Життя віддам за націю - Євген Коновалець

П'ятниця, 14 червня 2013 06:45 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

На межі століть коли Україна була розшматована між різними державами-сусідами 14 червня 1891 р. в галицько-українському селі Зашкові поблизу Львова, народився Євген Коновалець.

В сім'ї галицької інтелегенції, де дід був сільским священником, а батько – директором місцевої народної школи, Євген отримав з молоком матері любов до України. Мати Євгена, Марія, походила з українського священичого роду Венгриновських. Брат Євгенового батька, о. Володимир Коновалець, який брав дуже активну участь в українському громадському і політичному житті і мав великий вплив на Євгена, був парохом села Малехів, а другий стрий Євгена, о. Орест Коновалець, був парохом села Страдче.

Молодий Коновалець здобув блискучу освіту: по закінчені народньої школи Євген переїзжає до Львова, де він навчається в українській Академічній гімназії, яку він закінчив 1909 році. Як повторював нераз Євген Коновалець своїм товаришам гімназистам, - «Українці, мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя».

Але в вимогах супроти себе самого й супроти своїх товаришів Євген Коновалець не спиняється на конечності належного засвоєння собі шкільної науки. Він звертає увагу на те, що сучасне політичне положення українського народу зобов'язує морально теж кожного українського студента, а то вже й гімназиста, бути активним працівником на народній ниві; суспільно-політичні ж українські діячі не сміють бути дилетантами, неуками; вони мусять мати належні підстави політичної освіти. 

А тому вже в сьомій гімназійній бере Євген Коновалець активну участь у праці таємних студентських гуртків, ціллю яких було ширити політичну свідомість й політичну освіту.

Політичні поеми Тараса Шевченка, ідеологічно-програмову брошуру «Самостійна Україна» та політичні видання наддніпрянської Української Народньої Партії, що друкувались у Львові, вивчав Євген Коновалець сам і доручав вивчати, як підстави політичного знання українського інтелеґента.

Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Вибух війни в 1914 р. не дали йому можливості довчитися в університеті і отримати диплом доктора права. Під час навчання він завжди активно брав участь громадсько-політичному політичному житті. Дуже великий вплив на молодого Коновальця мали праці Дмитра Донцова, який в той час перебував в Галичині, на еміграції. 

В 1912 р. покликано Євгена Коновальця до військової служби в австрійській армії. Як студент відслужив він однорічну військову службу в старшинській школі у Львові та із ступенем четаря («лейтенант») повернувся до «цивіля» кінчати перервані студії. 

Військова служба звернула Євгенові Коновальцеві увагу на те, що українській молоді потрібно мати теж військову підготовку: можливість вибуху війни між Австрією й Росією ставала все більш реальною, а в випадку війни українці мусять мати свої військові частини. Тому ініціює він зорганізування окремого студентського товариства для військового вишколу його членів, під назвою «Січові Стрільці» Його ініціативу підхоплюють швидко спортово-руханкові товариства «Січ» і «Сокіл», які творять такі ж відділи для військового вишколу під назвою «Січові Стрільці» як секції січових і сокільських гнізд і в скорому часі вся Галичина вкривається сіткою військово-вишкільних організацій «Січових Стрільців». Євген Коновалець не зайняв формально-провідного посту в ні одній із цих формацій; а однак всі «Січові Стрільці» визнавали його, Євгена Коновальця, душею цього руху і своїм ідейним провідником.

З вибухом війни між Австрією й Росією покликано Євгена Коновальця до військової служби в 35-тому полку «Крайової Оборони» («Ляндвери»). Перебуваючи перший місяць із своєю частиною у Львові, він був наочним свідком формування із вишколюваних у відділах «Січових Стрільців», але перейти з загально-австрійської «Крайової Оборони» до українського легіону УСС, як цього він бажав, військове командування йому не дозволело.

На світлині - Командант Січових Стрільців Коновалець (перший ліворуч) на фронті

Під час жорстокого бою на горі Маківка у 1915 року, де загони УСС героїчно билися з переважаючими силами ворога і виявили яскраві та масові приклади героїзму, Євген Коновалець потрапляє до полону. Утім, навіть жорстокі умови табору для військовополонених не зламали націоналіста. Він веде активну роботу серед українських бранців, формуючи з них ядро майбутніх військ визвольних змагань.

Після вибуху Російської революції, українські полонені почали одинцем втікати з табору в Царицині і їхати до Києва, в надії, що їх приймуть до Української армії. Великим прихильником служби в Українській армії був Євген Коновалець і він навіть писав у цій справі до Української Центральної Ради. Врешті отримавши відпустку, він поїхав до Києва на початку липня 1917 р., щоб отримати згоду на створення військової частини з полонених українців-галичан. Свій плян у цій справі він вручив С. Петлюрі і повернувся до табору в Царицині.

У вересні 1917 р. Є.Коновалець знову поїхав до Києва, щоб домагатися створення військової частини з галичан. Щойно 12 листопада 1917 р. С. Петлюра передав Галицько-Буковинському Комітетові згоду Генерального Секретаріату Центральної Ради на створення такої військової частини. Поволі почався набір добровольців. Євген Коновалець вступив у курінь Січових Стрільців звичайним вояком. Уже в грудні 1917 р. курінь мав біля 500 чоловік. Туди записалося багато колишніх вояків і старших Українських Січових Стрільців, що були також у полоні.

Існування куреня (батальйону) не було певним, появилися «солдатські ради» (совєти), на загальному зібранні (вічу) куреня 19-го січня 1918 р. було рішено усунути «солдатські ради», обрано «стрілецьку раду» і замінено команданта курення (Ол. Лисенка). Новим командантом обрано Євгена Коновальця. Зразу після того у курені заведено порядок, дисципліну. Курінь Січових Стрільців став одною з головних військових частин, які, з допомогою гайдамаків С. Петлюри, зуміли взяти «Арсенал» і розгромити січневе більшовицьке повстання в Києві. 

Із того часу ім'я Коновальця тісно пов'язане з куренем, потім дивізією Січових Стрільців, яка розвинулася в корпус, що його деколи називали «Осадчим корпусом отамана Коновальця». Ранґу полковника отримав він від української влади.

Коновалець, мабуть, не мав особистого життя. Його життям були Січові Стрільці, УВО, а згодом ОУН.

В історії кожного народу приходять моменти, коли його провідники відчувають своє історичне покликання і ухвалюють такі рішення, які, на їхню думку, були б найбільш корисними для народу і його змагань. Це вирізняє їх з-поміж інших - на місце провідника групи, організації, народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На світлині - Лідер ОУН із сином Юрком. Фото з архіву Святослава Липовецького

Після поразки Визвольних змагань Коновалець не втрачає віри в перемогу, на останньому засіданні Стрілецької Ради, котре відбулося в Празі в липні 1920 р. під проводом Полк. Є. Коновальця обговорено конкретний плян дальшої боротьби. Полк. Коновалець об'єктивно з'ясував ситуацію і можливості боротьби в обставинах польської і радянської окупації. Він запропонував створити таємну підпільну військову організацію, метою якої було мобілізувати народ до боротьби за його права.

Фактично, упродовж 1920-х років Українська Військова Організація (УВО) була ядром українського національно-патріотичного руху. Маючи широкий діапазон діяльності: від силових акцій до просвітницької роботи, УВО чинила шалений (і головне - успішний!) опір полонізації західноукраїнських земель, поширювала діяльність і на Наддніпрянщину.

У червні 1921 р. також і полк. Є. Коновалець повернувся до Галичини і віддав всі свої сили, щоб поширити і зміцнити структуру УВО. 

УВО, як знаємо, ініціювала бойкот польської влади і польських виборів у Галичині на початку 1920-их років. Вона розгорнула також збройну боротьбу проти представників польської влади на українській території. УВО теж присвятила багато уваги організації «Просвіта», «Рідна Школа» та таких товариств як «Сокіл», «Січ», «Пласт». УВО допомагала покласти зародки господарського піднесення Галичини. 

УВО під проводом Є. Коновальця діяла також у напрямі усунення різниць між галичанами і придніпрянцями та утвердження ідеї соборности усіх земель. 

Але діяльність УВО не одобрювали еміграційні уряди - уряд УНР і уряд ЗУНР. Почались непорозуміння і конфлікти. Уряд УНР не міг одобрювати діяльність проти його союзника - Польської держави. Уряд ЗУНР вимагав, щоб УВО була підпорядкована йому. 

Восени 1922 р. Є. Коновалець виїхав за кордон, щоб вияснити справу з головою уряду ЗУНР д-ром Є. Петрушкевичем. Коли ж не дійшло до згоди, Є. Коновалець відійшов від УВО у грудні 1923 р., а обов'язки Верховної Команди УВО перейшли до військового міністерства уряду ЗУНР, а крайовим командантом УВО став полк. А. Мельник.

У червні 1924 р., коли керівники УВО погодилися на принцип повної незалежности УВО від Є. Петрушкевича, Є. Коновалець знову перебрав пост головного команданта УВО. 

Тим часом на західних землях України і на еміграції виникли націоналістичні організації молоді. Є. Коновалець рішився довести до об'єднання УВО із цими організаціями, щоб створити потужний рух визвольного-революційного націоналізму. 

Унаслідок перших переговорів, для успішного завершення об'єднання усіх націоналістичних сил, на першій конференції українських націоналістів 3-7 листопада 1927 р. було постановлено: «Створити єдину організацію українських націоналістів. До часу створення такої організації, рахуватись із потребами хвилини, що вимагає опанування стихійного руху та координації різних організованих його виявів, покликати до життя й чину Провід Українських Націоналістів». 

Головою Проводу обрано одноголосно полк. Є. Коновальця. Перший Конґрес Націоналістів, як знаємо, відбувся від 29 січня до 3 лютого 1929 р. у Відні. На ньому створено спільну об'єднану Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Головою Проводу цієї організації обрано полк. Є. Коновальця.

На світлині - Учасники І Великого Збору (Конгресу) у Відні, який став початком Організації Українських Націоналістів

ОУН скоро стала найпотужнішою підпільною революційною силою. Її численні члени розгортали діяльність не лише на західних землях України, під Польщею, але і на еміграції. Полк. Коновалець відвідав у 1929 р. (квітень, липень) українські поселення у США і Канаді, з метою з'ясувати важливість і конечність боротьби за визволення України, за те щоб ставити українське питання як міжнародне питання, яке має отримати позитивну розв'язку. Члени  ОУН, симпатики і українське громадянство стали від тоді відданими і постійними постачальниками фінансових засобів для діяльності ОУН в Європі.

Активна діяльність Коновальця по консолідації національно-патріотичних сил та його стратегічний курс на створення Української Самостійної Соборної Держави викликали занепокоєння не лише у польських, але й у совєтських владних колах.

Через кілька хвилин після убивства Євгена Коновальця спецслужбами

Полковник Коновалець неодноразово робив спроби збудувати агентурну мережу на окупованих більшовицьким режимом українських землях. Відчуваючи у Коновальці смертельно небезпечного і могутнього ворога, більшовицьке керівництво наказало вбити його. Але, хоча 25 травня 1938 року Євген Коновалець був підступно вбитий совєтським агентом Судоплатовим, своєї стратегічної мети червоні тирани не досягли. Організований український націоналістичний рух продовжував набирати силу.

Дійсно, через два роки після загибелі Коновальця відбувся розкол ОУН, неодноразово траплялися конфлікти та непорозуміння. Але титанічна постать Євгена Коновальця залишалася тим моральним орієнтиром, на який рівнялися націоналісти. Прапор визвольної боротьби підняли Степан Бандера і Роман Шухевич, приклад життя, яке було жертовним служінням нації, надихав сотні тисяч героїв ОУН-УПА, надихає Коновалець і тисячі сучасних націоналістів.

І нині немеркнучою зорею нам є заповіт полковника Коновальця: "…уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів - безоглядність; супроти громади - усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю. В Організації - щирість, не плазунство, а критика - для добра Організації, а не особистих амбіцій. Ми даємо новий почин і мусимо внести нові методи праці на українських землях…"

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається