Блоги

Розділ особистих блогів користувачів сайту Стожари

  • Головна
    Головна Тут Ви можете знайти всі записи блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Відображає список категорій з цього блогу.
  • Теги
    Теги Відображає список тегів, які були використані в блозі
  • Блогери
    Блогери Знайти Вашого улюбленого блогера на цьому сайті.
  • Групові блоги
    Групові блоги Знайдіть свій улюблений груповий блог тут
  • Увійти
    Увійти Форма входу

Posted Автор: Створено в Історії з життя
СЛОВО ВІД ПОЕТЕСИ, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА, АКТИВНОЇ ПАТРІОТКИ - НІНИ ВИНОГРАДСЬКОЇ. Дорогі мої друзі! Звертаюся до вас за підтримкою і допомогою. Серед вас є ті, з ким уже багато десятиліть ми поєднані долею у боротьбі за свободу і незалежність України, з ким переживали важкі часи репресій і утисків владою. Серед цих людей є ті, ким Україна буде гордитися багато років і імена цих людей ввійдуть, чи вже ввійшли в історію держави. Одним із цих людей є ПОЕТ АНАТОЛІЙ КАЗАКОВ. Це він ще з 80-х років читав свої поезії на захист України, пізніше стояв на ВСІХ майданах Харкова і області. Цей чоловік має честь і гордість, це його віршами були обклеєні всі стіни харківських будинків, коли вирішувалася доля України. Це він стояв у ПЕРШИХ РЯДАХ борців тоді, коли за це саджали до в'язниць, робили обшуки вдома, лякаючи дітей, били нещадно. АНАТОЛІЙ КАЗАКОВ був саме з тих, на кого полювання КДБ не переривалося. Анатолій...
0

Posted Автор: Створено в Історії з життя
     Третій день лютує  хурделиця. Стукає в вікна, двері, засипає снігом шпаринки,  наносить замети під хатами, проситься до хати. Куди таку хвищу впустити, враз вистудить і хату, і дітей, і душу заморозить. Я прохукала віконечко, якраз величиною з  дитячу долоньку, і через ту прохукану, ручкою витоплену, язиком вилизану шибку, виглядаю  на вулицю. Хуртовина побачила мене, та й гайда випрошувати, щоб впустила погрітись. Аж скулить, аж завиває від нетерплячки.  Я б впустила, хай би погрілась, та мама ж не дозволить. Як їй допомогти? А якщо я побіжу оце зараз до Віті, та й відкрию двері широко, то й хурделиця заскочить до хати, та й залишиться, сховається під моє ліжко. Мамо, я піду до Віті. Чого? Та подивлюсь, що він там робить. Я тобі й без дивлення скажу. Те саме робить що й ти. В вікно дивиться, тебе виглядає. О, то я й побіжу до нього, щоб не виглядав. Сиди вже. Він...
2

Posted Автор: Створено в Історії з життя
Світлина від Катерини Марійчук.
Було це давно. Ще в 2014 році, 15 березня, в Москві. В Україні йшла війна навя‘зана   Росією, і як бачимо вже зараз, підтримана українською панівною верхівкою. Ще стояв Майдан, і вже був розпочатий великий і трагічний хід «Небесної сотні». Я майже перестала ходити на роботу -  дивилась онлайн «Громадське» та «Спільнобачення» і жила тільки Україною. В Москві  прогресивні активісти задумали Ходу підтримки Україні і протесту російській владі. Пішли і від української громади в Москві. Восьмеро нас. В основному члени найстарішого товариства «Славутич», мужчини, і я. Біля памя‘тника Маяковському  величезний натовп. Люди нуртують, розмовляють, розвертають плакати та транспаранти, лозунги та маленькі, на    А4  протестні заяви. Ми не мали ніяких плакатів, і навіть прапори наші не взяли, а от Василь Федорович Антонів, професор та академік від медицини, патріарх українського руху в Росії, керівник товариства «Славутич» взяв, і пов‘язав його на себе. Нємцов, Новодворська, Боровий,   Макаревич…  з  усіма вітаємось, кланяємось… Запам‘ятався молодий хлопчина....
0

Posted Автор: Створено в Історії з життя
Світлина від Катерини Марійчук.
  В Україні я недавно. З початку визвольної війни. 7 вересня після довжезних очікувань таки отримала громадянство України. Вернула мене в Україну – Україна та моя невгасима і непоборна до неї любов. Я живу Україною і тим, що тут відбувається. Всі проблеми і всі біди, всі смерті і всі закони, відпустки депутатів і їх селфі в теплих морях і з впольованими ними диковинними звірами під час війни, пропускаю через своє серце. Я читаю про проблеми наших Захисників на їх сторінках в ФБ і шукаю думку про те в чиновників від міністерства оборони. Я, як і весь український нарід глибоко шаную та поважаю Захисників нашої України, але, як і весь український нарід, відділяю їх від Міністерства оборони та тих, хто віддає накази здати зброю, ховатись і не відповідати, коли стріляють Градами, здавати відвойовану нами та политу кров‘ю побратимів землю українську, йти в тюрму за знайдену на війні зброю!!!, і терпіти, терпіти,...
3

Posted Автор: Створено в Історії з життя
Світлина від Катерини Марійчук.
                                                          Ніна Виноградська  ВСІ ОДНАКОВІ Іду дорогою своєю: Підйоми, спуски, степ, вода. Іду між правдою й брехнею, Де поряд щастя і біда. Поміж камінням, по калюжах, Через майдани і сміття. Минаю немічних і дужих, Несу в собі своє буття. Десь лізти треба крізь шпарини, А там повзти серед багнюк. І не баритися й хвилини, Бо поряд сотні ніг і рук. Спішать усі, немов до трону, Життя наповнюючи вщерть. Спішать по вічному закону До станції з іменням смерть. А що і як було в дорозі, Кому поміг, кого штовхнув, Чи, може, збив кого на розі, Чи, може, за кермом заснув. А, може, спав ти у палаці, Чи був у свято без гроша, Лінивим був, помер від праці - Залишиться лише душа. Перед кінцем нема нічого - Ні славослів’я, ні хули. Ми всі однакові для Бога - Все залишили, з чим ішли. Буквально тиждень тому я була в Харкові. Я ходила містом,...
1

Posted Автор: Створено в Історії з життя
Але ж і ніч була. Роса падала кілька разів і все дощем… бо інакше як зрозуміти, що моя велика й тепла хустка, якою я накривалась, була зовсім мокрою. Від тої роси холодно було дуже. Я вертілась, крутилась, скукожувалась, та  такої пози, яка б дала тепло не знаходила. Поряд спали два молодих парубки з «Правого сектору»,  мами їм дали теплі куртки, теплі штани, але й вони крутились від холоду, бо що толку в теплому одязі, якщо він вологий. Мала з собоюблискучу велику плівку, яку прислала в подарунок  друг з Канади, і прислала картинку, де сиділа жінка,  закутана в ту плівку. Вона така маленька і тоненька, як листівочка, і я взяла її з собою. На всякий випадок.  Випадок настав. Дістаю ту блискучу. Розвернула,  вона засяяла під світлом фонарів. - Будете зайчики пускати? – жартує  Таня Крупкіна. - Та ні. Спробую зігрітись. – Мені не до розуміння жартів. Завернулась. Шелесту було на весь табів. Тепер...
3

Posted Автор: Створено в Історії з життя
Зізнаюсь, що переважна більшість власних думок з приводу нерадісних для всього українського загалу й незаздрісних для мене особисто фактів про котрі нижче йтиме мова, були викладені мною на папері ще восени 2015-го року. Єдиним стримуючим чинником в справіїх оприлюднення, було прохання адвоката Марини Дубровіної (котра здійснювала захист Станіслава Клиха в суді м. Грозний) не поспішати з цим. Проте невгамовний в своєму плинові час ставить власні вимоги і кидає щораз зухваліші виклики. Розпочаті 04.05.16. судові дебати в справі Карпюка-Клиха поклав край пошуку і збору доказів та свідчень як обвинуваченням, так і захистом. 19.05.16. суд присяжних (який складався з етнічних чеченців) визнав їх причетними до формувань збройних загонів з українців котрі в період 1994-го 1995-го воювали на боці чеченських бандформувань та вбивствах солдафонів москвинської армії. Стверджую, що чеснота совісті (котра для людей честі і гідності не є пустопорожнім дзвоном) не дозволяє мені зоставатись нехай і вимушено пасивним споглядачем несправедливості. Звістка про арешт росіянським...
0

Posted Автор: Створено в Історії з життя
  Колись давно, коли ще мої бабуня Фрацина були живі, розповідали Вони, як посеред хати крутили голубці з пустого пшона, а з двору прийшла єврейка, та й переступила через той казан. -          Бабцю, а чого та єврейка переступила через казан в Вашій хаті? -          Бо ховалася у нас на печі з дітками. -          Як то ховалася, бабуню? -          Та ж війна була, а євреїв вбивали, то й ховали ми їх, хто де міг і як міг. -          Бабуню, а чому Ви про те ніколи не розповідали? -          А що розповідати? Що ми таке зробили, щоб розповідати? Пройшло багато років з тих пір. Моєї бабуні не має серед живих, а я як зараз пам’ятаю нашу з нею розмову. І чим далі сама в роки, тим більше поважаю мою бабуню, тим більше захоплююсь її мужністю. Чоловік на війні, в хаті своїх двоє, а вона ще єврейку з дітками прийняла… і не вважала те...
2

Posted Автор: Створено в Історії з життя
                           Моїй вчительцi, моєму лiтературному наставнику, Бойко Ганнi Гнатiвнi з любов’ю i пошаною.       На свiтанку гористим, неосвiтленим селом прямували двi постатi. Маленька постать мiцно трималась за руку бiльшої. Темрява лоскотала її дитячi нерви, але страшно не було, адже поряд – мама. Стежина, по якiй вони поспiшали, була ще волога i вузенька, якраз на одного пiшохода. Щоб не ступити на дорогу в в’язке весняне болото обабiч стежини, i не забруднити, боронь Боже, новесенькi шкiрянi сандалики, постатi мiцно притискались одна до одної i тепло, загадково посмiхались. В вiльних руках вони тримали по лозяному кошику, наповненому великоднiми стравами, якi звечора разiв з вiсiм перекладали: щоб пасочка була в центрi, а крашаночки по кругу. А де дiти кiльце домашньої ковбаски з сiллю i хрiном? А ще треба залишити видне мiсце для писанки, що обов’язково дасть тiтка Mарiя Базиха. Таки треба переставити по-новому. Такий великий i гарний тато, з вiльгiстю в очах, стояв в...
0

Posted Автор: Створено в Історії з життя
Колись давно, років 15 тому, живучи в Москві, я думала, що Україна болить тільки мене одну. Я не могла дихати, не могла жити, я втрачала віру і сенс життя, аж... зустріла Українців, таких Українців, на яких можна молитися. І я так ожила, так окрилилась.... Я скільки взнала, моє життя набрало зовсім іншого, осмисленого вектору, я чітко побачила дорогу, по якій ішли Українціі 50 років тому, і 70 років тому, і триста років тому, і ще тоді, коли наші пра-пра-пра предки будували двоповерхові, розписані будинки… і я досі, копаючи картоплю, знаходжу на городі черепочки… свідків тих прадалеких часів. І кожного разу беру їх в руки,і завмираю, і прислухаюсь , і буває, що й чую голос, який мовить до мене: Бережи свою країну – Україну. Бо як би не називали твою країну, а по любому виходить - РАЙ: К –РАЇ-на!   Ук-РАЇ-на! Зараз в мене такий же стан, як і 15 років тому... Я...
1