27 січня 2018 року, у День пам’яті жертв Голокосту, в Римі, у соборі святої Софії, відбулася церемонія вручення Відзнаки священномученика Омеляна Ковча — греко-католицького священика, послідовника митрополита Андрея Шептицького, який у часи Другої світової рятував євреїв, за що був ув’язнений і загинув у концтаборі Майданек.

Опубліковано в Українці в світі

Один з найважливіших газорозподільних центрів у Центральній Європі, Баумгартен, Австрія. 

Саме через Баумгартен в Європу йде газ із Росії (через Україну і Словаччину). У 2015 році через станцію пройшло 40 мільярдів кубометрів газу. 

Опубліковано в Світ

Українську історію століттями писали окупанти. Грабували українські бібліотеки і архіви, вивозили або знищували безцінні документи. Натомість створювали міфи, які цілим поколінням видавали за українську історію. Усіх, хто протестував і шукав правду, знищували. Інших роками наповнювали отруйними «знаннями». Саме з цим пов’язаний синдром неповноцінності і меншовартості, який так часто трапляється і не дає в повноті відтворити національну ідентичність у нашому суспільстві. Саме тому міфи про «українських фашистів» так часто використовують прихильники Кремля на Заході в наш час. Тому надзвичайно важливою є копітка праця істориків з Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та багатьох інших дослідників, що день за днем відкривають все нові сторінки української історії. Але деколи цікаві й невідомі факти відкриваються майже випадково. Про один із них і піде мова далі.

Опубліковано в Скарбниця спогадів
Понеділок, 06 листопада 2017 06:31

Римські канікули українців

В Італії проживає одна з найбільших українських діаспор у Європі — близько мільйона. У Римі українців — десятки тисяч. Наша група ходила з жовто-блакитними хустинами, однак земляки до нас рідко признавалися (за винятком туристів, які також приїхали побачити легендарне місто)...

Опубліковано в Власна думка

Рим – Кастель Гандольфо – У мальовничій місцевості біля озера Альбано неподалік Рима є український куточок – монастир Святого Теодора Студита «Студіон» і однойменна церква. Про цей духовний осередок мріяв митрополит Андрей Шептицький, реалізував його плани наступник – Блаженніший Йосип Сліпий, та останні десятиліття маєток був забутий і занедбаний. Нині зусиллями Української греко-католицької церкви, посольства України при Святому престолі та місцевих активістів обійстя намагаються відродити. Однієї суботи для його впорядкування зібралися півсотні волонтерів української громади.

Опубліковано в Світ

Два багатих регіони на півночі Італії — Венето і Ломбардія проголосували за автономію від Риму.

Опубліковано в Світ

Чим живе «заробітчанське» село на Львівщині та чому трудові мігранти не поспішають повертатися додому розповідає Громадське...

Село Новосілки Гостинні, що в Самбірському районі, розташоване на півдорозі від Львова до кордону із Польщею. Поїдеш на північний схід — потрапиш у столицю Галичини, на південний захід — на контрольно-пропускний пункт Смільниця. У кожен бік — на авто трохи більше години.

Проте жителів села районні центри та навіть головне місто регіону цікавлять менше, аніж близьке і далеке закордоння. Ще на початку двотисячних кожен десятий селянин виїхав на заробітки в Західну Європу. Переважно в Італію. Громадське поїхало подивитися, чим живе «заробітчанське» село нині.

Робота є, людей немає

Півтори години автобусом зі Львова і ще 30 хвилин пішки від дороговказу до самого села. Чи не кожен стовп уздовж дороги обліплений оголошеннями, що свідчить — працевлаштуватися можна й тут:

«Робота на птахофабриці 250 грн/день» (9,5 доларів), «Запрошуємо на роботу адміністратора, продавця-касира в продуктовий супермаркет у селі Рудки».

Однак у самому селі картина трохи інакша. На вулицях зустрічаємо переважно людей пенсійного віку або школярів. Молодь, за словами місцевих, виїжджає на навчання і роботу до найближчих райцентрів — Самбора чи Стрия. Або ж до Львова. У центрі села, недалеко від церкви, — «Закусочна».

У будній день на лавочці біля неї відпочивають пенсіонери Григорій та Михайло.

— Наші жінки повиїжджали, а ми сидимо під крамницею і думаємо де б ото випити, — каже Михайло Павлович і, киваючи в бік Григорія, додає: 

— А його жінка на заробітках і померла.

— Померла, — підтверджує Григорій.

— Дев’ять днів чекав, щоби доставили сюди, у Новосілку, щоби поховати. У мене в Італії і донька залишилася. І зять. Двох дітей до себе забрали. Старший нині десь на комп’ютерах в Австрії працює, інший живе з батьками. Лише наймолодший не схотів їхати. Каже, тут лишуся.

— Ви не думайте, що там легка робота. Скільки хворих звідти поприїжджало, а скільки лікується там, — втручається Михайло.

— У нас є такі жінки, що по 20 років на тих заробітках, — веде далі Григорій, — Так, вони піднялися трохи, добрі хати зробили, але що з того: приїдуть на два тижні — місяць, відпочинуть і назад в Італію. Бо тут нема чого сидіти, на тисячу триста гривень пенсії (50 доларів) багато не проживуть.

«Отримала першу пенсію і померла»

Ті, хто виїхав, вертатися в село відпочивати на старості літ не збираються. Спершу хотіли трохи господарство підтягнути, пояснюють вони, потім — дітей навчити. Тепер онуки грошей потребують, а дехто вже й на правнуків працює.

«Наші жінки там виходять на пенсію в 70 (середній вік виходу на пенсію жінок в Італії 66 років і 3 місяці — ред.), — розповідає Михайло. — Он була в нас Славка. Вернулася з Італії, оформила собі італійську доплату, узяла першу пенсію та й померла».

Рівень доходів заробітчан видно по фасадах будинків. У Новосілках вони або нові — із великими супутниковими антенами ззовні, — або старенькі. Головна дорога — у численних ямах.

Пана Михайла зустрічаємо дорогою до сільради. Одягнений у робочий синьо-помаранчевий жилет, за кермом на таких само помаранчевих «Жигулів» — він працює у фірмі «Автодорсервіс». На життя не скаржиться, але каже, роботи мало:

«Кусочок отого асфальту положили і кінець. Ніби є сільрада, і крамниці, і маршрутки, і електрички, але село вимирає. Хотіли би тут затриматися, але немає за що зачепитися, — Пояснює він. — Хотів би спитати тих наших гашиків (можновладців — ред.), навіщо обіцяти? Спочатку зробіть те, що потрібно людям, а потім обіцяйте».

Фото: Громадське

За бюджетні кошти

У селі є чотири продуктові крамниці, працює філія зерноочисного підприємства, зводять елеватор, фермери орендують та обробляють землю. Розпитати, як іще заробляють селяни, вирушаємо до сільської ради, за 2 кілометри від самих Новосілок.

На вході — свіжий плакат-інфографіка про переваги безвізового режиму з ЄС. Усередині — радянський ремонт і темні порожні коридори. Голова сільради, Михайло Антонюк, керує тут уже третій рік. Розповідає, що річний бюджет села — 1 мільйон 200 тисяч гривень (46 тисяч доларів). Власне, бюджет і забезпечує основні робочі місця.

«У нас до сільради входить три села — Новосілки, Долобів і Хлопчиці. Разом 3600 мешканців. Є робота в бюджетній сфері: дві середні школи, в яких навчається близько 500 учнів. У Долобові є початкова школа — 30 учнів. Два народні доми, дві бібліотеки, три фельдшерсько-акушерських пункти. Проте зарплата у дві з половиною тисячі — це не те, що може втримати людину від виїзду за кордон», — каже сільський голова.

У сусідній Польщі або Чехії можна заробляти до 500 доларів на місяць. І люди їдуть.

Усе в родину

Але зароблені там гроші не йдуть в економіку села. Їх вкладають у нерухомість, роблять ремонти, навчають дітей та утримують тих, хто залишився вдома.

Михайло Антонюк розповідає, що завдання влади — зробити так, аби гроші, зароблені за кордоном, українці не боялися вкладати у власну справу. Як, наприклад, поляки, які зароблені у Великобританії фунти вкладали в бізнес. А відтак знову їхати на заробітки необхідності не було...

Більше тут

Опубліковано в Власна думка

У неділю, 17 вересня 2017 р., українська громада центрально-італійського міста Каттоліка святкувала свій храмовий празник Різдва Пресвятої Богородиці! На запрошення капелана громади о. Володимира Медвідя з душпастирським візитом прибув владика Діонісій (Ляхович), Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії, який очолив Божественну Літургію у супроводі співу квартету священиків Івано-Франківської Архієпархії та Стрийської Єпархії УГКЦ! 

Про це інформує офіційний сайт УГКЦ в Італії.

У своїй проповіді владика Діонісій звернув увагу на необхідності участі християнина у Святій Літургії, вказавши що це є не лише обов'язок але й привілей. Згодом проповідник наголосив на важливості свята Різдва Пресвятої Богородиці, яке "радість звістило всій вселеній". «Різдво Марії називають променем надії для людства, який сповіщав прихід великого світла для світу – Ісуса Христа. Саме у Різдві Богородиці Бог почав здійснювати свій план відкуплення людського роду.

… З Різдвом Богородиці долається етап закритості, непослуху, ховання від Бога і намагання стати на Його місце. Це все те, що остаточно зродило терпіння і смерть, безнадію і смуток - це етап Адама і Єви. Але, коли приходить повнота часу, народжується та, що починає етап повної відкритості, послуху, смиренності, слугині Господньої – Нової Єви, з якої народжується Новий Адам, який применшує себе, стає подібним до людини, будучи слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної. Тому Бог  Його винищив і дав йому ім´я, що понад усяке ім´я, як ми слухали сьогодні з листа Апостола Павла до Филип’ян. Так само і Марія, що була покірною і слухняною, Бог її винищив, і стала вона Богородицею, Матір´ю Церкви і нашої Матір´ю та Царицею неба і землі.

Тепер це саме стосується і всіх нас, людей, що знаходимося ще в дорозі чи стоїмо перед вибором. У наше серце ми можемо приютити Старого Адама і Стару Єву, зі всіма їх наслідками і смертю,  або ж дати, щоб у ньому народився новий Адам – Ісус Христос. У нього нам треба охреститися і в ньому жити, щоб, як каже Апостол Павло: «Жив вже не я, а жив у мені Христос» (Гл. 2, 16–20). Таким чином ми станемо дітьми Нової Єви – Богородиці, яка слухала слово Боже і його зберігала (пор. Лк 2, 19. 51; 11, 27-28)», - наголосив проповідник.

На завершення Літургії владика Діонісій уділив усім Архієрейське благословення та подякував вірним української громади м. Каттоліка, що вони є тихими та ревними будівничими Української Греко-Католицької Церкви на теренах Італії. Також на богослужіння завітали місцевий парох та віцепарох о.Біаджіо та о.Андреа, які привітали українську громаду з храмовим празником. Святкування продовжилося спільною трапезою у патріотичному дусі, під час якої звучали українські пісні та музика.

Опубліковано в Віра

"Українська діаспора – це велика, потужна і згуртована частина українського світу, і вона чинитиме активний опір «руському міру», а тому Москва робить усе, щоб її розпорошити, знекровити, розчленувати, внести в лави діаспорян розкол". Що ж насправді відбувається?

Опубліковано в Українці в світі

30 червня 2017 року Італії в місті Болонья затримали добровольця і бійця Нацгвардії Віталія Марківа за підозрою в причетності до вбивства під Слов'янськом італійського журналіста Андреа Рокеллі 24 травня 2014 року.

Віталій Марків прилетів з Києва до Італії, прямуючи до своєї матері. З'ясувалося, що її телефон два місяці прослуховували, повідомляє УНІАН з посиланням на ТСН.

Віталія Марківа затримали на початку відпустки в місті Болонья, куди він прилетів з Києва, прямуючи до матері. З'ясувалося: її телефон два місяці прослуховували, і в день, коли мав приїхати військовий, а саме 30 червня, підписали постанову про арешт. ТСН отримала цей документ, де містяться усі наявні у прокуратори звинувачення, та викладає її зміст у перекладі на українську мову.

У чому звинувачують Віталія Марківа

Згідно матеріалів справи: "Маючи базою позиції на схилі "Карачун" і керуючись навмисною кримінальною метою, спровокував смерть італійського громадянина Андреа Роккеллі, використовуючи проти останнього (і проти всіх тих, з ким останній проводив фоторепортаж на місцевості) спочатку багаточисленні постріли з вогнепальної зброї, а потім, після того, як Роккеллі сховався у невеликому яру, з метою врятувати своє життя, випустив 20 пострілів з міномета по його сховищу, прицілюючись таким чином, щоб точніше вразити ціль, і потрапити в Андреа Роккеллі, який внаслідок цього був вбитий разом зі своїм російським колегою Андрієм Мироновим, а також важко поранити французького журналіста Вільяма Роглона та інших двох осіб української національності, яких немає змоги ідентифікувати".

Також наголошується, що "в якості обтяжуючих обставин враховується надзвичайна жорстокість та тип зброї, який використовувався, щоб поцілити в безпорадну людину (яка відійшла і намагалась сховатись в яру), а також кількість пострілів та калібр озброєння".

Хто свідчить проти українця

Перший свідок - французький фотограф Вільям Роглон, який на власні очі бачив обстріл, бо супроводжував загиблих Андреа Роккеллі та Андрія Миронова - російського дисидента, учасника антиурядових протестів, який допомагав італійцеві. Також у матеріалах справи фігурують троє італійських журналістів, які стверджують, що неодноразово спілкувались з Марківим у зв'язку з професійною діяльністю, оскільки він один з небагатьох серед українських військових володіє італійською мовою.

Які свідчення лягли в основу обвинувачення

Серед всіх свідків лише Роглон був присутнім на місці загибелі Роккеллі. За його словами, обстріл стався на місці, де він разом з Роккеллі та Мироновим збирались фотографувати знищений проросійськими сепаратистами потяг дорогою від Слов'янська до Краматорська. Фотограф запевняє, що постріли чув з висоти, яку займали українські військові. У документі наводиться такий діалог:

"ПИТАННЯ: Пан Роглон, в Вас виникали сумніви щодо місця, звідки лунали постріли?

ВІДПОВІДЬ: Я дуже впевнений, що постріли лунали з боку українських позицій, оскільки після всього того, що сталося, втікаючи в протилежну від пострілів сторону, я наскочив на групу проросійських сепаратистів, яких було чоловік 30.

ПИТАННЯ: Пан Роглон, звідкіля лунали звуки пострілів?

ВІДПОВІДЬ: Самі постріли падали зверху, але шум від них йшов від поля, звідки лунали раніше постріли з легкої зброї".

Троє інших журналістів стверджують, що у розмові з ними Марків, який нібито командував підрозділом, неодноразово наголошував, що вони "стріляють по всьому, що рухається в радіусі 2 км". Зокрема наводиться така цитата зі статті журналіста:

Ми змогли додзвонитися до військового, який в той період на вежі координував захист міста: "Тут не до жартів, це місце стратегічно важливе для нас, не можна наближатись" відповів солдат.

"Зазвичай ми не стріляємо по містах або по цивільних, але тільки ми бачимо якийсь рух, відразу беремося за важку артилерію. Так сталося з автівкою двох журналістів та перекладача. Ми звідси можемо досягти ціль на відстані півтора кілометра. Тут немає чіткої лінії розподілу, це не Лівія. По всьому місту йдуть перестрілки, ми лише чекаємо на добро для фінального наступу".

Зазначимо, що записами розмов італійських кореспондентів з українцем свідчення не підкріплені. Обвинувачення спирається лише на розповіді журналістів.

Які неспівпадіння є у документі

Протягом всього обвинувачення прокурор наголошує, що Марків не був кадровим українським військовим, хоча ця інформація не відповідає дійсності і зокрема заперечується й у самій аргументації прокурора. У підслуханій спецслужбами телефонній розмові вітчим Віталія розповідає своєму братові, що хлопець навчається у військовій академії.

Обвинувачення заявляє, що журналістів обстріляли зі стрілецької зброї, а згодом з мінометів. Проте максимальна дальність стрільби з автомата Калашніков - 625 метрів. Відстань між Карачуном та місцем, де загинув Роккеллі - більше 1,5 кілометрів. Мінометів на озброєнні в батальйону Кульчицього, твердять бійці і числені волонтери та військові кореспонденти, в 2014 році не було. Найтяжче озброєння, яке мали військові, - протитанкові гранатомети, вони теж мають набагато меншу дальність стрільби.

Свідки-журналісти стверджують, що Марків був командиром підрозділу та міг віддавати накази про відкриття вогню. Проте за словами товариша по службі Віталія Марківа, Мирослава Гая, на день 24 травня 2014 року на Карачуні усього перебувало приблизно 30 військових з батальйону Кульчицького. Жодного "командира" там не було, за кожну ділянку роботи відповідало по 5-6 людей. Людина, що їх координувала, не мала жодного права давати наказ стріляти, і ніхто цього не робив.

Обвинувачення не заперечує, що загиблий Роккеллі здійснював професійну діяльність у зоні антитерористичної операції, однак Генпрокуратура України повідомила, що офіційного дозволу української влади на роботу в "сірій зоні" фоторепортер не мав. 

Продовження на сторінках УНІАН: https://www.unian.ua/politics/2013161-zmi-otrimali-tekst-usih-nayavnih-zvinuvachen-zatrimanogo-u-italiji-gvariytsya-markiva-dokument.html

 

Опубліковано в Власна думка
Сторінка 1 із 4
FB