...від Трипілля до нині...

Роздуми українки, подолянки, замученої життєвими труднощами, та вільної Духом.

  • Головна
    Головна Тут Ви можете знайти всі записи блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Відображає список категорій з цього блогу.
  • Теги
    Теги Відображає список тегів, які були використані в блозі
  • Блогери
    Блогери Знайти Вашого улюбленого блогера на цьому сайті.
  • Групові блоги
    Групові блоги Знайдіть свій улюблений груповий блог тут
  • Увійти
    Увійти Форма входу

Про опеньки і мужчин

Posted Автор: Створено в Мить розрядки
  • Розмір шрифту: Більше Менше
  • Перегляди: 537
  • Коментарів: 0
  • Друквати

Картинки по запросу опеньки і мужчини Картинки по запросу мужчины

18.11.17

В моєму садку виросли опеньки. І вже такі великі, як тарілочки, а я не бачила. Аж сусіди підказали.

І ходжу там, та не бачила.

Отака я уважна. І так до всього, окрім інтонації, слова, голосу, емоцій.

Чи не  сама неуважна з неуважних.

Зібрала відро опеньок.  Через пару днів, ще відро.

І пригадалась бувальщина, де мене звинуватили в надмірній уважності.

Було то на Москві. Один з діаспори нашої запросив погуляти в парку і порозмовляти про наші, українські  справи. Отим і заманив мене.

Гарний день. Літо. Пішов дощ.

  • Добре, - каже той мужчина. - Пішли до мене.

Йдемо, а він все на будинки та на повороти вказує:

  • Дивіться уважно, оце орієнтири. Щоб знали куди ходимете.

А я ж неуважна. Дивлюсь-не-дивлюсь, а дивуюсь, до чого оте таке казання.

Приходимо до нього. А там – стіл накритий….

Дивуюсь. Та мовчу. Ще не дотягаю. Думаю, хтось має прийти в гості, ми зараз через дощ, отут в прихожій поговоримо, та й піду собі.

Ні, запрошує в квартиру. Водить всіма кімнатами, трьома, показує. Розказує. Аж бачу гібіскус, велетенський. Я до нього.

А мужчина в кухню,  коньяк приносить.

Ой, діло пахне пирогами. Пригорілими.

Запрошує сідати.   Місця вистачає, та я здуру сідаю на диван. А він і хоп, поряд сів, заплішив мене.

Сиджу, оглядаюсь, продумую  шляхи до втечі.

Він бачить що я отак роздивляюсь, на балкон виглядаю, та й каже, що обстановку можна поміняти, як я захочу.

Щось в мені починає каламутитись.

А він сидить поряд, в шортах, та й все колінами соває, і все поправляє-ховає того, друга свого, що з шортів виривається.

Я таки збрендила. Зараз отут оприходує мене, не відходячи від каси. І буду я щаслива, до кінця життя не забуду.

А він все триндить. І колінами соває. І по голові другові стукає.

Рванула я через нього на балкон.

  • Зараз вискочу, – кричу.
  • Тихо, чого ви? Що я вам зробив? Сусіди почують, – та й  встає йти до мене.
  • Сидіть на місці. Я й кричу так, щоб почули.
  • Бог з вами. Без вашої згоди ніщо не буде.
  • Не має моєї згоди.
  • Не має, той не має. Ідіть сідайте, вип,ємо коньячку.
  • Нічого не хочу. Хочу додому.
  • Та я ж чекав вас, готувався. Хоч попробуйте що приготував.

Бачу, дух в того мужчини впав, і друг його впав.

А в мене все піднялось. І настрій, і азарт, і кураж.

Сідаю.

Випила я ложку коньяку, він - рюмку.

Я –ложку. Він - рюмку.

Я як огірочок з грядки,  він - як квашений з бочки.

Друг його не пив, теж огірочком вискакує.

Триндець.

Оце не мала баба клопоту - купила порося.

Поліз цілуватись.

Е-е-е, дурна справа. Треба драпати.

Як ломанулась, аж біля вхідних  дверей за руку вхопив.

  • Чекайте, проведу вас до метро…

Вже в вестибюлі метро, загнав мене в куток, прижав до стіни собою і випрошує, що я його… отут, поцілувала…

  • Люди йдуть рікою. Ви при своєму розумі? – питаю.
  • А мені байдуже.
  • Так мені не байдуже.

Мені було не байдуже, але вже так весело та смішно.

Шурнула під його руку знизу, та й гасса по ескалатору бігом.

 

А через певний час зустрілись в нашому Культурному Центрі. То сказав, що мені не сподобалась обстановка в квартирі. Я так розглядала все, і не сподобалась.

Та якби ж я сказала, то б все поміняли б.  Варто було тільки сказати.

Я відповіла, що не помню, яка там та обстановка, тільки гібіскус помню, і його соваючі коліна,  і друга що вискакував… та  про коліна і друга я не сказала, тільки про гібіскус.

А він не повірив, все твердив, що обстановка мені не сподобалась.

І не дурний мужчина. І не простий мужчина, а дурний.

Булгаков сказав, що квартирне питання зіпсувало москвичів.

Те квартирне питання псує всіх, хто тільки в ту Москву попадає.

Вони думають, що кожну жінку можна купити на оту житлову площу.

Він і далекої гадки не мав, що вдова з сином, в арендованій квартирі відкажеться від заміжжя з ним і його трьохкімнатної.

 

Як вишенька на тортик, ще одна історія.

Проводили ми вечір, і в гостях у нас була відома поетеса і громадський діяч з України.

Прийшла вона з мужчиною.

Той мужчина все щось поправляв на неї, зиркав очиськами на того, хто питання їй задавав. Все дивився на годинник та щось на вухо їй шептав.

  • От зараза, не добуде до кінця. Не дасть добути, – сердилась я сама до себе.

А мужчина все нервувався, все пальцями по столу стукав, на годинник поглядав, та на нас зиркав, щоб вже закінчували вечір.

А жінка та, як імператриця. Гарна, ставна, розумна, і нуль емоцій на того мужчину.

  • Звикла. Навчилась терпіти, – думаю собі, – я б не змогла так. Це ж якийсь сатрап по відношенню до неї. Якось би розпитати, де вона бере сили терпіти такого єдінолічніка.

Не зламав він нам свято. Час закінчився, а ми все не хотіли розходитись. І вийшли з Центру, і ще на Арбаті стояли й розмовляли.

Потім вияснилось, що він теж з діаспори, приходив тільки на великих людей, отам і побачив її, і закохався.

І ото де бувала Вона, і він за нею.

Все думав, що вона  відповість на його кохання, потім, щоб  прийняла його кохання, і самий вагомий аргумент приберіг, як важку артилерію: в мене в Москві є квартира… однокімнатна.

Ха, в неї  будинок в Харкові… двохповерховий…

 

Помілів мужчина. Перестав оцінювати жінок кожну окремо. А так, гамузом, всіх під один гребінь – маю те-то й то-то, і все…

Готово.

Чекаю на штабелі…

І мають ті штабелі, от тільки не з тих, кого чекають…

А ті жінки, яких чекають, чекають на Розум і Порядність. І все… Готово. І хоч в халабуді.

А розпочала з опеньок…

 

Оцініть запис цього блогу:
0
URL відстеження цього запису

Коментарі

  • Тут ще не має коментарів. Станьте першим.

Залиште свій коментар

Гість
Гість Середа, 21 серпня 2019