Про це розповідає мисткиня, дослідниця традиційних українських жіночих прикрас, Марія Рипан.

Повідомляє Громадське радіо

Марія Рипан: Колись прикраси були оберегом, зараз це те що модне, що подобається. Ми потрошки втрачаємо те, що колись було конечне для жінок. Воно втратило той історичний сенс, але це досліджують, тому що це дуже цікаво.

На свято у жінки було багато прикрас, їх кількість свідчила про її статус. І є місця, де бодай низка силянки мала бути навіть у будень.

Василь Шандро: Від чого оберігали прикраси?

Марія Рипан: Ще із старовинних, дохристиянських часів вони були оберегами від злих духів. Найважливіше, думаю, те, що на грудях. Зараз інша мода ― все відкрито, а тоді намисто, пояс ― це все жінку оберігало і прикрашало.

Я з Канади, але мої батьки родом з України. Мене цікавить, звідки прийшла українська силянка. Чим більше досліджую, бачу, що силянка притаманна Західній Україні, а Наддніпрянщині ― дукачі, біля Чорного моря ― баламути. Кожна територія має свої прикраси, але низка коралів ― то було всюди, до кожного строю, тільки десь одна низка, десь ― кілька, десь ще й з дукачем.

Зараз є мода відтворювати строї із старовинних знимок. Вони беруть щось старе й осучаснюють.

Василь Шандро: Які основні види прикрас?

Марія Рипан: Найбільше збереглися коралі. Усі прикраси, які я бачила у музеях ― кінця ХІХ ст. ― поч. ХХ ст., багато є з Гуцульщини, Покуття, багато силянок, ґерданів. То були феноменальні речі. Хто мав щастя набути венеційські коралі, то було дуже вартісне.

Я читала, що монети у прикрасах збереглися з часів козаччини. На тих грошах є різні фігури, і цікаво подивитися, що це означало.

zhinky.jpg

Фотографії українських жінок часів кінця XIX – середини XX століття //
Фотографії українських жінок часів кінця XIX – середини XXстоліття

 

Василь Шандро: Який вигляд мала заможна українка ХІХ ст.?

Марія Рипан: Якщо вона із Наддніпрянщини, у неї на шиї було багато низок коралів і дукач ― прикраса з двох частин: монети і кокарди. Дуже часто її зав’язували на стрічці довкола шиї. Крім того, жінка могла мати хрест-оберіг.

На Західній Україні жінка мала силянку з бісеру на шиї, а під тим ― шнурки венеційських і звичайних коралів, а часом навіть коралів зі скла. Далі були зґарди або гуцульські хрести. Також цікавими були великі защібки з двох частин, які називалися чепрагами. Під усім цим у жінки могли ще бути монети.

Василь Шандро: Чи є щось спільне в українських традиційних прикрас із канадськими чи американськими?

Марія Рипан: Залежить від племені. Але цікаво, що для них бісер є відносно новою річчю. Бісер робиться зі скла, тому кораблі, які прибували до Америки, використовували бісер як баласт. Це дуже сподобалося місцевим ― до появи бісеру вони робили прикраси із голок їжаків, і це була дуже складна робота.

У них багато сувенірів декорували бісером, і навіть була приказка, що якщо ти вмієш займатися бісероплетінням, то не бідуватимеш.

Василь Шандро: Жінка могла сама виготовити прикраси вдома, чи їх потрібно було купити?

Марія Рипан: Потрібно було придбати бісер, і з нього вдома легко можна було виготовити прикраси. Не треба було жодних особливих пристосувань ― хіба що станок, якщо хтось хотів ткати.

Можна також було зробити прикраси із монет, але для цього до них потрібно було припаяти вушко.

biser.jpg

Силянки з бісеру. Марія Рипан // Марія Рипан
Силянки з бісеру. Марія Рипан

Василь Шандро: У Канаді популярні українські прикраси?

Марія Рипан: У нас велика і дуже активна громада, ми маємо багато подій, і коли є концерт чи бенкет, стало дуже модно вдягати ґердан. Початок цієї моди я зауважила у 90-х роках. Свою першу силянку я отримала від Миколая, і мені стало цікаво, як це робиться.

Раніше я думала, що ґердан чи силянка ― це прикраса до традиційного одягу, а потім побачила, що це можна носити і з неформальним одягом ― наприклад, джинсами. Із великого бісеру воно дуже добре пасує до такого одягу: у кольорах є трохи традиції, але воно є сучасне.

Опубліковано в Цікаво
Продовжуємо чудову серію публікацій, присвячених історичним подіям, які вирували у історичних будівлях. Сьогодні ми станемо свідками 1919 року. Початок історії читайте у попередніх матеріалах. Про будівлю, яка вартує належної пошани, - і не лише… (Частина перша).
 
Опубліковано в Скарбниця спогадів

Продовжуємо чудову серію публікацій, присвячених історичним подіям, які вирували у історичних будівлях. Початок історії читайте у попередньому матеріалі

Про будівлю, яка вартує належної пошани, - і не лише… (Частина перша).

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Будівлі, неначе люди. Вони вимагають уваги, турботи, доброти. А ось старі споруди, немов особи похилого віку. Їм потрібна підвищена дбайливість, піклування, опіка, догляд. Це, безумовно, в повній мірі стосується приміщення Ходорівської загальноосвітньої школи №3 І-ІІІ ступеня. І не тому, що я особисто гриз граніт науки у ній вісім років, адже раніше вона була восьмирічною. Навіть не через те, що в її стінах торували шлях до знань відомі, навіть видатні, якщо хочете, особистості (про це ще піде мова трішки далі).

А те, що ця будівля потребує бальш прискіпливої уваги з боку багатьох інстанцій, ясно, як Божий день. І то не гаючись, адже кожен день, чи навіть година, ведуть до занепаду унікальної з багатьох точок зору споруди. Тим паче, що давно пора виводити її на світ із пелени забуття.

Опубліковано в Скарбниця спогадів

Відносний спокій інформаційного простору України під час літніх канікул політиків (і не лише їх) був порушений тематичною турбулентністю публікації в часопису «День» (7-8 липня 2017р.) перекладу промови американського історика Тімоті Снайдера «Історична відповідальність Німеччини перед Україною». З цією темою він виступив у Бундестазі ФРН. А відтак, 13 липня продовжилося обговорення започаткованої актуальної проблеми у Верховній Раді України на конференції «Німеччина та Україна в Європі: відповідальність за минуле – обов’язки на майбутнє» («День», 19 липня) Однак, схоже на те, що ця важлива для України проблематика, може стати одноденкою і розчиниться у звично-відпускному медійному затишші. Щобільше, це не має дивувати, позаяк «досі в Німеччині немає інституту, який би займався Україною, а в Україні жодного німецького університету», – зазначив в Києві представник Інституту євроатлантичного співробітництва Андрес Умланд.

Опубліковано в Власна думка

22 серпня 1992 року відбулася непересічна подія, що має символічне значення безперервності української державності  - передача повноважень від президента УНР в екзилі Миколи Плав’юка президенту України Леоніду Кравчуку.

Опубліковано в Історія
Четвер, 31 серпня 2017 11:39

Скарби тисячоліть з Хрінників

Волинська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України цього року попрацювала на славу: у місцині із загадковою назвою Шанків Яр поблизу Хрінників знайдено прикраси, посуд і залізні елементи одягу стародавнього племені готів, елементи зброї давніх слов’ян, прясла зі стародавніми скандинавськими написами, розкопані житла германського племені початку нашої ери і давніх русичів.

Опубліковано в Історія
П'ятниця, 18 серпня 2017 09:17

А чи знаєте ви свій родовід?

Рано чи пізно, кожна людина приходить до усвідомлення необхідності дослідити свій родовід. Звичайно, краще це збагнути раніше, щоб було більше часу на пошуки. Адже дослідження родоводу – це хобі на все життя.

Опубліковано в Цікаво

17 серпня 1114 р. у Києві у Печерській лаврі помер живописець і золотар Алімпій, перший живописець Русі, чиє ім’я зберегла історія.

Опубліковано в Видатні українці

Відтепер усі бажаючі можуть ознайомитися з переліком населених пунктів Польщі, які відносилися до  колишнього Львівського воєводства та до сумнозвісних подій 1947 року були населені українцями.

Опубліковано в Історія
Сторінка 10 із 13