На Прикарпатті відкрили пам’ятник Михайлові Гаврилку

Понеділок, 08 вересня 2014 09:02 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

У Болехові поблизу музею Наталії Кобринської відкрили памятник Січовому Стрільцю, художнику, скульптору та поету Михайлові Гаврилку.

 

В історію Михайло Гаврилко увійшов не тільки як митець, а і як організатор війська – Українських січових стрільців і Сірої дивізії Армії УНР. Михайло Гаврилко – творець бурхливої шевченкіани. Тараса Шевченка він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах та у слові. “Се наче квінтесенція Шевченкової поезії, ще закоханої у минувшинї і не зневіреної у її велич”, – так оцінив Микола Голубець проект пам’ятника Тарасові Шевченку роботи Михайла Гаврилка. Тарас Шевченко був для Гаврилка, поруч із князем Святославом, головною фігурою української історії та української духовності. Гаврилко вважав, що “кожне слово Шевченка-пророка паде, як стріла божого грому, ведучи в шалений бій найпалкіші серця найкращих синів України за неї”. З вогненним словом Шевченка полтавський козак пішов у бій проти Російської імперії, громадянином якої був, пішов, бо вона поневолила його Батьківщину. Він, уродженець Полтавщини, відкривав перші українські школи в Ковелі та Луцьку, ставив пам’ятники Тарасові Шевченку в Прикарпатті, на Буковині та рідній Полтавщині, воював за Україну як січовий стрілець, сірожупанник, повстанський отаман. Про Михайла Гаврилка хотів написати повість Юрій Липа, але трагічна смерть стала на перешкоді здійсненню планів.
Джерело: http://nashformat.ua/catalog/knygy/istoriya_1/biografii/mykhajlo_gavrylko_i_stekom_i_shableyu/
В історію Михайло Гаврилко увійшов не тільки як митець, а і як організатор війська – Українських січових стрільців і Сірої дивізії Армії УНР. Михайло Гаврилко – творець бурхливої шевченкіани. Тараса Шевченка він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах та у слові. “Се наче квінтесенція Шевченкової поезії, ще закоханої у минувшинї і не зневіреної у її велич”, – так оцінив Микола Голубець проект пам’ятника Тарасові Шевченку роботи Михайла Гаврилка. Тарас Шевченко був для Гаврилка, поруч із князем Святославом, головною фігурою української історії та української духовності. Гаврилко вважав, що “кожне слово Шевченка-пророка паде, як стріла божого грому, ведучи в шалений бій найпалкіші серця найкращих синів України за неї”. З вогненним словом Шевченка полтавський козак пішов у бій проти Російської імперії, громадянином якої був, пішов, бо вона поневолила його Батьківщину. Він, уродженець Полтавщини, відкривав перші українські школи в Ковелі та Луцьку, ставив пам’ятники Тарасові Шевченку в Прикарпатті, на Буковині та рідній Полтавщині, воював за Україну як січовий стрілець, сірожупанник, повстанський отаман. Про Михайла Гаврилка хотів написати повість Юрій Липа, але трагічна смерть стала на перешкоді здійсненню планів.
Джерело: http://nashformat.ua/catalog/knygy/istoriya_1/biografii/mykhajlo_gavrylko_i_stekom_i_shableyu/

В історію Михайло Гаврилко увійшов не тільки як митець, а і як організатор війська – Українських січових стрільців і Сірої дивізії Армії УНР.

Михайло Гаврилко – творець бурхливої шевченкіани. Тараса Шевченка він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах та у слові. “Се наче квінтесенція Шевченкової поезії, ще закоханої у минувшинї і не зневіреної у її велич”, – так оцінив Микола Голубець проект пам’ятника Тарасові Шевченку роботи Михайла Гаврилка.

Тарас Шевченко був для Гаврилка, поруч із князем Святославом, головною фігурою української історії та української духовності. Гаврилко вважав, що “кожне слово Шевченка-пророка паде, як стріла божого грому, ведучи в шалений бій найпалкіші серця найкращих синів України за неї”. З вогненним словом Шевченка полтавський козак пішов у бій проти Російської імперії, громадянином якої був, пішов, бо вона поневолила його Батьківщину.

Він, уродженець Полтавщини, відкривав перші українські школи в Ковелі та Луцьку, ставив пам’ятники Тарасові Шевченку в Прикарпатті, на Буковині та рідній Полтавщині, воював за Україну як січовий стрілець, сірожупанник, повстанський отаман. Про Михайла Гаврилка хотів написати повість Юрій Липа, але трагічна смерть стала на перешкоді здійсненню планів.

У 1915 році в складі армії Січових Стрільців Михайло Гаврилко звільняв Болехів від російського війська.

Ініціатором спорудження пам’ятника став президент історичного клубу «Холодний Яр» письменник Роман Коваль, перу якого належать дві книги про постать Гаврилка: «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» та «Шевченкіана Михайла Гаврилка». У його виданнях було опубліковано близько 400 старовинних фотографій, більшість з яких стали доступними для широкого огляду вперше.   

Ідею відкриття монументу в Болехові, скульптором якого є Василь Ярич,  підтримали міська рада та місцеві осередки «Просвіти» і «Союзу українок». Кошти для побудови збирала всі громада, долучилися небайдужі люди із Закарпаття, Запоріжжя, Луганська, Львова, Дніпродзержинська, інших куточків держави. Значну лепту внесли львівські художники, а також один із жителів Севастополя, який надав кошти від продажу конвертів із зображенням Гаврилка, виготовлених власноруч.

На відкритті пам’ятника був присутній онук Михайла Гаврилка Орест Абрагамович. «Відкриття пам’ятника тут, де ступала нога Михайла Гаврилка, де він зі зброєю воював проти  російських окупантів, як митець творив свою Шевченкіану, є абсолютно знаменним і підтвердженням того, що його жертовна боротьба і мученицька смерть не були марними, – зазначив він, дякуючи за добру справу, – Це є та подія, яка допоможе нам формувати національну високу патріотичну свідомість і посилювати бойовий дух українців».

Життя Михайла Гаврилка завершилось трагічно – восени 1920 року на станції Полтава більшовики спалили його в топці локомотива. Спалили живим.

Комуністичний режим знищив майже всю творчу спадщину Михайла Гаврилка. 1956-го, через три роки після смерті Сталіна, за вказівкою з Москви (радянська влада не забула тих, хто боровся проти неї навіть далекого 1920-го!), всі його роботи винесли у двір Львівського художнього музею, потрощили і спалили. Тож іще більшою є цінність поодиноких артефактів, що вціліли в родині, приватних колекціях, музеях Європи. Дві студентські роботи Михайла Гаврилка зберігаються і у фондах Миргородського краєзнавчого музею. Це рисунок олівцем (портрет міщанина Пищимухи) та єдина збережена олійна робота (портрет Софії Пищимухи).

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається