З квітня річниця з Дня народження Олеся Гончара. Відео

Субота, 04 квітня 2015 08:35 Автор  Марта Патика
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Пророчими як ніколи стають сьогодні слова великого українського письменника: «Якщо здобудемося на всенаціональну єдність, нас не здолає ніхто!».

З квітня 2015 року виповнюється 97 років з дня народження одного із корифеїв української літератури, видатного українського письменника, літературного критика, громадського діяча Олеся Терентійовича Гончара.

Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.

1936р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки «кинув синій портфель» і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт.

Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів».

І, як сновиддя золоте,
Мені тоді снується
Про те, що плаче і сміється…
Наказ: «Вперед!»
Я знов ховаю
Окопну лірику свою.
І в повен зріст
до того краю,
Де знову бути нам в бою.

Олесь Гончар. Якщо лишуся живим, розповім про вас…

Олесь Гончар – унікальна особистість в українській культурі, на його творчості виросло чимало поколінь патріотів, які сьогодні продовжують творити добро на нашій землі.

Мудрий, болісно чутливий до морально-духовних деформацій людини, Олесь Гончар поривався вірити і переконувати своїх читачів у тому, що будемо жити в «мудрій злагоді з природою», відчуватимемо і знатимемо «поезію людських взаємин».

Олесь Терентійович Гончар був першим лауреатом премії імені Тараса Шевченка (1962 рік), академіком НАН України, одним із фундаторів Українського фонду культури, а у період з 1959 по 1971 роки очолював Спілку письменників України.

Класикою української літератури стали відомі усьому світу твори Олеся Гончара «Прапороносці», «Тронка», «Собор», «Берег Любові», «Твоя зоря» та ін.

Іменем Олеся Гончара названі вулиці міст та сіл України, його ім’я носять державні навчальні заклади та бібліотечні установи, засновано 4 державні академічні стипендії та премії імені Олеся Гончара.

О. Гончар - совість суспільства, людина яка обрала тернистий шлях служіння народу і до кінця чесно пройшла його.

Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

Помер письменник 14 липня 1995р.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається