Нелегке життя Володимира Дорошенка на чужині

Вівторок, 04 жовтня 2016 01:51 Автор  Марта Патика
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

«Ах, як прикро сидіти тут без свого фахового діла. Ви знаєте, я загину з нудьги-тоски. Я вибитий із колії, вирваний із коренем», Це слова одного з кращих синів України Володимира Вікторовича Дорошенка — бібліографа, ім’я якого через певні обставини тривалий час було майже забуте на улюбленій ним Батьківщині. Писав їх В. Дорошенко в далекій Америці, куди доля закинула його в середині минулого століття.


Важким і тернистим був творчий шлях В. Дорошенка — видатного громадсько-політичного діяча, бібліографа, глибокого знавця української книги, літератури, історії, наукового життя й в цілому українознавства. У Радянській Україні в повоєнні роки і пізніше його ім’я часто згадувалось у негативному плані і тільки з ярликом «буржуазний націоналіст». Праці вченого було вилучено з наукового обігу, водночас у Західній Україні і за кордоном його вважали одним із найповажніших діячів української культури. Професор І. Борщак називав В. Дорошенка «князем української бібліографії», а професор П. Зайцев «безперечно найвидатнішим з наших бібліографів-бібліологів».

Володимир Дорошенко — нащадок давнього козацько-гетьманського роду — народився в Петербурзі у сім’ї військового лікаря. З 1880 р виховувався на Полтавщині у с. Білоцерківці в маєтку батька. Середню освіту здобув у гімназії м. Прилуки, а вищу — в Московському університеті на правничому та історико-філологічному факультетах. За участь в українській громаді В. Дорошенка вислали на Полтавщину під нагляд поліції. У 1904 р. юнак навчався на курсах українознавства, організованих М. Грушевським у Львові, мандрував Гуцульщиною, Бойківщиною. Після закінчення Московського університету (1905) працював у статистичному бюро Полтавського губернського земства.

У 1901 р. Володимир вступив до Революційної української партї (РУП). Пізніше РУП перетворилась на Українську соцїалдемократичну партію (УСДП), відмовилась від вимог незалежності України, виставивши в своїй програмі лише домагання автономії України. Хоча В. Дорошенко залишився у складі цієї партії, навіть був одним із її найдіяльніших членів, але не переставав відстоювати ідею незалежності Української держави.

Через переслідування за участь у громадсько-політичному житті В. Дорошенко емігрував до Галичини. З 1909 р. жив у Львові. Тут доля щасливо звела його з Науковим товариством ім. Т.Шевченка (НТШ), бібліотекою, де працював до 1944 р. і пройшов шлях від бібліотекаря до управителя (директора), здобув загальні симпатії й визнання. У 1913 р. Володимира Вікторовича обрали головою Бібліографічної комісії НТШ.

Для поглиблення знань з українознавства В. Дорошенко вступив на філософський факультет Львівського університету, який успішно закінчив у 1913 р. Під час Першої світової війни емігрував до Відня, де працював у Союзі визволення України, був головним редактором і автором кількох видань цієї організації. 1916 р. повернувся до Львова, керував Бібліотекою НТШ до 1921 р. У 1918 р. перебуваву Києві з дипломатичною місією до гетьмана П. Скоропадського, працював в Українській академії наук у канцелярії секретаря Академії професора А. Кримського. На початку 1919 р. виїхав до Станіслава, а згодом — до Львова, де продовжував працювати у Бібліотеці НТШ, з 1937 до 1944 р. був її директором. Після возз’єднання Західної України з УРСР, бібліотеку включили до мережі бібліотек АН УРСР, об’єднаних у Львівську філію Бібліотеки АН УРСР. Там В. Дорошенко отримав посаду заступника директора. З болем у серці він спостерігав, як «стерилізували» фонди Бібліотеки НТШ, як вилучали з них праці «буржуазних націоналістів», інших «ворогів народу». У 1944 р. прийняв нелегке рішення емігрувати на Захід. Спочатку дістався Праги, потім Німеччини, а 1949 — далекої Філадельфії. З від’їздом із України закінчилася «золота доба» у житті В. Дорошенка, хоч нерідко вона, за його власним визнанням, проходила в матеріальних злиднях. Володимир Вікторович завжди тужив за батьківщиною.

У Філадельфії В. Дорошенко займався переважно літературно-науковою роботою, писав спогади, спорадично повертався до бібліографічної діяльності. Працював редактором і коректором щоденника «Америка, керував Літературно-мистецьким товариством у Філадельфії, був членом НТШ, Української вільної академії наук, низки закордонних інститутів і товариств, зокрема, в Празі, Варшаві, Берліні. Вчений жив надією, що його запросять до Нью-Йорка, де поновили свою діяльність НТШ і його бібліотека, в якій можна було б зосередитися на бібліографічній роботі, тематично пов’язаній з Україною. Але цим сподіванням не судилося здійснитися. У Філадельфії його матеріальне становище було нелегким: усі спроби отримати невеликий, але постійний заробіте закінчувався нічим. Так і не справдилися слова М. Грушевського, висловлені у статті, присвяченій 25-річчю літературної і громадської діяльності В. Дорошенка в 1926 р., що наступне 25-річчя у нього буде «краще і щасливіше».

Володимир Вікторович залишив велику творчу спадщину: друкуватися почав з 1900 р., ще коли вчився в Московському університеті. Найбільше публікацій мав в українській періодиці. Співробітничав з понад 130 періодичними виданнями, збірниками, альманахами, календарями, що видавалися в Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Москві, Петербурзі, Варшаві, Кракові, Мюнхені, Берліні, Відні, Лозанні, Парижі, Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто, Вінніпезі, Буенос-Айресі та ін.

У періодичних виданнях, книжках, брошурах, покажчиках В. Дорошенко опублікував силу-силенну розвідок, статей, спогадів, інформаційних заміток, хронік, рецензій, бібліографічних праць із суспільно-економічної тематики, історії громадського руху в Україні, статистики літературознавства, історії України. Ось лише кілька книжок: «З історії земства на Україні» (Львів, 1910), «Українство в Росії: Новіші часи» (Відень, 1916), «Життя і слово» (Львів, 1918), «Революційна Українська партія» (Львів, 1921), «Огнище української культури. Історія НТШ (Нью-Йорк; Філадельфія, 1951) та ін. Перу В. Дорошенка належать біб ліографії творів Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянської, П. Куліша українські переклади творів М. Гоголя, Л. Толстого, Й.В. Ґете, літературознавчі розвідки…

У вітальному листі з нагоди 75-річного ювілею В. Дорошенка професор В. Кубійович звертається до нього як до «Сеньйора української науки». До цієї дати С. Микитка видав брошуру «Володимир Дорошенко» (Філадельфія, 1955), у якій умістив короткий життєпис вченого, покажчик його основних праць. Видання містить також відгуки на праці вченого, уривки з рецензій на них та листи українських вчених-емігрантів: Д. Дорошенка, І. Огієнка, В. Міяковського, архієпископа Мстислава, Є. Пеленського, Ю. Шереха (Шевельова) та ін. В одній із останніх публікацій В. Міяковського, присвяченій п’ятиріччю із дня смерті біб ліографа, на підставі 400 листів В. Дорошенка до автора статті охарактеризовано його емігрантське життя і діяльність у Чехо-Словаччині, Ні меччіині, США. Публікацію про вченого-бібліографа В. Міяковський закінчує такими словами: «Зі смертю В. Дорошенка дійсно одійшов один із останніх могіканів, який ще принаймні символізував собою зв’язок сучасного покоління з тією славною добою, коли діяли М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк».

Відданий син України помер 25 серпня 1963 року в Філадельфії. Незадовго до смерті (24 лютого 1963 р.) уже важко хворий, він виступив на Шевченківському святі у Вашингтоні, а 9 березня — на відзначенні 90-річчя НТШ у Нью-Йорку.

Праці вченого й донині зберегли свою інформаційну і наукову цінність. Вони дають можливість повніше уявити історію української бібліографії як невід’ємної складової частини загальнонаціональної української культури.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається