Незабутній Кость Бульдин

Неділя, 02 червня 2013 08:35 Автор 
Оцініть матеріал!
(3 голосів)
      

  " У Харкові, як відомо, споруджено найкращий у світі пам’ятник Тарасу Шевченку. Спочатку наш Кобзар мав хмуритись в оточенні героїв своїх поем, потім раптово опинився в компанії ще й обвішаного гранатами більшовика та культурно стриженої комсомолки. Хрестоматійно зажурену Катерину ліпили з відомої акторки Наталі Ужвій, яку тоді вже лупцював чоловік–футурист Михайль Семенко, але автором цього конкурсного проекту 1935–го року був далеко не Матвій Генріхович Манізер, як зазначено в усіх енциклопедіях, а усього лише переможець конкурсу, заробітчанин Кость Бульдин. Між іншим, ще й дитячий письменник, учасник «Плугу». Просто скульпторів, яким влада дозволяла увічнювати як Леніна, так і решту «народних вождів», в СРСР було лише п’ятеро, і українці між ними не дуже значились" . (Ігор Бондар-Терещенко  http://www.umoloda.kiev.ua/number/2210/164/78676/)  

       Хто ж цей загадковий  Буль-дин?

         Насолоджуючись звуком, який створюється при зануренні тіла у воду, та й взагалі звучанням "буль" (колись це навіть переросло в написання мініроману "Булька"), просто не могла стриматись від пошуків. Отож.

     Кость Петрович Бульдин - український різьбляр, скульптор, маляр, дитячий письменник, майстер пригодницької белетристики під літературними псевдонімами В. Коб та Гойдар Кость, автор численних скульптур, що оздоблюють будівлі й майдани Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська та інших міст України,  співавтор проекту пам'ятника Тарасові Шевченкові у Харкові разом з митцем Андрієм Дараганом, відомим своїм пам'ятником Тарасові  у Вінніпезі. Варто сказати, що за цей проект Кость отримав першу нагороду, проте виконання пам'ятника разом із підписом радянська влада з "чистим сумлінням" передала ленінградцеві Матвію Манізеру, зневаживши талант і працю обох скульпторів.  Петро Мегик у своїх спогадах згадував: "Як відомо мені стало згодом, скульптор Андрій Дараган і архітектор Кость Бульдин, після одержання премії за пам’ятник Тара­сові Шевченкові, чекали якийсь час на початок праці над реалізацією роботи. Пішли обидва до народного комісара освіти Миколи Скрипни­ка й запитали, коли почнеться праця. Отримали асигнування на десять тисяч карбованців і пораду: “Хлопці, сидіть тихо, бо буде біда”. Мико­ла Скрипник пізніше пострілом сам закінчив своє життя" (http://uop.net.ua/petro-mehyk-dvi-zustrichi-u-varshavi/). Костянтину Петровичу на час побудови пам'ятника було без трьох років 40 ( К.П. Бульдин народився 2 червня 1897 року на Чернігівщині), і  він встиг плідно попрацювати на радянську систему, редагуючи мистецькі каталоги, книги, плакати, його можна було побачити поруч з відомими політиками на трибунах, зауважити, як він ручкається з Микитою Хрущовим, з думкою К. Бульдина рахувались, він мав право вето при прийнятті проектів інших митців, за що ті могли постраждати, адже це були небезпечні не лише для творчості, а й для самого життя, часи. До того ж,  Бульдин  займався  організацією видавництва «Мистецтво», був його ре­дактором, тож у мистецьких і владних кругах це ім'я мало вагу. Короткі згадки про  власні роботи мистця можна зустріти в каталогах того часу, зокрема  у каталозі Першої всеукраїнської виставки АСОЦІАЦІЇ РЕВОЛЮЦІЙНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ (АРМУ) 1927 року в Харкові (у приміщенні Соціального музею ім. Артема), серед мистців Другої всеукраїнської  художньої виставки Наркомосу УРСР  1929 року, яка у червні  відкрилась у Одесі, а  потім мандрувала по українських містах (Луганськ, Горлівка, Донецьк, Маріуполь, Дніпропетровськ, Кам'янське, Харків), на виставці до 13-ої річниці Жовтневої революції "Мистецтво Радянської України" 1930 року, Харків (цікаво, що каталог цієї виставки був виданий уже на двох мовах - українській та німецькій).      

  За часів німецької окупації Кость Бульдин, залишившись на окупованій території,  продовжує творити. Після проголошення 30 червня 1941 р. Акту про відновлення Української Держави у Львові, який з 1939 року входив до складу УРСР, там почалось швидке відродження громадського  життя,  активно запрацювали  культурно-освітні товариства та організації, які існували у місті  до приходу більшовицької влади."Ми, - згадував композитор В. Витвицький, - постійно були в стані непевности в тому, що може бути завтра, або ще й сьогодні. Проте на роздумування, а тим більше на нарікання, часу не було. Коли йдеться про мистців різних професій, ми негайно зорганізували свої спілки письменників, малярів, акторів, музик і разом об'єдналися в Літературно-мистецькому клюбі (Львівський український літературно-мистецький клуб)". Товариство художників очолив М. Осінчук, його заступником був обраний І. Іванець, секретарем С. Луцик. Спілка українських образотворчих митців налічувала 45 членів. Почали працювати чотири виробничі майстерні - графічна, декоративна, портретна, прикладного мистецтва, разом з тим запрацювала відновлена скульптурна фабрика.   Впродовж липня спілчани випродукували тисячі національних прапорів і гербів, якими були декоровані львівські установи і крамниці. Для масового поширення митці виготовили портрети І. Мазепи, С Петлюри, Є. Коновальця, погруддя Т. Шевченка, І. Франка, Б.Хмельницького,І.Мазепи,В.Міхновського,М.Тарновського. Незважаючи на жорсткі порядки, введені в місті, лавіруючи, художники організували п'ять виставок з різних ділянок образотворчого мистецтва. У трьох з них взяли участь як відомі майстри, так і талановиті початківці:  П.Андрусів, В. Баляс, Є.Божик, О. Винницький, С. Гебус-Баранецька, Є. Дзиндра, П. Грегорійчук, І. Шанець, О. Кульчицька, О. Курилас, О. Ліщинський, С. Литвиненко,  А.Манастирський, М. Мороз, Я. Музика, О. О. Плешкан, Л. Перфецький, А. Павлось, М. Радиш, Г. Смольський, Р. Турин та багато інших художників, графіків, скульпторів. Варто глянути на цифри: у 1941 р. було зареєстровано 41 учасника, в 1942 р. - 69, в 1943 р. - 9926. Остання виставка, проведена на зламі 1943-1944 років, мала підстави називатися всеукраїнською. У ній, як описує Олександр Луцький ("Культурне життя українців Львова в 1941-1944 pp."), брали участь митці з Наддніпрянської України, разом з В. Кричевським, М. Козіком, Б. Крюковим, О. Березовським, О.Булавицьким,  О.Рурською, В. Єременюком, Б. Костецьким, Л. Тимошенко та багатьма іншими Кость Бульдин. Проте хід війни керував способом життя.

   Усвідомлюючи, які "нагороди"  за активну творчу національну діяльність в умовах німецької окупації, даруватиме радянська влада, особливо тим, кого до війни вважали своїми, у березні 1944 року Кость Бульдин, як і більша частина творчої інтелігенції, вирушив у еміграцію.  (http://map.lviv.ua/statti/luckij5.html).

    Доля все ж усміхнулась скульпторові - йому пощастило  дістатись живим до Австрії. Коли ж СРСР почав вимагати від союзників повертати всіх вихідців з Союзу назад у більшовицький "рай", Костя разом з іншими вирішив шукати притулку в Латинській Америці.

   Аргентина не лише прийняла його. Тут він бере активну участь в українському культурному житті,  разом з плеядою інших мистців працює над оформленням економічної виставки в Авельянеді та комплексу будівель "Республіка дітей". Саме Буенос-Айрес став для нього місцем спочинку навіки у  1966 році. По собі Кость залишив  зібрані репродукції музейних цінностей України, кілька літературних творів, серед яких опублікована на еміграції  у журналі "Пороги" новела "Мій друг Аніф", яку вважають найкращим твором з його спадщини, скульптурні портрети та важливі спогади сучасників, почерпнуті з його вуст, про більшовицький режим. Саме він доніс до нас інформацію, яку почув при спілкуванні з німецькими генералами, що німці знали про замінування Успенського собору в Києві  більшовиками, але не розміновували його, бо був покритий листовним золотом, тож їм потрібно було дочекатись моменту, коли  собор злетить у повітря, щоб потім  забрати золото й вивезти у Німеччину, що вони й зробили.

    І наостанок особисте - якась дивна випадковість переслідує мене. Виявляється, він написав книгу "Розбиті окуляри". Цікаво, хотілось би почитати, особливо тому, що  не так давно на моє старе дитяче оповідання "Окуляри", які розбились, студія "Cонечко" ( Sonechko Project), створила відео.  

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається