Іван Іванович Огієнко (Митрополит Іларіон)

Середа, 15 січня 2014 08:22 Автор  Орест
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

Іван Іванович Огієнко - український церковний і громадський діяч, мовознавець, історик церкви

"Доля судила мені немало працювати в таких умовах і на таких посадах, коли моя діяльність не належала тільки мені,

— я працював для цілого українського народу. Як я працював, — судити не мені..."

Серед відомих українських церковних і громадських діячів, істориків церкви і освітян вирізняється постать митрополита Іларіона (в миру Іван Іванович Огієнко ). Протягом усього свого життя, займаючи чи-то світські, чи церковні посади, він проніс любов до свого краю, рідної мови, православної церкви.

Народився І.І.Огієнко 14 січня 1882 року в містечку Брусилів Радомишльського повіту на Київщині (нині - районний центр Житомирської області).

У 1896 році закінчив початкову школу і вступив до чотирирічної військової фельдшерської школи в Києві, працює помічником лікаря психіатричного відділення Київського військового шпиталю, самостійно вивчає латинську і грецьку мови, готується до вступу на історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира Великого. Молодому студентові пощастило. Ним заопікувався видатний дослідник східнослов´янських мов і літератур Володимир Перетц, і вже скоро Іван Огієнко розпочинає власні наукові студії, які забезпечили йому підвищену міністерську стипендію після закінчення університету для підготовки до майбутньої професорської діяльності. 1911 р. зарахований професорським стипендіатом по кафедрі російської літератури університету Св. Володимира. 1915-1917 — приват-доцент цього університету, 1917-1918 - професор Українського народного університету, що існував паралельно з університетом Св. Володимира (згодом — Київський державний український університет).

У студентські роки розпочав активну діяльність на українізаційному полі. Співробітничав, як кореспондент, з редакціями газет "Громадська думка", "Рада", з Київською "Просвітою", Науковим товариством імені Тараса Шевченка у Києві. У цей же період почав друкуватися як поет, прозаїк, учений. (Поезія "Не питай" (1907) стане згодом народною піснею). Для вивчення української мови всіма категоріями населення активно береться за створення підручників, посібників, таблиць. У Києві великими накладами виходили книги молодого вченого: "Краткий курс украинского языка", "Рідне писання", "Українська граматика". На основі лекцій, прочитаних в Українському народному університеті, 1918 року в Києві опублікована його відома праця "Українська культура".

У 1918 році І.І.Огієнка запрошують на посаду ректора Кам’янець-Подільського університету. На цій посаді він був до 1920 року. У 1920 році виїхав у Західну Україну і поселився біля Львова. У 1924–1926 роках викладав українську мову і літературу в учительській семінарії у Львові, а в 1926 році він був запрошений до Православного Богословського Відділу при Варшавському Університеті . Заснував і редагував у Варшаві журнали «Рідна мова» (1933–39) і «Наша культура» (1935–37), які сприяли популяризації української культури, виступали проти русифікаторської політики тогочасного керівництва Радянської України.

8 січня 1926 року, мріючи про повернення в Україну, Огієнко відважується написати листа до тодішнього секретаря Академії наук радянської України А. Кримського з проханням порятувати його архів і бібліотеку у Кам’янець-Подільському і надання йому можливості повернутися до Києва. Написавши туди ще двічі й не одержавши відповіді, учений пристає на пропозицію Варшавського університету переїхати туди (травень 1926) на посаду професора церковнослов’янської мови теологічного факультету. 1932 року польська влада звільняє його від викладання в університеті без попередження, "за спротив полонізації православних студентів".

Видання даного періоду діяльності І.І.Огієнка зберігаються у фондах ВКМ: «Українська граматика», ч.2. – К., 1918, (КДФ-17317); «Українська культура». – Катеринослав, 1923, (КДФ-16398); «Український правопис з словничком». – Львів, 1925, (ДМ-10852); «Зразки кириличного письма. X–XVII ст.» – Варшава, 1927, (РА-6266); «Євангелія від Св. Матвія». Переклад проф. І.Огієнка. – Варшава, 1937, (ДМ-37783); «Рідна мова. Початкова граматика». – Жовква, 1935, (КДФ-4070).

Після смерті дружини Домініки Данилівни (квітень 1937) професор Огієнко приймає рішення про чернечий постриг (здійснюється цей обряд у Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі 9 жовтня 1940 року) й обирає ім’я Іларіона — на знак спадкоємності духовного подвигу першого митрополита Київського часів Ярослава Мудрого — Іларіона. 19 жовтня того ж року стає архієпископом, а 16 березня 1944-го — митрополитом Холмським і Підляським православної Варшавської митрополії.

Тільки за 1940–1941 роки Митрополит Іларіон спромігся повернути 62 церкви та відновити 117 парафій, які у довоєнний період було забрано у православних і переосвячено у католицькі храми. В усій єпархії було введено українську мову, яка фактично набула офіційного статусу. Саме стараннями І.І.Огієнка було віднайдено Холмську Чудотворну ікону Божої Матері і 3 березня 1943 року урочисто внесено до кафедрального собору Холма. У цей час за сприяння І.І.Огієнка були видані для православного населення Холмщини : «Молитовник для православних українських дітей». – Холм, 1941, (КДФ-17538); Холмський Православний Народний календар на 1944 рік». – Холм, 1943, (КДФ-17485); «Літургія Святого Отця нашого Івана Золотоустого». – Холм, 1942, (КДФ-16176); «Холмський богогласник», ч.1. – Холм, 1942 р., (ДМ-37782); «Чин Божественних страстей Христових або Пасії». – Холм, 1943, (ДМ-37779); «Українська Церква» т.1. – Прага, 1942, (КДФ-15702); «Молебень на Новий Рік». – Холм, 1943, (ДМ-37780), а також переклади релігійних книг.

У липні 1944 року у складі керівного духовенства Української православної церкви, що діяла на теренах Польщі, митрополит Іларіон покидає цю країну. Після кількох місяців митарств воєнними дорогами Західної Європи він опиняється у Швейцарії (30 квітня 1945).

У Лозанні переживає дві складні операції, юридично оформляє Заповіт своїм дітям, закінчує автобіографічну поему "На Голготі". Та сили повертаються до нього. Перебуваючи в лозаннському притулку "Бетань", відновлює діяльність свого видавництва "Наша Культура" і разом зі своїм спільником із Парижа Павлом Сомчинським налагоджує друк і поширення по Європі й Америці україномовних книжок. З маркою "Нашої Культури" швейцарського періоду діяльності вийшло друком накладами від однієї до двох тисяч примірників вісім книг.

На запрошення православної громади собору Св. Покрови у Вінніпезі переїздить до Канади (16 вересня 1947), де починає працю священика при цій парафії.

З переїздом до Канади почався новий етап видавничої діяльності І.І.Огієнка, який тривав практично до початку 70-х років ХХ століття. Вже через два місяці після його облаштування у Вінніпезі, у листопаді 1947 року почав виходити редагований Огієнком місячник «Слово істини». З 1951 року відроджується у Вінніпезі започаткований у Варшаві часопис «Наша культура», який з 1953 року став називатися «Віра й культура», оскільки поновилося засноване Огієнком у Лозанні видавництво української книжки «Наша культура». У 1951 році його обирають першоієрархом Української Православної церкви в Канаді. Митрополит Іларіон доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя в Канаді. Заснував Теологічне Товариство (тепер Теологічне товариство Митрополита Іларіона), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію імені св. апостола Андрія, очолював Науково-Богословське Товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. За Іларіона було проголошено Акт об’єднання трьох українських автокефалій за кордоном.

І.І.Огієнко здійснив перший автентичний переклад Святого Письма українською мовою. Цим Митрополит Іларіон забезпечив право українського народу на звернення до Бога рідною мовою, заклав підвалини організаційного оформлення української православної автокефалії та національно-мовної єдності українців України і діаспори.

Завдяки колишньому музейному співробітнику, журналісту, а згодом Митрополиту УАПЦ в еміграції, знайомому Митрополита Іларіона – Анатолію Дублянському, на початку 1990-х років у Волинський краєзнавчий музей були передані праці І.Огієнка, які були видані в еміграції: «Обоженія людини. Богословська студія». – Вінніпег, 1954, (КДФ-15249); «Іконоборство. Історично-догматична монографія». – Вінніпег, 1954, (КДФ-15253); «Українська церква за час Руїни». – Вінніпег, 1956, (КДФ-16400); «Православна віра». – Вінніпег, 1957, (КДФ-15252); «Преподобний Іов Почаївський». – Вінніпег, 1957, (КДФ-15251); Святий Дмитрій Туптало». – Вінніпег, 1960, (КДФ-15253); «Канонізація святих в українській церкві». – Вінніпег, 1965, (КДФ-16401).

Помер професор І.І.Огієнко 29 березня 1972 року. Тіло його поховано на православній секції цвинтаря Св. Воскресення – на кладовищі Глен Іден у Вінніпезі. Після смерті Митрополита Іларіона за кордоном було опубліковано багато його книг. Частина з них, завдяки також Анатолію Дублянському, зберігається у фондах ВКМ: «Українська церква». – Вінніпег, 1982, (КДФ-16402); «Етимологічно-семантичний словник української мови», т. 1-2. – Вінніпег, 1979, 1982, (КДФ-16403); «Українська церква і наша культура». – Вінніпег, 1991, (КДФ-16428). В незалежній Україні також було перевидано ряд праць професора І.Огієнка: «Хвалімо Бога українською мовою». – Луцьк, 1992, (ДМ-26738); «Князь Костянтин Острозький». – Київ., 1992.; «Дохристиянські вірування українського народу». – Київ,1992. Чимало книг митрополита є у фондах Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки.

У 1972 р., коли з канадського міста Вінніпега — останнього притулку Івана Огієнка — світ облетіла звістка про його кончину, за рубежем сколихнулося все свідоме українство, все прогресивне людство. У виданій в Канаді «Книзі пам´яті» — сотні співчуттів у зв´язку зі смертю великого сина України, які надійшли від урядових і політичних кіл ряду країн американського та європейського континентів, керівників світових наукових, громадсько-політичних, просвітницьких, релігійних, миротворчих, благодійницьких організацій та об´єднань. І гірко, і прикро, що в цій книзі немає жодного відгуку, жодного співчуття з України, якій він віддав увесь свій труд, усе своє життя...

На сьогодні залишаються невиданими ряд наукових праць ученого, які в рукописах зберігаються у вінніпезькому архіві. Серед них — монографії "Українське монашество", "Українська церква за часів гетьмана Мазепи", "Українська жінка в повстанні Богдана Хмельницького", "Церковна хронологія", "Тарас Шевченко". Найменш вивчена на сьогодні художня, публіцистична й епістолярна спадщина. Це тисячі не систематизованих, не прочитаних сторінок: поезій, легенд, оповідань, драматичних п’єс, документально-публіцистичних життєписів.

В останні роки ім’я Івана Огієнка (митрополита Іларіона), його багатюща наукова спадщина все активніше повертаються в Україну. У Києві і Львові значними накладами перевидані найголовніші фундаментальні праці ученого — "Українська культура", "Історія українського друкарства", "Історія української літературної мови", "Дохристиянські вірування українського народу", "Життєписи великих українців", "Наука про рідномовні обов’язки". Захищено ряд кандидатських і дві докторські дисертації, присвячені вивченню тих чи інших аспектів творчості вченого. Все активніше заявляє про себе Всеукраїнське товариство Івана Огієнка (голова — декан філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного універистету Євгенія Сохацька). На картах міст Брусилова, Житомира, Львова, Кам’янець-Подільського з’явилися названі іменем ученого вулиці. 1998 року, згідно з розпорядженням столичної мерії, встановлено меморіальну дошку на приміщенні гуманітарного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вчився і працював професор Огієнко.

Пам´ятна стела на місці родинного будинку Івана Огієнка в смт. Брусилів

Пам´ятна стела на місці родинного будинку Івана Огієнка в смт. Брусилів

Ще одним свідченням довгоочікуваного повернення Івана Огієнка в Україну є заснування премії його імені. Це друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської, яка відповідає багатосторонній діяльності цієї людини на ниві українського відродження. Засновники її — Національна Спілка письменників України, Житомирська обласна Рада народних депутатів, Фонд розвитку мистецтв України та Всеукраїнське товариство Івана Огієнка. Щорічне урочисте вручення премій новим лауреатам у галузі літератури і мистецтва, в галузі науки і освіти, в галузі громадської, політичної та церковної діяльності відбувається в день пам’яті Івана Огієнка - 29 березня - на його батьківщині в Брусилові.

«Я робив, що міг, решту дороблять наступники», – писав Іларіон, завершуючи свою «ціложиттєву працю».

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається