У вівторок, 13 лютого, на Зимових Олімпійських іграх в Пхьончхані спалахнув скандал за участю російських уболівальників. Групу росіян вигнали зі стадіону через демонстрацію радянських прапорів.

Опубліковано в Світ

Директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович вважає радянський період української історії окупацією

Опубліковано в Власна думка

«Я пройшов села та 12 колгоспів. Всюди стояв крик. «Немає хліба. Ми помираємо»… Я подорожував чорноземними краєм, тому що колись він був житницею Росії, а ще тому, що журналістам забороняли їхати сюди і на власні очі бачити, що відбувається….», – це слова з прес-конференції британського журналіста Ґарета Джонса, у Берліні у березні 1933-го року. Вона стала одним з перших гучних свідчень про голод в СРСР, який в українській історії стане відомими як Голодомор. 

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Цього дня, 21 жовтня, 70 років тому, пройшла наймасовіша депортація населення Західної України до Сибіру.

Після завершення радянсько-німецької війни, діяльність Української повстанської армії спрямовувалась проти радянських владних структур. Занепокоєне складною ситуацією в Західній Україні, політичне керівництво СРСР постійно шукало нові форми нейтралізації повстанського руху.

Саме депортація стала потужним та ефективним інструментом для розправи з «інакомисленням» українців. У 1944-1946 рр. з теренів Західної України у віддалені місцевості СРСР було депортовано 14728 родин учасників національно-визвольного руху.

Проте, партійне керівництво вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому. Найбільша депортація населення із Західної України відбулася в 21 жовтня 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід». Операція розпочалась у Львові о другій годині ночі: в помешкання львів’ян вривалися військові і після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого цілі сім’ї у вантажівках доправляли на залізницю. З 2 до 4 години ночі теж саме спіткало жителів Рава-Руської, Жовкви, Бузька, Городка, Яворова. На Буковині, Волині, Івано-Франківщині, Рівненщині, Тернопільщині все розпочалось о 6 годині ранку.

Операція «Захід» розроблялася співробітниками МДБ по всіх канонах військової операції, командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР Дятлов. Про хід операції кожні шість годин доповідали міністру держбезпеки генералу Савченку та міністру внутрішніх справ УРСР генералу Строкачу. Під час виселення силовики виявляли підпільні криївки, вилучали зброю, націоналістичну літературу і антирадянські листівки, брали у полон учасників підпілля. Майно виселенців конфісковувалось та передавалось у державну власність. Протягом доби в Західній Україні виселили 26 682 родини або 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини. Наступного дня перші потяги вирушили до віддалених районів СРСР. На всіх депортованих чекали каторжні роботи на копальнях та в колгоспах Сибіру. Операція «Захід» стала однією з найбільш масових і короткотермінових депортацій західних українців. Проте, вона була не першою і не останньою. Загалом з 1944 по 1953 рік в Західній Україні було репресовано понад 500 тис. осіб, заарештовано близько 134 тис., вбито 150 тис., виселено за межі України на довічний термін понад 200 тисяч людей.

Джерело: Укрінформ

Опубліковано в Цей день в історії
Вівторок, 08 серпня 2017 12:53

Перемога без танків

Танки прасували Чехословаччину, добивали «празьку весну», але чехи не корилися. 
1969-ий. Чемпіонат світу з хокею. Стокгольм. 
21 березня. Перший матч. На полі хокеїсти обох команд відмовилися від рукостискань. Мало того, капітан збірної ЧССР Йожеф Ґолонка взяв ключку, наче автомат, і дав уявну чергу по радянцям. Чехословаки виграли. 
Вперше в історії чемпіонатів світу збірна СРСР зазнала поразки з «сухим» рахунком 0:2.
28 березня. Другий матч. Чехословаки знову виграли - 4:3. 
Збірна ЧССР стала першою в історії світового хокею, хто двічі розгромив СРСР в одному турнірі.
500 тисяч людей вийшло на вулиці Чехословаччини з плакатами «Отримайте за серпень», «Перемога без танків». Це надихнуло українців.
8 серпня 1969 р. вперше (і востаннє) Кубок СРСР з футболу виграла команда I ліги «Карпати» (Львів).

Опубліковано в Цікаво

Дівчаток у кремлівські гареми вибирали змалку. Дивилися на сім'ю, на їхні погляди, на здоров'я. Батьки не могли нічого вдіяти. Потім ті діти не виживали.

Про це в інтервю gazeta.ua розповіла громадська діячка Віра Тимошенко, яка з 1972 по 1980 працювала в Державному плановому комітеті УРСР.

"З іноземцями не допускалося розмовляти більше 15 хвилин чи поза роботою. Там була така сувора дисципліна, як в жіночому монастирі. Мене кантролювало КДБ. Строгі ділові костюми. Строгі зачіски. Не допускався яскравий манікюр", - згадує жінка про роки роботи з кремлівським начальством.

 

Працювала в Кремлі на прийомі іноземних делегацій. Організовувала накриття столів, культурну програму, слідкувала за дотримання протоколу.

Я повинна була вивчити культуру всіх країн. Знати, що люблять німці, що люблять французи. До нас приїздили звідти старі емігранти, які ще не відмовилися від нас і які ще розмовляли російською. За кордон потрапили ще за революції. Але традиції в них уже були не наші. Наприклад, у нас навіть в сухий закон французи пили зранку келих вина. У них дуже дорога вода, тому все переключене на вино. А вино у них своє — у Франції дуже багато виноградників. Кожен дім заплетений виноградом. Вони не їдять чорний хліб — лише білі булочки не з дріжджового тіста. Німці п'ють тільки джерельну воду, ніякої газованої чи мінеральної. Просили свіжу з джерела або з крану. У той час ми ще пили з крану — не були ще так забруднені ріки, як зараз.

Потрібно було пильнувати, щоб ніхто не помітив, що тобі хтось із делегації подарунок вручив. З іноземцями не допускалося розмовляти більше 15 хвилин чи поза роботою. Там була така сувора дисципліна, як в жіночому монастирі. Мене контролювало КДБ. Строгі ділові костюми. Строгі зачіски. Не допускався яскравий манікюр. Нігті завжди мали бути тілесного кольору. Інші кольори лаку вважалися вульгарщиною.

Яке враження у вас було про господарів Кремля?

Там одні старі діди працювали. Поки не винесуть ногами вперед, вони не йшли з тієї роботи. Ніхто їх на пенсію не гнав, щоб звільнили комусь місце. Діди ті були немічні, і навіть під себе робили. Через старечий склероз нічого не пам'ятали. Приїздиш у відрядження — а людини, з якою треба вирішувати питання, немає.

Усіх нас, кремлівський штат, годували. У наших квартирах кухонь не було. Нам привозили додому все готове — від перших страв до солодкого. Ці всі діди їли сало тільки за два сантиметри від шкірки — там воно найкорисніше, щоб ви знали. Було своє підсобне господарство. Об 11 щодня всьому керівництву привозили парне молоко.

Мали молодих коханок. Хоча не було й чим гуляти там. Дівчаток у кремлівські гареми вибирали змалку. Дивилися на сім'ю, на їхні погляди, на здоров'я. Батьки не могли нічого вдіяти

Постійно всіх на профілактику клали — щоб усе перевірити від крові до мозгів.

Вони все життя гуляли. Мали молодих коханок. Хоча не було й чим гуляти там. Чинили злочини. Спинно-мозкову рідину у новонароджених немовлят висмоктували і вводили собі. А батькам повідомляли, мовляв їхня дитина народилася мертвою.

Дівчаток у кремлівські гареми вибирали змалку. Дивилися на сім'ю, на їхні погляди, на здоров'я. Батьки не могли нічого вдіяти. Потім ті діти не виживали.

За моєї роботи генсеком був Хрущов. Він з Києва дуже багатьох відправив на розстріл. Тут він мав коханку — оперну співачку Єлизавету Чавдар. Зіпсував їй життя.

Кремлівські дружини тоді боялися навіть працювати. Вони майже всі були на лісоповалі.

Бо забагато знали?

Чоловіки на них самі часто доносили. Як і наші письменники. От ходила дружина Володимира Сосюри Марія десь по гостях. А в ньому недовіра, думав, що до коханця ходить. Це ж творча людина — нафантазує, що хочеш. Він пішов у відділ КДБ порадитися. Розповів, що "дружина кудись ходить без моєї згоди". Органи простежили, куди ж ходить. Все. Коли вона через 5 років повернулася із заслання, Сосюра її ніс на руках прямо з поїзда.

Робота з керівництвом давала вам змогу побачити багато речей, про які люди не мали уявлення.

Коли вибухнув Чорнобиль, 28 ліквідаторів аварії привезли в Москву. Пам'ятаю ту картину: лежать люди кольору паленого вугілля. Тіло від кісток відділялося. Їх начебто на лікування привезли. А насправді до них ніхто не підходив. Тому що знеболювальних такої сили не було.

Увечері скликали усіх дружин ліквідаторів. Дали їм анкету заповнити і підписати. Сказали: "У вас всі чоловіки - герої. Сьогодні вони ще живі. Можете попрощатися. Бо завтра їх уже не буде. Бо вони виділяють радіації більше ніж в реакторі. Ніхто їх тут не лишатиме". Наступного дня всіх тих ліквідаторів усипили і поховали. Ями були 10 метрів углиб, усі забетоновані.

160 кіл ми зробили навколо того місця, тому що нас наздоганяли іноземні журналісти. Ми не мали права нічого говорити..

Ліквідаторів привезли в Москву лише заради бутафорії — мовляв, лікуватимуть. А насправді привезли їх таємно поховати.

Як вам вдалося покинути ту роботу?

Було питання, щоб я поїхала працювати з найвищим керівництвом. До мене доходили чутки, чим вони там займаються. Коли керівництво їздило на полювання, у кожного була добре наточена сокира за поясом. Вони напивалися до білої гарячки і падали обличчям в олів'є чи заливну осетрину. Я подумала: що буде зі мною, якщо я там - одна жінка? Звісно, відмовилася.

Мене не хотіли відпускати, погрожували, що і сама не знайду роботи, і що чоловікові видадуть вовчий білет.

Перестала працювати там під час Перебудови. Мене запросила до себе Раїса Горбачова — застуником з ідеології її благодійного Фонду "Духовна спадщина".

Вона була дуже обмеженою людиною, навіть наголоси неправильно ставила під час доповідей. Тому намагалася відмовчуватися. Якби вона з Горбачовим залишилися при владі, то ми б і досі були в Радянському Союзі. Він — нереалізований политик, а вона взагалі ніякий. Гроші, які присилали для чорнобильських хворих, вона використовувала для будівництва дороги до своєї дачі у Форосі.

Автор: Валерія Радзієвська

Опубліковано в Власна думка

Цей фільм мав приголомшливий успіх за кордоном, а от в радянському Союзі його зняли з прокату через націоналізм і криваві сцени.

Козацький бойовик "Тарас Трясило", знятий в Україні в 1926 році, в кінці 30-х взагалі зник з виду, повідомляє "24 канал".

17 років тому одну з його копій знайшли в Парижі і нещодавно цією стрічкою відкрили фестиваль німого кіно.

Плівку в кінці 90-х знайшов кінознавець українського походження Любомир Госейко. Два роки тому її купила Україна, а в Центрі імені Довженка 72 хвилинний фільм рік покадрово вручну відновлювали.

За сюжетом фільму, події відбуваються в середині XVII ст. Головний герой стрічки - селянин, який втік на Січ і підняв козаків проти польської шляхти.

Повідомляється, що стрічка в свій час мала величезний успіх за кордоном, а ось в СРСР його зняли з прокату через націоналізм і криваві сцени.

Сестру Тараса грає популярна тоді Наталя Ужвій. Це перша її головна роль в кіно.

Натурні зйомки відбувалися в Києві, Житомирі, Дніпрі та Умані. А в Одесі побудували ціле містечко – курені, хати, церкви. Художник фільму радився зі знавцем історії Дмитром Яворницьким. Тому вийшло натуралістично.

Опубліковано в Кіно

Лемки звернулись до керівництва України та Польщі з вимогою відновлення справедливості - вшанування пам'яті жертв операції "Вісла" та засудження  примусової депортації українського населення.

Опубліковано в Україна

В 1975 році аналітик ЦРУ зробив доповідь, у якій передбачив, що до 2025 року половина українців буде зрусифікована.

Опубліковано в Історія