Відносний спокій інформаційного простору України під час літніх канікул політиків (і не лише їх) був порушений тематичною турбулентністю публікації в часопису «День» (7-8 липня 2017р.) перекладу промови американського історика Тімоті Снайдера «Історична відповідальність Німеччини перед Україною». З цією темою він виступив у Бундестазі ФРН. А відтак, 13 липня продовжилося обговорення започаткованої актуальної проблеми у Верховній Раді України на конференції «Німеччина та Україна в Європі: відповідальність за минуле – обов’язки на майбутнє» («День», 19 липня) Однак, схоже на те, що ця важлива для України проблематика, може стати одноденкою і розчиниться у звично-відпускному медійному затишші. Щобільше, це не має дивувати, позаяк «досі в Німеччині немає інституту, який би займався Україною, а в Україні жодного німецького університету», – зазначив в Києві представник Інституту євроатлантичного співробітництва Андрес Умланд.

Опубліковано в Власна думка

22 серпня 1992 року відбулася непересічна подія, що має символічне значення безперервності української державності  - передача повноважень від президента УНР в екзилі Миколи Плав’юка президенту України Леоніду Кравчуку.

Опубліковано в Історія
Четвер, 31 серпня 2017 11:39

Скарби тисячоліть з Хрінників

Волинська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України цього року попрацювала на славу: у місцині із загадковою назвою Шанків Яр поблизу Хрінників знайдено прикраси, посуд і залізні елементи одягу стародавнього племені готів, елементи зброї давніх слов’ян, прясла зі стародавніми скандинавськими написами, розкопані житла германського племені початку нашої ери і давніх русичів.

Опубліковано в Історія
П'ятниця, 18 серпня 2017 09:17

А чи знаєте ви свій родовід?

Рано чи пізно, кожна людина приходить до усвідомлення необхідності дослідити свій родовід. Звичайно, краще це збагнути раніше, щоб було більше часу на пошуки. Адже дослідження родоводу – це хобі на все життя.

Опубліковано в Цікаво

17 серпня 1114 р. у Києві у Печерській лаврі помер живописець і золотар Алімпій, перший живописець Русі, чиє ім’я зберегла історія.

Опубліковано в Видатні українці

Відтепер усі бажаючі можуть ознайомитися з переліком населених пунктів Польщі, які відносилися до  колишнього Львівського воєводства та до сумнозвісних подій 1947 року були населені українцями.

Опубліковано в Історія

Юрій Рейт, Петро Тима, Роман Дроз, Олександр Колянчук

Опубліковано в Власна думка

Хмельницький залишиться без танку КВ-2. Адже на місці будівництва виявилася лише гармата. Де подівся сам танк встановлюють історики та краєзнавці. Нагадаємо, раніше про те, що під офісним центром буде знайдено лише гармату попереджав історик Ігор Западенко

Ще далі пішов його колега Яр Кордон. Він знайшов фото трофейного радянського танку, який любили фотографувати під час окупації Проскурова німецькі фотографи.

Я навіть знаю – від якого конкретно КВ-2 той хобот, знайдений біля залізничного вокзалу, бо в Проскурові був кинутий всього один такий танк, який тому і став  популярним серед німецьких фотографів.Ось два фото цього танка, зроблені різними камерами в різний час – пише Яр Кордон

Віднайшлися аерофото 1944 року майбутнього будівельного майданчика Luxury, де було знайдено гармату. Ними поділилися  Леонід Западенко і Яр Кордон

Фото території часів Другої світової. Віднайшов Леонід Западенко
Фото території. Віднайшов Яр Кордон

Вчора ввечері гармату вивезли з будівельного майданчика для огляду і приведення до нормального стану, після чого її ймовірно виставлять у музеї.

фото ігоря Западенко
фото ігоря Западенко
Гармату вивозять з будівельного об’єкту. Автор фото Олег Погорілець

.

 

Опубліковано в Цікаво
Четвер, 27 липня 2017 11:17

Цей день в історії: 27 липня

368 років тому (1649), зазнавши поразки під Староконстянтиновом і Меджибожем, польське військо, очолюване Яремою Вишневецьким, відступило до Збаржа (тепер Тернопільська обл.). Услід полякам під Збарж підійшли головні козацькі сили й татарський загін хана Іслам-Гірея ІІІ, який воював на боці Б. Хмельницького. 27 липня (за ст. стилем) 1649 року українські війська провели генеральний штурм м. Збаржа, внаслідок чого польське військо опинилося в безнадійному становищі. Були втрати і з українського боку: в ході боїв за місто загинув корсунський наказний полковник Морозенко, був тяжко поранений вінницький полковник Богун. На допомогу обложеним у фортеці полякам виступив з-під Любліна польський король Ян ІІ Казимир з 30-тисячним військом. Богдан Хмельницький, залишивши під Збаржем частину козацьких полків під командуванням генерального обозного Черняти, з головними силами рушив назустріч королівській армії під Зборів, де 5-6 серпня відбулась запекла битва, в якій польські війська зазнали великих втрат і підсумком якої став Зборівський мирний договір, укладений між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським королем Яном ІІ.

1834 - було відкрито Київський імператорський університет Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Навчання у Київському університеті розпочали перші 62 студенти. Початково діяв лише один філософський факультет з двома відділеннями — історико-філологічним та фізико-математичним. 1835 року відкрився юридичний факультет, а 1847 року — медичний. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до 1917 року.

131 рік від дня народження Павла Болеславовича Зенкевича (1886–1942), українського перекладача, театрального діяча, літературознавця. Закінчив Царськосельську класичну гімназію, навчався у Петербурзькому університеті, консерваторії, закінчив театральну школу. Працював актором у Вільно, Батумі, Москві, Одесі, Херсоні, писав музику для спектаклів, драматичні екранізації. Переклав твори українських письменників: Миколи Куліша (п’єси «97», «Маклена Граса», «Народний Малахій», «Отак загинув Гуска» та ін.), Івана Микитенка (п’єси «Справа честі», «Диктатура» «Соло на флейті», роман «Ранок»), Юрія Яновського (романи «Вершники», «Майстер корабля», «Чотири шаблі», оповідання), Остапа Вишні, Майка Йогансена, Григорія Косинки та інших. У 1936 році був безпідставно репресований, так само як і переважна більшість українських письменників, чиї твори він перекладав.

88 років від дня народження Івана Федоровича Гнатюка (1929–2005), українського поета. Автор збірок «Паговіння», «Калина», «Жага», «Дорога», «Чорнозем», «Благословенний світ» та ін. Іван Гнатюк відомий і як чудовий перекладач білоруських, польських та серболужицьких поетів. У 1998 році опублікував книгу споминів «Стежки-дороги», за яку удостоєний звання лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка (2000). За словами Леоніда Талалая, «Іван Гнатюк належить до тих небагатьох сучасних українських поетів, які не лише своєю творчістю, а й життям стверджували духовність нації і сприяли її піднесенню. Це той рідкісний випадок, коли Доля митця стає його Музою, а Муза Долею…» У 1949 році 20-річного Івана Гнатюка, молодого поета, учня Кременецького педагогічного училища було заарештовано органами КДБ як учасника визвольної боротьби УПА і засуджено на 25 років покарання, яке він відбував у спецтаборах на Колимі. Втім, ані Сибір, ані важка хвороба не зламали волю письменника і не знищили його любов до рідного слова. Після повернення у 1956 році на батьківщину він був під постійним наглядом КДБ, але продовжував писати.

1965 - президент США Ліндон Джонсон підписав законопроект, який вимагає від виробників сигарет друкувати на пачках попередження про шкоду куріння для здоров’я.

1994 - парламент Індії заборонив у країні тести з визначення статі майбутньої дитини у зв’язку з великою кількістю абортів у разі, коли тест визначав, що народиться дівчинка.

Цей день в історії: парламент Індії заборонив тести з визначення статі майбутньої дитини

 

Сьогодні 15 роковини Скнилівської трагедії – однієї з найбільших аварій в історії авіашоу.

2002 - сталася трагедія на авіаційному шоу у Львові, найбільша в історії світових авіашоу. На Скнилівському аеродромі впав Су-27, пілоти якого не впоралися з управлінням; загинуло 78 людей, понад сто — поранені. 

Так, суботнього дня 27 липня 2002 року на військовому летовищі «Скнилів» у Львові під час авіашоу, присвяченого 60-річчю 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України, сталася одна з найжахливіших катастроф на авіашоу у Європі. Внаслідок падіння літака Су-27 загинуло 77 людей, в тому числі 28 дітей. Ще понад 500 людей були визнані судом постраждалими.

На аеродромі на момент катастрофи перебувало близько 10 тисяч осіб. Фігури вищого пілотажу виконували досвідчені пілоти першого класу полковник Володимир Топонар і другий пілот полковник Юрій Єгоров.

Обидва пілоти встигли катапультувалися й зазнали лише незначних травм. Розслідуванням авіакатастрофи займалася Генеральна прокуратура України і спеціальна комісія Міністерства Оборони України. До відповідальності за трагедію було безпосередньо притягнено 10 осіб, з яких 5 були виправдані.

Осіб, причетних до авіашоу, та льотчиків було визнано винними у скоєнні аварії через недбалість та невиконання плану польоту. Ніхто зі звинувачених власної вини в трагедії не визнав. Результатами розслідувань залишились незадоволеними постраждалі в трагедії, адже винуватці не були покарані належним чином, неналежною була й компенсація, крім того, не дочекались громадяни й вибачень від держави.

Скнилівська трагедія, яка стала фатальним поєднанням прикрого випадку з фактором людської безвідповідальності та недбалості, назавжди залишиться чорною датою в сучасній історії України.

Щороку 27 липня потерпілими та родичами загиблих у тій страшній авіакатастрофі проводяться меморіальні заходи: люди з квітами і лампадками збираються на місці падіння літака на Скнилівському військовому аеродромі, а потім на Голосківському цвинтарі, аби вшанувати всіх, хто загинув.

Опубліковано в Цей день в історії

Унікальна світлина 1991 року. Москва. Путч. Вулицею російської столиці поважно їде бойовий танк з великим синьо-жовтим прапором незалежної України, а москвичі радо вітають українських танкістів!

Цими днями, тільки 1991 року, розпочався розпад Радянського Союзу. Останній цвях у його домовину забила спроба путчу, котра розпочалася 19 серпня 1991 року.
 
СРСР прокинувся під звуки "Лебединого озера" Чайковського. У телевізійних новинах чинного президента країни оголосили хворим. Оточення Горбачова оголосило надзвичайний стан і взяло владу у свої руки. Їхня мета – зупинити розвал Радянського Союзу.
 
Тодішній лідер РСФСР Борис Єльцин видерся на танк і закликав чинити опір заколотникам. Москвичі кинулися на захист демократії. Поруч з ними були і українці. Політв'язень Григорій Куценко каже, що їх під Білим домом було кілька сотень. На світлині тих часів майорить жовно-синій стяг. Георгій Лук'янчук розповідає, що прапори пошили дружини. Купити тканину тоді була велика проблема. Жовту знайшли десь у Підмосков'ї, а синю везли з Азербайджану. "Всі такі дивляться на мітингах, ці демократи російські, і питають: а це чиї прапори? Нової Росії? Ні, нової України!", - кажуть українські учасники подій 25-річної давнини.
 
Організатором українських груп військових, під українськими прапорами на захист Білого Дому в 1991 році був Петро Перепуст -1989 року голова московського громадського об'єднання ОУН-РУХ, активний учасник опору путчу 1991р.
 
Ось як згадує Петра Перепуста учасник тих подій, кадровий військовий, політв’язень Григорій Куценко у своїй книзі «Дякую тюрмі»:
"Українською сотнею на захисті Будинку уряду Росії керував Петро Перепуст - голова однієї з українських громад у Москві, що дотримуються демократичної орієнтації. Кремезний, мужній, організований. Це його заслуга в тому, що одними з перших піднятих прапорів повстання проти заколотників були наші жовто-блакитні, це він повів українців будувати перші барикади і це його приклад додав людям сміливості у перші години опору путчистам. Він був справжній український головнокомандувач."
 
За три дні спротиву Горбачов назвав серпневий путч "злочинною авантюрою", військовий переворот у Москві захлинувся. Заколотників заарештували, а сам путч став поштовхом для проголошення незалежності радянських республік, зокрема і України.
 
На світлині:
Зліва направо: Петро Перепуст (Москва), Aндрій Васькович,
Марічка Галабурда-Чигрин (Австралія), Cтепан Хмара. (Другий з`їзд РУХу. Київ.Палац «Україна». 25.10.1990 р.)
 

Перепуст Петро Микитович (* 31 жовтня 1948 — † 20 квітня 2011) — український громадський, політичний і церковний діяч.

Петро Микитович Перепуст народився 31 жовтня 1948 року в робітничій родині в селі Іваниця Чернігівської області.

Після служби в армії працював на робітничих і керівних посадах у Москві, де навчався в Московському будівельному інституті, а потім на заочному відділенні Московського інституту технології бізнесу, який закінчив у 1997 році, здобувши фах економіста-міжнародника.

З 1989 року був одним із засновників багатьох українських організацій, що виборювали на початку 90-х років минулого століття незалежність нашої держави: Народного Руху України, Української Міжпартійної Асамблеї (пізніше Українська Національна Асамблея – УНА-УНСО).

Один з найбільш молодих активістів Української Громади в Москві. Засновник громадського об’єднання Організації Українського Народного Руху (ОУН-РУХу) в м. Москва. Очолював Правління Московського територіального об’єднання руху (МТО Руху) в м. Москва.

За ініціативи Петра Перепуста у Москві була створена перша в Російській Федерації парафія святих апостолів Петра і Павла Української Автокефальної Церкви, яка згодом була зареєстрована в лоні УПЦ Київського Патріархату.

Активний учасник опору путчу ГКЧП у серпні 1991р. В складі Української сотні брав участь в охороні Білого Дому у Москві, де першим було піднято синьо-жовтий прапор (саме цей прапор було внесено 24 серпня 1991 року до Верховної Ради під час проголошення Акту про незалежність України).

Ось як згадує Петра Перепуста учасник тих подій, кадровий військовий, політв’язень Григорій Куценко у своїй книзі «Дякую тюрмі»:

Українською сотнею на захисті Будинку уряду Росії керував Петро Перепуст – голова однієї з українських громад у Москві, що дотримуються демократичної орієнтації. Кремезний, мужній, організований. Це його заслуга в тому, що одними з перших піднятих прапорів повстання проти заколотників були наші жовто-блакитні, це він повів українців будувати перші барикади і це його приклад додав людям сміливості у перші години опору путчистам. Він був справжній український головнокомандувач.

Українська сотня, що діяла на протидію ГКЧП у Москві, за словами Петра Перепуста, була одна із зародків Української Народної Самооборони (УНСО), що зароджувалася у ті дні для захисту українських національних інтересів як в Україні, так і за її межами.

У 1992 році Петро Перепуст був головою комісії на референдумі в Республіці Татарстан РФ, відстоюючи позицію незалежності Татарстану.

Після приїзду до Києва у 1992 році пан Петро активно працює в Українській громаді, сприяючи створенню нових політичних та громадських об’єднань, а також парафій Української Православної Церкви Київського Патріархату.

З 1995 року голова Ради парафії Святої Марії Магдалини УПЦ КП у Києві. Того ж року 18 липня стає учасником сумнозвісних подій під час поховання Патріарха Володимира (Романюка).

У 1998 році обраний депутатом Радянської районної ради у місті Києві.

У 2004 році Петро Перепуст переїжджає до Сум, де допомагає новопоставленому Єпископу Сумському і Охтирському Мефодію розбудовувати Сумську єпархію УПЦ КП. Працював секретарем Сумської єпархії УПЦ КП. 

Був активним учасником Помаранчевої революції.

Для реалізації своїх поглядів та ідей знайшов себе в Українській Національній Асамблеї (УНА-УНСО). Був обраний секретарем та членом обкому Сумської обласної організації УНА, з травня 2010 року призначений на посаду голови оргвідділу при Виконкомі УНА у Києві.

20 квітня 2011 року, через хворобу, серце вірного сина України Петра Перепуста навіки завмерло.

Похований в селищі Вільшана що на Харківщині, де знайшли вічний спокій батьки Петра Перепуста, а також де мешкають його брати та рідні.

До останньої хвилини переймався долею України – бачив її великою і могутньої державою з єдиною Українською Православною Церквою і українськими патріотами при владі.

 
Опубліковано в Скарбниця спогадів
Сторінка 10 із 13