Ріта Кіндлерова: «Дивує те, що українці не мають жодних нормально функціонуючих організацій у Чехії, які би їх гуртували» Рекомендовані

Понеділок, 21 жовтня 2013 09:22 Автор  Опубліковано в Колонка подій
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

З´явилося воно у 1991 році, коли Міжнародна Федерація Перекладачів (FIT) проголосила День святого Ієроніма, що традиційно вважається покровителем перекладачів, Міжнародним днем перекладачів. Переклад усної мови або письмового тексту з однієї мови на іншу — це ціле мистецтво, тому професіоналів, що працюють у цій галузі не так вже і багато. Про перекладацькі будні та українську книжку в Чехії ми поспілкувалися з відомою чеською перекладачкою та україністкою Рітою Кіндлеровою, яка мешкає в Празі. Її перекладацька діяльність розпочалася ще в студентські роки, коли вперше переклала з української мови на чеську поезію Б.І.Антонича. З тих пір переклади стали її найулюбленішим захопленням у житті.

- Пані Ріто, як відзначаєте Міжнародний день перекладача Ви особисто й ваші чеські колеги, зокрема?

- Уже п´ятий рік поспіль за моєї ініціативи у церкві св. Петра на Пожічі в Празі напередодні Дня святого Ієроніма служиться меса за перекладачів. Супроводжується літургія співом хору «Gontrassek», учасником якого я є. Цього року хором було записано диск, до якого увійшли пісні XV століття, які слухачі почують вперше.

- До України навідуєтеся часто?

- Уперше відвідала Україну у 1995 році і з тих пір намагаюся кожного року хоча би раз там побувати. Перерва у візитах була з 2001 по 2003 роки, коли були проблеми з візами. Всі поїздки є приватними, за власний кошт, тож багато не роз´їздишся. З січня цього року, будучи відповідальною в Слов´янській бібліотеці за зв´язки з Україною, була у відрядженні в Києві та Львові. Стараюся завжди відвідувати Львівський книжковий ярмарок, вперше потрапила на нього в 2004 році. Цього року на ювілейному ХХ Форумі видавців я потрапила у топ-20 жінок, які впливають на український книжковий ринок. Це було дуже приємно.

- Яка ситуація з українськими книжками в Празі?

- Мене дивує, що українці, будучи найбільшою меншиною в Чехії, не мають жодного свого книжкового магазину. У Празі, до прикладу, росіяни мають свою крамницю з книжками, поляки, угорці, болгари, румуни мають свої Інститути, а українці нічого не мають. Українське посольство у цьому плані зовсім не працює. Українці, на превеликий жаль, в Чехії не мають можливості знайти книжки рідною мовою. Дуже часто батьки-українці шукають дитячу літературу своїм дітям, аби ті не забували рідної мови, і змушені просити знайомих купити її на батьківщині. Не розумію, чому не можна відкрити український книжковий магазин десь біля українського посольства, адже попит на книгу є.

- У Празі живе і працює багато українців. Чи спілкуєтеся з кимось?

- Так, маю кілька хороших друзів серед українців. Дивує те, що українці не мають жодних нормально функціонуючих організацій у Чехії, які би їх гуртували. Навіть маленька грузинська меншина має якісь свої організації чи гуртки. А українці дуже полюбляють сваритися між собою, можливо тому і нічого дієвого організувати не можуть. Виходять 2 українські періодичні видання «Пороги» і «Український журнал», але нічого для себе цікавого я там не знаходжу. Там нема повної інформації, що робиться в українській діаспорі в Чехії та в Україні.

- А культурні заходи в українській діаспорі якісь відбуваються?

- Культурних подій за участі українців майже нема. Є приватні зустрічі з українськими письменниками, музикантами чи художниками. Посольство України в останні роки нічого не робить в культурній сфері. Вони відразу хочуть зібрати на захід сотні людей, а так не буває. Потрібно починати з малого, привчати до культурних подій. Заробітчани, звісно, не будуть ходити на культурні акції, їм це не цікаво. Але є прошарок інтелігенції. Якщо подивитися, то на українські акції в Празі ходять практично одні й ті самі люди і їх не багато.

- Крім вас, ще хто в Празі займається перекладами з української?

- Є ще кілька людей. Наприклад, Томаш Вашут, відомий у Чехії та Україні своїми перекладами Богдана Ігоря Антонича, Петра Мідянки та Юрія Андруховича. Чеські «Рекреації» останнього — це чудовий переклад, на мій погляд кращий, ніж оригінал. У 2011 році вийшла збірка оповідань Сергія Жадана «Біґ Мак» у перекладі празьких україністів Мірослава Томекаі Алексея Севрука. Минулого року стараннями двох празьких україністок – Катерини Газукіної та Александри Стелібскої у перекладі на чеську вийшла книжка Тараса Прохаська «Jinací», тобто «Інакші» (український оригінал називався «НепрОсті»).

Виходили ще, як я їх називаю, маргінальні видання — маленькі брошурки, які навіть не можна придбати в мережі магазинів чи на ярмарку. Елена Мурахова перекладає з російської та української, але також ці твори не знайдеш у вільному продажі. Такі видання залишаються поза увагою. Я ж працюю з нормальними видавництвами. Вони шукають гроші на видання книги, я займаюся самим текстом, тобто перекладом. За переклад я отримую невеликі гроші, але маю чудову редакторку, зараз знайшла чудову коректорку, вони мене залишають в спокої і роблять свою роботу.

- Як обираєте книги для перекладу?

- Перекладаю те, що мені подобається. Знайшовши текст для перекладу, шукаю видавця. На щастя, маю одного, який мені повністю довіряє. Ті книги, які у нього видавалися, всі продалися. Наприклад, «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко розійшлися накладом у 2 тисячі.

- Який із своїх перекладів вважаєте найкращим?

-Той, який вже закінчила (посміхається) . Дуже легко перекладалися оповідання Івана Франка, уривки з творів Ольги Кобилянської. Вона мені дуже подобається, як і Леся Українка.

- Останній виданий переклад?

- Роман «Музей Покинутих Секретів» Оксани Забужко. Це як кажуть чехи «klada» — колода. Але мені подобається. 800-сторінкове видання перекладала кілька місяців. Спочатку працювала на вихідних, а потім довелося відкласти всі інші заняття і по 12-15 годин займатися протягом 3-4 місяців. Складність перекладу полягала у тому, що не всі українські слова мають аналог у чеській мові. Українська мова більш багатша, і тому доводилося інколи передавати зміст іншими мовними засобами, консультуватися зі спеціалістами в інших сферах.

- Над чим тепер працюєте?

- Перекладаю науково-популярну історичну книгу. Не буду казати яку саме, бо ще треба знайти видавництво, яке б погодилося її видати. От коли буде підписаний контракт, тоді розповім.

 

Довідка: Ріта Кінлерова (Rita Kindlerová) народилася в 1974 р., мешкає в Празі. Закінчила українську та новогрецьку філологію в Масариковому університеті у Брно. П рацювала викладачем на Кафедрі україністики в Карловому університеті, в Інституті тоталітарних режимів у Празі, нині працює в Слов´янській бібліотеці. У її перекладі чеською вийшли твори Оксани Забужко «Польові дослідження українського сексу» (2001), «Сестро, сестро» (2006) і «Музей Покинутих Секретів» (2013), Юрія Винничука «Легенди Львова» (2002) і «Ги-ги-и» (2009), збірка казок і повістей «Помста Олекси Довбуша» (2005), антологія українського оповідання «Експрес Україна» (2009), «Колекція пристрастей» (2011) Наталки Сняданко та ін. Нагороджена міжнародною літературною премією імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».

Джерело: http://bukvoid.com.ua/

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається