Саме такими червоно-оранжевими барвами відкрилось українській громаді Москви село Ярополець.

Чому саме туди вирушили діаспоряни у суботній погожий день?

Село Ярополець знаходиться за півтори сотні кілометрів від Москви у Волоколамському районі на річці Лама. А привертають увагу  мальовничі краєвиди своєю давньою і цікавою історією, яка сягає 16 століття і пов’язана з могучою постаттю в українській історії, визначним політичним і державним діячем, з гетьманом Петром Дорошенком.

У самому центрі села стоїть  каплиця, побудована над могилою Гетьмана з ініціативи поета Олександра Пушкіна. Саме це місце вабило та зазивало, куди і направились діаспоряни.

Козацький марш лунав у центрі Підмосковного села по особливому урочисто і глибоко проник в серця московських українців.

Священник УГКЦ Москви відслужив панахиду, присутні помолились за упокій душі Гетьмана.

А сам екскурсійний день розпочався у Ярополецькому краєзнавчому музеї, де зберігається бюст Дорошенка (робота німецького скульптора Тріппеля 1744-1793 рік).

Звичайно,  громада з превеликим задоволенням відвідала історичні маєтки Гончарових і Чернишових, які перейшли нащадкам  від Петра Дорошенка. Великий парковий ансамбль, хоч трохи і запустілий, вражає масштабністю та архітектурною різноманітністю. Тут свої останні роки провів Гетьман, зростала майбутня дружина Пушкіна Наталя Гончарова (праправнучка Дорошенка), бував і сам Пушкін.

З великою любов’ю до свого села, його історії, директор краєзнавчого музею Козлова Тетяна Вікторівна розповіла про всі історичні пам’ятки та видатних односельчан, за що їй ми щиро вдячні.  Не змогли  оминути своєю увагою першу сільську ГЕС, що на річці Лама, відкриття якої відвідали тодішній вождь Ленін з Крупською.

Хоч по завершенню екскурсії були і українські пісні, і запашна кава, та одного дня недостатньо для того, щоб насолодитись гарним товариством та приємним спілкуванням.

Українська громадська організація Москви «Коло культурної дипломатії», яка є організатором подорожі запевняє:

БУДУТЬ НОВІ ДНІ І НОВІ МАРШРУТИ!!!

 

 

 

 

 

Опубліковано в Українці в світі

Державна Дума Російської Федерації демонстративно переймається правами російськомовного населення в Україні, але не дбає про права українців у Росії.

Про це віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко написав у Twitter.

"Госдума РФ заметушилася щодо закону про освіту. Забули у заяві лише повідомити, скільки в РФ українських шкіл на 8 мільйонів українців. Немає жодної!", – заявив він.
 
Опубліковано в Освіта

Міністерство закордонних справ Франції закликає Російську Федерацію звільнити усіх громадян України, затриманих з порушенням міжнародного права. Про це йдеться у повідомленні на сайті посольства Франції в Україні з посиланням на брифінг, який сьогодні відбувся у зовнішньополітичному відомстві цієї країни.

Про це повідомляє УНІАН.

"Після понад трьох років незаконної анексії Криму Росією ситуація з дотриманням там прав людини, у першу чергу татарської спільноти, продовжує викликати занепокоєння. Вирок, винесений 11 вересня Ахтему Чийгозу, заступнику голови Меджлісу – традиційного представницького органу кримських татар, є сумною ілюстрацією цього", - йдеться у повідомленні.

"Франція та її європейські партнери вважають заборону російською владою діяльності Меджлісу з квітня 2016 року порушенням прав кримських татар. Тому ми закликаємо до звільнення всіх осіб, затриманих у порушення міжнародного права. Нагадуємо, що згідно з резолюцією 71/205 Генеральної Асамблеї ООН, недержавні організації, регіональні та міжнародні механізми моніторингу прав людини повинні мати безперешкодний доступ на всю територію України, включаючи Крим та Севастополь", - наголошується у повідомленні.

"Франція також нагадує, що не вважає легітимними ані організацію, ані результати регіональних виборів, проведених у Криму 10 вересня фактично існуючою там владою. Вона залишається відданою повному відновленню суверенітету та територіальної цілісності України в межах її міжнародно-визнаних кордонів", - сказано в повідомленні.

 

Опубліковано в Світ

Львів – Найскладніше сьогодні українській діаспорі в Росії, і саме її представникам потрібна допомога і підтримка українців з усього світу. Про це говорять під час Днів української діаспори, що відбуваються у Львові у рамках зустрічі Світового конгресу українців. Як почуваються українці в Росії, які мають проблеми і яку допомогу можуть їм надати українці з решти світу?

Серед учасників Світового конгресу українців – Тарас Дудко, який живе у Москві 40 років. Він родом із Києва, працює в науковому центрі психіатрії та наркології. Громадянин Росії, почуває себе українцем і любить Україну – так коротко говорить про себе. Приїхав на Світовий конгрес українців, щоб поговорити з українцями світу про українську діаспору в Росії.

Тарас Дудко

«Я живу в Росії і почуваю себе, як в Росії. Для мене це трагедія – те, що робиться в Росії щодо війни проти України. Справжньої війни, війни фізичної, економічної, ідеологічної. Війни, котра надзвичайно заважає Україні розвиватись і, водночас, перетворює Росію на ще більш агресивну державу. Якщо ти скажеш правду, то тебе обов’язково будуть переслідувати й знищувати», – каже Тарас Дудко.

Упродовж останніх трьох років у російському суспільстві змінилось ставлення до української нацменшини – не в кращий бік, говорить Тарас Дудко. Мовляв, з боку росіян у розмовах із громадянами Росії українського походження відчувається певне побоювання.

Українці з Росії на конгресі передали лист дружині президента України Марині Порошенко, в якому розповіли про своє життя в Росії. Зокрема, про те, що російська влада системно намагається розсварити українців у Росії, позбутись тих громадських організацій українців, які не поділяють політику російського президента.

«У Росії є національний культурний центр України, одне з найкращих приміщень на Арбаті, – каже представник української діаспори в Росії. – Але так склалась доля, що керівництво цього культурного центру руйнувалось і руйнується. Культурний центр не має ні бібліотеки, ні української книгарні, ні читальні, ні школи. Там у центрі немає українського духу».

«Закрили театр «Еней», який працював за свої гроші. Було об’єднання українців Росії, федеральна громадська організація – її знищили. Все, що стосується об’єднання українців в Росії, просування української культури, української мови, – все знищується. Немає жодної школи української в Росії, недільні школи є, але вони не постійно діючі. А скільки російських шкіл є в Україні та існують за рахунок бюджету! Жодних дзеркальних відносин між державами», – каже Тарас Дудко.

Представники української діаспори в світі розуміють, що найбільшої уваги і підтримки серед українців закордоном сьогодні потребують українці Росії, саме ті, які не підтримують агресії Росії щодо України, не поділяють політику російської влади. Але чим саме їм можна допомогти?

«Ми мусимо донести до інших країн світу, що є порушення людських прав, прав українців, національних прав. Ми їм фізично стараємось допомогти, тримаємо палець на пульсі. Нам треба ще одну річ роботи, окрім того, що інформувати світ про агресію Росії в Україні, то ще й говорити про справу меншин у Росії, а це серйозна справа. Там постійне порушення (прав людини – ред.) і ми маємо про це інформувати свої уряди», – каже Радіо Свобода Стефан Романів, голова Союзу українських організацій Австралії.

Пріоритет – боротьба з російською пропагандою

Світовий конгрес українців, окрім підтримки України у відновленні територіальної цілісності та суверенітету в цілому, визначив для себе пріоритетом боротьбу з російською пропагандою за кордоном. Нині російська пропаганда системно працює в Польщі та Угорщині. Українська діаспора у цих країнах постійно зіштовхується з поширенням неправдивої інформації про Україну, провокаціями.

Голова Європейського конгресу українців, керівник Товариства української культури Угорщини Ярослава Хортяні з нагоди Дня Незалежності України виступала в угорському парламенті. На її думку, важливо при кожній нагоді говорити про ситуацію в Україні.

Ярослава Хоптяні
Ярослава Хоптяні

«Завдяки цьому дітей із України і воїнів приймають на реабілітацію. А те, що російське лобі бігає по Угорщині, намагається створити свою платформу, нас це мало цікавить», – каже вона.

«Під час презентації фільму про трьох українців з угорських корінням із Закарпаття, які загинули на війні на Донбасі, виступ радника російського посла в Угорщині освистали. Йому одна дівчина крикнула стати на коліна і вибачитись перед українськими матерями», – розповіла Ярослава Хоптяні. За її словами, якщо раніше угорське телебачення розповідало про події в Україні радше з позицій Росії, то останнім часом ситуація змінилася і до висвітлення подій підходять більш збалансовано.

У Польщі українській діаспорі досить часто доводиться реагувати на російські провокації на акціях чи через медіа. Голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима вважає, що перед Світовим конгресом українців нині постали нові виклики: пропагування української культури у світі важливо, але актуально перемістити акцент саме на протидію російській пропаганді.

«Жодна громадська організація, жоден уряд окремо не в силі протистояти потужній пропагандистській машині, яку збудувала Росія. Треба протидіяти російській пропаганді, створити систему комунікації, будувати позитивну відповідь на негативний месидж Росії щодо України. Вивчаємо співпрацю з громадськими організаціями, які мають досвід поширення інформації в країні, в якій живеш», – розповів Петро Тима.

Відтак, спільними діями і зусиллями українська діаспора у світі має говорити про ситуацію в Україні своїм урядам і суспільствам, а також розповідати про життя українців в Росії, порушення їхніх прав, повідомляти про факти переслідування громадян Росії українського походження за громадську позицію і бажання почуватись українцем за межами батьківщини.

Автор матеріалу: 

Галина Терещук


Джерело: radiosvoboda.org

Опубліковано в Українці в світі

Не можна в українців у РФ вимагати зберегти мову, якщо в самій Україні цього нема, — представник діаспори, один з лідерів українського руху в Росії Валерій Семененко

 

«Ми виявилися заручниками при загостренні російсько-українських відносин, тому пішла повна зачистка українського простору, яка продовжується і зараз. Звичайно, нам зараз важко працювати, але ми продовжуємо», — говорить активіст.

Валентина Троян: Відзначають українці в Росії День Незалежності України?

Валерій Семененко: Українці, українські організації в Росії відзначають заходи. Раніше це були відкриті заходи, влаштовували концерти, збори, зібрання. Зараз, здебільшого, це відзначають в душі і серці. Українці в Росії в більшості живуть, думають і мріють та дивляться в майбутнє разом з Україною. Але, на жаль, відкрите відзначення свята сьогодні не таке можливе. 

Валентина Троян: Наприклад, у 2011 році можна було йти російським містом з українським прапором?

Валерій Семененко: Звичайно. Коли були мітинги в 2011-2012 році, був підйом опозиційного руху в Росії, на Болотній площі, були мітинги, туди багато українців приходило зі своїми національними прапорами. Я сам пам’ятаю, після смерті Немцова, коли був мітинг на Слов’янській площі, я прийшов з українським прапором. Прийшов хлопчина з Росії з російським прапором, ми стали поруч, прапори переплелися, багато людей зробили фото, тут же підбігли міліціянти, хотіли мене забрати, а їм по якомусь внутрішньому зв’язку сказали: «Украинский флаг не трогать, пусть будет». І вони розгублені, але мусили відійти. І українські прапори були.

У 2013 році ми влаштували марш вишиванок на Арбаті, вийшли кілька десятків людей, одягли вишиванки. Але без політичних гасел ми пройшли Арбатом. Я бачив розгублені погляди поліції, а ми йдемо у вишиванках і все — нічого не робили і не кричали. Правда, включили музичні пристрої і грали українські мелодії. Це можна було. Але маю великий сумнів, що це можна було би зробити сьогодні. По-перше, чи можна, а по-друге, чи наважаться наші люди піти на це. Наразитися на переслідування з боку правоохоронних органів — це елементарно. Можливо, ти й нічого не робив, але що-небудь знайдуть.

Валентина Троян: Що б ви хотіли сказати важливе, що вам болить в контексті Росії та українців?

Валерій Семененко: Мені болить збереження українства в світі. І в Україні теж. Не можна вимагати в українців Росії зберегти в дітях мову і все таке інше, коли в самій Україні цього нема в широкому розумінні цього слова. Я приїжджаю і мене дуже гнітить, що я не можу купити українську газету в Дніпрі. Я йду на головну пошту і дай Боже, щоб там була «Україна молода», «Газета по-українськи», «День» або львівський «Експрес». Більше нема нічого. Як це так? Та зробіть якусь політику, щоб наші українські газети виходили, доплачуйте їм, а з інших беріть гроші та доплачуйте українським за це. 

 

Опубліковано в Власна думка

Деякі галузі російської економіки зруйнуються в разі від'їзду значної частини українських фахівців із країни.

Про це в ефірі "Обозреватель.LIVE" заявив історик, політичний аналітик Олександр Палій, інформує Обозреватель.

"У деяких районах є 60-70% українців. Особливо на сході і півночі. Вони там працюють на багатьох підприємствах. Якщо вони звідти поїдуть, ці підприємства закриються. У Росії не буде кваліфікованих кадрів, щоб заповнити ті ніші", - зазначив він.

За словами Палія, саме цим і обумовлюється відсутність заборонених заходів на роботу українців в РФ.

"Тому Росія і не впроваджує проти українців жодних заходів. Вони бояться обвального виїзду і зменшення кількості робочих рук. Всі ці гасла про те, що ми зробимо, що українці поїдуть - це для плебсу. Саме керівництво розуміє, що це пиляти гілку, на якій ще тримається російська економіка", - наголосив історик.

Крім того, він вважає, що етнічних українців значно більше, ніж дає офіційна статистика.

"Голос крові" дуже сильний. Я знаю велику кількість українців, які виїжджають за кордон, а потім все одно відчувають якийсь сентимент до своєї батьківщини. Українці - це ж не кочівники. Тому я впевнений, що у нас є можливість допомогти цим людям знайти себе, розповісти про це. Упевнений, що українців у Росії, які розуміють, що вони українці, значно більше, ніж 2 млн згідно з останнім переписом. Я думаю, що реальна цифра тих, хто пам'ятає, що вони українці вимірюється, напевно, більше 10 млн", - додав Палій.

Опубліковано в Колонка подій

Унікальна світлина 1991 року. Москва. Путч. Вулицею російської столиці поважно їде бойовий танк з великим синьо-жовтим прапором незалежної України, а москвичі радо вітають українських танкістів!

Цими днями, тільки 1991 року, розпочався розпад Радянського Союзу. Останній цвях у його домовину забила спроба путчу, котра розпочалася 19 серпня 1991 року.
 
СРСР прокинувся під звуки "Лебединого озера" Чайковського. У телевізійних новинах чинного президента країни оголосили хворим. Оточення Горбачова оголосило надзвичайний стан і взяло владу у свої руки. Їхня мета – зупинити розвал Радянського Союзу.
 
Тодішній лідер РСФСР Борис Єльцин видерся на танк і закликав чинити опір заколотникам. Москвичі кинулися на захист демократії. Поруч з ними були і українці. Політв'язень Григорій Куценко каже, що їх під Білим домом було кілька сотень. На світлині тих часів майорить жовно-синій стяг. Георгій Лук'янчук розповідає, що прапори пошили дружини. Купити тканину тоді була велика проблема. Жовту знайшли десь у Підмосков'ї, а синю везли з Азербайджану. "Всі такі дивляться на мітингах, ці демократи російські, і питають: а це чиї прапори? Нової Росії? Ні, нової України!", - кажуть українські учасники подій 25-річної давнини.
 
Організатором українських груп військових, під українськими прапорами на захист Білого Дому в 1991 році був Петро Перепуст -1989 року голова московського громадського об'єднання ОУН-РУХ, активний учасник опору путчу 1991р.
 
Ось як згадує Петра Перепуста учасник тих подій, кадровий військовий, політв’язень Григорій Куценко у своїй книзі «Дякую тюрмі»:
"Українською сотнею на захисті Будинку уряду Росії керував Петро Перепуст - голова однієї з українських громад у Москві, що дотримуються демократичної орієнтації. Кремезний, мужній, організований. Це його заслуга в тому, що одними з перших піднятих прапорів повстання проти заколотників були наші жовто-блакитні, це він повів українців будувати перші барикади і це його приклад додав людям сміливості у перші години опору путчистам. Він був справжній український головнокомандувач."
 
За три дні спротиву Горбачов назвав серпневий путч "злочинною авантюрою", військовий переворот у Москві захлинувся. Заколотників заарештували, а сам путч став поштовхом для проголошення незалежності радянських республік, зокрема і України.
 
На світлині:
Зліва направо: Петро Перепуст (Москва), Aндрій Васькович,
Марічка Галабурда-Чигрин (Австралія), Cтепан Хмара. (Другий з`їзд РУХу. Київ.Палац «Україна». 25.10.1990 р.)
 

Перепуст Петро Микитович (* 31 жовтня 1948 — † 20 квітня 2011) — український громадський, політичний і церковний діяч.

Петро Микитович Перепуст народився 31 жовтня 1948 року в робітничій родині в селі Іваниця Чернігівської області.

Після служби в армії працював на робітничих і керівних посадах у Москві, де навчався в Московському будівельному інституті, а потім на заочному відділенні Московського інституту технології бізнесу, який закінчив у 1997 році, здобувши фах економіста-міжнародника.

З 1989 року був одним із засновників багатьох українських організацій, що виборювали на початку 90-х років минулого століття незалежність нашої держави: Народного Руху України, Української Міжпартійної Асамблеї (пізніше Українська Національна Асамблея – УНА-УНСО).

Один з найбільш молодих активістів Української Громади в Москві. Засновник громадського об’єднання Організації Українського Народного Руху (ОУН-РУХу) в м. Москва. Очолював Правління Московського територіального об’єднання руху (МТО Руху) в м. Москва.

За ініціативи Петра Перепуста у Москві була створена перша в Російській Федерації парафія святих апостолів Петра і Павла Української Автокефальної Церкви, яка згодом була зареєстрована в лоні УПЦ Київського Патріархату.

Активний учасник опору путчу ГКЧП у серпні 1991р. В складі Української сотні брав участь в охороні Білого Дому у Москві, де першим було піднято синьо-жовтий прапор (саме цей прапор було внесено 24 серпня 1991 року до Верховної Ради під час проголошення Акту про незалежність України).

Ось як згадує Петра Перепуста учасник тих подій, кадровий військовий, політв’язень Григорій Куценко у своїй книзі «Дякую тюрмі»:

Українською сотнею на захисті Будинку уряду Росії керував Петро Перепуст – голова однієї з українських громад у Москві, що дотримуються демократичної орієнтації. Кремезний, мужній, організований. Це його заслуга в тому, що одними з перших піднятих прапорів повстання проти заколотників були наші жовто-блакитні, це він повів українців будувати перші барикади і це його приклад додав людям сміливості у перші години опору путчистам. Він був справжній український головнокомандувач.

Українська сотня, що діяла на протидію ГКЧП у Москві, за словами Петра Перепуста, була одна із зародків Української Народної Самооборони (УНСО), що зароджувалася у ті дні для захисту українських національних інтересів як в Україні, так і за її межами.

У 1992 році Петро Перепуст був головою комісії на референдумі в Республіці Татарстан РФ, відстоюючи позицію незалежності Татарстану.

Після приїзду до Києва у 1992 році пан Петро активно працює в Українській громаді, сприяючи створенню нових політичних та громадських об’єднань, а також парафій Української Православної Церкви Київського Патріархату.

З 1995 року голова Ради парафії Святої Марії Магдалини УПЦ КП у Києві. Того ж року 18 липня стає учасником сумнозвісних подій під час поховання Патріарха Володимира (Романюка).

У 1998 році обраний депутатом Радянської районної ради у місті Києві.

У 2004 році Петро Перепуст переїжджає до Сум, де допомагає новопоставленому Єпископу Сумському і Охтирському Мефодію розбудовувати Сумську єпархію УПЦ КП. Працював секретарем Сумської єпархії УПЦ КП. 

Був активним учасником Помаранчевої революції.

Для реалізації своїх поглядів та ідей знайшов себе в Українській Національній Асамблеї (УНА-УНСО). Був обраний секретарем та членом обкому Сумської обласної організації УНА, з травня 2010 року призначений на посаду голови оргвідділу при Виконкомі УНА у Києві.

20 квітня 2011 року, через хворобу, серце вірного сина України Петра Перепуста навіки завмерло.

Похований в селищі Вільшана що на Харківщині, де знайшли вічний спокій батьки Петра Перепуста, а також де мешкають його брати та рідні.

До останньої хвилини переймався долею України – бачив її великою і могутньої державою з єдиною Українською Православною Церквою і українськими патріотами при владі.

 
Опубліковано в Скарбниця спогадів

У Національному культурному центрі України у м. Москві в межах Культурно-просвітницької програми “Український музичний салон” відбулися урочистий вечір та святковий концерт, присвячені Дню Конституції України.

В урочистостях взяли участь представники Посольства України в Російській Федерації на чолі з Тимчасово повіреним у справах України в Російській Федерації Русланом Німчинським, працівники Культурного центру та багаточисленна українська діаспора Москви і Московської області, - повідомляють в Національному культурному центрі України у м. Москві.

На початку вечора з привітальним словом виступив Руслан Німчинський.

А згодом святковий концерт розпочала Українська народна хорова капела Москви під керівництвом заслуженого працівника культури України та Росії Вікторії Скопенко. У виконанні Капели прозвучали твори на слова Тараса Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий” і “Наша дума, наша пісня”, а також українська народна пісня в обробці Якова Яциневича “Сусідка” (солісти Марина Галицька, Микола Яременко, Олена Кузьміна).

Велику насолоду подарували лауреат міжнародних конкурсів, викладач Російської академії музики імені Гнесіних Ганна Махова (флейта) та Олена Смирнова (партія фортепіано). Прозвучали твори Джина Прицкнера “Пєса для флейти і фортепіано” і Модеста Мусоргського “Гопак”.

Частину концертної програми склали виступи учениць заслуженої артистки України, солістки Великого театру Росії, педагога з вокалу Академічного музичного коледжу при Московський державній консерваторії імені П. І. Чайковського Галини Черноби: Марії Ярошенко (сопрано) і Лаури хамзатової (сопрано). Партію фортепіано виконала Маргарита Бриндіна. Провучали “Солов’їний романс” Анатолія Кос-Анатольського, “Пісня царівни Лебідь” з опери “Казка про царя Салтана” Римського-Корсакова, українська народна пісня “Ой, не світи, місяченьку”, “Журавка” на музику Олександра Білаша та слова Юхимовича.

Також у концерті взяла участь лауреат міжнародного конкурсу флейтистів Adams Flute Factor (Нідерланди), міжнародного конкурсу виконавців на духових інструментах Encor Competition (США), міжнародного конкурсу імені Р. Гліера флейтистка Єва Баркова. Вона зіграла “Сонату фа-мінор” (1 і 4 частину) Георга Пилипа Телемана, “Циганську пісню” Вільгельма Поппа, а ще попурі українських народних пісень Владислава Соловйова. Партію фортепіано їй склав лауреат міжнародних конкурсів Максим Подскочій.

Затамувавши подих, гості вечора слухали виступ піаніста-віртуоза, композитора, лауреата конкурсу імені В. Горовиця, учня Центральної дитячої музичної школи при Державній Московській консерваторії імені П. Чайковського класу професора В. Пясецького Симона Бюркі, який представляє нині дві країни – Україну та Швейцарію і давно є другом та постійним учасником більшості музичних заходів, які відбуваються у Культурному центрі. Цього разу Симон блискуче виконав “Гаєско” Гранадоса та імпровізацію на теми українських пісень, зокрема “Чорнобривці”, “Червона рута”, “Київський вальс”, “Намалюй мені ніч” та ін.

Стародавні мотиви Полісся прозвучали з вуст лауреата міжнародних конкурсів Сергія Вострікова. У музичному супроводі Максима Подскочія він заспівав низку українських народних пісень в обробці Миколи Лисенка «Ой, зійди, зійди, ясен місяцю», «Там, де Ятрань в’ється» та «Чорнії брови, карії очі» в обробці Віталія Надененка. А ще Сергій у якості художнього керівника представив дебют Студії традиційного співу Полісся “Виноград”.

Спеціальним гостем святкового Салону став піаніст Олександрас Шімеліс (м. Вільнюс, Литва). Він приєднався до привітань з нагоди Дня Конституції України композиціями “Облівіон” Астора Пяцоли та імпровізаціями на теми литовських народних пісень.

Окрема частинка Салону була присвячена 75-річчю з дня нароодження Валерія Ободзинського. Невеличкий екскурс про творчу діяльність цього співака зробив лауреат міжнародних конкурсів Юрій Сарафанов. А потім він виконав низку пісень, серед яких були “Листопад”, “Восточная песня”, “Эти глаза напротив”.

Танцювальну частину вечора склали яскраві виступи хореографічого ансамблю “Вогник” (художні керівники Інна та Ірина Суркови) й театру танцю і пластики “Ред” (художній керівник Олександр Турко) Дитячої школи мистецтв імені Ю. С. Саульського.

Завершальний акорд у концерті, який за традицією вела член Міжнародної спілки музичних діячів, Спілки театральних діячів Росії, кінорежисер Віра Федорченко, прозвучав у виконанні Української народної хорової капели. Під звуки композиції “Одна калина за вікном” яскраво завершилася святкова програма, а разом з нею і ювілейний творчий сезон Культурно-просвітницької програми “Український музичний салон”.

Опубліковано в Колонка подій

Українців запевнили, що нікого ні до чого не примусять.

Про це в ефірі "5 каналу" заявив політичний аналітик Тарас Чорновіл.

Багатьох українських заробітчан в Росії змусили підписати договір про співпрацю з російськими спецслужбами.

"Дуже велика частина наших працівників на Росії, я берусь сказати, що, можливо, тотальна більшість були змушені в той чи інший спосіб, я з багатьма такими говорив, підписати угоду на співпрацю зі спецслужбами Росії. Їх запевнили, що ніхто нікого ні до чого не примусить. Це просто так, як вияв лояльності. Але потім їм про це згадають", – сказав він.

Дивіться детальніше у відео:

Нагадаємо, що співробітники Служби безпеки України викрили агентурну мережу російських спецслужб, організатори якої вербували закарпатських заробітчан.

Опубліковано в Колонка подій

Бурхливими оплесками, радісними вигуками «Гопак!» І захопленим свистом зустріли глядачі перші акорди музики і появлення на сцені самодіяльних і професійних артистів різних поколінь – учасників Заслуженого колективу культури Приморського краю ансамблю народного танцю «Райдуга».

Весел Гопак
Малых НГ

У перший квітневий день любителі музики, народної пісні і хореографічного мистецтва відсвяткували тридцятирічний ювілей «Райдуги» і день народження Надії Малих – керівника цього відомого далеко за межами краю культурно-освітнього центру. У переповненому залі  було багато квітів і подарунків, якими шанувальники творчості цього унікального ансамблю намагалися висловити свою любов і вдячність Надії Георгіївні Малих і її вихованцям.

Ювілейний концерт став справжнім яскравим святом народної творчості. 

Привітати своїх колег з’їхалися з різних міст Далекого Сходу співаки і танцюристи-виконавці від корейських, грузинських, російських та інших національних творчих колективів. З величезним успіхом глядачам були представлені темпераментна Лізгінка, і зворушлива Молдавська рапсодія. 

 

Самі ж учасники «Райдуги» порадували гостей естонськими, циганськими національними, а також сучасними молодіжними та дитячими танцювальними і пісенними мотивами.

Дети Радуги
У паузах між концертними номерами на сцену піднімалися представники органів Влади, лідери громадських об’єднань, члени батьківського комітету молодшої групи ансамблю, і колеги-керівники творчих колективів національних діаспор, щоб привітати ансамбль і його невтомну натхненницю.


Поздравляет властьНадія Малих сьогодні є, мабуть, самою активною і авторитетною представницею української національної діаспори в Приморському краї, що працює в сфері заощадження традицій і звичаїв національної культури. Вона є співзасновником Приморської регіональної громадської організації українців «Східна Слобода», найбільш впливовою учасницею Громадської Палати міста. А, як професійний режисер і педагог, вона не тільки виступає постановником танцювально-художніх композицій, але ще і навчає молодь дбайливо зберігати і шанувати національну спадщину. Вона власноруч шиє і навчає вихованців виготовляти народні костюми.

Гопак девчата
«Українська пісня і танець завжди займає найбільш яскраве місце в багатобарвному спектрі«Райдуги»…», – так сказала у своєму привітанні від імені Асамблеї Народів Примор’я, керівник народного ансамблю «Горлиця» Тетяна Ткаченко. Багато добрих слів і гарячих оплесків було адресовано в цей день особисто Надії Георгіївні Малих і всім поколінням учасників «Райдуги». 

Сьогодні багато колишніх вихованці ансамблю успішно працюють в сфері культури, очолюють крайові установи та солістами в кращих народних колективах.

Від імені Тихоокеанського земляцтва українців Надію Малих і ансамбль-ювіляр привітав Секретар земляцтва Андрій Ардашев. «Особливо важлива і значима ваша творчість тим людям, які народилися і виросли далеко від тихоокеанського узбережжя. Нам завжди приємно чути не тільки рідні з дитинства пісні, а й бачити виконання наших народних танців, які так майстерно демонструють учасники такої чудової «Райдуги». Ми вас любимо, цінуємо і пишаємося Вами! »- сказав Голова ПРГОУ «Східна Слобода» Андрій Ардашев при врученні подячного подарунка-привітання Надії Малих.

Всі виступаючі висловили сподівання і побажання того, щоб «Райдуга» і надалі радувала своїх глядачів і шанувальників новими творчими успіхами, як вдома (в Примор’ї), так і на міжнародних фестивалях і конкурсах.

Поздравляет Дума

Л. Карпенко
Прес-служба Тихоокеанського
земляцтва українців «Слобожанщина»

 

Опубліковано в Українці в світі
Сторінка 1 із 2