Наше літо з фізикою. Як ми з Ендрю сонечком дідуся розбуджували.

Четвер, 30 травня 2019 11:57 Автор  Сергій Гусаков
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Наше літо з фізикою. Як ми з Ендрю сонечком дідуся розбуджували. Ігор Орлов, Аудіокнига Пашка ... Сонячний Зайчик

Розповіді про фізику для дітей від Сергія Гусакова, вчителя «Захисту Вітчизни» та фізики в школі міста Харків, які написані у співавторстві з його внуком Іваном Конищуком, учнем 6-го класу.

 Як ми з Ендрю сонечком дідуся розбуджували.

На справді друга мого звати Андрій. Ендрю він став для мене після того, я він відвідав Париж. Як переможець серед розумників.

А я зазвичай Іван. Мама як глянула на мене, коли я тільки народився і каже :” Він Іван. І крапка ”. І ніхто ані слова супротив.

 

Ми з Ендрю в початковій школі навчалися в одному класі. Впродовж чотирьох років грамоти збирали — в кого більш буде. Так і не з'ясували.

 

Останній рік більш через он-лайн спілкуємось. ХХІ століття, як не крути .

 

А тут літо. Канікули. І каже дідусь - “Як що бажаєш, запрошуй Андрійку з нами на дачу, батьки ваші працюють, нічого в місті дурня женить”.

 

Не одразу я погодився. На дачі ж Wi-Fi нема.

 

Сталося ще гірше. С internetом біда. Мобільний зв’язок, і він ледь-ледь працює. І комп один. На ньому бабуся якісь - то плани пише. Бабуся в мене професор. А дідусь звичайний вчитель. Фізик.

 

І щоб не нудно нам було, стали ми з Ендрю самі собі придумувати всякі цікаві завдання. Наче ми співробітники секретної лабораторії і від результатів наших дослідів залежать долі.

 

Одного разу за сніданком дідусь каже: «Щось я чутливий на світло став. Вранці спати не можу. Як сонечко встало, так і я прокидаюсь. Тому будемо щільно закривати штори».

 

 

Після сніданку сіли ми з Ендрю в нашій таємної лабораторії під виноградом і почали міркувати. «Чув, дідусь який чутливий став, - кажу я, - сонечко йому заважає, а ми прокидаємось ні світ, ні зоря!». «Може малість пожартуємо?» - запитує Ендрю.

 

«Кут відображення…» - почав я, «рівень куту падіння» - закінчив Ендрю.

 

 

І був створено план. Ось він.

 61593102 2205098906244919 1646432445421060096 n

Ставимо дзеркала і промінь сонечка, по закону відображення проходить скрізь відкрити двері. Шторі щільно закриті у дому, а двері ні. І повинен в ранку промінь впасти на обличчя дідуся. Прокидається від світла дідусь і каже… Мабуть він не казати буди, а лаятись, а може і ні.

 

Дзеркала ми знайшли у дідуся в гаражі. Найскладніше біло встановити їх під необхідним кутом непомітно. Тоді ніхто не запідозрить, що ми робимо. Тому ввечері підготували все пристрої і розповіли, що допізна будемо дивитися телек. Вже дідусь з бабусею спати полягали, а ми все приладжували дзеркала та двері відкривали так, щоб промінь сонечка міг безперешкодно відбитися.

 

Розбудили нас гучні голоси на кухні і запах свіжих оладок. В нашу кімнату зайшов з філіжанкою кави дідусь і посміхаючись сказав – «одне ви не врахували - що зранку буде похмуро. А так цікавій експеримент. Швидко снідати, поки що оладки гарячі.»

 

На цей раз не вийшло, але літо тільки почалося, придумаємо ще щось.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається