Перший український авіатор загинув в авіакатастрофі поблизу Санкт-Петербурга

Вівторок, 07 жовтня 2014 10:44 Автор  Марта Патика
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

7 жовтня 1910 року під час польоту над Комендантським полем поблизу Санкт-Петербурга в авіакатастрофі загинув Левко Мацієвич. Свідками цієї трагічної події стали десятки тисяч петербуржців та гостей міста.

 

Таким чином, уродженець Олександрівки, що на Кіровоградщині став однією з перших жертв авіації, що зароджувалася.

Капітан Левко Мацієвич будував Чорноморський флот, розробляв підводні човни і авіаносці, став одним із перших льотчиків Російської імперії і заснував Революційну Українську партію. А його смерть оспівав Олександр Блок.

Левко Макарович Мацієвич народився 13 січня 1877 року у збіднілій дворянській родині. Його мати - Тетяна Федорівна Підгаєцька - навчила хлопця азам грамоти, батько - Макар Дмитрович - працював бухгалтером на місцевій цукроварні. Родина не була заможною, оскільки, крім Левка, треба було поставити на ноги ще восьмеро дітей.

У 1886-1893 роках хлопець навчався у 3-й Київській гімназії на Подолі, де захоплювався математикою та природничими науками. Це й зумовило вибір подальшого життєвого шляху. У 1895 році вступив на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Під час навчання входив до українського гуртка "Студентська громада", який видавав і поширював книги рідною мовою. Серед його друзів тієї пори був, зокрема, Гнат Хоткевич.

У 1900 році разом з Дмитром Антоновичем, Михайлом Русовим та іншими товаришами створили Революційну українську партію (РУП). За це його виключили з університету і направили до Севастополя.

У 1902 році Мацієвич захистив диплом інженера-технолога, активно цікавився кораблебудуванням. Тоді ж отримав статус корабельного інженера-капітана. У Севастополі брав участь у спорудженні крейсера 1-го рангу "Очаків", здійснив технічні розрахунки і спостерігав за ходом будівництва і ремонтом суден.

У 1907 році у Кілі (Німеччина) спостерігав за будівництвом перших підводних кораблів російського флоту. Десь на цей час припадає його знайомство з авіацією, що стала його останньою пристрастю.

У цей період багато часу проводив за кордоном - у Франції та Англії, де вивчав літальні машини. Цікавився проектами літаків та дирижаблів. Однак особливість Мацієвича була в тому, що він органічно поєднував теорію і практику польотів. За словами своїх наставників, він був народжений літати.

Сонце ховалося за обрій, багрянцем розмалювало далекий горизонт. Левко підійшов до ангару, де зустрівся з колегою Михайлом Жуковим, з яким їздив до Франції.

— Ви б уже сьогодні не літали, — тихо мовив Жуков.

— Це останнє тренування, а завтра піду на велику висоту, — сказав Левко. Публіка не розходилася, дізнавшись, що Мацієвич хоче ще раз покружляти в небі. Через кілька хвилин його "Фарман" набрав висоту 400-500 метрів. Літака якось незвично погойдало.

— Що він робить? — здивовано запитав Сергій Уточкін, який стояв поруч з Михайлом Єфімовим.

На мить льотчик вирівняв апарат, але "Фарман" став розвалюватися у повітрі. Випереджаючи падаючі обломки, стрімко понеслася до землі чорна фігура. Тисячі глядачів у розпалі кинулися до місця катастрофи. Почувся відчайдушний крик дружини загиблого, жіночий і дитячий плач, вигуки офіцерів, накази солдатам відтіснити насідаючу масу збентежених людей. Військовий інженер В. Найдьонов, авіатори М. Єфімов, Г. Сегно ввійшли до складу комісії з розслідування причин катастрофи. Як з'ясувалося, під час польоту не витримав навантаження дріт діагонального розтягування і потрапив у ґвинт, що і призвело до трагедії. При спробі вирівняти падаючий літак Левко Мацієвич зірвався з сидіння і випав.

Похорон капітана Мацієвича 11 жовтня 1910 року перетворився на багатолюдну процесію, якої Петербург не бачив від часу смерті Ф.Достоєвського. На похоронах Симон Петлюра поклав вінок з україномовним написом на синьо-жовтій стрічці.

Патріот України, який будував Чорноморський флот

А він був не лише першим авіатором-українцем. Він першим у Російській імперії поклав життя на вівтар розвитку авіації.

За його домовиною Невським проспектом Петербурга йшли сотні тисяч шанувальників. Такого похорону, казали, столиця імперії не бачила, відколи помер Достоєвський.

Похорон Мацієвича. Петербург, жовтень 1910-го

 Іменем капітана Мацієвича назвали майдан. У Петербурзі, звісно, не в Києві. Бо саме там він розбився, випавши з літака. Його смерть надихнула поручика Гліба Котельникова створити перший у світі ранцевий парашут.

Свідком трагедії був поет Алєксандр Блок. Ось звідки відомі багатьом рядки вірша "Авіатор":

Летун отпущен на свободу.
Качнув две лопасти свои,
Как чудище морское в воду,
Скользнул в воздушные струи.

І в цьому вся велич? – запитаєте ви. Не вся.

Мацієвич вирушає в останній політ.

Скільки поламано пер у боротьбі за "город русской славы" Севастополь! А скільки за Чорноморський флот! Так от, Мацієвич за фахом був інженером-суднобудівником. Він будував той флот. Наприклад, крейсер "Очаков". Чи панцерник "Іван Златоуст".

А ще розробив проект бона для Севастопольського порту, два проекти протимінних заслон, проект захисту бойових кораблів від торпедних атак.

Мацієвич був одним із піонерів підводного флоту в тодішній імперії.

Ще одна "піонерська" ділянка з біографії героя – морська авіація. Розробив тип літального апарата, здатного піднятися з палуби морського судна. У літературі трапляються твердження, що наш земляк першим у світі створив проект авіаносця, розрахованого на 25 літаків.

А ще працював над пристроєм для порятунку льотчиків під час вимушеної посадки на воду. Почав писати книгу "Повітроплавання у морській війні".

А втім, Мацієвич не належав до когорти служак-малоросів, вірнопідданих Імперії та Престолу. Недарма ж до історії увійшов з українським іменем Левко. Недаремно був кревним святого великомученика Арсенія Мацієвича, що за свою непокору Єкатєріні II загинув у казематах.

Ще навчаючись у Харківському технологічному інституті, майбутній авіатор приєднався до українофільського гуртка "Студентська громада". Серед його тодішніх друзів – майбутній класик української літератури Гнат Хоткевич.

Левко демонстративно перейшов на українську мову, розмовляв і листувався нею не лише в гурті однодумців, а й у сімейному колі, активно долучаючи близьких до української культури.

1900 року був серед засновників Революційної Української Партії (РУП), із якої згодом вибрунькувалися всі українські націонал-демократичні сили, що згодом утворять Центральну Раду.

У самій РУП Мацієвич займав радикально-самостійницьку позицію, близьку до позиції Миколи Міхновського. За таку діяльність надміру активного студента відрахували з інституту й вислали під нагляд поліції у… Севастополь.

Офіцер Левко Мацієвич

Виявляється, якби не українофільство, могло й не бути морського офіцера Мацієвича.

Разом з інститутським другом, РУПівцем Олександром Коваленком (теж офіцером Чорноморського флоту) Мацієвич створив у Народному домі Севастополя самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам’яті Тараса Шевченка. Фінансово підтримував український рух.

Серед його знайомих – Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь, Михайло Грушевський, Микола Міхновський, Симон Петлюра.

До речі, згаданий Олександр Коваленко був єдиним офіцером, який підтримав повстання матросів на панцирнику "Потьомкін". А вони, на відміну від офіцерів, усі були українцями.

Виразно український характер того повстання замовчувала радянська пропаганда, та й досі не всі люблять згадувати про це.

Тим часом керівник повстання, харків’янин Опанас Матюшенко в юності належав до тих самих українофільських кіл, що й Мацієвич, Хоткевич, Коваленко. Але це вже тема іншої розмови…

Меморіальна дошка на батьківщині. Олександрівка Кіровоградської області.

Про Левка Мацієвича в Україні нагадує лише пам’ятна таблиця на одному з корпусів Харківського політехнічного. Та ще на одному з будинків райцентру Олександрівка Кіровоградської області: тут народився "піонер авіації і визначний діяч соціал-демократичного руху України".

Можливо, земляки великого українця якось ушанували його пам’ять у день 100-річчя загибелі. Але заледве чи хтось дізнається про це за межами Олександрівки.

Ви чули щось про Славолюба Пенкалу? Ось і ми донедавна не чули. Але маленька Хорватія так гучно відзначала 100-річчя своєї авіації, що й в інших країнах дізналися про батька першого хорватського аероплана.

Чи велика українська діаспора зможе донести вістку про видатного сина України хоч би до представників своєї громади?

За матеріалами: istpravda.com.ua та ukrgazetaplus.net

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається