Заради мистецтва. Товариш Тараса.

Середа, 01 квітня 2015 10:35 Автор 
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

       

    Польський шевченкознавець  Єжи Єнджеєвич у романі «Українські ночі, або родовід генія» («Noce ukraińskie, albo Rodowód geniusza») описує, як навесні 1840 року Платон Борисполець і Тарас Шевченко здійснили морський круїз від Петербурга до Ревеля (тепер – м. Таллін в Естонії).  

    Ким був той Платон, що мав, крім гучного імені, яке мимоволі змушує згадати давньогрецького філософа Платона, що суттєво вплинув на розвиток західної філософії, таке  цікаве та знайоме кожному українцеві (завдяки відомому аеропорту Бориспіль під Києвом) прізвище?  
 
 
                                             .jpg
 
     Рідна Тарасовому серцю людина, про яку він згадував  у листах до М. Лазаревського (20 грудня 1847) та до Я. Кухаренка (1,10, 16 квітня 1854) і про яку залишив теплий спомин у Шевченківському «Щоденнику» за  24 квітня 1858 року, прийшла в Тарасове життя завдяки художникові  Іванові Сошенку, який і познайомив двох молодих людей. Усі ці троє вихідців з України: Тарас Шевченко, Іван Сошенко та Платон Борисполець, навчались у той самий час в Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі.
     Український художник, живописець і літограф Плато́нТимофі́йович Бори́сполець (росіяни іноді записуюють його прізвище по-іншому: Бориспольц) походив з дворянської родини. Його батько працював прокурором.
    Він народився 1 квітня 1805 року в селі з яскравою назвою - Гоголеве. Гоголеве Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер Броварського району Київської області), яке згадує Тарас Шевченко у "Сотнику", "Княжній", "Близнецах" . Цікавий збіг - 1 квітня і Гоголеве... Чи не нагадує він про народження через небагато років 1 квітня Миколи Гоголя, всесвітньовідомого  письменника з Полтавщини?!
              platon-borispolets4.jpg
 

         Платон Тимофійович Борисполець отримав військову освіту в 2-му кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі, звідки вийшов офіцером артилерії ( 1823 р.) Одночасно він служив при арсеналі у штабі великого князя Михайла Павловича. При артилерійській технічній школі Платон обладнав майстерню для занять кресленням, де власноруч робив малюнки зброї. Також він вів безкоштовні заняття з механіки по неділях. На молодого офіцера звернув увагу великий князь Михайло Павлович і представив його особисто Імператору Миколі І.               .jpeg

 

 

 

         Залишаючись на військовій службі, Платон відвідував заняття у Петербурзькій Академії мистецтв, де вивчав малювання і живопис.  Дуже скоро Борисполець отримав свої перші нагороди за малюнки з натури - малу і велику срібні медалі, а за живопис - другу золоту медаль (1836 рік). Митець пробував себе у багатьох жанрах - пейзажист, жанрист, портретист, його цікавили біблейські та історичні сюжети, він часто малював ікони.

       У  Бориспольця були всі шанси на блискучу військову кар'єру, проте він вирішив усе покинути і жертовно віддатись мистецтву. " Одно время онъ приготовлялся къ морскому путсшествію, въ свитѣ Его ВЫСОЧЕСТВА Великаго Князя Константина Николаевича. П. Т. изучалъ рисованье и живопись урывками, между служебными занятіями, и успѣвалъ такъ быстро, что другой, при совершено правильномъ ходѣ изученія, не опередилъ бы его. Что бы было съ Бориспольцемъ, если бы онъ съ дѣтства своего баюкался въ колыбели Академіи Художествъ? Для него были доступны масляныя краски, образа, пейзажи, портреты, перспектива, акварели, морскіе виды, жанръ, скульптура; однимъ словомъ, за что онъ ни брался, все выходило изъ подъ рукъ его, если не въ совершенствѣ, то въ такомъ удовлетворительномъ видѣ, что опять нельзя было не пожалѣть, — зачѣмъ онъ не былъ воспитанникомъ Академіи. Въ продолженіи всей жизни этотъ художникъ боролся съ неудачами, препятствіями и лишеніями, безпрестанно выроставшими предъ нимъ на пути къ совершенствованію; но ничто не могло охладить въ немъ любви къ искусству и поколебать въ немъ настойчиваго стремленія къ прекрасному; несмотря ни на какое горе, поражавшее его сильно лишь на мгновеніе, отъ него вѣяло постояннымъ весельемъ, довольствомъ духа и свѣтлою надеждой на лучшее будущее. Наконецъ онъ вышелъ въ отставку подполковникомъ, и послѣ этого уже ничто не мѣшало П. Т. отдаться всею душою любимымъ занятіямъ"(Микола Рамазанов. Історія мистецтв Росії).

.jpg

    У Академії художник навчався у Карла Брюлова, як і Тарас Григорович Шевченко. 

  "Онъ (Платон Борисполець) постоянно готовъ былъ отдать послѣднее ближнему и не только для того, чтобы быть полезиымъ; но иногда просто изъ желанія принести ему удовольствіе; предупредительность его и всегдашняя готовность оказать услугу совѣтомъ и дѣломъ были также отличительными чертами его характера; однимъ словомъ, Борисполецъ не только любилъ жить самъ, но любилъ жить и въ другихъ. У него не было другихъ разговоровъ какъ объ искусствахъ; говорилъ онъ ясно, мѣтко, увлекательно и такъ быстро, что К. П. Брюлловъ, многоуважавшій П. Т., замѣтилъ, что онъ говоритъ какъ пятачками сыпетъ. Самыя сходки молодежп въ квартирѣ Бориспольца были посвящаемы чисто художественному препровожденію временп, проказамъ и шалостямъ, носившимъ на себѣ отпечатокъ изящнаго; такъ у него дѣлались нами, по случайнымъ точкамъ, эскизные рисунки изъ двухъ, трехъ фигуръ, непремѣнно съ сюжетомъ; такъ проводились иногда цѣлыя вечера,— и тотъ, кому удавалось перещеголять своихъ собратій въ изобрѣтательности, получалъ отъ добродушнаго хозиина призъ, состоявшій изъ пастета и бутылки вина, или чего нибудь подобнаго, что и предлагалось отъ побѣдителя въ художественныхъ играхъ, тутъ же, на ужинъ, всѣмъ присутствовавшимъ. За ужиномъ слѣдовали чтеніе, пѣніе, музыка, а иногда характерные и каррикатурные танцы, съ оригинальнымъ въ высшей степени маскарадомъ, посреди котораго постоянно отличался изобрѣтательностью нашъ незабвенный Василій Ивановичъ Штернбергь." (М. Рамазанов).

    Вийшовши у відставку в 1839 р, Борисполець  посилено зайнявся мистецтвом, сподіваючись отримати велику золоту медаль від академії мистецтв, яка давала право на відрядження за кордон за рахунок закладу. На відрядження за кордон сподівався також Тарас Григорович. "... Маємо лист Якова Кухаренка, де той запитував у Шевченка: «Чи ви вже з'їздили з Бориспольцем 
на білому коневі в дріжках до чужоземців?» «Білий кінь у дріжках», що багатьма сприймається як метафоричний образ,— П.Борисполець" (Олександр СИДОРЕНКО "Збиралися друзі").

      "Минуты отдыха П. Т., послѣ его изумительной дѣятельности, были для него дѣйствительно свѣтлыми минутами, въ которыя онъ хлопоталъ самъ около кофейника или самовара, какъ радушный хозяинъ, никогда немогшій ни завтракать, ни обѣдать одинъ, хотя бы на завтра и ѣсть было нечего. Первымъ развлеченіемъ и забавою его было — прокатиться по невскому проспекту или загороднымъ островамъ; но уже ни какъ не одному, на бѣговыхъ дрожкахъ, на любимомъ своемъ бѣломъ жеребцѣ, арабской крови. Красивый конь, прозванный Васькой, доставляя такое удовольствіе своему господину, пользовался полнымъ его расположеніемъ и былъ для него неизмѣннымъ другомъ; иногда бѣгая на свободѣ, умное животное являлось на зовъ хозяина и лакомилось изъ рукъ его сахаромъ. Въ минуты недостатка П. Т. говаривалъ: только бы Васька былъ сытъ, а я то ничего! " (М.Рамазанов)

    Два рази Платон Борисполець виставляв свої роботи на конкурс: перший раз з картиною: "Олександр Македонський утихомирює Буцефала", другий раз - "Образ Воскресіння Христа". Остання робота повинна була заслужено отримати першу золоту медаль, однак за статутом академії існували вікові обмеження для нагород, а за віком Борисполець не вкладався у рамки. Замість медалі йому запропонували звання академіка, від якого він відмовився, вирішивши їхати за кордон за власний рахунок. Робота «Образ Воскресіння Христа, виконана на замовлення Ф. І. Прянишникова (голови товариства заохочення мистецтв)вставлена у розроблену за власними малюнками виліплену ним пишну та складну раму, після конкурсу знаходилась у Поштамтській церкві (1841), ця робота змогла принести Бориспольцю непоганий дохід. Тоді ж художник зумів добрезаробити за написані 28 образів для рязанського поміщика Шувалова.

    Зароблені кошти і допомога від товариства заохочення мистецтв дозволили художнику здійснити закордонну поїздку. Тарасові доля не подарувала такої можливості, він був обраний для іншої місії.

   У 1843 р Платон виїжджає за кордон, у Париж, де працює над  "Відпочинком св. Родини", "Святим Андрієм Первозванним" та іншими роботами. Тут він пише "Pont Royal", який був розіграний у лотереї між членами товариства заохочення мистецтв.

    Борисполець знаходив підтримку і схвалення з боку відомого на той час живописця Генріха Шеффера, проф. скульптури Дюре та архітектора Сергія Андрійович Іванова, рідного брата Олександра Іванова.

    У Парижі Борисполець намалював свою знамениту копію з картини Тиціана: "Покладення в труну Христа Спасителя" (1847 р). Академія мистецтв визнала роботу чудовою, купила за тисячу рублів і замовила у митця ще одну копію з картини Тиціана: "Смерть св. Петра Домініканця", яка знаходилась у Венеції. Борисполець вирушає в Італію (1848).

      У Римі він написав з натури:  "Вид Риму",  "Дівчинка з собакою", "Ісус у вертограді" (не закінчена). У Флоренції  зняв копію з картини Андреа дель Сарто "Madonna del Sacco" і зробив кілька образів для православної церкви, яку облаштовував там Демидов, для якого особисто Борисполець виписав з натури двох биків, завезених з Англії. У Венеції взявся за копію з картини Тиціана в церкві св. Івана й Павла. Уважно працюючи день за днем у храмі, митець потерпав від холоду, наскрізного вітру і надзвичайно незручного освітлення, що призвело до погіршення зору. Спочатку Борисполець  втратив одне око. Йому довелось зменшити навантаження на зірвід чого робота затягнулась, заробітки зменшились, а сам митець почав бідувати. Коли копія була закінчена, художник відправ її ​​до Росії (1850) разом з трьома видами Венеції, що призначались для великого князя Костянтина Миколайовича. Академія мистецтв схвалила копію і придбала її за дві з половиною тисячі. Види Венеції князь не купив. Борисполець продовжував залишатися за кордоном, частково через брак коштів, почасти через надію повернути втрачений зір. Проте надії не виправдалися: до 1852 року Борисполець осліп майже зовсім і з цього часу помер для мистецтва.

"... И это случилось съ человѣкомъ, который всю жизнь дышалъ и дышить однимъ искусствомъ!.... П. Т. представляетъ собою исключительную высокую натуру художника"(Микола Рамазанов. Історія мистецтв Росії).

   Звістку про сліпоту друга Тарас одержав у засланні на Кос-Аралі. Поет пише поему "Сотник" на згадку про Гоголів та родину Бориспольців.

   Страшенно бідуючи і потребуючи коштів на життя, Борисполець прислав до академії мистецтв вісім давно розпочатих і незакінчених картин, з яких шість було з видами Венеції, одна - алегоричне зображення і ще одна - копія з Мадонни А. дель Сарто. Академія оцінила їх у 650 руб., однак придбати відмовилась, і картини були передані товариству заохочення мистецтв як компенсація за видані художнику кошти при від'їзді за кордон. Чотири картини з надісланих ("Вид Венеції з боку моря при вечірньому освітленні", "Вид церкви S-ta Maria dеlla Salute", "Вид митниці у Венеції при сходженні сонця" і копія з Мадонни А. дель Сарто) були представлені імператору Миколі І , який відмовився їх придбати. У той час Борисполець залишався за кордоном, у Флоренції, в дуже скрутному становищі. Тільки у 1855 р. йому, з  ласки імператора,  вислали тисячу руб. на лікування і повернення в Росію та нарешті призначили пенсіон з військового відомства, після чого митець терміново виїхав до Парижа зустрітись з окулістами, але зір повернути не вдалось.

  "Потерявъ надежду вновь заниматься живописью, началъ въ Парижѣ учиться на арфѣ, которая, при возвращеніи Бориспольца въ Россію, связала его, ѣхавшаго на послѣдніе гроши и легко одѣтаго, по рукамъ; но съ арфой онъ низачто не хотѣлъ разстаться. Встрѣтя въ Варшавѣ привезенное изъ Петербурга тѣло умершаго тамъ Португальскаго посланника, художникъ всспользовался слѣдовавшимъ обратно гробовымъ ящикомъ и, на долгихъ, пріѣхалъ въ немъ, вмѣстѣ съ арфой, въ Петербургь. " (М. Рамзанов)

      У 1857 році Борисполець повертається на Батьківщину. У 1959 році Академія надає йому статус почесного вільного спільника.

 

  Платон Борисполець був людиною енергійною, веселої та товариської вдачі, його згадували як хорошого та уважного  співрозмовника,

_даргомижський.jpg.jpg

 

 у якого постійно збирався гурток молодих художників і письменників, яких він надихав своєю енергією і запалом до справи, а його щира (як у немовляти)  доброта увійшла в приказку серед його друзів та знайомих.

 

  Сам був маленького зросту, з блискучими очима та носив великі чорні вуса. "По живости характера и быстротѣ движеній онъ имѣетъ много общаго съ М. И. Глинкой"  (Микола Рамазанов. Історія мистецтв Росії).

 

 Російський композитор Мусоргський присвятив художнику романс на вірші Кольцова «Багато є у мене теремів і садів. 

"Проповідь Андрія Первозванного на березі Дніпра", подарована Платоном Бориспольцем Києву, і нині зберігається в Андріївській церкві. Правда, там вона називається "Проповідь апостола Андрія скіфам".

0112_1.jpg

 

Прожив художник до 1880 року, переживши обох друзів по академії- Тараса Григоровича Шевченка та Івана Максимовича Сошенка.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається