Італійсько-українська культурна асоціація «Майдан» разом із Італійською асоціацією українських студій зібрали кошти для придбання літератури про Україну та українську культуру, а також визначних творів української літератури в італійському перекладі для міських бібліотек Мілану. Окремі книги були безкоштовно подаровані небайдужими членами асоціацій і самими авторами. Акцію також підтримало Українське Консульство у Мілані.

Серед закуплених книг переклад «Жовтого князя» Василя Барки, підручник для вивчення української мови Христини Кричковської, українсько-італійські словники, монографія Оксани Пахльовської і Джованна Броджі, присвячена творчості Тараса Шевченка, книги-дослідження української історії та культури журналіста Массіміліано Ді Паскуале, історична праця італійського історика Етторе Чіннелла «Україна. Забутий геноцид». Загалом за зібрані кошти вдалося придбати 33 книги, які після каталогізації будуть доступними відвідувачам міланських бібліотек. Крім столиці регіону Ломбардія завдяки зусиллям місцевої української діаспори книги отримають і бібліотеки таких маленьких містечок як Реджо-нель-Емілія і Боргоманеро. 

«Хочу подякувати усім, хто долучився до цієї надважливої акції, завдяки якій чимало людей зможе дізнатися про українську культуру, – зауважив президент асоціації «Майдан» Фабіо Преведелло, – Як культурна асоціація ми маємо ще багато ідей для популяризації української історії, мови, традицій. Найближчим часом плануємо подарувати ці ж книги бібліотекам інших регіонів. Українська культура – це не лише вишиванки і гучні святкування. Вона може збагатити культуру італійську і європейську».

Схожа ініціатива викликала чималий ентузіазм і жваве обговорення у соціальних мережах. Представники української діаспори уже невдовзі хочуть провести збір коштів для придбання літератури про Україну в різних куточках Італії. 

Джерело: День

Опубліковано в Література

У мережу виклали відеозаписи циклів лекцій «Осмислені і переосмислені» й «Ми в контексті», які проходили у жовтні-грудні у Мистецькому Арсеналі у межах діяльності Літературної лабораторії. Про це йдеться на сайті Мистецького Арсеналу.

Опубліковано в Творчість

Сьогодні в Українському домі відкрилася VIІI Київська книжкова виставка «Книжкові контракти», засновником якої є Держкомтелерадіо.

Опубліковано в Література

27 квітня 2017 р. відбулося відкриття 43-го Міжнародного книжкового ярмарку м. Буенос-Айрес. Очікується, що за три тижні його відвідає щонайменше мільйон людей.

Вже втридцяте за історію роботи ярмарку, який є найбільшою іспаномовною виставкою сучасної книги, поряд з видавництвами усіх країн світу представлено і Україну.

Завдяки зусиллям української громади, передусім, Української центральної репрезентації в Аргентинській Республіці та Товариства українсько-аргентинських високошкільників, відвідувачі виставки мають можливість безпосередньо ознайомитися з українською літературою, культурою та долучитися до українських заходів, що проводяться в рамках виставки. Український стенд, розташований, як і в минулі роки, у найбільшому на ярмарку Жовтому павільйоні, традиційно користується значною увагою відвідувачів.

Зокрема, у ході ярмарку, який триватиме до 15 травня 2017 р., Посольство України в Аргентині, Українська Центральна Репрезентація та Товариство українсько-аргентинських високошкільників проведуть:

-  Конференцію, присвячену 120-літтю перших українських поселень в Аргентині – 29 квітня, о 16:00 (зала «Домінго Фаустіно Сарм’єнто»);

-  Конфренцію, присвячену 25-річчю встановлення дипломатичних відносин між Україною та Аргентинською Республікою – 6 травня, о 16:00 (зала «Домінго Фаустіно Сарм’єнто»);

-  Концерт «День України» - 7 травня, о 16:00 (Зала «Хосе Ернандес»);

- Презентацію книжок «Хроніки Сходу» Г.Ф.Стерчека та «Історія України» родини Паувелс – з можливістю живого спілкування з авторами та укладачами видань – 13 травня, о 16:00 (Зала «Арольдо Конті»).

Нагадаємо, міжнародний книжковий ярмарок у Буенос-Айресі відкритий як для представників видавничої індустрії і літературної спільноти, так і для широкої громадськості. Це найбільший книжковий ярмарок іспаномовної частини світу: щороку його відвідують мільйон осіб, свої книги представляють 1500 видавництв з 50 країн світу та загалом близько 15 тисяч представників книговидавничої сфери. З 25 по 27 квітня для видавців пропонують програму навчання, кращі можливості для бізнесу і професійних зв’язків.

Організатором ярмарки є некомерційний фонд «Ель-Libro», заснований аргентинською Спілкою письменників (SADE). Цікаво, що у 2011 році Буенос-Айрес було обрано ЮНЕСКО Всесвітньою столицею книги.

Опубліковано в Світ

 

 

 

 

Віктор Цвіліховський, журналіст, ТРК «ЕРА»

У радянські часи кепкували з вирішення житлового питання за допомогою хрущовок: «Вдало поєднали ванну з туалетом, треба ще рівень стелі знизити до рівня підлоги». Схожі асоціації викликає ідея злити шкільні предмети «українська література» і «зарубіжна література» в один.

Насправді не до жартів. І коли мені запропонували підтримати петицію на сайті Верховної Ради «На захист мовно-літературної освіти в Україні», погодився. Для новачка це непросто, бо перш ніж твоє ім’я, по батькові і прізвище з’являться під документом, необхідно виконати чимало реєстраційних вимог. З одного боку, жорсткий контроль відкидає фейкові підписи, а з другого — відбиває бажання зв’язуватися з цією заплутаною легалізацією. Однак головна проблема не в технічних нюансах, а в суті питання.

У документі (автор петиції Марина Мирончук) ідеться: «Просимо ініціювати депутатські слухання щодо перебігу реформи шкільної мовно-літературної освіти. Підстава: загроза національним інтересам держави і неприйнятність частиною суспільства ідеї інтеграції шкільних предметів «українська література», «зарубіжна література», яка сьогодні пропонується у межах роботи над новими Державними стандартами початкової, базової та повної загальної середньої освіти та уже знайшла своє втілення у проекті Типового навчального плану для 10—11 класів загальноосвітніх навчальних закладів у навчальному предметі «Література (українська і зарубіжна)».

З огляду на постколоніальний, посттоталітарний та постлінгвоцидний стан українського суспільства, агресію Російської Федерації проти держави Україна вважаємо, що ідея інтеграції цих предметів, що видається як перспективна освітня новація з опорою на досвід європейської (зокрема польської) школи, фактично є нищенням національної системи мовно-літературної освіти».

Думки фахівців розділилися, але більшість, судячи з публікацій і мережевих дописів, проти злиття предметів. Голова Київської міської організації НСПУ Володимир Даниленко написав на своїй сторінці у Фейсбуці: «Ця новація закінчиться тим, що буде знищено предмет української літератури, а нову літературну дисципліну почнуть викладати колишні вчителі російської мови й літератури».

Я сам викладав і зарубіжну, й українську літературу в школі на Київщині у другій половині 1990 років. Було непросто, особливо із зарубіжною — тоді новим предметом. Програми постійно змінювалися, підручників не вистачало, інтернету ще не було. За власні скромні вчительські кошти я купував підручники на книжковому ринку на столичній Петрівці. Нерідко придбаний підручник був єдиним на весь клас. Бувало, він не збігався із затвердженою Міносвіти програмою.

Припускаю, що за останні майже 20 років багато змінилося: і програми, і методика викладання предметів, і підходи до них. Але погоджуюся з тим, що вивчення української літератури у вітчизняній школі — не просто ознайомлення з текстами певних письменників, засвоєння якихось теоретичних та естетичних тез. Наша література — це потужний патріотичний рушій, і її виокремлення в окремий предмет цілком природне.

Порівняння з польським досвідом не коректне. Поляки — одна з наймонолітніших націй. Їх у Польщі 98,7% (енциклопедичний довідник «Країни світу», І. Дахно, С. Тимофієв, 2005). Монолітніші хіба острівні японці, яких у Японії 99,4% (там само). А ось про монолітність української нації з огляду на нашу понад трьохсотрічну залежність від «старшого брата» краще помовчати. Тому поляки собі можуть дозволити вивчати і Міцкевича з Шекспіром, і Сенкевича з Бальзаком. А для нас не на часі змішувати у спільній літературній макітрі нашу окремішність із ментальностями десятків інших народів.

До того ж, у Японії й Польщі навряд чи хтось порушує питання необхідності запровадження другої державної мови. Зате у нас, подейкують, окремі науковці пропонують злити ще й мову з літературою в один предмет. Були намагання вилучити зі шкільного курсу історію України, поєднавши її із всесвітньою історією.

У петиції запропоновано «ініціювати депутатські слухання щодо перебігу реформи шкільної мовно-літературної освіти; провести публічне обговорення ідеї інтеграції шкільних предметів серед фахівців з широким залученням громадськості; запобігти насильницькому втіленню антидержавної ідеї в шкільній освіті; звернути увагу керівництва МОН на дотримання принципів публічного обговорення і прозорості у впровадженні реформ в освіті, які стосуються майбутнього України».

Для розгляду петиції «На захист мовно-літературної освіти в Україні» необхідно за три місяці зібрати 25 тисяч голосів. Проект стартував 24 січня 2017 року. Я приєднався до петиції третього дня, а через більш ніж два місяці вирішив перевірити проміжні результати. Вони невтішні. Голосів понад 1200, тобто близько 5% мінімально необхідної кількості.

Виходить, або більшість учителів-філологів підтримують інтеграцію української і зарубіжної літератур, або їм не вистачає терпіння довести реєстрацію до кінця, або ж їм усе одно. Хоч останнє навряд. Можливо, що злиття предметів спричинить зменшення годин літератури, отже, платитимуть менше, а частину педагогів звільнять. Збирання підписів завершиться 24 квітня, тож ще є час, і хочеться вірити, що українці скористаються ним правильно.

Джерело: Урядовий кур’єр

Опубліковано в Освіта