Кривава біла пляма "Заходу"

Вівторок, 23 жовтня 2018 07:17 Автор  Дзвінка Торохтушко Опубліковано в Історія
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

22 жовтня  - біла пляма історія України, залита кров'ю десятків тисяч її жертв. Операція "Захід" - примусове виселення населення Західної України органами НКВС. Протягом доби депортували понад 76 тисяч осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини. Більшість з них загинула по дорозі до Сибіру.

Українська письменниця Дзвінка Торохтушко написала болючий текст про цю трагедію.

"Цього дня 71 рік тому на терені західних областей України почалась спеціальна каральна операція, яка проходила під керівництвом  МДБ за кодовою назвою «Захід».

За всіма ознаками вона вважалась успішним бліцкригом. Всього за добу з міст і сіл Галичини, Волині і Полісся були вивезені і етаповані до Сибіру , Казахстану та північних регіонів Росії лише за офіційною статистикою самого МДБ 75 000 осіб.  Проте, історики схильні довіряти іншій цифрі, яку подає на основі архівних  записів та державних документів підпілля ОУН – 150 000 людей.

Друга цифра є більш вірогідною. Де різниця? А не доїхали! Шлях у тисячі кілометрів до комуністичного раю пролягав товарними вагонами. Практично без зупинок. Через степові вітри, осінні дощі і близьку зиму. Етаповані не мали з собою ні теплого одягу, ні запасу провізії, ні ліків. Вагони не обігрівались, тож люди у них, як розказувала мені колись пані Улита Лінчук, котра пережила операцію «Захід», грілися Божим духом. Тобто: змотували воєдино весь теплий одяг, робили з нього щось схоже на верету, садовили дітей посередині вагону, самі тиснулись навколо, накривались тією веретою поверх голів і дихали, хукали теплими подихами на дітей, щоб зігріти.

Першими помирали немовлята. Матері тиснули їх до грудей, але молока не було. Проте, малеча не від голоду помирала. Діти плакали, кричали, застуджувались від холодних вагонних протягів і морозних ночей. Діти помирали в лихоманках. Матері ставали сивими у 20-ть, згасали і божеволіли.

На глухих віддалених полустанках до вагонів під`їжджали військові «полуторки». На них вантажили померлих. Потім підходили дрезини, з яких у вагони кидали їжу: мерзлу картоплю і задубілий хліб, давали відро води на всіх. І потяг рухався далі. Їх багато було тих потягів. Вони рухались за спеціальним графіком, заради їхнього руху змінювали розклад руху потягів по всіх залізничних станціях впродовж маршруту.

Люди у вагонах переважно мовчали. Не було про що говорити, адже всі знали: за що їх вивозять силоміць із власних домівок. Вони були злочинцями для радянської влади. Однозначно – бандерівськими бандитами, посіпаками і родинами, які підтримували УПА. Селяни автоматично вважались куркулями, експлуататорами, кровопивцями і ворогами народу. Тому і підлягали знищенню, як класовий ворог.

Знищити в один день 150 000 людей радянська влада, звичайно, могла б і на місці, не тратячи часу і зусиль. І чхати б їй було на міжнародну опінію, санкції, чи ще щось. Європі та Америці на той момент було не дуже до внутрішніх проблем Союзу.

Проте… На території Волині, Полісся і Галичини в лісах активно діяли боївки УПА. І вони все ще лишались вагомим фактором впливу на гарячі комуністичні голови.

А в Союзі ж існувала доктрина братніх народів. Тобто, навіть, не народів, як таких, а саме єдиного народу – радянського. І казан, в якому той народ заварювався і творився вже кипів двадцять років. І потребував свіжої крові. Для змішування націй і народностей. Заодне і для майбутніх великих будов були потрібні дешеві робочі руки. Бажано, безкоштовні. А за час війни табори з політв`язнями 20-40 років помітно опустіли.

Отже, операція «Захід». Вона готувалась майже рік. Активну підтримку апаратові МДБ надавали місцеві інформатори: хто партизанить в УПА, хто підтримує їх, хто занадто заможно в селі живе. Доноси на сусідів, друзів і, навіть, родичів, надходили стосами.

Це було блискуче рішення – вивезти до Сибіру, Казахстану та в північні регіони Росії українців. Хто не доїде – не чинитиме спротиву на місці. Хто доїде – працюватиме на копальнях і будовах. Дітей – до дитбудинків, вони – майбутнє інтернаціоналу.

     Пані Улита Лінчук розказувала, що з їхнього вагону, в який у Рівному зігнали 70 людей до Караганди доїхало лише 22…

Така вона – операція «Захід». Ще одна біла і страшна пляма нашої історії. Біла, бо холодна.

Але я не про те.

Трохи згодом у тому ж напрямку пішли інші товарняки. Їх було не так багато. Але для них теж змінили розклад руху потягів. Щоб швидше їхали, щоб не зупинялись. Тими товарняками відвозили у ведмежі краї вчителів, священиків УГКЦ, інтелігенцію і … тих, хто писав доноси.  Закон бумеранга: зрадники – продукт одноразового використання.

Імперії створюються переважно однаково – на крові і насильстві. Але розвиваються по-різному. Римляни несли на завойовані території культуру, правопорядок, цивілізацію, технології. Радянський Союз – бездоріжжя, злидні, розруху і культ «русского чєловєка», пролетарія і гегемона.

Римська імперія лишала по собі пам`ятки архітектури, мистецтва, релігії, науку і філософію. Союз закостенів у дуриствітстві, поклонінні недолугим ідолам  та соціально-ідеологічних штампах.

Слова: куркуль, одноосібник, бандерівець, посіпака повинен був знати кожен. І доноси з цими термінами вчили писати ще в школі. Селюк, рогуль, хохол – ось визначення українця з висоти Кремля. Україна – це Малоросія, котра щасливо і радісно перетекла в УРСР.

Історична спадщина разом із народною пам`яттю витруювалась із людей їдким дустом пропаганди і активованим вапном репресій. Творився новий тип людини бездумної з розумово- русскім акцентом. Тобто: хуйлопітека звичайного. Людини без роду і племені, але щиро відданого імперії і цареві.

Вони тоді вижили. Після операції «Захід».Пройшли через холоди, копальні, каторжну працю і державний пресинг. Хтось повернувся в хрущовську відлигу додому. Більшість залишилась у Сибірі, на Зеленому Клині, в Казахстані, Воркуті, Норильську. Пустили корені, народили дітей. Зараз уже внуків і правнуків ростять, певно.

Хоча… Чому ж – певно? Ростять. Українці працьовиті і плодовиті. Пусти на Марс – то й там картопельки насадять і соловейків у садках вишневих розведуть. І марсіанами назвуться. Чого б ні? Лиш би тепло було та своя сорочка до тіла поближче. Та хата скраю.

Українці схильні до асиміляції. Недарма з них найкращі яничари виходили свого часу. І жовніри теж. От і москалики непогані вийшли. Коли паспорти видавали, багато хто записався «русским». Все просто: додав до рідного прізвища суфікс «-ов» – і ти вже русский.

Спільнота матерів військовослужбовців з Москви склала список загиблих на Донбасі. Іхтамнєтов список.  Показовий, бо прізвища там самі за себе говорять: Остафійчуков, Бузьков, Поліщуков, Галичов…

Ми живемо в період напіврозпаду імперії – це тривожно. Але добре те, що Україні вдається, хай і потроху, та все ж вибиватись із фарватера того трухлявого човна, який в Кремлі називають гордо Ноєвим ковчегом.

Озброєні до зубів дурисвітською пропагандою росіяни, більша частина котрих – росіяни лише за отим суфіксом «-ов» у паспорті, а по факту просто денаціоналізовані нацмени, періодично заявляють щось на кшталт: «Можем повторить!».

 А мозкопромивна машина Кремля працює цілодобово. Не здатні протистояти здоровому глузду, ідеологи «єдіной-нєдєлімой» реанімували штампи майже столітньої давності. Що дивно – вони прижились.  Накладені поверх штампів епохи комунізму, новітні ідеологічні конструкції змішались у масовій свідомості з дешевою ковбасою, смачним морозивом, силою зброї і доступним соціальним житлом та утворили в головах росіян вибухову суміш ненависті до «зарвавшихся хохлов».

 І от ми, українці,  вже і посіпаки, і карателі, і хто тільки. Ще трохи – і пролунає заклик нас розкуркулити і загнати до колгоспу або розстріляти… Чи, все-таки, милосердно – вивезти? Тоді наші домівки знову стануть доступним соціальним житлом, а майно – гуманітарною допомогою мешканцям дірявого човна з претензіями на Ноїв ковчег…"

 Дзвінка Торохтушко

Джерело

Останнє редагування Вівторок, 23 жовтня 2018 07:54

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається