У Києві, 6 лютого, відбулася презентація та обговорення документального фільму «Ольгерд Бочковський. Незгасима іскра палаючої ватри національної свідомості» про видатного соціолога, політолога та активного діяча української діаспори в Європі 20-30 років ХХ ст.

Опубліковано в Кіно

22 листопада 2018 року о 18.00 в Музеї української діаспори відбудеться відкриття виставкового проекту «Микола Кричевський. Мистець і світ», до 120-річчя з дня народження видатного українсько-французького художника, майстра акварелі, представника знаменитої художньої династії Кричевських, чий ювілей згідно з Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році» відзначається на державному рівні.

Опубліковано в Колонка подій

Зранку 11 листопада 1918 року пролунали останні залпи Першої світової війни – це був салют на честь переможців. Найкривавіша й найжорстокіша на той час в історії війна нарешті завершилася.

У тому, чим закінчилась для України Перша світова та чому ми так рідко про неї згадуємо – журналісти 24 каналу розбирались спільно із істориком Владленом Мараєвим.


Сцена з траншейної війни. Німецькі солдати в бою

Чому Першу світову називають забутою війною

Цю війну часто називають "забутою". Попри те, що за масштабами вона поступається лише Другій світовій. Вона була завершена після 4 років, 3 місяців і 2 тижнів невпинного, безглуздого жертвопринесення.

В Україні пам’ять про цю війну систематично викорінювали з масової свідомості всі 70 з гаком років більшовицької влади.


Танки у Лондоні на параді з нагоди завершення війни

Ленін та його послідовники вважали Першу світову "імперіалістичною" і "загарбницькою" (тут вони, з певними застереженнями, мали рацію). Ленін та його послідовники вважали Першу світову тільки прелюдією до революції та громадянської війни, в якій перемогли "правильні" герої – червоноармійці (щодо цього більшовики були, м’яко кажучи, не зовсім праві). Таким чином, героїв Першої світової війни замовчували, бо зарахували до категорії "неправильних". А самому конфліктові відвели другорядну роль у всесвітній історії.

Головне про наслідки Жовтневої революції

Україна у Першій світовій війні

Перша світова була глобальним протистоянням двох військово-політичних блоків – Антанти і Троїстого (згодом Четверного) союзу. А українці воювали за чужі інтереси по обидва боки фронту. Тому що українські землі були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, які представляли, відповідно, Антанту і Четверний союз.


Перша світова війна на території України

Порахувати чисельність українців – учасників Першої світової війни - фактично нереально. Цифра була колосальною. Через російську армію пройшли від 3,5 до 4 мільйонів українців, через австро-угорську – від 250 до 700 тисяч. Сотні тисяч із них загинули, понад 1 мільйон дістали поранення, каліцтва й контузії.


Жахи війни. Поле після бою

Участь українців у Першій світовій війні

Більшість мобілізованих українців брали участь у бойових діях на російсько-австрійсько-німецькому фронті, що пролягав теренами Волині, Галичини, Закарпаття, Поділля, Буковини, Бессарабії. Тут відбулися такі грандіозні воєнні операції, як Галицька битва (1914), Зимова битва в Карпатах (1915), стратегічний розвиток Горлицького прориву (1915), Брусиловський або ж Луцький прорив (1916), "наступ Керенського" (1917), операція "Фаустшлаг" (1918).

Без участі українців не обходився практично жоден театр воєнних дій по цілому світу. "Австрійські" українці масово воювали на Балканах, у північній Італії, на флоті в Середземномор’ї. "Російські" українці – на всьому просторі від Балтійського до Чорного морів, на Закавказзі та в Ірані, у складі експедиційного корпусу в Македонії та у північній Франції. Представники української діаспори билися у лавах армій Канади, Австралії, США.


Російські військові на позиціях у Шампані (Франція), 1916 рік. Серед них також були українці

Легіон Українських січових стрільців

Від 1914 до 1917 року єдиною національною українською військовою частиною був легіон Українських січових стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії. За весь час бойових дій через його лави пройшли понад 9 тисяч осіб. Втрати вбитими, пораненими й полоненими перевищили 3 тисячі.


Українські Січові Стрільці в австро-угорському війську (листівка)

Січові Стрільці, або ж "усуси", брали участь в запеклих боях проти російських військ. Особливо відзначилися в обороні гір Маківка (1915) і Лисоня (1916). У складі легіону була й жіноча чота (жінки-стрільці й санітарки – щонайменше 36 осіб). В подальшому "усуси" стали активними учасниками Української революції, однією з найкращих формацій українського війська. Відіграли важливу роль у перемозі антигетьманського повстання Директорії УНР, у створенні Галицької армії.

Українці у російській армії

В російській армії українізовані частини та з’єднання почали виникати тільки з початком революції в 1917 році. Першими постали українські полки імені Богдана Хмельницького та Павла Полуботка. Влітку 1917-го на Поділлі було сформовано 1-й український корпус під командуванням генерала Павла Скоропадського. Українізовані частини і з’єднання невдовзі стали основою для створення Армії Української Народної Республіки.

Перша світова війна закінчилася перемогою Антанти – Франції, Великої Британії, США, Італії, Японії та їхніх союзників. Вона призвела до краху чотирьох імперій – Російської, Австро-Угорської, Німецької та Османської. Відбувся черговий переділ світу, сформувалася Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин, виникла Ліга Націй (попередниця ООН). На мапі Європи з’явилися нові або відродилися старі держави: Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехо-Словаччина, Австрія, Угорщина, Держава Словенців, Хорватів і Сербів (Югославія). На переважній частині колишньої Російської імперії запанував комуністичний більшовицький режим.


Російська пропагандистська листівка. Один австрійський полонений в оточенні російських вояків 

Перша світова і розпад імперій дали безпосередній поштовх до початку Української національної революції 1917–1921 років. Під час неї постали Українська Народна РеспублікаУкраїнська ДержаваЗахідно-Українська Народна Республіка. Хоча їм не вдалося втриматися надовго, українці здобули безцінний досвід державотворення.

Повстанська боротьба тривала в Україні і по завершенні революції, а представники політичної та військової еміграції до кінця життя залишалися носіями ідеї української незалежності. На чужині продовжував діяти Державний Центр УНР, який в серпні 1992 року передав свої повноваження урядові незалежної України.

Останні ветерани Першої світової відійшли у засвіти відносно недавно – на початку 2010-х років. Це були канадець Джон Бебкок (1900–2010), американець Френк Баклз (1901–2011), австралієць Клод Шулз (1901–2011) і британка Флоренс Грін (1901–2012). Останнім учасником зі складу російської армії вважається уродженець Полтавщини Мусій Кричевський. Він помер у Донецьку 26 грудня 2008-го на 112-му році життя.


Повренення ветеранів Першої світової війни додому

Згадаймо принаймні кількох із мільйонів українців, які уславилися під час Першої світової війни. Всі вони гідні нашої пам’яті й поваги.

Історія воїна: Яків Гандзюк

Виходець із селян з Вінниччини Яків Гандзюк (1873–1918) – герой ще японсько-російської війни 1904–1905 років. Там він подвигами на полі бою вислужив спадкове дворянство – під час Першої світової командував різними піхотними частинами і з’єднаннями царської армії.


Яків Гандзюк

В боях 9 разів діставав поранення і контузії, зокрема й тяжкі: шрапнеллю у праву частину тулуба, кулею в кисть лівої руки навиліт, контузію важким артилерійським снарядом із глибокою втратою свідомості. За бойові заслуги був підвищений до генерал-майора і нагороджений Георгіївською зброєю.

Президент Франції Раймон Пуанкаре вшанував його однією з найвищих військових нагород своєї держави – Військовою медаллю (Médaille militaire). З початком революції Яків Гандзюк вступив до Армії УНР і в лютому 1918 року був розстріляний більшовиками в Києві. Ще живого генерала по-звірячому добивали багнетами.

Історія воїна: Павло Скоропадський

Нащадок давнього гетьмансько-старшинського роду Павло Скоропадський (1873–1945) відзначився вже на самому початку війни.


Павло Скоропадський під час кавалерійських змагань

19 серпня 1914 року в бою під Краупішкеном (нині Ульяново Калінінградської області РФ) він на чолі лейб-гвардії Кінного полку попри жорстокий артилерійський, кулеметний і гвинтівковий вогонь німців захопив їхні позиції та завдав противникові значних втрат. За це Скоропадського удостоїли ордена Святого Георгія 4-го ступеня.

Під час революції в 1918 році він став Гетьманом Української Держави.

Історія воїна: Олександр Козаков

Дворянин із Херсонської губернії Олександр Козаков (1889–1919) став найкращим повітряним асом Російської імперії, особисто збивши 17 німецьких і австрійських літаків. Кавалер російських, британських, французьких орденів.


Олександр Козаков біля свого винищувача

31 березня 1915 року в небі над Польщею здійснив другий (після Петра Нестерова) в історії повітряний таран. Козакову вдалося не лише знищити німецький аероплан, але й здійснити вдалу посадку – вперше у світовій практиці, адже Нестеров під час виконання тарану загинув.

Історія воїна: Софія Галечко

Уродженка Лемківщини Софія Галечко (1891–1918) з початком війни добровільно вступила до легіону Українських Січових Стрільців.


Софія Галечко

Служила санітаркою, розвідницею, стрільцем, отримала звання фенріха (хорунжої). Відзначилася у боях проти росіян у Карпатах (зима 1914-15) та у бою за гору Маківку, була нагороджена срібною медаллю "За хоробрість".

Трагічно загинула потрапивши у вир під час купання в річці Бистриця Надвірнянська.

Історія воїна: Петро Франко

Молодший син славетного українського письменника Івана Франка, Петро Франко (1890–1941) служив поручником УСС.


Петро Франко

Особливо відзначився в боях проти росіян під Семиківцями на Теребовлянщині восени 1915 року. Нагороджений офіцерською "Медаллю Воєнних Заслуг".

Під час Української революції був організатором авіації Галицької армії.

У міжвоєнний час став викладачем, науковцем-хіміком, писав художні твори. За основною версією, розстріляний радянськими спецслужбістами.

Історія воїна: Ярослав Окуневський

Виходець із родини буковинських священиків Ярослав Окуневський (1860–1929) став адміралом, очолював медичну службу австро-угорського військово-морського флоту.


Ярослав Окуневський

Розробив медичний статут флоту, який, з невеликими змінами, чинний і досі у багатьох європейських країнах.

Був кавалером орденів Австро-Угорщини, Німеччини, Іспанії, Китаю.

Жертвував значні кошти на легіон УСС, керував Українською санітарною місією у Відні. 1919 року організував поставки життєво необхідних медикаментів для Армії УНР.

Історія воїна: Пилип Коновал

Селянин із Поділля Пилип Коновал (1888–1959) напередодні війни емігрував до Канади. Вступив добровольцем до Канадського експедиційного корпусу.


Пилип Коновал

Протягом року брав участь у "траншейній війні" на півночі Франції, отримав звання капрала. Здійснив подвиг наприкінці серпня 1917 року в бою за висоту 70 поблизу міста Ланс: особисто "зачистив" два кулеметних гнізда, вбив щонайменше 16 німців (за іншими даними – 56), захопив один кулемет, а другий знищив гранатами. Цим самим надав можливість своєму батальйону продовжити наступ.

Удостоєний Хреста Вікторії – найвищої військової нагороди Великої Британії, яку йому в Лондоні особисто вручив король Георг V (дідусь Єлизавети ІІ). Єдиний в історії кавалер Хреста Вікторії родом зі східної Європи. Меморіальні дошки на честь хороброго українця встановлені в кількох містах Канади і Франції, а в Лансі 2017 року відкрили Алею Коновала.

Автор: Євгенія Мазур

Опубліковано в Власна думка

Богдан Рубчак був одним із творців Нью-Йоркської групи і видатним поетом української діаспори

Опубліковано в Колонка подій

Випускники юридичного факультету Львівського університету заклали основи міжнародного кримінального права, але в Україні про це знають одиниці

Опубліковано в Видатні українці

«Картини, що зображають пасіку, то не просто пейзажні полотна. В них відчуваються незрівняний запах меду, чується рівномірний гул бджіл та вібрує енергетика злагодженої праці бджолиної сім’ї».

Прокопович Петро Іванович народився 12 липня (29 червня) 1775 року у с. Митченках поблизу Батурина на Чернігівщині. Його батько – священик-шляхтич, представник старшинського козацького роду, з якого був знаменитий Феофан Прокопович. Петро у 11 років став студентом богословського класу Київської духовної академії, де провчився 8 літ. Випускник досконало знав грецьку, латину, німецьку, польську, угорську, французьку.

Петро Прокопович бажав працювати вчителем, мріяв про університет, але роботи не знайшов, тому за порадою тата подався до військової школи Переяславського полку. Після закінчення школи юний корнет на посаді кресляра розбудовував Одесу. Чотири роки прослужив Петро Прокопович у війську, брав участь у персидській та кавказькій війни, його вміння відзначав О.Суворов. Корнет, який вільно володів мовами, закінчив клас риторики в академії на відмінно, був призначений ад’ютантом генерала Боура. Та військова кар’єра в усі часи робилася на паркеті чи в ліжку, тому 23-річний бравий гусар, поручник подав у відставку.

Батько не зрозумів, чому син відмовився від військової та цивільної служби і вказав йому на двері. Подався Петро гостювати до молодшого брата. Вихідної допомоги, отриманої при звільненні, вистачило Петру Івановичу на придбання трьох десятин землі та 37 вуликів, побудував хатку для себе, примітивну винокурню — для прожиття. І почав відставник шукати бджолярів, розпитував їх, робив записи, навчився сам довбати вулики-дуплянки. Доглядав власні рої бджіл, спостерігав, узагальнював, виписав закордонні журнали: по краплинах збирав досвід кращих пасічників. У вересні 1801 року страшна пожежа знищила будиночок «поміщика» та винокурню. 26-річний відставний поручик нашвидкуруч викопав землянку і поселився в ній, всю зиму він майстрував вулики-дуплянки, на що витратив останні 10 рублів, вихоплених із вогню. Доля укусила Петра, і дала меду: бджоли стали його «стартовим капіталом», за 8 років він мав 580 вуликів.
На пасіці у сяйві медового проміння Петро побачив свою суджену, одружився, пішли діти. Син Степан хвостиком ходив за батьком, з пуп’янку вчився бджолярству, але боявся дивитися, коли для вибирання меду обкурювали сіркою бджолині сім’ї в колодах. Степанко плакав, коли гинули бджоли, відмовлявся їсти мед. От і ламав голову Петро Іванович, як зробити, щоб комахи не гинули…
1624726dcf1d6422157fe05ee939d6ef

Фантастичної Новорічної ночі 1814 р. він побачив у сні розбірний рамковий вулик: «В конце 1813 года мгновенно представился мне план дощатого втулочного улья». І першим у світі Прокопович створив втулковий вулик, з якого можна було відбирати мед, не знищуючи бджіл. Він першим застосував біління воску сонцем.

Обжилися Прокоповичі, прийшов достаток, можна було придбати «золотий батон», але Петро Іванович повернув кошти на інше. У 1828 році П. І. Прокопович заснував у селі Митченки на Чернігівщині першу в історії світу школу пасічників з 2-х річним терміном навчання. Викладання велося українською мовою. Прокопович створив спеціальну азбуку для неписьменних бджолярів, розробив методику ліквідації неписьменності за два тижні. Уроки Прокоповича були цікавими; він охоче ділився мудрістю, викладав «живою і захоплюючою мовою вмів і любив з радістю і готовністю передавати те, що придбав довгим і постійним трудом і спостереженнями».

Написав він 60 праць, серед яких «Грамота бджоляра» (1836), «Школа бджолярства». Друкуючи наукові розвідки про види бджолиних маток, про типи характерів бджіл, про лікування комах, про умови зимування, про пасовища для бджіл, П. І. Прокопович часто фахові терміни подавав українською мовою без російських відповідників. Саме Прокопович розробив бджолину термінологію для Східної Європи.
sr


При школі було кілька власних учбово-промислових пасік. Його бджільницьке господарство було найбільшим у світі, налічувало близько десяти тисяч сімей, у тому числі немало рекордисток. Мав великі поля нектародайних квітів, найчастіше сіяв синяк – медонос.

У 1830 р. школа була перенесена в с. Пальчики. За роки свого існування школа випустила до тисячі бджолярів, пасічників-інструкторів.

Прокопович став знаменитістю: до нього приїздили у гості Микола Костомаров, Михайло Максимович.
076

У 1843 році Тарас Шевченко перебував у гетьманській столиці та заїхав у Пальчики, побував у домівці вченого, у школі. Про цю зустріч Кобзар писав: «Там, коло Батурина, живе наш великий пасічник Прокопович». У Прокоповича під Батурином Шевченко зробив малюнок «На пасіці», зобразив чоловіка, який довбає вулик-дуплянку (Національний музей Тараса Шевченка АН УРСР, інв. № ж – 105).

«Славного українського бджоляра» Тарас Григорович описав у повісті «Близнюки»: «З’їжджу тижнів на два, три до Батурина. Там, біля Батурина десь, живе наш великий пасічник Прокопович. Послухаю його розумних розмов …».
Пасіку Прокоповича відвідав імператор Микола I, після чого наказав укласти угоду про постійні поставки меду до царського двору. Якось Прокопович надіслав на ім’я імператора прохання «задля збереження чистоти меду» змінити проект залізниці Москва-Київ, щоб замість Глухова і Батурина вона пролягла через Конотоп і Бахмач. Цар дозволив – і Прокопович із власної кишені оплатив перенесення залізниці.

Петро Прокопович написав свої праці українською мовою і бажав купити власну друкарню для їх видання, звернувся до імператора «височайше дозволити», але дозволу не одержав. Довелося друкуватися у російських фахових журналах. Після смерті Петра Івановича його учні видали лекції вченого російською мовою, які одразу ж були перекладені німецькою, французькою, польською.

Навіть у кінці життя Прокопович дбав про молоду зміну бджолярів. У одному з листів він писав: «Обійшовши школу, набиваю ноги і вони ниють. Щоб зменшити біль, занурюю їх на годину-дві у холодну воду і ремствую, що не можу вже відвідати щовечора 200-річних лип».
Помер 75-річний Прокопович 3 квітня 1850 року й похований у склепі під 200-річними липами у Пальчиках.
Син Степан продовжив справу батька, упродовж 29 років утримував школу.

Онук Прокоповича В’ячеслав був чи не єдиним головою уряду УНР, який не накрався, не набрався, а лишив світлу пам’ять по собі.

У 1879 р. Степан несподівано помер. Уряд одразу ж наклав арешт на шкільне майно, не описавши його. Через це школу фактично було пограбовано — разом зі зрубаними липами та зниклими пасіками загинули рукопис невиданої книги Петра Прокоповича й навіть його портрети.
1c7baf08ae6a9236c385f5e6df7a5aa5
У 1975 році ім’я Прокоповича було присвоєно Українській дослідній станції (тепер інститутові) бджільництва у Гадячі. Художник Олександр Кошель відтворив образ великого пасічника на поштовій марці. Поет Віктор Коломієць написав поему «Пастух бджіл», присвячену П.Прокоповичу.

 Ганна Черкаська, UAHistory

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Музею Івана Франка у Львові у співпраці з Головним державним архівом СБУ вдалося розсекретити архіви КДБ, в яких знайшли сенсаційні матеріали допитів і спостереження за дітьми та онуками Івана Франка. Ці документи науковці музею оцифрували, опрацьовують і незабаром оприлюднять, повідомляє zaxid.net.

«У справі Тараса Франка є документи, які є агентурними донесеннями, і є протоколи допитів, оскільки його як буржуазного націоналіста підозрювали у тому, що він вербував до дивізії «СС Галичина» українських хлопців і був причетний до так званого «Союзу українських комбатантів», — повідомив директор Львівського музею Івана Франка Богдан ТИХОЛОЗ.

Окрім того, у музеї представили  виставку унікальних речей, які належали особисто Іванові Франкові та його родині. Їх винесли з фондів і вперше показали публіці. Найсентиментальнішою експозицією є сорочечка, яку дружина Франка Ольга вишила для їхньої донечки.

«Ольга Хоружинська нарешті після трьох хлопців дочекалася свою радість, свою помічничку, донечку Ганнусю і їй вишила оцю сорочечку, яку Ганна дуже цінувала, оберігала, вивезла з собою в Канаду. Пізніше вона вдягала своїх дітей в неї і, коли перебувала в Україні у 1967-му , передала до нашого музею», — розповідає Михайло КОБРИН, заступник директора Львівського музею Івана Франка. А ще із фондів винесли рушник сина письменника Петра, Січового стрільця, якого знищили НКВДисти.

Окрім того, вперше показують срібну ложку, яку подарувала Іванові Франку дружина Ольга в день їхнього шлюбу в Києві. А ще годинник письменника і лавровий вінок, який на похорон літератора принесли Січові стрільці.

«Розповідають, що, дізнавшись про смерть Івана Франка, січові стрільці разом із російською армією зупинили бої на три дні в його честь», — пояснює Михайло Кобрин.

Уперше музейники виставили оригінали світлин, серед них шлюбна.

Окремий блок виставки — книжки, які Іван Якович дарував друзям із автографами. Одна книга підписана для Андрея Шептицького, інша для гімназійного товариша, тато якого пропонував Франкові стати дяком.

«Отець каже: Івасю, нащо тобі їхати на то навчання до Львова, та я тобі дам дяківку, хату, дам два морги поля, знайдеш собі якусь файну дівчину тут в селі, шлюб дам безкоштовно. А зі шлюбів, похоронів і хрестин будеш мати більше зиску, ніж ті доценти мають зарплату в університеті. Це є такий спогад», — розповідає Михайло Кобрин.

Опубліковано в Цікаво