Українську історію століттями писали окупанти. Грабували українські бібліотеки і архіви, вивозили або знищували безцінні документи. Натомість створювали міфи, які цілим поколінням видавали за українську історію. Усіх, хто протестував і шукав правду, знищували. Інших роками наповнювали отруйними «знаннями». Саме з цим пов’язаний синдром неповноцінності і меншовартості, який так часто трапляється і не дає в повноті відтворити національну ідентичність у нашому суспільстві. Саме тому міфи про «українських фашистів» так часто використовують прихильники Кремля на Заході в наш час. Тому надзвичайно важливою є копітка праця істориків з Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та багатьох інших дослідників, що день за днем відкривають все нові сторінки української історії. Але деколи цікаві й невідомі факти відкриваються майже випадково. Про один із них і піде мова далі.

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Жінка, яка ще в 11 столітті прославила Київ на всю Європу. Анна Ярославна. Прабабця майже 30-ти французьких королів. Її батько - Ярослав Мудрий, мати – донька короля Шотландії і Швеції. Вже у юному віці в Європі знали, що у Князя Київської Русі росте красуня. Однак Анна могла похвалитися не лише вродою.

Опубліковано в Цікаво
Понеділок, 13 листопада 2017 06:34

День перемоги та поразки. #ЦДАЗУ

У Центральному державному архіві зарубіжної україніки у фонді Петра Зленка зберігається часопис «Союзу українських провінціяльних організацій» в Чехословаччині «Український самостійник», який виходив у Ліберці протягом 1935–1938 рр. Цікавою є постать самого Петра Зленка – колишнього вояка армії УНР, відомого бібліографа, який в еміграції уклав низку бібліографічних видань міжвоєнного періоду, присвячених історії українського війська доби Української революції. Це, зокрема, збірники «Симон Петлюра: Матеріали для бібліографічного покажчика» (1935, 1939), «Українські січові стрільці: Матеріали для бібліографії визвольної боротьби України» (1935–1936), «Зимовий похід: Бібліографія» (1940). У 1945 р. він був заарештований у Празі органами НКВС і вивезений до радянських таборів, де його сліди загубилися.

Опубліковано в Цікаво

На Верецькому перевалі, між Галичиною і Закарпаттям, де протягом тисячоліття проходили кордони різних держав, нині стоять три пам’ятники. Це – встановлений у 1990 рр. пам’ятний знак українським партизанам, пам’ятний знак на Верецькому перевалі з нагоди 1100 роковин переходу угорських племен через Карпати, і, від середини жовтня – Меморіал героям Карпатської України. Присвята на меморіалі, «героям Карпатської України, розстріляним польськими та угорськими окупантами у березні 1939 року», викликала дипломатичну суперечку між Польщею та Україною. Але поки що не виграв ніхто.

Опубліковано в Цікаво

Кожний, хто публічно та всупереч фактам приписує польському народу або польській державі відповідальність або співвідповідальність за злочини, вчинені ІІІ Рейхом або інші злочини проти людства, миру і воєнні злочини — підлягає штрафу або позбавлення волі строком до 3-ох років. Таке саме покарання загрожує за «явне заперечення відповідальності справжніх винних у цих злочинах».

Опубліковано в Колонка подій

17 жовтня 1937 р. став днем, навічно вписаним в українську історію Закарпаття. Саме тоді в Ужгороді відбувся величний Всепросвітянський з’їзд на підтримку рідної мови і культури. Ця неординарна подія, широкомасштабна народна акція яскраво засвідчила вікові прагнення закарпатців до волі, до культурної і політичної єдності з українцями інших українських земель, стала іспитом на їхню національну зрілість. Великий просвітянський здвиг за своєю масовістю, імпозантністю (15 тисяч учасників з понад 300 сіл і міст Закарпаття, 12 духових оркестрів, 25 греко-католицьких священиків та кілька десятків отців Василіян на чолі походу, 190 таблиць з написами сіл, 128 синьо-жовтих прапорів і кілька тисяч малих синьо-жовтих прапорців) та значущістю щодо утвердження і поширення у краї української національної ідеї, за винятком кількох місяців творення у 1938–1939 рр. Карпатської України та велелюдних народних віче 1989–1991 рр., коли розхитувалися підвалини тоталітарної большевицької імперії і виборювалась незалежність України, аналогів в історії Закарпаття немає.

Опубліковано в Цей день в історії
П'ятниця, 20 жовтня 2017 05:10

Заповіт Степана Бандери

15 жовтня виповнилося 58 років з дня вбивства Провідника ОУН Степана Бандери. Дата не ювілейна, але не шукаймо ювілейних приводів для вшанування наших великих попередників, не чекаймо ювілейних підстав для звернення до їхньої ідеологічної спадщини і для наслідування їхнього героїчного чину. «Заювілеювання» Бандери – найгірше, що ми можемо вчинити у відношенні до його пам’яті, не звертаючись повсякденно до його творчої спадщини, нехтуючи його заповітами, ігноруючи його вчення, не намагаючись згідно з ним діяти.

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Українські школи здебільшого працюють при церквах.

Про це в інтерв’ю Gazeta.ua повідомив голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний.

"Майже в кожній країні є недільні українські школи. Здебільшого — при церквах. Там вивчають мову й літературу, історію. Інший варіант — дистанційне навчання по скайпу через систему міжнародної української школи. Діти засвоюють програму, що діє на нашій території. Одночасно навчаються в класичній школі країни, де живуть. У результаті отримують два атестати — український та європейський. Це зручно для трудових мігрантів", - сказав він.

Крім того Ратушний відзначив, що найбільше можливостей для вивчення української мови за кордоном - у Польщі та Румунії. В них є по кілька україномовних шкіл — початкових і середніх. У цих країнах громади давно відстоюють право української нац­меншини здобувати освіту рідною мовою, тому й отримують фінансування з місцевих бюджетів.

"У Румунії на це (навчання українською мовою - ред.) виділяють майже мільйон євро на рік. Ці гроші витрачають на національні школи, утримання апарату Спілки українців, фестивалі українських колядок у Сігеті чи свято борщу", - уточнив голова УВКР.

Також за його словами, повноцінні українські школи діють ще у Словаччині та Молдові.

"У Словаччині останнім часом ситуація змінилася не на нашу користь. Багато українців живуть поблизу міста Пряшів. Там же мешкає і русинська меншина. Тому деякі українські класи стають русинськими", - додав він.

Як відзначив Ратушний, держава, звідки походить діаспора, повинна фінансово підтримувати освітні заклади.

"Якщо нацменшині потрібна школа, європейська країна може її створити й частково фінансувати. Але утримання такої обходиться на ­25-30 від­сотків дорожче за звичайну. Тому держава, звідки походить діаспора, повинна допомагати підтримувати освітній заклад - хоча б розробляти й видавати посібники. Наприклад, у Румунії українські програми створені ще за часів Ніколає Чауше­ску (президент Румунії в 1974-1989 роках) і вкрай потребують оновлення", - говорить він.

Голова УВКР підкреслив, що української державної програми з підтримки діаспори не існує.

"Я бачив корейські школи в Казахстані. Туди з Кореї завозять усе необхідне, навіть ручки. Угорщина на кожного школяра своєї діаспори виділяє сотні євро, на вчителя — тисячі. Вони усвідомлюють, що вкладати в освіту власної діаспори — означає загальмувати процес асиміляції емігрантів з іншими народами. В Україні це теж розуміють, але грошей на діаспору майже не виділяють. У нас немає державної програми роботи з українцями за кордоном. Підтримка є лише на аматорському рівні. Це призвело до втрат українських шкіл у Грузії, Казахстані, Білорусі, Латвії", - зауважив він.

Опубліковано в Школа

"Від Сяну до Дону!", - картографи 1920-х років підтримували це гасло, про що говорить раритетний атлас України 1928 року випуску. На 15 пожовклих аркушах - 33 карти із розташуванням, адміністративним поділом, природою, населенням та економікою.

Опубліковано в Цікаво
Сторінка 4 із 6