Вервечка в руках Небесної сотні

Вівторок, 04 березня 2014 07:51 Автор 
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

В стародавні часи святі ішли подалі від людей в ліси та печери і там молились за нас...

В наш техногенний та революційний час святі теж є, але вони нікуди не ідуть від людей, вони серед нас, вони як і ми живуть, варять борщ, хоодять на роботу, їздять на Майдан, збирають гроші для обездолених, проводять фестивалі, ведуть сайти, моляться за Україну та за весь люд земний, а ще пишуть, несуть до нас Слово....

СЛОВО ВІД ГАЛИНИ ФЕСЮК

Жінка стояла на колінах перед колонною беркутівців і молилася «Мати Божа, пресвята Маріє! Ти до нас,заступнице зійди. В душі грішні посели надії, жаль збуди за скоєні гріхи». Вона не проклинала, не просила військовиків зупинитися, а тільки напівголосно вимовляла слова, направлені до Бога. А Він, Всевишній, усе чув. Господь розумів слова цієї, ще молодої, але вже із сірим смутком в душі, жінки. Вона втратила сина, єдиного, але улюбленого, як Мати Божа Ісуса. Тільки ми, земні люди сьогодні у це не ймемо віри, наче б наші серці переповнювались камінням, а вона, ця жінка, вірить і зрозуміє, вона знає, що її син загинув недаремно, він помер за Україну. У сірий, ні, окутаний чорним димом від шин на Хрещатику, день. Так, тоді 19 січня день також був сірим, холодним, із запахом чорної крові.
Як і тоді, пилатовці не хочуть молитви, вони прикривають вуха шоломами, а голови щитами і боягузливо стоять живим ланцюгом перед сильною духом жінкою, матір'ю і чиєюсь подругою. Її голову прикриває лише нетепла хустина, а плечі – вишита скатертина.
Інші жінки здалеку спостерігають, прислухаються до шепотіння українки і незабаром також приєднуються, розпочинають молитися вервечку. «Богородице Діво, радуйся благодатна Маріє!» - несеться по вулиці Грушевського, а може вище, ген, аж до Верховної ради, чи то у Маріїнський парк. Ось уже другу годину жінки безперервно моляться на Вервеці. Деякі чоловіки стомлено поглядають на жінок, у чеканні, коли ж ті закінчать молитву, а матері – не відступають. Година, друга, третя….
- Неужели им не тяжело молится? Которий час на коленях, ноги ж будут болеть… - перешіптуються між собою чоловіки. А жінки моляться..
І раптом…О чудо! Беркутівці відійшли на два кроки назад. В одного з них впав на землю щит і він із злості крикнув: «Да замолчите, уши болят».
Не усміхнулися матері, не відійшли назад, а ще гучніше стали молитися до Богородиці Діви, і ще трепетніше стали битися серця у тих, хто слухав молитви, і хто може вперше повторяв ці слова за жінками.
Кілька годин молилися жінки на вервеці, аж зорі заплакали яскравими вогнями над Києвом, аж місяць виплив на човнику-хмаринці, наче хотів допомогти українським жінкам відплисти у море спокою та тишини.
А потім була ніч. У цей час вона минула спокійно.
А ранком о.Тома привіз із монастиря вервечки, багато вервечок. Цілий мільйон вервечок виготовили для українського Майдану сестри монахині в Італії. Їх привезли до Майданівської церкви. В ящиках лежали десятки біленьких вервечок, які потрібно було розкласти і роздати усім, хто бажав стати перед ворогом не з живою зброєю, а духовною, Божим словом. Жінки роздавали протягом кількох тижнів, пояснювали кожному як молитися, що дає ця маленька, але така важлива зброя.
«Боже! Хіба могла я коли-небудь подумати, що в мирний час буду називати вервечку зброєю?» - промовила молода дівчина Марічка. Вона, глибоко віруюча юна християнка Марічка, також розкладала вервечки і розказувала про глибину Христової віри. «Не тільки катехитка, а працьовита розумна особа» - саме так сказав пастер-протестант, що прийшов до Майданівської церкви із цікавості. І ось нате, Марічка запросила його до спільної молитви з католиками і православними за мир і спокій.
Присутні жінки і навіть чоловіки, які стомилися від фізичної праці на Майдані, але не бажали даремно проводити час, розкладали вервечки разом з інструкціями у паперові ящики. Спочатку було кілька жінок, а потім щоразу більше і більше. Одні приходили, інші – відходили. Але щонеділі знову з’їжджалися до Майданівської церкви і роздавали на Віче вервечки. Дехто брав з цікавості, дехто з розумінням. Жінки кожному пояснювали ціль і суть молитви на вервеці, кожному дякували за розуміння. Кажуть, бачили, як деякі викидали вервеці у смітник, незважаючи, що на ній було зображення Пресвятої Богородиці. Викидали, відривали від себе Велике Серце нашої Спасительки. Віддаючи вервеці, просили не брати без потреби, інші візьмуть. Та очевидно це були глухі серця чи наразі замкнені на сотню замків.
Біля трибуни стояла молода пара.
- Хочете вервечку? - запитуємо молоду дівчину, можливо, майбутню маму.
- Да нет, не хотим. – неприхильно відповіла молода особа.
- А что это? – мабуть із приязні запитав її супутник.
З інстинктом матері пояснюю: «Ця вервечка або чотки – молитовний щит від усього неприємного. Дівчині важливо молится, щоб був добрий суджений, юнаків, щоб знайшов хорошу дружину. Хочете поясню як на ній молитися? Можу розказати російською мовою.
- Нет, обьясните на украинском.
Пояснюю. Юнак бере вервечку, виявляючи святість цілує, молода пара усміхається. Щасливі відходять…
За хвилину простягають руки за вервечками й інші молоді люди. Ідемо до юнаків із Самооборони. Беруть вервечки і дякують за молитви матерів. З поміж людей виділяється полковник, йдемо до нього. І яким було наше здивування, коли він взяв у руки вервецю, поцілував і сказав: «Хочу, щоб люди знали, що окрім молитви нічим не можна здолати гнівного ворога. Я по батьковій лінії росіянин, але вірю у силу вервеці, бо з неї не раз користала моя бабуся із Вінничини».
Небо щодня було сірим. І тільки біла вервечка у руках киян допомагала світліти людським душам. Роздавати вервечки стало великим задоволенням.
Підійшла немолода жінка: «Хочу знову сьогодні послухати вервечку. Чи будете молитись зі сцени із священиками?»
- Звичайно, будемо. Приходьте о 18 годині. – заспокоюю жінку, - разом помолимось за щасливе майбутнє українського народу.

І ось злощасна бандитська ніч. Жінки разом із священиками моляться протягом ночі на вервеці. А беркутівці стріляють, стріляють по живих мішенях. На передовій час йшов довго. Минула лише перша година ночі, а здавалося, два дні чи більше. Ніхто не рахував, лише чекали підмоги. А під ранок багатьох почало трясти, ні, не від температури, від озлоблення на тих, хто розпоряджався їхньою чесною долею. "Ех, як я хотів, щоб у цю ніч привели на Майдан Януковича! Я б не обв'язував його скотчем, я б..." - згадував цю ніч Євген і плакав, не соромлячись чоловічих слів. - Там загинуло так багато наших хлопців, невинних чоловіків. А під ранок прийшла радість. Велика радість! Спочатку ми подумали, що це тітіушки, а коли впізнали своїх, зрозуміли, що це була львівська сотня, серед них - більшість жовківчан. Боже, яка то була радість!"
Євген розповідав і затискав у руці вервечку, бо вже вспів помолитися на ній за "Небесну сотню".
- А ранком небо від зойку розколювалося, а від вогнестрілів падали обеззброєні люди. Один, десятий...- розказує Мирон. - Я був під барикадами до тих пір, поки снайпер не замовк. Аж до полудня. Дуже страшно було, але розумів, що Бог не хоче моєї смерті і тихо, тихо в душі молився. Вчув, як хтось потягнув за руку. Вже вечоріло. І ми вибралися аж до сцени. Оговтатися ще до сьогодні не можу, як і не знаю хто мене спас.
"Пресвятая Богородице, спаси нас!" - голосно читають молитву матері і дружини . І раптом. Стихла стрілянина. Один яскравий промінь впав на чоловіка, що нерухомо лежав на тротуарі. Друзі із самооборони, прикриваючись щитами, підбігли, вспіли відтягнути з відкритої площадки. Один з них нахилився над вбитим і витягнув з рук вервечку. "Візьми вервечку!" - передав другові. І лиш вспів сказати, як снайпер знову заторохтів кулями. І Бог вберіг. Чоловіки тремтіли від злості, але відтягували вбитого за межу....Межу? Чи рубікон?
І ось маємо Героїв Майдану - «Небесна сотня». Вона відала своє життя за тих, хто залишився живим, полила кров’ю не тільки вулицю Інститутську, вона скропила наші душі, наші життєві дороги, наше майбутнє. Пам’ятаймо завжди про це, бо такого ще не було в історії світу, щоб по мирних християнських душах стріляв диявол відкрито і безстрашно.
Святе Письмо вчить нас, що Бог не хоче, щоб ми страждали. Наші страждання – це наслідок гріхів. Один святий сказав, що злий правитель – це результат гріха цілого народу. Першим кроком на шляху від усунення страждань і проклять є покаяння у гріхах і перепрошення за них в Бога. Тож давайте у цей Великодній піст будемо просити прощення Бога за гріхи нашого народу і свої особисто молитвами на Вервеці. І Господь почує нас. Обов’язково почує. Він завжди нас чує. Господь хоче нас чути. І тому дав вервечку в руки Небесної сотні. Вона за нас відтепер буде молится, а ми за їх душі, невмирущі душі Героїв Небесної Сотні.. Слава Героям! Слава Богу!

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається