З фондів #ЦДАЗУ. До історії проголошення Міжнародного дня захисту дітей

Середа, 30 травня 2018 08:18 Автор  Надія Лихолоб Опубліковано в Історія
Оцініть матеріал!
(6 голосів)

Добрий день, матусю Україно!

Сходить сонце радості й добра.

Україно, я твоя дитина,

Крапелька великого Дніпра.

Н. Рубальська

Щороку в перший день літа відзначають Міжнародний день захисту дітей, а 20-го листопада – Міжнародний день дитини. Ці свята для міжнародної спільноти є уособленням свята радості та надії, адже саме в дітях ми хочемо бачити здійснення своїх мрій і сподівань. У дітей не повинно бути нещасливого дитинства, і за це відповідальні дорослі.
Це розуміла й українська еміграція, звертаючи увагу родини, суспільства, церкви, школи на вихованні та формуванні світогляду дітей української діаспори щодо України, як своєї Батьківщини, незважаючи на те, що багато з них були народжені за її межами.

Так, на конгресі, який відбувався у 1911 р. у Берліні, виникла думка заснувати Союз охорони першого дитячого віку. На заваді реалізації цих планів стала Перша світова війна. Але вже у 1924 р. в Женеві на Міжнародному конгресі у справах дітей була прийнята Декларація про права дітей, в якій проголошувалася необхідність соціального захисту дитини, адже найбільш соціально-вразливими завжди є діти.
Окремі етапи правозахисної діяльності світового співтовариства по захисту дітей у минулому столітті, у т.ч. і українських громадських діаспорних організацій представлені у статті «Перший Міжнародний конгрес по справам дітей в Женеві», що зберігається в архівних фондах Центрального державного архіву зарубіжної україніки (далі – ЦДАЗУ). В статті розповідається не тільки про прийняття Лігою Націй (прообраз ООН) у 1924 році Женевської декларації прав дитини, але й дається короткий екскурс до його попередників в Європі, Північній і Південній Америці починаючи з міжнародного конгресу у 1890 р. в Антверпені.

 

1

Стаття д-ра Ємшанецького «Перший міжнародній конгрес по справам дітей в Женеві». «Тризуб», ч. 5, листопад 1925 р.
ЦДАЗУ, ф. 15, оп. 1, спр. 115, арк. 73 зв. – 74

Після Другої світової війни, у 1949 р. у Парижі на сесії Ради демократичної федерації жінок було вирішено кожного року 1 червня відзначати Міжнародний день захисту дітей. Нарешті в 1959 році ООН приймає «Декларацію прав дитини», відповідно до якої дитина незалежно від її расової, національної, релігійної приналежності, соціального походження має право бути повноцінним членом суспільства.
«Декларація прав дитини» 1959 року мала 10 коротких, декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеві влади й уряди, неурядові організації визнати викладені в них права і волі та прагнути до їхнього дотримання. Це були десять соціальних і правових принципів , що зробили значний вплив на політику й справи урядів і людей в усьому світі.
Однак декларація (Declaratia - проголошення) не мала обов'язкової чинності, це рекомендація. Новий час вимагав більше конкретних законів, міжнародних договорів по захисту й забезпеченню прав дітей. З 1979 року по 1989 рік розробляється Конвенція про права дитини, яка була прийнята ООН 20 листопада 1989 року. Саме тому щорічно 20 листопада світова спільнота святкує Всесвітній день дитини.
Міжнародний день захисту дітей в Україні став державним святом з 1998 року, після підписання Президентом Указу №568/98 «Про день захисту дітей». Ініціатором святкування стало Міністерство у справах сім'ї та молоді України, Всеукраїнський комітет захисту дітей, Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна – дітям».
Активну правозахисну роботу у цьому напрямі проводили й такі українські діаспорні громадські організації як Світова федерація українських жіночих організацій (СФУЖО) та Світовий Конгрес Вільних Українців (СКВУ, з 1993 р. – СКУ). Зокрема, цими організаціями були ініційовані різноманітні заходи щодо проголошення Міжнародного року дитини у 1979 році, проведення акцій Міжнародного року дитини на українському і міжнародному терені, проголошення 1979 року Українським роком дитини під гаслом «Дитина — скарб нації». Серед запланованих заходів та акцій: оборона переслідуваної дитини в Україні, освітні акції під гаслом «Кожна українська дитина вивчає українську мову», навчання дітей правилам листування з іншими українськими дітьми в інших країнах світу, благодійні акції, акції на захист навколишнього середовища, культурно-мистецькі акції – майстер-класи писанкарства, конкурси поезії, співів, вишивання, різьблення тощо.

Nad2

Nad21

Лист Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) до українських жіночих організацій у різних країнах світу про утворення Світової комісії Міжнародного року дитини та її склад, проекти ЮНІСЕФ до Міжнародного року дитини, червень 1978 р.
ЦДАЗУ, ф. 36, оп. 1, спр.29, арк. 69 –70

Nad3

Звернення СФУЖО «В справі Українського року дитини», січень 1979 р.
ЦДАЗУ, ф. 36, оп. 1, спр. 29, арк. 100

Nad4

Nad42

Звіт Комітету українців Канади щодо акцій, організованих з нагоди Українського року дитини, 20 жовтня 1979 р.
ЦДАЗУ, ф. 36, оп. 1, спр. 27, арк. 135 – 136

Разом з тим, прийняття декларацій це ще не гарантія того, що дитина виросте добропорядним громадянином держави, патріотом своєї нації, а особливо за умов її перебування за межами країни свого походження. Все це в значній мірі залежить від виховання в родині і школі, прищеплення християнських моральних цінностей.. Маленьким українцям необхідно було здобувати освіту, пристосовуватися до життя в чужих країнах. В той же час їх батьки прагнули навчити дітей берегти і шанувати своє походження, вивчати рідну мову, історію, традиції.
Яскравим прикладом освітянської праці з дітьми є діяльність Об'єднання «Українські працівники літератури для дітей і молоді ім. Леоніда Глібова» (УПДЛМ), що упродовж 72 років поспіль сприяє написанню, ілюструванню та виданню книжок для дітей і молоді з української діяспори. Протягом своєї діяльності УПДЛМ змінила свій осідок з Мюнхену, Німеччина (1946 р.), до Нью-Йорку, США (1951 р.) та до Торонто, Канада (1954 р.).
За ініціативи УПДЛМ твори для дітей друкувалися в журналах «Малі друзі», «Юні друзі», виходили окремими книжечками, збірками під маркою «Нашим дітям». Найбільшої популярності набув ілюстрований журнал для дітей «Веселка», який виходив з 1954 р. як додаток до газети «Свобода» за сприяння Українського народного союзу.
У «Веселці» друкувалися твори найкращих українських поетів та прозаїків, зокрема Володимира Барагури, Романа Завадовича, Богдана Гошовського, Оксани Лятуринської, Ірини Наріжної, Леоніда Полтави, Лесі Храпливої-Щур, Леоніда Бачинського, Ганни Черінь та ін. Поруч – твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олени Пчілки, Олександра Олеся, Леоніда Глібова та ін. З невеличких пізнавальних статей діти (а часто і дорослі) дізнавалася про історію та традиції України, життя відомих українських письменників та поетів, а також громадсько-політичних та культурних діячів, серед яких Симон Петлюра та Олександр Кошиць. Журнал доповнювали своїми ілюстраціями не тільки такі відомі українські художники-емігранти як Я. Гніздовський, Е. Козак, М. Бутович, Галина Мазепа та інші, але й самі діти, надсилаючи свої малюнки до редакції.
Діти мали можливість не тільки читати твори українських авторів та відомих світових поетів і письменників у перекладі, але й самі були дописувачами цього журналу, надсилаючи свої перші літературні та поетичні твори до редакції журналу, а також мали можливість листуватися і з відомими письменниками, поетами, художниками.

Nad5

Обкладинка дитячого журналу «Веселка», ч. 3, березень 1983 р.
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 2746

Nad6

Малюнки до віршів Т. Г. Шевченка учнів української католицької школи при парафії Церкви Непорочного Зачаття в Гемтремку, Детройт, США. «Веселка», ч. 4, квітень 1985 р. ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 2748, арк. 32

Не одне покоління дітей українських емігрантів різних країн світу виросло на творах письменниці, поетеси, громадської діячки Ганни Черінь, твори якої часто друкувалися у «Веселці» і значна частина її творчого архіву зберігається в ЦДАЗУ. Ганна Черінь завжди чимало уваги приділяла написанню творів для дітей. В одному із своїх листів, Г. Черінь пише: «Дитячі вірші завжди були часткою моєї творчості. Я почала писати їх іще дитиною, а як
скінчили бавитися ляльками, то стала писати для дітей. Мені легко і приємно їх писати, бо я розумію дітей, ніколи не стараюся знизитися до так званої «дитячої» мови, а навпаки, вважаю, що діти дуже розумні і розуміють багато більше, ніж деякі дорослі люди, в тім числі й деякі дитячі письменники, про те думають. Діти … не люблять твору тоді, коли твір написаний фальшиво, «для поучення», по-менторськи, з підвищеної позиції на «святу чемність». Цього за всяку ціну я намагаюсь уникнути».
На окрему уваги заслуговує листування 1979–1984 рр., що велося між поетесою та учнями української католицької школи при парафії Церкви Непорочного Зачаття (м. Детройт, США), де відтворюється процес вивчення творів Г. Черінь підростаючим поколінням, а відтак вони навчалися писати і мислити українською мовою. Досить символічно, що листування розпочалося саме у 1979 р., який був проголошений Міжнародним роком дитини та в його рамках – Роком української дитини. Адже серед запланованих українською спільнотою за кордоном акцій особливе місце було відведено заходам, спрямованим на те, щоб навчити українських дітей «кореспонденції»: листуванню між дітьми різних шкіл, міст, країн.
Nad7

Лист учениці католицької школи при парафії Церкви Непорочного Зачаття в Детройті Л. Гудз до Г. Черінь та відповідь Г. Черінь до Л. Гудз. ЦДАЗУ, ф.22, оп.2.спр.85, арк. 18–19

Важливість листування українською мовою Г. Черінь підкреслила своїм віршем «Пишіть українські листи»:
В словах української мови
Є музика, ласка й привіт,
I гордість, і сила любови,
І слави дзвінкий заповіт.
Ти, хлопчику, виріс, і в школі
Писати вже вивчився ти...
Скрізь друзів у тебе доволі -
Пиши українські листи!
Не буде це легко спочатку,
І витратиш вечір увесь...
Та дружню і радісну згадку
Від тебе отримає Лесь.
Старенька бабуся на фармі
Чекає на перший твій лист...
Виписуй же літери гарні,
Показуй уміння і хист!
В листах будеш мати розмову
Про поле, про різних звірят,
Про те, що весною ізнову
Птахи повернулись назад -
На клені гніздечко вже мостять
І дзвінко приспівують влад...
Як влітку приїдеш у гості,
Побачиш маленьких пташат...

Говорять, що діти – наше майбутнє. Світ поступово змінюється з кожним прийдешнім поколінням і сьогодні наше суспільство переживає нелегкий час змін. Тому наше майбутнє і майбутнє наших дітей в наших руках і залежить лише від нас самих, лише ми здатні його змінювати. Бо ми і є творці саме того майбутнього, в якому житимемо, в якому житимуть наші нащадки, і якщо воно похмуре, то у цьому наша вина.
«Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя, але щасливіший, хто вміє користуватися ним» (Г. Сковорода).

Лихолоб Н. І., головний архівіст ЦДАЗУ

Останнє редагування Четвер, 31 травня 2018 06:21
Детальніше в цій категорії: « Бельгія. Така далека, така близька...

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається