...від Трипілля до нині...

Роздуми українки, подолянки, замученої життєвими труднощами, та вільної Духом.

  • Головна
    Головна Тут Ви можете знайти всі записи блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Відображає список категорій з цього блогу.
  • Теги
    Теги Відображає список тегів, які були використані в блозі
  • Блогери
    Блогери Знайти Вашого улюбленого блогера на цьому сайті.
  • Групові блоги
    Групові блоги Знайдіть свій улюблений груповий блог тут
  • Увійти
    Увійти Форма входу

Про кохання і скафандри.

Posted Автор: Створено в Власна думка
  • Розмір шрифту: Більше Менше
  • Перегляди: 653
  • Коментарів: 0
  • Друквати

Підхвачу тему кохання у відомого блогера, офіцера,  Анатолія Кравчука про кохання і… клітчату сумку.

 Anatoly Kravchuk  От не повірите,  людоньки, але тільки-но поняв, тільки нарешті зрозумів, що насправді означає оте одвічне та мудре: "не закохуйся у тіло, краще душу полюби"... Бо ж й справді, з роками, краса кудись зникає, кудись дівається вона, час злизує її з обличчя, немов корова сіно, але при цьому незмінною, над якою не володарює  а ні час божий, а ні розум людський, лишається лише вона...

  так, так, ви правильно мене на цей раз зрозуміли - ота здорова, як теля і міцна, як воли, одвічна для нового українця - клітчата сумка...

 

 

 

  Моя тема буде про кохання і... скафандри.

 

 

 

 

 

Кохання помирає. Велика трагедія життя  не в тому,

що люди гинуть, а в тому, що вони перестають кохати.

Сомерсет Моем, письменник

Анатолій Кравчук великий майстер говорити мовою великого Езопа.

Мені ж мова Езопа рідко доступна, тому казатиму простою, зрозумілою, українською мовою.

Чому одні люди в коханні щасливі, а  інші ну ніяк?

Чому в одних все ладиться та любиться, а інші й зійшлись по коханні, й ладилось якось, та вийшло кривобоко.

Наша  людська біда в тому, що ми закохуємось в тіло. В зовнішність. В скафандр. А скафандр же на когось одягнений. А ми вибираємо скафандр.

А жити прийдеться з тим, на кому скафандр, з ДУШЕЮ. Ой, яка часто буває невідповідність велетенська між скафандром і Душею. Між тілом нагим і костюмом.

Якщо вона приголомшлива , вона буде недоступна. Якщо вона доступна, вона не буде приголомшливою.

Якщо вона того варта, ти від неї не відкажешся. А якщо ти відказався, ти не вартий.

Насправді люба людина спричиняє тобі біль; тобі просто треба знати тих, хто того вартий.

Боб Марлі, музикант.

Звісно, ми не отримаємо того, що вибирали, на що сподівалися.

Ми розгублені, налякані, а попереду -  життя.

Погане життя, в сварках і сльозах, зрадах і відчаях.

А треба ж було зовсім мало, заглянути всередину скафандра. Подивитись в очі. Подивитись в Душу.

І якщо пан Полковник  згадав теля, то я згадаю корову, притчу про десять корів!

(Нижче  її кину)

Ми ганяємось за тим, хто вже розквіт від кохання. Чуєте, люди,  ми хочемо ту людину, яка розквітла від кохання до когось. Не до нас. А ми хочемо зірвати, забрати отой розквіт, щоб мати при собі.

Тільки при собі, і нічого іншого. Не кохати. Любити. Тішитись - он який розмай поряд зі мною. І байдуже, що то не задля нас розквітло, що то не ми дихали та зігрівали.  Ми тільки зірвали. А зірване хіба живе довго?

Он як воно все просто.

Ми все спішимо. Спішимо вирости, спішимо на роботу, спішимо жити. З тою спішкою не маємо часу на дітей, на сім‘ю, на коханих, на самих себе.

Ми вибираємо супутника життя, другу своє половину, нашу саму надійну підтримку та розраду по скафандру, мимоходом, по зальоту.

Боже мій, як страшно. І коли один друг в ФБ сказав що не цілувався з дівчатами, бо то мало означати, що мав їх заміж брати, а котру захотів поцілувати, ту й взяв заміж. І НІКОГО іншого, а у них четверо діточок зараз, не знав і знати не хоче.

Комусь не вистачає однієї жінки, і він переключається на пяту, десяту.

А другому не вистачає життя, щоб  кохати одну-єдину.

Костянтин Хабенський, актор.

Так знайшлись такі, які сміялись над ним.

Чуєте, люди, ми сміємось над чистотою і над основою нашого щастя.

То чого ж дивуватись, що ми ганяємось за скафандрами?

Ми ліниві. Ми самі для себе шкодуємо часу й зусиль, щоб заглянути всередину скафандра, роздивитись, розпитати, розсміяти, розспівати.

Ми готові зірвати чуже, аби самим не бути садівниками свого же щастя.

Тільки на мить уявіть, як ви самі вирощуєте і доглядаєте оту Вашу квітку кохання. Ви бачите, як вона розквітає, як розкриває пелюстки. Назустріч ВАМ відкриває. Завдяки Вам відкриває. Чуєте, ЛЮДИ, задля Вас розквітає.

І вже хтось інший, малодушний і нахабний зариться на те розквітле диво Ваше, але Ви впевнені, то ніхто не зможе зірвати, бо воно розквітло  завдяки Вам і без Вас та квітка зав‘яне.

Це ж так просто.

Скафандр зношується, тьмяніє його блиск і новизна, а Душа вічна.

Ми вперто відкидаємо Божественне, вічне заради сіюминутного земного.

Моя приятелька сказала: я люблю високих.

Друга сказала: якщо не має сексуально потягу до нього, я не зверну на нього уваги.

А я люблю розумних. От з дитинства люблю розумних. З мене подружки сміялись: - Що, отого негарного та лисого Гафта любиш? Що,  Жан Габен подобається? Не Ален Делон, а Жан Габен? З глузду зїхала!

А я тоді  ще не розуміла, не вміла сама себе прочитати, не  могла пояснити, чому мене заворожує саме такий погляд на якусь подію? Чому саме  така реакція викликала в моєму серце нестримну радість?  Чому розуміння не гарного Габена було понад  міліон красунчиків Делонів?  І чому той Делон вважався мені слизьким?

З розумним можна йти хоч  в безвість, хоч в невідомість. З розумним можна бути собою. З розумним можна розмовляти, вчитись, задумувати і виконувати, жартувати і йти в розвідку…

А високий? Не даремно каже народна мудрість: високий до неба, а дурний як треба.

Високий, гарний, то все земні якості, і вони у нас домінують. А значить у нас домінує безпорадність, відсутність своєї думки, сімейної злагоди, радості.

Ми орієнтуємось на чиїсь вподобання.

Ми заглушаємо в собі голос серця і Душі заради нав‘язаних  нам телебаченням чи суспільством  дутих  еталонів. Ми відказуємось від свого заради чужого.

Де й кому  чуже приносило щастя?

Ви розлючені, ви махаєте руками і сваритесь, яка реакція у переважної більшості мужчин?   Негативна. І тільки зрілі люди, і то не важливо, чи вони старші за вас  а чи молодші, чи то ваш чоловік а чи син, обніме вас, зажме ваші руки і проказуватиме: Все добре, мамочко, все добре. Що сталось?

І тримає вас, і чекає. І ви розм‘якаєте, і гнів ваш тікає, і  ви розповідаєте, що сталось.

Тут важливо – той, другий, знає, що без причини ви руками махати не будете. І він не відповідає вам агресією, а гасить її своїм розумінням.

Дуже розумно поступають буддисти, що питаються поради у астрологів, знавців душ людських. Жити  ж поряд Душам, а  не скафандрам. Душам треба прилаштуватись,  а не костюмам.

То ж Душа біжить Вам назустріч, як Ви прийдете з роботи, і знімає з Вас пальто, розшнуровує Вам черевики. То ж Душа.

Бо скафандр в кращому випадку може запитати від телевізора: вже прийшов чи прийшла? Пивка прихватила?

Щоб мати щасливу сім‘ю, потрібні зусилля. Обох. І бажання. Обох.

І щоб Душі обох розуміли і довіряли одна другій.

І які будуть скафандри, які будуть костюми, високі чи великі, пузаті чи гандрабаті, старі чи молоді, то зовсім не матиме різниці.

Коли ми впевнені в коханні якої-небудь жінки, нас цікавить ступінь її красоти;

коли ми сумніваємось в її серці, нам ніколи думати про її обличчя.

Стендаль, письменник.

Не має такого, про щоб не домовились Душі, і не має такого щастя, яке б скафандри не закидали болотом.

Хто ж проти, щоб в прекрасних скафандрах були прекрасні Душі. А що ж робити не гарним скафандрам? А куди ж помістити не гарні, не зрілі, не відкриті  Душі?

А у Бога ж всі потрібні. І всі виконують свою важливу роботу.

Можливо,  Бог хоче, щоб ми зустрічали не тих людей до того, поки не зустрінемо ту, єдину людину.

Щоб, коли ми зустріли, були вдячні.

Не знаю автора. Знайшла в своїх записках.

 От для того, щоб розібратись, що то є таке цілістна Душа і що то таке тіло,  і вселяються високі Душі в негарні тіла, і щоб підтримати ще не зрілу Душу, дається їй гарний костюмчик.  

Не завжди так. Та в більшості.

 

*Тіло назвав скафандром Олександр Литвин. Я повторила.

Скафа́ндр (від грец. σκάφος — човен, судно + ανδρός —від ανήρ — людина. Буквально — «човнолюдина» — спеціальне спорядження, призначене для ізоляції людини (або тварини) від зовнішнього середовища — від тиску або вакууму, температури (високої та низької), випромінювань.

 

Притча про десять корів.

 Одного разу два моряки відправилися в мандри по світу, щоб знайти свою долю. Приплили вони на острів, де у вождя одного з племен були дві дочки. Старша - красуня, а молодша - не дуже.
Один з моряків сказав своєму другу:
- Все, я знайшов своє щастя, залишаюся тут і одружуюся на дочці вождя.
- Так, ти правий, старша дочка вождя - красуня, розумниця. Ти зробив правильний вибір - одружуйся.
- Ти мене не зрозумів, друг! Я одружуюся на молодшій дочці вождя.
- Ти що, з глузду з'їхав? Вона ж така. не дуже.
- Це моє рішення, і я це зроблю.
Друг поплив далі у пошуках свого щастя, а жених пішов свататися. Слід сказати, що в племені було прийнято давати за наречену викуп коровами. Хороша наречена коштувала десять корів.
Пригнав він десять корів і підійшов до вождя.
- Вождь, я хочу взяти заміж твою дочку і даю за неї десять корів!
- Це хороший вибір. Моя старша дочка - красуня, розумниця, і вона коштує десять корів. Я згоден.
- Ні, вождь, ти не зрозумів. Я хочу одружитися на твоїй молодшій дочці.

- Ти що, жартуєш? Не бачиш, вона ж така, не дуже.
- Я хочу одружитися саме на ній.
- Добре, але, як чесна людина, я не можу взяти десять корів, вона того не коштує. Я візьму за неї три корови, не більше.
- Ні, я хочу заплатити саме десять корів.
Вони одружилися.
Пройшло декілька років, і мандруючий друг, вже на своєму кораблі, вирішив відвідати товариша, що залишився, і дізнатися, як у нього життя. Приплив, йде по берегу, а назустріч жінка неземної краси.
Він її запитав, як знайти його друга. Вона показала. Приходить і бачить: сидить його друг, навкруги діточки бігають.
- Як живеш?
- Я щасливий.
Тут входить та сама красива жінка.
- Ось, познайомся. Це моя дружина.
- Як? Ти що, одружився ще раз?
- Ні, це все та ж жінка.
- Але як це сталося, що вона так змінилася?
- А ти запитай у неї сам.
Підійшов друг до жінки і запитує:
- Вибач за нетактовність, але я пам'ятаю, яка ти була,  не дуже. Що сталося, що ти стала такою прекрасною?
- Просто одного разу я зрозуміла, що коштую десяти корів.

 

Оцініть запис цього блогу:
0

Коментарі

  • Тут ще не має коментарів. Станьте першим.

Залиште свій коментар

Гість
Гість Субота, 19 жовтня 2019