Реліз фільму запланований на червень 2019-го року

Державне агентство України з питань кіно планує зняти фільм про легендарного опришка Олексу Довбуша. Про це передає прес-служба агенства.

Держкіно вже уклало з компанією "Пронто Фільм" контракт про надання державної фінансової підтримки повнометражному художньому фільму "Довбуш". 

“Проект цієї картини став переможцем 10-го конкурсного відбору Держкіно у секції ігрових тематичних фільмів “Велич українського духу на прикладах легендарних героїв народного фольклору”, – повідомили в агенстві.

Режисером картини є знаний український кінематографіст, автор фільму “Поводир” Олесь Санін. Сценарій написаний Василем Портяком, Максимом Чернишем та Олесем Саніним. Продюсує картину Максим Асадчий. Сума державної фінансової підтримки цього фільму становить 65 млн грн, при загальній вартості виробництва 86 млн 679 тис. 294 грн.

Це фільм про українського легендарного опришка Олексу Довбуша. Про те, як народилася і розрослася легенда про карпатського лицаря, що надихає цілі покоління тих, хто бореться за свободу рідної землі. Про силу і любов, про зраду і кривду. Про те, як він жив і як обманув смерть. Для зйомок фільму обрані унікальні природні локації, а також реальні місця перебування історичного героя Олекси Довбуша. Реліз фільму “Довбуш” запланований на червень 2019-го року.

Опубліковано в Кіно

У 2017-му на широкі екрани вийшло 34 українські фільми. У наступному році вітчизняного кіно стане ще більше. 2018-й ще не розпочався, а вже відомо про 30 наших прем’єр

Опубліковано в Кіно

У день свого 70 річчя пішов з життя заслужений діяч мистецтв України Вадим Храпачов.

Про це повідомили в Національній спілці кінематографістів України.

Як стало відомо, композитор Вадим Храпачов помер після важкої хвороби 24 вересня у віці 70 років. Церемонія прощання відбудеться 28 вересня у Будинку кіно.

Слід зазначити, що Вадим Храпачов написав музику до сотні кінофільмів. Зокрема, композитор відомий своїми композиціями для кінокартин В’ячеслава Криштофовича, Романа Балаяна, Євгена Сивоконя та інших.

Вадим Хропачев

Музика Храпачова звучить в таких відомих художніх фільмах, як: “Два гусари”, “Бережи мене, мій талісман”, “Ребро Адама”, “Одіссея капітана Блада”, “Польоти уві сні і наяву”, “Самотня жінка мріє познайомитися “,” Перед іспитом “,” Своє щастя “,” Дрібниці життя “і ін.

Вадим Юрійович Храпачов родом із Києва. У 1972 році він закінчив Київську державну консерваторію за фахом музикознавства. Композитор є автором ряду камерних і симфонічних творів. У кіно він почав працювати з 1973 року. Храпачов написав музику до 49 художніх, 19 мультиплікаційних і 13 документальним фільмам.

Вадим Храпачов позиціонував себе винятково як кінокомпозитор, хоча серед його праць є музичні твори в академічних жанрах, зокрема – Симфонія для оркестру і солюючого квартету в двох частинах (1983 р.).

 

Важливим є твердження композитора про те, що музика для кіно не може існувати поза кіно, не може бути вилученою з фільму і функціонувати як окремий художній твір. І дійсно, музика Храпачова вирізняється рідкісною і неоціненною якістю – вона повністю зливається з візуальним рядом. Кожна робота композитора – це момент неподільної співтворчості з режисерами в жанрах ігрового, документального кіно, мультиплікації…

"Коли я починав працювати в кіно, практично вся музика створювалася для оркестру або різних ансамблів. Епоха електронної музики була ще попереду. А технологія багатоканального запису дозволяє оркеструвати компактніше, ніж за умов живого виконання. Природний оркестровий баланс передбачає урівноваження звучання однієї оркестрової групи певною кількістю інструментів з іншої групи. У кіно не потрібно використовувати чотири кларнета для симфонічного оркестру, не потрібно робити дублювання тощо. Там застосовується зовсім інша техніка оркестрування. У кіно потрібен штучний баланс, який створюється за допомогою мікрофонів."... "Робота композитора в кіно – це здебільшого стилізація. Для глядача необхідним є таке звукове середовище до якого він звик. Часто для режисера – також. Іноді у процесі монтажу режисер для внутрішнього комфорту може взяти будь-який відомий твір, а потім говорить: «Я в цьому епізоді використав 7-й Вальс Шопена, можу так залишити, але якщо ти напишеш краще, можу і твій вальс узяти». А на кіностудії імені Довженка протягом багатьох років розповідали, як в одній експлікації (перший етап роботи композитора над фільмом – словесний опис майбутньої музики) було зазначено: «Звучить музика, що схожа на Перший концерт Чайковського, тільки краща». Музика може і поховати, і піднести фільм. Невдала музика дійсно може зіпсувати хороший фільм, але в поганому фільмі не буває хорошої музики...", - розповідав про себе Вадим Юрійович

 

Опубліковано в Видатні українці

Директор Центру Довженка Іван Козленко розповів про створені у 20-30-х українські кіношедеври, головних дійових осіб українського кіноавангарду та видатні картини, які вважалися втраченими і щойно в останні роки були віднайдені.

Українське німе кіно, що вироблялося в 1922-1930 рр. під маркою державної монополії ВУФКУ на кінофабриках Одеси, Ялти, а з 1928 року й Києва, в 1930-х роках було майже всуціль заборонене.

Звинувачені в різного роду "ухилах" — формалізмі, біологізмі й навіть "буржуазному націоналізмі" — шедеври українського кіноавангарду підпали під цензуру і на довго лягли на полички спецфондів.

Після того, як на початку 1930-х були заборонені найвизначніші фільми українського кіноавангарду — "Звенигора", "Арсенал", "Земля" Олександра Довженка, "Людина з кіноапаратом" Дзиґи Вертова, "Злива" та "Перекоп" Івана Кавалерідзе, — радянська цензура заборонила і зовсім безневинні "бойовики", як тоді називали масштабні історичні постановки та психологічні драми. 

Олександр Довженко на зйомках фільму, 1932

До 1938 були заборонені мало не всі українські німі фільми, які дошкуляли партійним функціонерам не тільки новаторською кіномовою, але також українськими написами, обов’язковими для українського кіно 1920-х.

Деякі з цих фільмів змогли повернутися із забуття по смерті своїх видатних авторів – в 1950-х та 1960-х, а частина залишилась під забороною до останніх років існування СРСР. Саме їм пощастило найменше: після краху Союзу про існування цих картин уже ніхто не пам’ятав.

Їхнє повернення до глядача стало можливим лише на початку 2010-х, коли Центр Довженка почав програму реставрації та популяризації забутого українського кіноавангарду.

Топ-5 найбільш видатних і найменш відомих шедеврів українського німого кіно

1. "Хліб" (1929) — либонь найбільше українське кінематографічне відкриття 2000-х. Створений хай і дещо епігонським, але навдивовижу оригінальним режисером Миколою Шпиковським у співавторстві з геніальним оператором Панкратьєвим, цей фільм присвячений першій спробі колективізації 1920-го року.

Картина насправді вражає рвучким, кліпоподібним монтажем та аскетичною кіномовою. Осяяні сонцем, прозорі й графічно витончені панорамні кадри цього фільму в художньому плані нагадують пасторальні кадри "Землі" Довженка.

Як і більшість авангардистських стрічок свого часу, які з формальної точки зору зазнали суттєвого впливу модерної української літератури, "Хліб" руйнує лінійний наратив, відмовляючись від класичної фабули та свідомо реконструює фігуру героя.

Слухачі "UPLectorium: Розстріляне відродження" матимуть можливість переконатись у цьому на лекції про становлення українського німого кіно уже 21 листопада.

2. Фільм "Навесні" (1929) був естетичною антитезою своєму ранньому передвіснику "Людина з кіноапаратом", яку режисер Михаїл Кауфман в якості оператора знімав з легендарним братом Дзиґою Вертовим в Одесі, Харкові, Києві та Москві.

На противагу підкреслено дегуманізованій "Людині з кіноапаратом", "Навесні", побудована на виразних портретних кадрах, сповідує характерний своєму часу ліричний революційний романтизм, пропонуючи кінематографічний аналог вітаїзму Миколи Хвильового.

Карколомний монтаж школи кіноків ("кіноки" — об’єднання режисерів-документалістів, створене 1919 року Д. Вертовим. — Ред.) тут розкривається як метод не дезорганізації зорового досвіду, а організації візуальної матерії "життя, схопленого зненацька".

3. Знімаючи найдошкульнішу українську кінокомедію 1920-х років "Шкурник" (1929), Микола Шпиковський навряд чи ставив собі на меті розвінчання ірраціональної природи радянської влади. Хоч там як, але фільм вийшов справжнім пасквілем на радянський суспільний лад.

У ньому з неймовірною сугестивною силою виражено пророче передчуття того, у що виродилась утопія "загірної комуни": саморепродуктивний саботаж, агресивний тоталітаризм, неорелігійний пролетарський пафос та невикорінний бюрократизм, що породжував чудернацький новояз, покликаний перекодувати світ на знеособлену карикатуру (не дивно, що головний герой фільму – верблюд!).

Стрічка вважалась втраченою до кінця 1970-х років, коли була віднайдена російським дослідником Наумом Клейманом й відтоді сором’язливо й похапцем зрідка демонструвалася студентам ВДІКу.

4. Українська анімація бере свій початок 1926 року, коли її піонер В’ячеслав Левандовський розпочав роботу над першими мальованими стрічками "Казка про солом’яного бичка" та "Українізація" (1927), які були заборонені за "куркульські ідеологічні тенденції" та "націоналістичний ухил".

Довгий час вважалося, що мультфільми 1920-х безслідно втрачено. Лише 2013 року в складі хронікальних кіножурналів ВУФКУ вдалося віднайти з десяток анімаційних мультфільмів (мультиплакатів або мільтиплікатів), здебільшого кіноанонсів та агітаційних кінофейлетонів, зібраних Центром Довженка в програму "Мультагітпроп".

Анімація широко використовувалась в освітніх та культурфільмах і подекуди в художніх стрічках, як от "Октябрюхов і Декабрюхов" за сценарієм Владіміра Маяковского та "Навесні" Михаїла Кауфмана. Найнеймовірніші її зразки належать великому винахіднику Володимиру Дев’ятніну.

5. "Вітер з порогів" (1929)- на перший погляд стандартний агітфільм про перемогу індустріалізації, де вражаючі панорами будівництва Дніпрогесу змонтовані в авангардній манері.

Однак стрічка має подвійне дно. Режисера Арнольда Кордюма цікавить не лише пропагандистський потенціал теми, але також антигуманістичні наслідки індустріальних перетворень.

Кадр із фільму “Вітер з порогів” Арнольда Кордюма, фото okino.ua

Як і Довженко, він сприймає смерть села болісно, надаючи оповіді ознак психологічної драми.

"Вітер з порогів" став для Кордюма своєрідним мемуаром: 1911 року саме на дніпрових порогах відбувся його акторський дебют у кіно – в першому українському повнометражному художньому фільмі "Запорізька Січ", в якому він грав в складі трупи Миколи Садовського, якого сам Кордюм залучив до виконання головної ролі у "Вітрі з порогів".

1929 року Кордюм стає свідком смерті порогів, яку переживає глибоко особисто, вплітаючи у фільм пронизливу ностальгійну емоцію.

Джерело: pravda.com.ua

Опубліковано в Цікаво

Цей фільм мав приголомшливий успіх за кордоном, а от в радянському Союзі його зняли з прокату через націоналізм і криваві сцени.

Козацький бойовик "Тарас Трясило", знятий в Україні в 1926 році, в кінці 30-х взагалі зник з виду, повідомляє "24 канал".

17 років тому одну з його копій знайшли в Парижі і нещодавно цією стрічкою відкрили фестиваль німого кіно.

Плівку в кінці 90-х знайшов кінознавець українського походження Любомир Госейко. Два роки тому її купила Україна, а в Центрі імені Довженка 72 хвилинний фільм рік покадрово вручну відновлювали.

За сюжетом фільму, події відбуваються в середині XVII ст. Головний герой стрічки - селянин, який втік на Січ і підняв козаків проти польської шляхти.

Повідомляється, що стрічка в свій час мала величезний успіх за кордоном, а ось в СРСР його зняли з прокату через націоналізм і криваві сцени.

Сестру Тараса грає популярна тоді Наталя Ужвій. Це перша її головна роль в кіно.

Натурні зйомки відбувалися в Києві, Житомирі, Дніпрі та Умані. А в Одесі побудували ціле містечко – курені, хати, церкви. Художник фільму радився зі знавцем історії Дмитром Яворницьким. Тому вийшло натуралістично.

Опубліковано в Кіно

На 70-му Каннському міжнародному кінофестивалі відбувся прем'єрний показ військової драми литовського режисера Шарунас Бартаса «Іній» (Frost) з Ванессою Параді.

Опубліковано в Кіно