Хтось приходить, слухає і тихо говорить: "П’єр Дмитрієнко є"

Вівторок, 15 липня 2014 23:12 Автор 
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

Якось, розглядаючи картини останніх років життя П'єра Дмитрієнка, часто пишуть Дмітрієнка, іноді Петра Дмитрієнка (фр. Pierre Дмитрієнко; 20 квітня 1925, Париж - 5 квітня 1974, там же), знаного французького художника, графіка, скульптора, не могла не поцікавитись його походженням. І от що я прочитала:

 

П’єр походить з родини українських емігрантів. Його мати - Маріка Якустідіс, з понтійських греків, родом із Севастополя, батько - Семен Дмитрієнко, українець, який емігрував до Франції відразу тоді, коли почалась громадянська війна на теренах Російської імперії.

Батьки тяжіли до російської православної церкви. Тому, крім навчання у французькому ліцеї в Неї-сюр-Сен, хлопець відвідував російську православну школу в Аньєр. Наприкінці війни юнак вступив до Національної вищої школи витончених мистецтв, де вивчав архітектуру (1944-1946). У цей же час він почав займатися живописом у майстерні Конрада Кікерта, вихідця з Нідерландів, який прищепив починаючому художнику інтерес до новітнього мистецтва, ознайомив з ліричною абстракцією, ташизмом, експресіонізмом, неформальним мистецтвом,  зацікавив Пітом Мондріаном.  Тоді П’єр і подружився з художниками свого покоління - Франсуа Арналем, Бернардом Квентіном, Робертом Лапужадом (Lapoujade), Франсуа Мореллі, Жаком Ланцманом, Сержем Резваном (з останніми двома працював в одній студії).

На початку 1950-х підробляв художником-декоратором у великих паризьких магазинах. Зі старих художників цінував Гойю, Делакруа, Жеріко, із сучасників йому були близькі Серж Поляков, Нікола де Сталь, Альбер Глез,  Пауль Клеє. Любив православну ікону. Пізніше кілька своїх робіт художник навіть назве іконами. У той час Дмитрієнко зблизився з представниками нової Паризької школи, виставлявся в галері Еме Мага, публікувався тут. Художник, окрім у живописі, шукав себе у графіці (малював герби, займався книжковою ілюстрацією) і скульптурою.  Цікавився історією і часто звертався до  теми війни. Малював Голготу.

У 1954-1962 роках Дмитрієнко живе в сільській місцевості недалеко від Парижа, насолоджується верховою їздою та довгими прогулянками, пишучи роботи на серйозні теми водночас, через мистецтво намагаючись донести свою думку, що духовність і мораль не можна ототожнювати з релігією.

У 1950 році митець купує покинутий замок Nivillers і обладнує майстерню в старій оранжереї. Пише серії “Дощ” та “Торнадо”.

А от 1960 рік стає вирішальним для нього. Його живописна техніка змінюється на різкішу. Відбувається також радикальна зміна художньої манери.

У 1960 році у нього народжується син Рюрик.

Світ болю та людських страждань починає поглинати митця - і Дмитрієнко щораз глибше і болючіше заходить у тему війни.

У 1964 році здійснює поїздку до Японії з нагоди Бієнале молодих художників в Токіо і в 1967 році поїздку в Перу (для виставки  в Лімі)  та в Нью-Йорк, де зустрівся з  російським художником Ротко .

П’єр Дмитрієнко також виставлявся в галереях Лозанни, Брюсселя, Парижа, Тулузи, Лондона, Копенгагена, Лос-Анджелеса, Мілана, тощо. Брав участь у Паризькому бієнале (1959, перша премія), Венеціанському бієнале (1960), Бієнале в Сан-Паулу (1961), Токійському бієнале (1964, перша премія).

Його дружиною стала Ліліан Кароль, піаністка, донька ж, Людмила Мікаель, - французька актриса.

 

 Лише рік художник не дожив до 50-річчя - помер від раку у своїй майстерні на площі Бастилії.

П’єр Дмитрієнко насьогодні продовжує бути шанованим французьким художником (http://fr.wikipedia.org/wiki/Pierre_Dmitrienko), його роботи виставляються у багатьох музеях світу. Фраза, сказана на виставці його робіт у 1967 році Клодом Роєм: « Quelqu'un passe, écoute, se tait et parle en se taisant : Dmitrienko est là" (’’Хтось приходить, слухає і тихо говорить: ’’Дмитрієнко є””), стала крилатою.

 

Composition, 1948

Однак, є ще одне, про що жодного разу не зустріла ніде навіть натяку,  --  П’єрові  голови на картинах чи плакатах часто нагадують голови традиційних українських ляльок-мотанок, проте ніби на кам’яних бабах у степу. Французькі мистецтвознавці шукали витоки мистецького стилю Дмитрієнка в іконах, впливі російської школи, проте там виразно саме цього не було, хіба відлуння. Мабуть, глибинна генетична пам’ять вибродила у художникові через життя, думки, страждання, щоб  виплеснути на полотно і папір давні знаки оберегу, знаки, через які читається і пишеться історія.

http://www.artnet.com/artists/pierre-dmitrienko/

http://www.askart.com/askart/d/pierre_dmitrienko/pierre_dmitrienko.aspx

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається