До дня закоханих. Дивовижна історія кохання.

Неділя, 14 лютого 2016 03:12 Автор  Ганна Черкаська
Оцініть матеріал!
(4 голосів)

День Св. Валентина. Як ми зараз носимося з чужим святом! Згадайте цей день у час третього голодомору!

4 (15) лютого 1947 року в СРСР вийшов Указ Президії Верховної Ради «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями». Цим документом шлюби з іноземцями були заборонені, а укладені раніше шлюби визнати недійсними. Покарання за порушення указу — строк за сумнозвісною 58-й статтею за «антирадянську агітацію», під якою мався на увазі сам факт укладення шлюбу, співжиття або роману з іноземцем. У бажаючих взяти шлюб із іноземцем, змінити громадянство, відмовитися від радянського громадянства – все це розглядалося як зрада Батьківщині …
При Хрущові за роман з іноземцем звільняли з роботи, перешкоджали новому працевлаштування і навіть висилали у віддалені райони країни як нероб. Самі ж шлюби розцінювалися як «зрада», засуджувалися в радянській пресі і на «зборах громадськості» за місцем роботи.
Тільки через 20 років ми переживали той документ, коли дивилися «Варшавську мелодію» Леоніда Зоріна.
Мені ж уявляється повоєнна Москва, будинок Олександра Довженка, біля якого молоді, невимовно гарні закохані: екстравагантна Ліна та красень-моряк Єжи. І лунають слова прощання: «Co komu do tego, ze my tak kochamy!» які підхоплює старомодний романс:
Поїзд із Варшави мчить крізь моє серце,
Сто доріг між нами, а печаль одна.
Іншого цілую, а бринить сльозами:
“Co komu do tego, ze my tak kochamy!”
JeziЗвуки, наче стукіт коліс поїзда, заколисують, а уява малює Ліну та Єжи… Обоє побачили світ у 1930 році, вона свій перший вірш писала у окопі. Його мати і брат Марек загинули в Освенцимі, він опинився один в окупованому Кракові. Хлопчиком пішов у війну, у партизанський рух; сам створив загін, який боровся проти нацистів.
Потім у їхньому житті була Москва, літінститут, де вони разом училися. Геніальна, світового рівня поетеса з України та письменник-мариніст із Польщі. Заворожений музою Джозефа Конрада Єжи Ян Пахльовський – учень Костянтина Паустовського.

Перший погляд пробудив шалене кохання, далі романтик моря «Пахльовський зняв білий плащ і постелив перед Ліною Костенко, щоб вона не замочила черевичків» у баюрі. Безмежно талановита, світового рівня поетеса з України та письменник-мариніст із Польщі були парою, дібраною на небі, але: «Co komu do tego, ze my tak kochamy!» Одруження, поява Оксанки…
Коли настав час визначитися з батьківщиною, кожний обрав свою.
Лiна Костенко присвятила Єжи Яну Пахльовському вiрш «Спогад», до якого композитор Володимир Верменич написав музику. Цю пісню виконували Валентина Купрiна, Юлiя Пашковська (дружина Тарапуньки).

Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,
Але Батьківщина в кожного одна.
І минають роки, роки за роками…
“Co komu do tego, ze my tak kochamy!”
Єжи до кінця життя жив у Щецині, офіцер-письменник ходив у море, багато писав. Став класиком польської мариністичної прози. У роки воєнного стану брав участь у підпільному русі незалежних письменників. Помер 3 квітня 2012 в Щецині.
А вона – самодостатня, духовно суверенна Ліна з Україною в серці і мозку, відмовилася від звання Героя України, яке їй хотів дати президент Віктор Ющенко; сказала: «Політичної біжутерії не ношу». Нелінійна Ліна була щаслива, кохана своїми чоловіками, нині – двічі вдова.
Крізь відстані
і здичавілі пущі,
крізь непробудні кам’яні пласти,
крізь болота й пустелі загребущі
ідуть машини, коні й поїзди.
Лопата йде у загадки первісні.
Ракета зорі дальні перейма. . .
З душі у душу —
найкоротша відстань.
Чому ж так часто транспорту нема?

 

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається