П'ятниця, 02 лютого 2018 13:21

Паризька барикада України

Алла Лазарева сильно та проникливо розповідає про умови, в яких українці Франції захищають Україну, про Український культурний центр, Василя Сліпака, та його місце і ньому та у серцях усіх українців!

Опубліковано в Українці в світі

Жінка, яка ще в 11 столітті прославила Київ на всю Європу. Анна Ярославна. Прабабця майже 30-ти французьких королів. Її батько - Ярослав Мудрий, мати – донька короля Шотландії і Швеції. Вже у юному віці в Європі знали, що у Князя Київської Русі росте красуня. Однак Анна могла похвалитися не лише вродою.

Опубліковано в Цікаво

Майже тисячу років тому княгиня Анна Ярославна прибула до Франції для шлюбу з французьким королем Генріхом І. Майбутня французька королівна стала першою відомою нам емігранткою до Франції. Пізніше переміщення на французьку землю були незначними аж до ХІХ-го століття, коли прихисток у Франції знайшла українська інтелігенція. Голова Об'єднання українців Франції (ОУФ) Богдан Білогоцький – нащадок представників цієї хвилі міграції. Він чудово володіє українською мовою, розповідає, що національний дух та любов до Батьківщини передав йому дідо, який був вояком УНР.

Про сьогодення українських мігрантів у Франції, протидію проросійському впливу, ставлення французів до України, боротьбу з російською пропагандою, голова ОУФ розповів у ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу.

НОВА ХВИЛЯ МІГРАЦІЇ «ОМОЛОДИЛА» УКРАЇНСЬКУ ГРОМАДУ

- Пане Богдане, еміграцію українців за кордон нині розділяють на п'ять хвиль: до Першої світової, між Першою та Другою світовими війнами, після Другої світової, 90-ті роки й нинішній час, зокрема з 2014 року. Розкажіть, будь ласка, більш детально про етапи, визначні події еміграції українців до Франції.

- Першою українською емігранткою, напевно, була Анна Ярославна. Наступним відомим українцем у Франції  став син Пилипа Орлика Григор. Пізніше у Франції перебував Михайло Драгоманов. У 1878 році відбувся міжнародний літературний конгрес у Парижі, де Драгоманов виступив із листом «Література українська, проскрибована урядом російським», який підписало багато французьких журналістів і письменників. У ньому йшлося про скасування Емського наказу царя Олександра ІІ. І то був перший український політичний виступ у Франції.

В 1905 році було кілька українців, котрі називали себе українцями. Чому я на цьому наголошую? Бо студенти з України уже в XIV столітті навчалися у Сорбонні. Свідчення про це існують, але вони там записані як русини чи малороси.

Ситуація почала покращуватися після еміграції, яку називатиму петлюрівською. Саме в той час робилося дуже багато для українців у Франції. Зокрема, з 1926 року існувала Українська автокефальна православна церква. Це описано в листуваннях того часу, які я детально вивчав. Тоді ж почали відкривати й українські школи, в одній з них навчалася моя мама. Існувало багато хорових, балетних колективів. У деяких містах працювали театри, зокрема, у Шалетт-сюр-Люен.

За Симона Петлюри вперше почали друкувати пресу українською мовою. Тоді ж створили газету «Тризуб». Це видання існувало й після смерті Петлюри, аж до 1940 року. Також було видано кілька книжок французькою мовою на українську тематику, переважно то заслуга Шульгина (Олександр Шульгин – український політичний, громадський, культурний і науковий діяч, член Центральної Ради, посол УНР у Болгарії, в еміграції з 1920-х років – ред.).

Перед війною були емігранти із Галичини, які приїхали на заробітки. І вони поступово долучилися до «петлюрівців», утворилися численніші осередки. Після Другої світової приїхали українці, які були інтерновані, або перебували в концентраційних таборах, чи жили в Німеччині у таборах для біженців.

- Внаслідок російської агресії проти України та пов'язаного з нею економічного спаду відбулося різке зростання еміграції з України до ЄС, у т.ч. до Франції, у 2014-2016 роках. Як влаштувалися наші мігранти, адже на цей самий період припало масове переміщення біженців з Африки?

- Зараз у Франції багато емігрантів з України останньої хвилі. Їх можна умовно розділити на дві групи. Перші – ті, хто приїхав з економічних причин, інші – з напівекономічних, напівполітичних. Ми усім раді, бо українська громада з часом робилася менш чисельною, можна сказати, вимирала. Колись я був наймолодшим, а тепер став найстаршим. Досить довго ми не мали інформації про новоприбулих, тепер налагодили зв'язки, шукаємо шляхи співпраці. Серед них – чимало небайдужих до української справи. Ми навіть готові з часом передати їм керівництво нашим Об'єднанням.

- Розкажіть, як довго триває адаптація, звикання до нових умов? Наскільки французьке суспільство відкрите для адаптації «чужинців»?

- Багато залежить від кожної людини. Є такі, що приїхали десять років тому, мають свою машину, свою квартиру, але є й такі, що бідують. Раніше, коли прибували люди, міграційні організації, навіть церкви, не мали змоги допомогти їм облаштуватися. Вони жили в маленьких кімнатках по 6-8 осіб. Зараз такого вже немає, бо у Франції про це дбають, від держави надходить найбільше допомоги. Дехто з діаспорян досяг успіху – організував свій бізнес, має власні підприємства. Українці служать в армії та в поліції, але таких небагато.

- За даними статистичної служби Eurostat, у Франції проживає понад 10 тисяч українців. Насправді ж їх значно більше. Де територіально знаходяться головні осередки українців?

- Скільки насправді тут живе українців, достеменно невідомо. За нашими підрахунками, десь 50 тисяч. Більшість зосереджена в Парижі чи біля столиці. Є ще одна дуже цікава громада – у Страсбурзі, на сході Франції. До неї здебільшого долучаються українці, які працюють у Раді Європи. Там вже діє українська школа. Тісного контакту з ними поки не встановили, однак планую найближчим часом туди поїхати, познайомитися.

ОУФ НАЛАГОДЖУЄ ЗВ'ЯЗКИ З НОВООБРАНИМИ ФРАНЦУЗЬКИМИ ДЕПУТАТАМИ

- Від самого початку еміграції до Франції українці об'єднувалися у групи, здебільшого – на основі політичних вподобань. Розкажіть, будь ласка, як і коли було створено Об'єднання українців Франції?

- Наша організація була заснована у 1949 році українцями, які вийшли з концентраційних таборів та таборів для біженців у Німеччині. Об'єднанням українців Франції понад півстоліття керував професор Володимир Коцик. Він був дійсним професором Сорбонни, істориком, політологом, написав кілька книжок – всі на українську тематику. Завдяки його громадській роботі ми маємо власну «оселю», де кожного року організовуємо літній табір відпочинку.

- Скільки людей входить до Об'єднання? Як можна стати членом?

- Існує певна процедура прийому нових членів. Ми – ОУФ, грубо кажучи, ми – і «бандерівці», і «петлюрівці», а загалом ми – українці. Сьогодні вже не важливо, хто і які сили підтримував у минулому. Ми в еміграції, і тепер не це головне. Головне для нас – боронити Україну. Кожен, хто бажає стати членом нашого Об'єднання, має заповнити заяву, і комісія визначить, чи можемо цю людину прийняти. Василь Сліпак був членом ОУФ – то в його випадку ми довго не думали, прийняли одразу.

Після війни і десь до 80-х років ОУФ мала 10 філій, ми були тоді найпотужнішою українською організацією у Франції. Зараз ОУФ налічує 40-50 членів. Це небагато, проте був час, коли об'єднання взагалі не існувало, а тепер ми поступово рухаємося вперед.

- Ви сказали, що організовуєте літній табір. Розкажіть, будь ласка, більш детально.

- Кожного року в літньому таборі приймаємо 60 дітей. Французьке законодавство дуже суворо регламентує вимоги до організації дитячого відпочинку, тому більше діток запросити поки не можемо. Останні три роки там відпочивало шестеро українських дітей, які втратили батьків у АТО. Всі інші – маленькі українці, що живуть у Франції, здебільшого – емігранти п'ятої хвилі. Наступного року намагатимемося збільшити кількість, а на серпень плануємо організувати табір виключно для французьких дітей та познайомити їх із Україною. В програмі будуть історія, географія, український фольклор і, звичайно, мова.

Цього року наш табір відвідувала новообрана депутат парламенту Барбара Бесобалу. Вона належить до політичної сили, яку представляє президент Франції Емануель Макрон. Політик приїхала до табору, познайомилася з дітками, виявивши увагу до дітей та української справи.

- Які цілі та наміри ОУФ ставить перед собою?

- Ми хочемо зав'язати контакти з новообраними депутатами. Перекинути такий своєрідний «міст» між Францією та Україною. Колись мали тісні зв'язки з головою парламентської групи «Франція-Україна» в Національній асамблеї. На останніх виборах колишній голова цієї групи до парламенту не пройшов, його наступника поки не призначено.

Маємо намір налагодити побратимство французьких та українських міст. Прагнемо, щоб співпраця не обмежувалася виключно культурною складовою. Однак тут ми потребуємо допомоги з України. Мова йде навіть не про фінансову підтримку, а про інформаційну – надання матеріалів, як це було під час Майдану. Ми плануємо глибше ознайомити французів з Україною, більше уваги звертати на історію та політику. Зокрема, маємо намір показувати вистави на українську тематику в французьких школах. Моя позиція в ОУФі така: відкрив двері й вікна – надійшло свіже повітря, а порох полетів. Нам потрібно щось нове, а нове – то активно включитися до французького життя. Так уже давно зробила російська діаспора, а ми не змогли.

ПЕРЕСІЧНІ ФРАНЦУЗИ КАРДИНАЛЬНО ЗМІНИЛИ СВОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ПУТІНА

- Ви згадали про російську діаспору. Розкажіть, будь ласка, більше. Чи володіють вони достатнім ресурсом, аби просувати ідеї Кремля на території Франції?

- Так, перше це те, що вони мають підтримку від Москви. Навіть ті, що колись підтримували царат, сьогодні перейшли на бік Путіна. Чому? Бо йдеться про російський імперіалізм. Вони мають посади, і вони нам шкодять. Наша діаспора менша за чисельністю, а російську активно підтримує Кремль. 

- На початку розмови ви зауважили, що вивчали давні документи, зокрема листування. Чи легко знайти такі історичні свідчення нині?

- Це дуже непросто. Слід відзначити, що у Франції завжди існувало русофільство, тому виявити щось про Україну досить складно. Поняття України часто ототожнювали з Росією. Так було ще донедавна. Ситуація змінювалася після Майданів.

- Яка ситуація зараз?

- Зараз у французькому суспільстві набагато менше відчувається російський вплив. Мені 76 років, і я пам'ятаю той післявоєнний період, коли комуністична партія Франції (КПФ) становила майже третю частину в парламенті. Тоді дуже сильно нападали на Україну взагалі, не тільки на еміграцію. Сьогодні КПФ майже не існує, на виборах вона отримує мінімальні відсотки – 3-4%. Але ментально залишилося те викривлене уявлення, що українці співпрацювали з німцями, що знищували євреїв. Повільно, але й це міняється. Здебільшого завдяки роботі істориків. Багато для цього зробив професор Коцик, поступово навіть відомі історики починають нас підтримувати. Росія у ставленні пересічних французів завжди займала особливе місце, але зараз французи ненавидять Путіна. Це нам допомагає.

У травні в університеті Сорбонни відбувся важливий "круглий стіл" про події в Україні, який організували активістка і журналістка Галя Аккерман і професор Філіпп Де Лара. На зустрічі був присутній глава українського МЗС Павло Клімкін. Тоді на захід прийшли такі імениті французькі історики, що я навіть і не сподівався. Це був дуже важливий крок уперед.

- Ви сказали, що ставлення змінюється. Наскільки раніше відчувався цей тиск?

- О, я добре відчув його, на собі особисто. 1971 року, коли Брежнєв мав відвідати Францію, за вимогою КДБ мене вислали на такий «приємний» острів Корсика. Зі мною було троє чи четверо українців, хорвати, болгари, представники інших народів, серед них – і росіяни з армії Власова. Кожного дня вони телефонували голові французького сенату – другій за вагою особі після президента. Вони телефонували, жалілися, і їх слухали. А ми й до сьогодні такого зв'язку не маємо.

ТИСЯЧІ ЛИСТІВ ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

- Після подій 2014 року діаспора в усьому світі перетворилася на осередок протидії російській пропаганді в країнах перебування. Наскільки відчувається у Франції тиск з боку Росії, вплив російської пропаганди? Як протидієте цьому?

- Першим завданням, яке ми зараз поставили перед собою, це протидія Russia Today (RT). Вони отримали ліцензію, щоб від грудня транслювати свої програми на французьких хвилях. Плануємо організувати акцію протесту. Відправили поштою офіційні листи президентові, прем'єр-міністру, міністру закордонних справ, міністру внутрішніх справ, президенту Національної асамблеї, голові Сенату, 577-м депутатам Національної  асамблеї, 348-м сенаторам, 74-м депутатам Європарламенту, іншим посадовцям. Електронною поштою ми відправили цього листа ще 1200 різним адресатам.

До кінця року плануємо створити інформаційну агенцію, головним завданням якої буде протидія російській пропаганді.

- Розкажіть, будь ласка, наскільки дієвим є такий спосіб. Чи реагують висопосадовці на листи?

- Наприклад, був такий французький депутат Тьєрі Мар'яні, який відвідував Крим та вихваляв політику Путіна, залишаючись членом парламентської групи «Франція-Україна». Ми звернулися до цього політика з відкритим листом, де попросили пояснити його позицію, що суперечила офіційній позиції Франції. Це не допомогло, довелося звернутися до голови Національної асамблеї, писати міністрові закордонних справ, навіть президентові. Коли йшлося про зняття санкцій проти РФ, ми також активно протестували, писали листи, зверталися особисто до кожного сенатора, до кожного депутата.

 - Наше агентство на собі відчуло значну підтримку з боку української діаспори у Франції після арешту у Москві нашого власкора у Франції Романа Сущенка.

- Дійсно, ми активно підтримуємо боротьбу за звільнення Романа Сущенка. Після затримання журналіста організовували масштабну акцію на площі Прав Людини, виступаємо проти його утримання і використовуємо для цього-будь яку можливість.

- Чи співпрацює ОУФ з іншими організаціями, що об'єднують українців у Франції?

- Так, і досить активно. Наприклад, є дуже цікава організація – нащадки волонтерів Чужинецького легіону часів Другої світової війни із Західної України. Вони не хотіли боротися проти Німеччини під польським прапором, тому й записувалися до французького легіону. Об'єднання та його керівник Аннік Білобран опікуються похованнями на місцевих цвинтарях радянських вояків, серед яких – дуже багато українців. Співпрацюємо з організацією «Україна 1933», Союзом українок.

- Чи є заходи, які проводите разом?

- Кожного року, коли відзначається річниця Голодомору, в Паризькому соборі правиться служба, під Тріумфальну арку кладемо вінок у пам'ять про жертв тієї страшної трагедії. Щоправда у заходах беруть участь здебільшого українці, а нам би хотілося залучити більше французів. Ми маємо активно включитися до французького життя і боронити українську справу, а не мудрувати поміж себе хто найбільший патріот.

Ольга Будник, Київ-Страсбург.

Фото: Вікторія Козак, Укрінформ

Джерело: Укрінформ

Опубліковано в Власна думка

Почну розповідати про Францію з... людей. Я не знаю, як їх звати... Але вони - справжні...

У Франції один незнайомий чоловік розв"язав за час дороги в потязі (2,5 години) усі мої проблеми, пов"язані з утратою доповіді-постера а аеропорту... Наша доповідь "Нове в медіаосвіті: вікідидактика" на недавню конференцію у Франції була виготовлена завчасно, і я не випускала постер з рук... Маленькі копії лежали в сумці. Але... Цей наш медіатекст під час пересадки залишився в Парижі, в аеропорту, на зупинці потяга. Вийти з вагона й забрати його я не змогла через величезні валізи китайців, котрі закрили прохід... Поїзд рушив... 

Сусід-француз побачив мій стан... Він налаштував наші телефони на українсько-французьке спілкування. Зрозумів мою проблему й став допомагати... Знайшов у Сен Мало, куди я їхала, місця, де можна було б роздрукувати постер з флешки, записав телефони цих установ, зробив позначки на карті у моєму телефоні... 

Не знаю його імені, він військовий, дуже сильний - побачила це, коли він подякував мені за цікаву поїздку, нанизав на себе ТРИ важких рюкзаки і комп"ютер і... відмовився від моєї допомоги :) винести з потягу хоча б комп... У місті, де він виходив, у мене пересадка була незапланована , тому що вранці на залізниці щось трапилось, і квитки згодом почали продавати на пізніші маршрути. Якби все було за розкладом, мій постер не загубився б і я приїхала б на конференцію зранку... Він знайшов, виписав телефони і адреси кількох установ, де мені могли б з флешки роздрукувати новий постер, позначив їх на карті в моєму телефоні, яку завантажив після того, як там розмістив українсько-французький перекладач... Додав: у разі виникнення проблем, я можу переслати на його телефон зображення через інтернет, він роздрукує і передасть мені постер потягом... Насамкінець з"ясував, з якої колії відправлятиметься мій потяг на Сен-Мало і вивів мене на цю колію...

Жінка за першою адресою допомогти не змогла - розмір постера був завеликий. Порадила звернутися за третьою адресою, яку виписав той чоловік, намалювала мені якнайкоротший шлях до друкарської установи. Я пішла шукати... З валізою. Чужим містом, без знання мови... В якійсь аптеці жінка середнього віку запропонувала мені піти разом з нею в магазин неподалік, де роблять кольоровий друк. Пішли.

Роблять, але не такого розміру. Тоді вона через інтернет розшукала адресу, шлях до якої мені було намальовано. Прийшли за тією адресою - робочий день закінчився... Жінка порадила прийти вранці, вибачилась, що не змогла допомогти й повернулась до своїх справ... Я пройшла вздовж тієї установи (кутовий двоповерховий будинок), торкнулась усіх дверей... Приємних несподіванок не чекала... Раптом останні двері від мого дотику відкрилися, і я опинилась навпроти двох чоловіків. Приголомшені, вони сказали, що заклад уже не працює і т.ін., приходьте завтра... Допоможіть - просила я. Згодом вони кудись зателефонували. Прийшла пані, дала свою візитівку. Моя історія пролунала для неї знову. Показала зображене на флешці. Пані переглянула і сказала, що мені треба прийти вранці, бо нема людини, яка працює з кольоровим друком, назвала вартість послуги... Я була згодна на все... Пані подивилась на мене і сказала, щоб уранці добре спала (показала, як - заплющила очі й підклала собі під щоку руки, згорнуті "човником"), постер виготовлять і привезуть на конференцію... Чоловік і пані ще про щось поговорили і... вирішили машиною відвезти мене до готелю... За кілька хвилин чоловік уже допомагав оформлятися в готель, при цьому попередив господаря готелю, що "афіша" буде вранці на місці, щоб я не хвилювалась (господар уранці мені все це повторив). 

От таким був мій цьогорічний перший день у Франції. Наступного дня постер був на місці. Від грошей "за послуги таксі" чоловік знову відмовився.

Дівчата-волонтери на конференції постер швидко причепили куди слід, навколо додали його маленькі копії... Їх кожен міг забрати із собою... 

На цих світлинах люди, котрі допомогли мені в скрутну хвилину... Я не знаю, як їх звати. Насправді їх було більше ... Тож мій перший звіт про конференцію у Франції починаю з них - простих людей, котрі випадково опинились на моєму шляху. Чи - не випадково?..

Автор: Ганна Онкович

Опубліковано в Власна думка

Міністерство закордонних справ Франції закликає Російську Федерацію звільнити усіх громадян України, затриманих з порушенням міжнародного права. Про це йдеться у повідомленні на сайті посольства Франції в Україні з посиланням на брифінг, який сьогодні відбувся у зовнішньополітичному відомстві цієї країни.

Про це повідомляє УНІАН.

"Після понад трьох років незаконної анексії Криму Росією ситуація з дотриманням там прав людини, у першу чергу татарської спільноти, продовжує викликати занепокоєння. Вирок, винесений 11 вересня Ахтему Чийгозу, заступнику голови Меджлісу – традиційного представницького органу кримських татар, є сумною ілюстрацією цього", - йдеться у повідомленні.

"Франція та її європейські партнери вважають заборону російською владою діяльності Меджлісу з квітня 2016 року порушенням прав кримських татар. Тому ми закликаємо до звільнення всіх осіб, затриманих у порушення міжнародного права. Нагадуємо, що згідно з резолюцією 71/205 Генеральної Асамблеї ООН, недержавні організації, регіональні та міжнародні механізми моніторингу прав людини повинні мати безперешкодний доступ на всю територію України, включаючи Крим та Севастополь", - наголошується у повідомленні.

"Франція також нагадує, що не вважає легітимними ані організацію, ані результати регіональних виборів, проведених у Криму 10 вересня фактично існуючою там владою. Вона залишається відданою повному відновленню суверенітету та територіальної цілісності України в межах її міжнародно-визнаних кордонів", - сказано в повідомленні.

 

Опубліковано в Світ

Відносний спокій інформаційного простору України під час літніх канікул політиків (і не лише їх) був порушений тематичною турбулентністю публікації в часопису «День» (7-8 липня 2017р.) перекладу промови американського історика Тімоті Снайдера «Історична відповідальність Німеччини перед Україною». З цією темою він виступив у Бундестазі ФРН. А відтак, 13 липня продовжилося обговорення започаткованої актуальної проблеми у Верховній Раді України на конференції «Німеччина та Україна в Європі: відповідальність за минуле – обов’язки на майбутнє» («День», 19 липня) Однак, схоже на те, що ця важлива для України проблематика, може стати одноденкою і розчиниться у звично-відпускному медійному затишші. Щобільше, це не має дивувати, позаяк «досі в Німеччині немає інституту, який би займався Україною, а в Україні жодного німецького університету», – зазначив в Києві представник Інституту євроатлантичного співробітництва Андрес Умланд.

Опубліковано в Власна думка

22 серпня 2017 року у Франції офіційно відкрита Алея ім.Пилипа Коновала - канадця українського походження, героя Першої світової війни, єдиного українця-кавалера Хреста Вікторії, найвищої та найпочеснішої нагороди за мужність перед лицем ворога, якою можуть бути нагороджені військовики з країн, підлеглих Британській короні. 

Опубліковано в Українці в світі

20 квітня 2017 року розпочалась піша хода під назвою «Обійди світ з українцями. Київ-Париж». Ініціювали похід ГО «SVITAMY».

На меті мандрівників:

об’єднати українців, передати «привіт» від українця українцю, щоб ми всі відчули себе однією міцною нацією;

розповісти європейцям цікаві та маловідомі факти про Україну та її традиції;

подивитись, чим живуть українці за кордоном та сучасні європейці;

відвідати українські церкви на території Європи, об’єднати  їх спільною молитвою; подарувати по закінченні подорожі ікону Оранти українській громаді Парижа на знак поваги та міцних зв’язків.

Як повідомляють учасники пішої ходи, вони вже у Франції, але Німеччина залишила слід в їхніх серцях!

 

Опубліковано в Колонка подій

Паризький суд виніс рішення проти української перекладачки Анни Чесановської через її критику на адресу скандально відомого режисера Пола Морейри, автора фільму "Україна, маски революції", зобов’язавши її сплатити штраф та компенсацію.

Згідно із рішенням суду, Анна Чесановська-Жайяр має сплатити 13 тисяч євро, більша частина яких піде на відшкодування моральних збитків Полю Морейрі.

-- 5000 євро моральної компенсації Морейрі
-- 3000 євро компенсації за його витрати на адвокатів
-- оплатити публікацію спростування у газеті, яку обере Мерейра, витративши на це до 5000 євро
-- сплатити державі 500 євро штрафу через порушення закону
-- компенсувати 127 євро судових витрати

Це рішення було винесене 29 червня. На даний момент його повний текст не опублікований в судовому реєстрі.

29 червня в Парижі відбулися судові слухання за позовом режисера-документаліста Поля Морейри до української журналістки Анни Чесановської-Жайяр, котра є автором рецензій на відверто тенденційний та антиукраїнський фільм Морейри «Україна: маски революції». Детальніше про це читайте у публікації: Викривлені маски Поля Морейри.

Як зазначила Анна Чесановська в коментарях «Главкому», суд ухвалив безпрецедентно жорстке рішення. Із 13 тисяч євро 10 тисяч Чесановська має сплатити безпосередньо за буцімто нанесені Морейрі моральні збитки, решта суми є судовим митом.

«Вирок дуже і дуже суворий. Фактично, це – максимум. А максимум рідко кому дають. Крім того, коли у французьких судах присуджують штраф, при цьому виходять й з фінансової спроможності людини. Вираховують, яку суму вона здатна заплатити тощо. Якщо взяти мої доходи, то таких грошей в мене просто немає. Заарештовувати мої банківські рахунки немає сенсу – на них немає й чверті від цього штрафу», – зазначає Анна.

Разом з тим, Анна Чесановська збирається подавати апеляція на вирок суду.

Як відомо, на початку 2016 року у Франції вийшов в ефір фільм"Україна, маски революції", який численні спостерігачі охарактеризували як пропагандистський. Він викликав обуренняне лише в Україні. Всі без винятку французькі журналісти, що постійно працюють або регулярно відвідують Україну, підписали лист, в якому висловили своє обурення з приводу трансляції фільму та назвали його маніпулятивним. Були також інші публікації французьких дипломатів та публічних діячів з критикою на адресу Морейри.

Одночасно видання Le Liberation опублікувало блог Анни Чесановської, яку Морейра наняв для перекладу невеликої частини своїм матеріалів. Українка розповіла, як відбувалося маніпулювання, повідомила деталі щодо тих цитат політиків, які були перекладені але не увійшли до фільму. Чесановська також повідомила про маніпуляцію в титрах – її зазначили як єдину перекладачку, хоча з більшою частиною фільму працював інший, не названий перекладач.

Саме цей блог став приводом для позову з боку Морейри, якій заявив, що вважає "наклепом" звинувачення українки у маніпуляції. Численні звинувачення в інших ЗМІ режисер проігнорував. 

Більше є тут!

Фото - Главком

Опубліковано в Українці в світі

Сьогодні перший рік, як більше не чутно унікальний голос, що пронизував небо Парижа наскрізь, протиникав у душу та залишав у ній зерна любові до країни, що його народила - України. Голос, який народжувався у серці, що полум'яніло любов'ю та відданістю до рідної землі. Рівно рік тому, 29 червня 2016 року раннього спекотного ранку куля снайпера обірвала нитку життя  сина України Василя Сліпака.

Його сторінки ще живі - там так і завмерли останні повідомлення від Василя - його уподобання, коментарі та новини. Рівно рік тому...

Згадаймо справжнього патріота, який все що було - талант, розум, душу та життя присвятив Україні. Помолімося за його душу та продовжимо його справу.

Слава Україні!

Опубліковано в Українці в світі
Сторінка 1 із 2