Україна і голодомор.

Субота, 23 листопада 2013 18:00 Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

«Это не голод. Когда Тит брал Иерусалим, еврейские матери ели своих детей. Вот когда я заставлю ваших матерей есть своих детей, тогда вы можете прийти и сказать: «Мы голодаем». Бронштейн Лев Давидович (Троцкий).

«Понадобился голод, чтобы показать им, кто здесь хозяин. Это стоило миллионов жизней, но мы выиграли». Член Политбюро ЦК КП(б)У Михаит (Мендель) Маркович Хатаевич. (від Нестор Кропива)

Голодомор.

Галина Фесюк, 2001 рік, м.Жовква

Йшов 32 рік. Ніщо не віщувало лиха.
Уся земля врожайною була –
Буяли квіти, - літні смарагди,
І люди в поле йшли в’язати колоски.
Неначе Бог торкнувсь землі рукою –
Пшеницю золотисту запашну
Леліяв сонячний ласкавий промінь.

Неділя. Батько за столом у вишиванці
І діти ситі граються в дворі,
А мати витягає із печі уранці
Пахучий хліб, краплиночку душі.
Спекотне літо – очерети спраглі,
Лиш лебеді танок свій завели,
В зеленім лузі - косарі поважні
Веселим співом ген женуть хмарки.
Та час спливає, наче у ввісні,
Вже літо тепле проминає,
І відлітають в вирій журавлі,
Осінні дні холоні наступають.

***
Заметушились господарі наче бджоли,
Вродило щедро на людських полях…
Й ніхто й не думав, що вже дуже скоро
Останній хліб триматиме в руках.

Душа раділа - вродила пшениця,
Доспіла бульба, льон і буряки,
І морква, наче пишна молодиця,
До сонця звела кучері свої.

В достатку мали б усі люди жити,
В коморах є і буде на столі…
Та сталось лихо: і дорослі й діти
Від голоду вмирають у селі.
А вража сила – кляті москалі,
Не обминаючи ані одної хати..
Ввійшли в село, щоб голодом душі
Життя вкраїнців вщент замордувати.

****
Ось і неділя. Батько за столом похмурий,
Останню скибку хліба ділить дітям.
- Візьми, синочку, він тебе врятує!
А сам голодний падає. Страхіття.

Похмуро світить місяць за вікном,
Принишкла ніч – безстрашна королева.
Село заснуло непробудним сном,
Голодна тінь гуляє між деревами.
І вже не так, як це було колись –
Іде сім’я вечерять біля хати.
Нелюди крихти, й ті відійняли,
І пухнуть діти, плаче з горя мати.

Неначе хтось змінив людські серця,
Заборонив сміятись і радіти,
І зачерствіла змучена душа,
Лише цвітуть черлено в полі квіти.
В людські домівки увірвався біль,
Залились в чоловіка очі горем…
Що буде далі? На рану пада сіль,
Жіночі сльози наповняють море.
І міліони безневинних душ
Світ залишають через штучний голод!

Як сумно за вікном співає дощ!
Шумлять дерева, з Богом розмовляють.
До шибки тулиться відірваний листок,
Наче життю повернення шукає.
І день – не день, і ніч – не ніч,
В історію з роками ввійде час...
А чи згадають тих, хто цю останню мить
Покинув в голоді як линув до небес?
О ні! Ніхто не витре слід
Болючих зойків бідної дитини,
Що помираючи просила на обід
Крихітку хліба в мертвої родини.

***
День довший настає,
Бруньки пускають листя.
Весна тепло несе –
весняне те намисто.
Хати біліють у садах,
біжить вода рікою,
Пташки воркують на гілках,
в саду – коханих двоє.
Село прокинулось зі сну,
повеселіли люди,
Дівчата вбралися в красу,
весілля скоро будуть.
І добре так, бо все гаразд,
І сонце мило світить.
Весна несе нове життя
І білім буйноцвіті.
А чи забулось навіки
Минуле – лютий голод,
Як напівмертві земляки
В могили клали долі 
свої, батьків і немовлят?
Чаділи з страху села!
А поруч смерті стояв кат
Комуни ненажера.

І ось сьогодні нам Господь
Підняв з очей завісу
Щоб пригадав собі народ
Знущання тих гульвісів.
Щоб не забули ми роки,
Як голод мучив села,
Щоб не посміли знов прийти

По хліб наш людожери.
Нехай простить мене Господь, -
Слова ті не банальні,
Та знати мусить весь народ
Історію фатальну .

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається