіть, / Любіть її… Во врем’я люте, / В останню тяжкую минуту / за неї Господа моліть» ( «Чи ми ще зійдемося знову?..»)). Коли ж майданівці співали біля революційного фортепіано, безсмертне «Реве та стогне Дніпр широкий» єднало і надихало всіх - Шевченко з нами, з нами сила древнього і святого Дніпра.

Найулюбленіший поет українців був з нами не тільки зовні - у важку мить екзистенційного вибору Кобзар приходив у душу, ставав особистим співрозмовником, другом, промовляв найважливіші у світі слова, які неможливо було ні забути, ні зрадити.

Біблійне «Спочатку було Слово» для Майдану означало: спочатку було Слово Шевченка. Найпопулярнішим гаслом стало «Борітеся - поборете, / Вам Бог помагає!», адже наснажувало, надавало оптимізму, прикликало Божу поміч.

Після загибелі 23 січня 2014 р. на вулиці Грушевського Сергія Нігояна, який ще в грудні 2013-го (у рамках мистецького телепроекту «Наш Шевченко») талановито прочитав уривок з поеми «Кавказ», шевченківський образ «лицарі великі» набув живого майданівського втілення – ним став Сергій, а до смислів улюбленого революційного гасла додалася жалоба по полеглих і відчайдушна смертна відвага.

Тарас Шевченко допомагав нам чітко й виразно побачити ворогів, бо ж він їх запортретував насмішкувато й правдиво-гротескно. За допомогою «Кобзаря» ми бачили тих, хто стояв по той бік барикад, ось вони: можновладці - «Мов кабани годовані - пикаті, пузаті!..» («Сон»); чиновники, раби антинародної, проросійської влади - землячки «з циновими ґудзиками» («Сон»); лицеміри-депутати - ті, хто «вольнодумствує в шинку», а сам - «кругом паскуда!» («П. С.»); силовики, які бездумно служать тиранові, виконуючи його злочинні накази - «люди муштровані» («Кавказ»).

Крізь рядки «Кобзаря» бачили ми й себе – народ, великий і неоднорідний, чітко ідентифікований Тарасом Шевченком. Кожний з нас усвідомлював цю безкомпромісно правдиву ідентифікацію і шукав свого місця в ній. Були серед нас «лицарі великі, Богом не забуті» («Кавказ»), було широке коло майданівців - «Орли налетіли», «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки» («Гайдамаки»). Було й болото - телевізійні спостерігачі, ті, про кого Шевченко сказав: «А ми дивились, та мовчали, / Та мовчки чухали чуби» («Юродивий»). Проте найбільшу небезпеку становили продажні, до яких поет звертався із гнівом і болем: «Люде, люде! / За шмат гнилої ковбаси / У вас хоч матір попроси, / То оддасте» («П. С.»). Остання категорія українців обурювала полум’яного поета, якого опановував «жаль великий на людей, / На тих юродивих дітей!», - саме з них формувалися зграї тітушок і масовка Антимайдану.

Особисті спогади про Майдан не зітруться ніколи. Початки масового спротиву: ми збираємося - 24 листопада і 1 грудня 2013 р. - біля пам’ятника Тарасові, саме звідси людське море перетікає на Хрещатик і рушає вперед...

Над входом до будівлі вже нашої Київської міської адміністрації – великий портрет національного Пророка… Січень 2014-го, новий, бойовий виток Революції гідності: на Грушевського, праворуч по лінії барикади – майстерне графіті на стіні: Тарас Григорович у своїй легендарній смушевій шапці і червоно-чорній балаклаві, підпис: «Вогонь запеклих не пече» («Гамалія»)… Ніч штурму: вечір 18 лютого, зі сцени «Майдану» поет Дмитро Павличко читає не котрийсь зі своїх прекрасних віршів, а знаний кожному зі шкільної лави Шевченків «Заповіт», наполегливо передаючи заклик великого попередника: «Поховайте та вставайте, / Кайдани порвіте»… Завершується ніч штурму, горить Будинок профспілок, дотлівають намети, рвуться гранати, просто на бетоні під колонами Головпоштамту розгорнуто медичний пункт, - аж ось пробиваються перші промені довгоочікуваного зимового сонця і високий та дужий лікар лірично, з теплою іронією декламує безсмертне: «Дивлюсь, аж світає, / Край неба палає…» («Сон»). Люди усміхаються, уже 200 років Шевченко з нами, українцями, відомі з дитинства поетичні рядки набувають нового, несподіваного смислу: у них звучить наша надія на світанок як Божий порятунок від навали темної сили і віра в перемогу палаючого (і в переносному, і в прямому сенсі) спротиву Майдану.

Сподіваймося ж на те, що Небесна сотня, ставши нашим непроминальним сумлінням, витатиме «Живою душею в Украйні» («Кавказ»), що в нашій державі таки світатиме, і на питання «Чи буде правда між людьми?» («О люди! люди небораки!..») ми, нарешті, твердо відповімо: «Буде, батьку!»

Отже, Майдан і постать та творчість Тараса Шевченка мають тісні взаємозв’язки, які пролягли крізь простір і час. Це – зв’язки політичні: ми (Шевченко і майданівці) прагнули свободи, справедливості, національної ідентичності для України і в Україні. Моральні: нас єднала ненависть до зла, непримиренна бойова позиція щодо тих, хто принижує людину і країну, а тим паче їх нищить. Ментальні: ми – українці (за кров’ю та/або громадянством), відтак Україна, її загиблі герої, мова, гори, моря й долини, пісні і книги - для нас священні. Духовні: ми розмежували духовні цінності і торг, не тільки гроші, навіть наші життя не стануть вищими за ПРАВДУ, БАТЬКІВЩИНУ, ГІДНІСТЬ.

Тарас Шевченко прийшов на Майдан, щоб стати в лави його бійців; кожний з майданівців приходив до Тараса Григоровича - по наснагу, інтелектуальну аналітику, моральну допомогу у важку, іноді смертну хвилину. Якщо уявити душу України як простір, що сутнісно існує понад часом, хоча змінює форму під історичним впливом, то Шевченко і Майдан перебувають у його серцевині, саме вони й становлять сутність української душі, відтак визначають її майбутнє.

З книги: Токмань Г. Екзистенціально-діалогічне прочитання художнього тексту: Вибрані студії. - Ніжин : Видавець ПП Лисенко М.М., 2016. - 336 с.

ПО ппро торгівлю.jpg

По Україні пройшов дощ, очистив землю після зими. Після дощу добре ростуть гриби, а в Україні почали проростати акції протесту проти блокади.

Такі маленькі, пробні, але велико розкручені пресою.

І запитує Денис Казанський: Почему есть митинги против блокады ОРДЛО, но нет митингов против грабежа янтаря на Волыниhttps://site.ua/den.kazansky/6533-pochemu-est-mitingi-protiv-blokady-ordlo-no-net-mitingov-protiv-grabeja-yantarya-na-volyni/

А й так?

Чому ви, такі ревні патріоти України виходите протестувати проти блокади, та мовчки зїли офшорні рахунки, більші за валютні резерви?

Замовчали люстраційні розкопки, з музейними експонатами, золотими розсипами та валютою в столітрових банках.

Погодились на повну вирубку лісів легенів Землі?

Мовчки, МОВЧКИ прийняли непідсильні тарифи, більші за пенсію.

Прожували й проковтнули відкриті й в очі вам тикнуті поставки зброї, літальних апаратів, руди, деревини сепарам.

Тупо й покірно погодились платити комунальні платежі за себе й за тих, хто вже не Україна а динири чи линири, або як їх чітко й влучно оприділив полковник ЗСУ А. Кравчук - ЛГБТ.

Ви, протестуючі, тупо й свідомо все, що сиплеться вам на голову приймаєте. Приймаєте й гнете ту голову нижче й нижче. І вже стоїте по пояс в багні, й довбня ваша зігнута покірно доторкується чолом до того багна, та ви й в зігнутому стані викрикуєте: Ні, блокаді.

А щоб на секунду задуматись, і усвідомити, яке логічне продовження вашому заклику: Ні, блокадідайош війну по всій Україні.

Колись, в давні совітські часи був такий анекдот, а може й правда.

Щось там не догодили Китаю і пригрозили китайці світові, якщо не буде по їхньому, то вийдуть вони всі разом   і по команді всі разом скакатимуть. І зірвуть землю з своєї осі, і буде вам, землянам гаплик.

Чуєте, всім гаплик, а китайці залишаться...

Нам, українцям, УЖЕ провели експеримент на зомбування скаканням.

Хто не скаче, той москаль.

І скакали. І окрисювались на тих, хто не скакав.

Що хотіли тим скаканням Майданним показати? Ще ж не було війни, ще ж й гадки не було про окупацію України та відчикриження Криму кількома зеленими чоловічками, а українці вже хором й дружньо скандували, скачучи по команді диригента зі сцени: Хто не скаче, той москаль.

Дивина та й годі, вийшли проти Януковича, вийшла за Європейську Україну, а хором згадують та зачіпають москалів.

Та коли москаль прийшов на нашу землю, коли українцям впарили, що ми не могли захищати Крим, бо не мали чим, і українці те схавали, а разом з тим і таке просте, як захищати не мали чим, а от дати команду, щоб все, що може літати знялось з Кримських аеродромів і перелетіло до нас, ЩО??? Теж не було кому?

А кораблі зняти й вивести на велику воду, теж не було кому???

А все те ви, скакуни, а зараз активно протестуючі прийняли не думаючи- Крим здали, бо не мали чим і кому захищати.

А бабів з іконами та кілька автобусів з російськими тітушками теж не було кому загнати за Можай? Чи хоч за межі України?

І чому не скакали в знак протесту, чому не скандували?

А команди не було. Вірніше, зомбокоманди. А без зомбокоманди українці люди як люди, з розумом та тверезою аналітикою.

Чому ви, протестуючі проти життів ваших дітей, не протестували, коли 40 міліонів народу здавали на милість дворовим шнягам?

І якщо скажете, що тоді теж не було чим і кому захищатись, то запитайте себе самі тут же, а чому ж тоді, ота команда шняжних руськомірних тітушок та й не пройшла переможною ходою по всій Україні, як то й було задумано?

Геній головнокомандуючого їх спинив, так нам щодня віщає українські ЗМІ?

Ага, другий Сталін.

Сталін виграв війну, Путін підтвердив, що війну виграв руській народ, читайте, руський мір.

А в Україні вернув армію і зберіг Україну Порошенко. І зробив би те в любому випадку. І волонтери, признане світом диво, тому не були підмогою, і без них би все вийшло.

От тільки замовчує, чому волонтери на третьому році війни продовжують микатись світами та вишукувати всяку літальну та возильну, лікувальну та протезувальну допомогу Воїнам ЗСУ? …

Всі пазлики зліпилися самі по собі.

От тільки де ж вам, зігнутостоячим та й побачити, що ті пазли склеєні кровію патріотів України, волонтерів, українською діаспорою та тисяч пенсіонерів, що віддавали свої «чорноденні» копійки, бо вже той чорний день прийшов.

І хто його знає, чи не на краще б зараз вийшло, якби тоді, коли патріоти в сланцях кинулись рятувати Україну, а влада Україна б не вмішалась, а стала в сторону, а вірніше, не ЗАВАЖАЛА, а стала в сторону, чи не закінчилась би вже війна?

І саме блокада навела мене на таку крамольну думку. Саме блокада розчистила нашарування брехні й зради, цинізму й міліардних офшорів.

Ви, протестуючі проти блокади переживаєте за безробіття. А що, вам краще ходити на роботу, щось заробляти і те все віддавати комусь на офшори???

Вам краще самим бути спонсорами безкінечної війни?

Вам краще самим стати вбивцями ваших дітей?

Вам краще щоб згинули Ви, ваші нащадки, але щоб безкінечний потік багатоміліонних доларових річок на чиїсь рахунки не прикорочувався?

Скачіть! Антиблокадники, скачіть, скачіть як хотіли китайці, як скакали по команді на Майдані, але вже з новою кричалкою: Хто не скаче, той проти війни.

Скачіть, може земля таки не витримає, розступиться і поглине вас.

Бо інакше ви поглините всю Україну.

Бо як вдовбати в ваші тупі башки, що блокада, це останній редут.

За ним закінчиться демократія, воля, свобода, ваше майбутнє, сама Україна.

За тим редутом новітнє іго, випестоване й зрощене, з руки прикормлене й гарапником залякане, вигодоване рускім міром, і те новітнє іго, йде навалою на Україну і світ, несе ідею «руского міра», але вже перехоплене на території країни, яка те іго спинила й собою закрила йде з самого серця, з самого центу Європи, з України.

А ви, продані за гречку, по любому самі гречка, нічого не значущі й нічого не вирішуючі, гречані статисти в руках керованого з Росії «руського міра» в Україні, можете ой як багато. Можете безкінечно багато просто продовжити вашу покірну поведінку в минулому, але з іншим, героїчним підходом, й збунтуватись й кинути в очі тим гуртувальникам мітингів гречку й скинути з себе гречану личину, й залишись дома. І приєднатись до спротиву патріотів та самим стати величною історією України.

Це було написано в ніч на 13 березня.

А вдень, 13 березня, «руський мір» = орда, був підхоплений опричниками Путіна і вже без псячої голови біля стремена, бо самі стали псами, накинувся на Україну.

Українська панівна верхівка розпочала громадянську війну проти народу України.

Агресор, що рве нашу землю для них менше страшний, ніж Люди, які протестують проти того, щоб їх вбивали.

Що ж, Росія права. Росіянський сценарій прийнятий Українською владою за основу.
Три роки Росія торочила, що в Україні громадянська війна.
Три роки влада вигукувала та провокувала ту громадянську війну.
Осанна.
Росія перед світом права.
Україна перед Росією завдання виконала громадянська війна в Україні розпочата.

ВЧУЙТЕСЬ, Люди. Ті, кого ми своїми голосами вибрали вирішувати нашу долю й життя нашої Держави, вирішили, що наше життя, що існування України, проти їх бізнесу ніколи й рядом не стояло.

Влада розгромила 16 редут.

На 46 патріотів кинули озброєних садюг з БТРами.

Люто били, а тих, хто насмілився вернутися з війни живими били ще нещадніше, й голови проломлювали.

16 редут став символ спротиву.

Це Майдан, з якого розпочалось очищення України від ворога зовнішнього і внутрішнього.

Розвертайтесь, Українці, в сторону України.

Розвертайтесь, бо змете вас свіжий, з запахом пороху та мастила, з запахом гарячого чоловічого духу щедрий весняний вітер, що повіяв з 16 редуту.

 

«Ще раз про любов»

Вівторок, 14 лютого 2017 12:27

Перепоховання Олександра Олеся

Середа, 08 лютого 2017 10:25

Волонтери, зі святом Вас.

Понеділок, 05 грудня 2016 14:23

Згадайте нас, бо ми ж колись жили

Субота, 26 листопада 2016 17:20

Майдан, це точка неповернення.

Вівторок, 22 листопада 2016 16:57

З Днем Свободи, Україно!

Середа, 24 серпня 2016 10:31

З Днем Прапора. Українці.

Вівторок, 23 серпня 2016 17:01

УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТ ІЗ ФРАНЦІ

Четвер, 18 серпня 2016 17:29

З Днем народин, пане Патріоте.

Середа, 13 липня 2016 13:17

З днем журналіста, панове.

Понеділок, 06 червня 2016 19:53

З Перемогою, Джамало!

Неділя, 15 травня 2016 18:45

Великдень в Україні. 2016 рік.

Субота, 30 квітня 2016 17:42

Слово і пісня від Івана Дерди.

Субота, 02 квітня 2016 17:40

Українська співачка RULADA показала столичній публіці дебютну програму «Є час».

Розповідь про маленьке українське сердце зі Словенії

Герої не вмирають. Анатолій Жаловага.

Понеділок, 14 березня 2016 10:24

Пісні незабутого краю

Субота, 12 березня 2016 15:08

Стоїмо за своїх.

Вівторок, 08 березня 2016 07:19

Хто відповість?

П'ятниця, 04 березня 2016 16:23

Українська Жанна Д"Арк

П'ятниця, 04 березня 2016 15:04

"МАТИ" Ірини Цуканової

Четвер, 03 березня 2016 08:12
А Українці в Польщі відзначили 150-річчя М.Грушевського. От де люди, наша Слава, слава України..

Різдвяний відгомін

Вівторок, 09 лютого 2016 14:32

В І Д О З В А ДО ЦІЛОГО С В І Т У -

Субота, 05 грудня 2015 17:30

ВОЛОНТЕРИ, зі святом ВАС

Субота, 05 грудня 2015 14:51

З днем Перемоги, Україно!

Субота, 09 травня 2015 02:09

Майдан: сторінка живої історії.

Середа, 22 квітня 2015 22:30

Давайте поговоримо про Гімн

П'ятниця, 17 квітня 2015 21:58

Бережемо українців і українське

Понеділок, 13 квітня 2015 22:27

З днем поезії

Субота, 21 березня 2015 10:47

МАТЕРИНСЬКЕ ЧЕКАННЯ

Четвер, 19 березня 2015 09:57

Про те, як Майдан змінює людей.

Понеділок, 23 лютого 2015 10:34
 

Я пишу из холопской России

Середа, 18 лютого 2015 18:18

Наступає страшна ніч!!!!!

Середа, 18 лютого 2015 13:01

БЕРЕГИНІ УКРАЇНИ

Понеділок, 16 лютого 2015 00:58

В 13 столітті в центр Європи, в  Україну,  хлинула навала, яку нині історики називають монголо-татарське іго.

Та навала грабувала  й  нищила, забирала в рабство й вбивала.

Україна стала  захистом, стіною для подальшого цивілізованого світу й не пропустила ту біду в інші країни, що дало їм можливість розвиватись та цвісти, тоді, як Україна знемагала під руїною та поборами баскаків.

Ця навала стала причиною, що країна-Україна, в самому центрі Європи, з могутньої та процвітаючої стала самою бідною, а згодом, й розтерзаною сусідніми країнами, яких Україна й захистила від монголо-татарської навали.

Україна шанує своїх Героїв.

Середа, 21 січня 2015 21:23

Ми всі Волноваха

Понеділок, 19 січня 2015 20:15

Ой, яке кручене життя Поета. Бачити на Львівській сцені постановку свого твору "Голодомор", а потім... а потім бачити, як новітні фашисти палили книги з поемою "Голодомор".

Бойківський музей у Самборі

Субота, 17 січня 2015 22:17

Не будьмо байдужими

Понеділок, 15 грудня 2014 13:46

ГОЛОСИ ПАМ’ЯТИ

Неділя, 23 листопада 2014 13:27

Открытое письмо солдату РФ.

Субота, 15 листопада 2014 21:19

Допоможіть МВС знайти злочинця!

Понеділок, 10 листопада 2014 13:04

«Бойківська ватра» 2014

П'ятниця, 07 листопада 2014 21:20

«ПІДТРИМКА УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ»

Середа, 29 жовтня 2014 12:50

«Бойківська ватра» 2014

Середа, 24 вересня 2014 19:24

КАЇНОВА ВІЙНА

Вівторок, 23 вересня 2014 16:41

 

Від  Революції  Гідності до Визвольної війни або Українська ВИЗВОЛЬНА війна 2013-2014 років.

Мої думки по поводу...

Неділя, 13 квітня 2014 11:54

 

Україна єдина. Приєднуйся!

Субота, 05 квітня 2014 16:27

 

СЛОВО   ВІД  ГАЛИНИ  ФЕСЮК

Казка про кізоньку Малушу

Субота, 29 березня 2014 18:59

Звитяжцеві

Середа, 26 березня 2014 19:56

Пункт неповернення

Понеділок, 24 березня 2014 16:20

Звернення матері до синів України!

Понеділок, 17 березня 2014 23:32

Гімн України цілий світ співає

Понеділок, 17 березня 2014 21:12

Два погляди... на війну...

Четвер, 13 березня 2014 18:54

Українське Коло

Четвер, 13 березня 2014 18:38

5 медалей у наших Олімпійців!!!!!

Субота, 08 березня 2014 11:18

 

Вервечка в руках Небесної сотні

Вівторок, 04 березня 2014 07:51

Україна не кидає своїх дітей!

Понеділок, 24 лютого 2014 08:09

Руслан Козар і "Україна моєї мрії"

Вівторок, 04 лютого 2014 20:57

 

Люба наша Україно! Дорогі наші Українці!

Право бути Українцем.

Вівторок, 21 січня 2014 22:54

Вишитий прапор ЄС.

Вівторок, 24 грудня 2013 19:39

 

 

     

Українська Народна нагорода.

Середа, 11 грудня 2013 13:06

Карта України бісером.

Субота, 07 грудня 2013 20:22

ЄВРОМАЙДАН - 23.11.2013

Вівторок, 26 листопада 2013 20:41

Євромайдан

Неділя, 24 листопада 2013 05:01

 

Україна і голодомор.

Субота, 23 листопада 2013 18:00

 

ГОЛОСИ ПАМ’ЯТІ

Субота, 23 листопада 2013 17:54

 

 

 

СЛОВО ВІД НАТАЛІ ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВОЇ

Шановне Товариство! 

Наближається 110 – літній ювілей від дня народження Євгена Олександровича Адамцевича, -  Народного Кобзаря України,  композитора, та найбільш  відомого у Світах,  як Творця «Запорозького маршу»…

Творчим доробком Євгена Адамцевича  пишається вся Світова українська  культура, а Сумщина  має пишатися  музичною спадщиною Народного композитора чи не найбільше. Адже більшу частку свого життя Євген Адамцевич прожив у місті Ромни, Сумської області.  Та й  сам планетарно-відомий «Запорозький марш» був написаний саме в Ромнах.

 Його безсмертний «Запорозький марш» часто лунає у програмах телебачення і радіо, звучить на святах і велелюдних зборах.  

Під його ритми  карбують  крок воїни  нашої армії і флоту на військових парадах. 

Звуки цього маршу збирають депутатів  Верховної  Ради на чергову сесію.

Цим твором розпочинаються урочисті  збори й концерти  наших майстрів  мистецтв за кордоном.

 

Шановне Товариство!

Ділюся радісною звісткою… Я мала особисту розмову з очільником Сумщини, - Головою  Сумської  обласної  державної  адміністрації    Чмирем Юрієм Павловичем.                                                                                              

Розмова була жвава, рідною українською мовою, і, що саме головне, Юрій Павлович відразу погодився з моєю пропозицією гідно вшанувати пам'ять Славетного Українця, Євгена Адамцевича. 

 Святкування відбудеться на обласному державному рівні, але дуже хотілося б, щоби до вшанування пам’яті Творця «Запорозького маршу» долучилося якомога більше українців, аби ці урочистості пройшли в школах і культурних установах України і діаспори.

Сумський осередок Всеукраїнського  Товариства «Просвіта» також не стоїть осторонь і розпочав ретельну підготовку  щодо відзначення цієї дати.

 Будемо раді порадам, щирим міркуванням та найбільше тому, якщо до нашої спільної справи залучаться небайдужі Українські Громади Світу.

  З пропозиціями та бажанням долучитися до урочистих святкувань просимо звертатися за адресою:  Управління культури і туризму, національностей та релігій

40030, м. Суми, площа Незалежності, буд. 2

Мельник Олена Петрівна

тел. (0542) 63 -13-44 тел./факс 63-13-44
Ел. адреса – Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

Ел. адреса Сумського осередку Всеукраїнського  Товариства «Просвіта» -

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. .  Голова – Олекса Григорович Шевченко.

 

З Правдивою пошаною – Член Національної спілки журналістів України –

                                                                                       Наталя Литвиненко – Орлова E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

    

 Супровідна інформація:

 Євген Олександрович Адамцевич— сліпий бандурист, віртуозний виконавець українських народних історичних пісеньавтор«Запорозького маршу».

Народився 19 грудня  1903  (1 січня 1904) року в селі Солониці під  Лубнами у родині станційного службовця.  Дволітнім осліп.  Деякий час навчався в Київській школі для сліпих. Потім проживав в Ромнах.

Грати на бандурі навчився в талановитого місцевого бандуриста Мусія Петровича Олексієнка, від якого разом зі способом гри перейняв багатий репертуар.

У  1920 -ті роки Ромни залишалися визначним регіональним культурним центром. Тут діяв драматичний театр, був значний осередок кобзарів, які виступали зі сцен палаців культури, клубів. Виступав з 1927 року в складі Миргородської капели бандуристів імені М. Кравченка та самостійно.

У репертуарі Є. Адамцевича переважали українські народні пісні (історичні про Байду, Морозенка, Палія, Супруна; родинно-побутові; гумористичні й сатиричні), серед яких оригінальні "Суд Байди", "Славно твоя кобза грає". Співав пісні "На захід сонце вже схилилось" на слова А. Карпенка, думу-пісню "Євшан-зілля" на слова М.Вороного,  

"Ти лети, мій спів, з мольбою"  на слова В. Александровича, , пісні на вірші Т.Шевченка, Я.Щоголіва, О.Олеся, М.Некрасова, П.Ж.Беранже. Створив кілька власних творів, серед яких "У неволі", "Дума про Івана Федька" тощо.

Загальновизнано, що автором славетного «Запорізького маршу» одноосібно вважається роменський !!! кобзар Євген Адамцевич — учень Мусія Олексієнка. Це, зокрема, засвідчує і листування з кобзарем відомого дослідника кобзарського мистецтва О. А. Правдюка.

 

Тепер відносно Запорізького маршу.

1926 року я почув мелодію, першу частину від кобзаря Положая Івана Кириловича, другу частину – мажорну сам склав, і з’єднавши до купи, дав назву «Запорізького маршу».

Крім того, саме Євген Адамцевич уперше його виконав на публіці — широкому загалу марш став відомий 1969 року завдяки виступу сліпого бандуриста. Згодом для оркестру марш аранжував головний диригент Державного оркестру народних інструментів Віктор Гуцал.

Уперше публічно Євген Адамцевич виконав марш 1969 року на концерті в Київському оперному театрі імені Тараса Шевченка.

Очевидці так описували концерт:

«У неймовірному потягові сердець за мелодією люди підводилися з місць. Вибухнула ще нечувана під цим склепінням громовиця оплесків.

Мені важко переповісти, що було після першого виконання «Запорозького маршу». Скажу лише, що старий Адамцевич виконав його на вимогу публіки тричі. Так була порушена домовленість не виконувати більше двох творів. І ніхто з кобзарів-побратимів не дорікав Адамцевичу, що він тричі повторив свій номер. І хоч його музика була безсловесна, але вслухавшись у мелодію «Запорізького маршу», вже ніхто з виконавців не наполягав на тому, щоб співати понад програму.

Стало зрозуміло: відбулося щось надзвичайне. Над зачарованим залом зайнялася і згасла чудова мить, яку повторити, затримати ніхто не зможе».

Пережив Адамцевич  1930-ті роки — часи фізичного винищення кобзарства та бандурництва (саме тоді був розстріляний як «ворог народу» видатний кобзар Іван Кучугура-Кучеренко). На схилі літ, не маючи офіційного трудового стажу, залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Жив із гри та співу на роменському базарі. Але радянська влада, як і колись царська, трактувала це як жебрацтво й переслідували.

Міліція неодноразово проганяла Адамцевича з базару. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Траплялося, що й саджали під арешт.

Учасник Республіканської наради кобзарів та лірників  1939 р. в Києві, а в1940  році — Всесоюзної наради народних співців у Москві.

В 1969  році з групою народних співців успішно виступав у Київській, Тернопільській Івано-Франківській,   Львівській областях, а в  1970 році в Москві та в1971 р. в Ленінграді.

Із постанням Об'єднання співців-кобзарів матеріальне становище його трохи поліпшилося. Оплачувалися виступи на організованих музично-хоровим товариством концертах. Відбулася концертна поїздка до Москви взимку  1970 року, де Адамцевич виступав разом з іншими кобзарями в різних установах, зокрема і в інституті світової літератури.

Бандура Адамцевича зберігається в музеї театрального мистецтва в Печерській лаврі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Джерело*  (І.Коваленко)

 Є люди, які ніколи не бувають спокійними коли комусь, десь, погано.

Є люди, які ніколи не залишаються байдужими, коли комусь болить.

Є люди, які за любих обставин залишаються Людьми, стійко і невпинно ідуть вперед, поряд зі своєю роботою, «тягнуть» на собі громадський віз, і не просять, і не чекають за ту, часто зовсім невдячну справу, навіть подяки. Жінка, яка поєднує в собі всі ці якості, звичайна жінка, нічим зовні не відрізняється від тисяч інших жінок, але… як тільки ви з нею порозмовляєте, як тільки ви з нею поділитесь вашою проблемою, то вже так і знайте, що ваша біда вже не тільки  на ваших плечах, пані Наталя підставила свої. Ось така жінка багато-багато років керує Мурманською українською громадою «Лелеки». Наталя Литвиненко-Орлова. Якщо наберете її в пошуку, то ще й взнаєте, яке гостре та чутливе її перо, яке багате її слово.

Місце зустрічі – УКРАЇНА. КАРПАТИ.

Вівторок, 11 червня 2013 11:14

    Все розпочалось як завжди, з прози. 

Пані Галиночка Маловшак  (GalinaMalovšek)  керівник  Словенської діаспори «Берегиня» розмістила в себе на сторінці ФБ ось таку світлину  Галины Кравець., підписану «Відривайтеся від моніторів і гайда в Карпати!».

Капусняк від бабусі Марусі

Четвер, 23 травня 2013 12:23

На Проводи моя родина (брати, мама, я, дружина брата) їдемо провідати могилку татової сестрички Марусі, яка померла, забравши на себе мені призначену смерть.

Жила моя тіточка все життя в селі Вінож, але діти виїхали в село Подільське Золотоношського району, Черкаської області, та й маму свою забрали. І тато там. Один, вже восьмий  рік тримає все в ідеальному порядку і в чистоті, ніби-то  ось-ось відкриється хвіртка і зайде його весела  та кохана дружина. Чекає…

Познайомилась я там з тещею мого двоюрідного братика Михалика, сина тітоньки Марусі. Міша теж втратив свою дружину, але теща (теж Маруся, як і Мама) не вважає свого зятя зятем, а тільки рідним сином, і піклується ним  і дітками-онуками Міші та Галі, покійної дружини мого брата.

Проснулась я вранці в квартирі Михайлика, а  з кухні вже запахи смачні розбіглися по кімнатах.

Бабуня Маруся, Приходько Марія  Василівна, варить капусняк.  Капусняк, то й капусняк. Що ж там такого не звичного. Відказуюсь від запрошення таки зранку з‘їсти тарілку капусняку. Вистачить і чашки кави. Та Марія Василівна так запрошує, так запрошує, що погоджуюсь.

Пахне капусняком, аж під ложкою – куліш. А смачно. А гарно.

Отже, попробуйте й Ви, КАПУСНЯК ВІД БАБУСІ  МАРУСІ.

М‘ясо, кому стільки не жалко, або кому скільки дозволяє гаманець, три картоплини цілих, не різаних, пшона (200 грам на відро) відповідно до каструлі.  Капусту потерти на тертку  горлатеньку (це тертка з великими дірками). Все варити до готовності.

Вийняти картоплю, пом‘яти, вкинути до капусняку.  

Ще три картоплини потерти  на тертку, як для дерунів. Помішуючи,  добавити в киплячий капусняк. Зажарити, кому як смакує.

Добавити томатного соку домашнього, чи томатної пасти, що в кого є.

Їжте на здоров‘я.

 Василь Дрозд 

МОЯ  ВИШИВАНКА.
Буяння весни білосніжним серпанком
Далеко від дому приходить у снах.
І піснею грає моя вишиванка,
Яку я з дитинства носив на грудях.

Знаю Олександра Олефіренка вже декілька років. Заочно, по переписці. Пан Олександр, співавтор  підготовленої та виданої мною новорічно-різдвяної антології «Тихая ночь».

НАРОДНИЙ КОБЗАР

Вівторок, 19 лютого 2013 17:39

 Якийсь рік, якийсь, бо в порівнянні з 200 років, один рік таки якийсь. Отже, через рік, в кожній українській хаті  стопроцентно  зазвучить «Заповіт» чи «Реве та стогне Дніпр широкий….», чи «Садок вишневий коло хати…», чи «Думи мої, думи мої…», чи… можна  перелічувати стільки, скільки українців, чи віршів, чи його картин,  чи його висловів у нашого єдиного для всіх українців Кобзаря – Шевченка Т.Г.

З дитинства памятаю перепалку між моїми батьками. Мама все казала: Розведусь з тобою.

На що тато відповідав: От вишиєш портрет Шевченка, залишиш його мені, тоді й розлучимось.

Мама так і не вишила портрет, бо я його вишила і подарувала батькам. Зараз він висить у них в хаті, на стіні.

Розмови про розлучення вже вичерпались.

Але моя вишивка з зображенням Кобзаря не єдина в їх хаті. Ще є великий, писаний олійними фарбами портрет Шевченка, обрамлений в вишиваний маминими руками рушник, а по краю рами ще й прикрашений дрібненькою зборочкою з білого мережива.

Я тому так детально це описую, що різних вишивок та портретів в хаті моїх батьків таки є, але тільки портрет Кобзаря так бережно та дбайливо прикрашений.

По Україні таких портретів, вишивок, вирізок з журналів безліч. І то є найбільший доказ любові та пошани.

Вже другий рік іде активна праця над нашою спільною, українською книгою до 200-річчя Кобзаря. Вже приєднались українці з різних куточків світу. Вже книга вийшла за межі української мови, бо теж приєднались люди, які абсолютно далекі від нашої мови, але близькі до творчості Кобзаря.

Вже лауреати Шевченківської премії пишуть свої слова до нашої книги…

Пропоную для ознайомлення концепт.

КОНЦЕПТ  НАРОДНОЇ КНИГИ ДО 200 РІЧЧЯ КОБЗАРЯ. 

«Обніміться, брати мої, молю вас, благаю...»

З благословіння Митрополита Московсько – Богородського Адріана Української Православної Церкви Київського Патріархату.

http://www.eparhija.com.ua/    

     У кожного народу є свої ідеали,  свої  Творці.

У кожного.

У одних вони мистецького  значення, у інших - наукового, у третіх  - духовного, а у нашого народу, народу українців, що живе в самому центрі Європи, особливий Ідеал і Творець: Поет. Письменник. Художник. Графік. Філософ. Політик. Фольклорист. Громадський діяч. Провидець. Мученик. Кріпак. Духовний Батько.

Людина, яка запалювала Дух і піднімала Душу нашого народу два століття тому, і є такою ж поважною,  дорогою і актуальною і нині. І майже в кожній українській хаті на чільному місці висить Його портрет, обрамлений вишиваним рушником.

      Не має області в Україні, де б не було памятника Т.Шевченко.

В 26 країнах світу  стоїть більше за 2000 Кобзарів.

Чи ще хто на землі має таку шану від людей не тільки своєї країни?

В Вашингтоні, з усіх відомих нам великодержавних митців, памятник тільки Т.Шевченку.

      Життя Тараса Григоровича настільки коротке, настільки багате на події.  З 47 років життя,   24 - у кріпацтві, 10 - на засланні, а решту — під наглядом жандармів.

      Кожен з нас, українців, має своє бачення творчості  Кобзаря, Його життя, Його страждань.

Багато з нас мають свої роздуми про непогасиме значення творчості Тараса Григоровича, про Його Долю.

      Пропоную до дня народження Кобзаря, до Його 200 річчя, приєднатись до народного альманаху, де будуть:

-          Наші праці, людей 20-21 віку;

-          Роботи  сучасників Кобзаря;

-          Творчість художників слова світового рівня;

-          Статті та інтерв‘ю лауреатів Шевченківської премії. 

РОЗДІЛИ:

-          Роздуми;

-          Нариси;

-          Наукові дослідження;

-          Художні твори;

-          Малюнки;

-          Графіка;

-          Репортажі; 

Це можуть бути різні ракурси і різні підходи до даної теми,

але обов‘язково має бути присутня любов до України, історична правда і знання творчості Т.Шевченка.

ВИМОГИ: 

2. Обсяг робіт: не більше 10 друкованих аркушів А4. 

ПРОХАННЯ  ДО  АВТОРІВ. 

До Вашої праці прошу надати такі відомості, які будуть супроводжувати Вашу роботу (все за бажанням): 

  1. Прізвище, імя, по батькові.
  2. Де мешкаєте зараз, і звідки Ваш родовід.
  3. Професія, або чим займаєтесь, де навчаєтесь.
  4. Вік, чи дата народження.
  5. Координати.

ВІД  АВТОРА  ІДЕЇ.

 Книга має бути народною. Це наша данина нашому Кобзарю.

Гонорар  не передбачується.  Але будуть визначені перші три призові місця. По кожній творчій категорії.

Два екземпляри книги одержать всі автори. 

Якщо такі умови  для Вас є прийнятними, запрошую до співпраці. 

Марійчук Катерина Іванівна     k.kapelka@mail.ru    8 (903) 542 49 72

 

 


 

FB