Письменник Левко Різник: «Щоб над моїм світом був гордий світ державний!»

Понеділок, 05 лютого 2018 09:00 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)
Левко Різник Левко Різник

15 січня цього року у Львівській обласній універсальній бібліотеці відбувся літературно-мистецький вечір, присвячений двом подіям: презентації роману-есею Левка Різника «Містерія непокори Патріарха Йосифа» і вшануванню її автора з його 80-літтям.

Усі виступаючі – і директор Львівської обласної універсальної бібліотеки Іван Сварник, і директор видавництва «Світ», в якому побачила світ ця книжка, Ігор Мельник,і письменник, громадський діяч, шістдесятник Михайло Косів – висловлювали вдячність Левкові Різникові як за його творчу і життєву діяльність, так і за останню його книжку – роман–есей «Містерія непокори Патріарха Йосифа», в якій розкривається діяльність провідника Української Греко-Католицької Церкви Йосифа Сліпого, який у надзвичайно складних політичних умовах минулого століття прагнув до утвердження в світі української національної ідеї в духовному аспекті.

Прослухавши його промову про те, як творилася книжка про Йосифа Сліпого, твердо вирішив: український читач повинен зацікавитись як цією книжкою письменника, так і взагалі його творчістю. А для того – поспілкуватись з паном Левком в рамках широкої читацької аудиторії.

Отже, розмовляємо.

«Найголовніше для людини – самоосвіта …»

- «23 роки я віддав ґрунтознавству, – сказав Ти при презентації двотомника про Йосифа Сліпого. – І зробив кадастр Львівської області – бонітування ґрунтів. Але тоді мафія запхала матеріал під сукно». Чому? Поясни, будь ласка, читачам.

- Ще з радянських часів влада не хотіла, щоб бонітування ґрунтів проводилося. Бо тоді було видно, де люди праці віддаються душею, а де працюють герої соцпраці. А героїв робили як? На найкращих ґрунтах, звозивши кількість буряків чи чогось іншого. А як є бідні ґрунти, - там героєм не станеш. Щоб не було видно по картах, де сфальшовано, то ті карти й поховали.

Задум був державницький – правдивий і потрібний. Належало знати, яка ділянка відрізняється – де запаси великі поживних речовин, а де добрива треба більше давати.

- І як то практично виглядало?

- Викликали голову колгоспу, агронома – з ними й погоджували те бонітування. Але районні, обласні партійні господарники не хотіли користуватися тими картами, бо вони (ті карти) псували їхні ідеологічні наміри. А зараз би це придалось, якби доводилось продавати якусь частину земель. Є землі, якими можна торгувати, але треба би знати, скільки коштує конкретна ділянка. А про це можна, як я вже казав, дізнатися внаслідок бонітування ґрунтів і економічної оцінки земель.

Ще є рента – перша і друга.

- Тобто?

- Перша рента – розлогість. Друга – які землі ближче до господарства. Це має конче враховуватися при встановленні ціни землі.

- А якщо говорити про процес добровільного творення об’єднаних територіальних громад, то …

- … то треба згадати … закон Декарта, французького філософа XYIII століття.

- Тобі як письменникові це пасує – згадувати філософів минулого.

- Чому – минулого? Вони – й сьогоднішні. Адже що казав Декарт? Щоб визначити явище – чи воно позитивне, чи негативне, треба взяти аркуш паперу і розділити на дві частини: в одній позначити всі позитивні явища, в іншій – всі негативні. А тоді підрахувати. Якщо позитивне переважає, - то це явище назагал позитивне. Так із обєднанням громад: залежно від позитиву – до одного обєднання чи до іншого передати конкретне господарство.

- Ти якось згадував, здається, в своєму виступі у Львівській обласній універсальній бібліотеці, що карти по всіх господарствах Галичини були зроблені?

- Та були. Вся територія була покрита картами ґрунтів. Тільки проблема – їх знайти.

- А що, їх не могли або «уточнити», або ще щось зробити?

- Звичайно. Але може бути ще й таке, що за той час, поки не було повторного уточнення якості ґрунтів, одні – з слабозмитих перейшли до касти сильнозмитих, інші – навпаки. Для цього треба домогтись від структур Земпроекту відповідних коштів. І провести це уточнення.

- А чи є нині шанси вийти на справжнє – державне чи державницьке (точніше) господарювання?

- Воно мусить здійснюватись. Треба творити нові карти, щоб вони лягли в основу визначення вартості земель. І тоді їх можна продавати. Але потрібна чесність, а не, як дехто робить: визначає «на око». Це, звісно, корупція. А щоб ліквідувати корупцію в цьому напрямку, треба мати основу вартості земель – природну і економічну. Бо людина, як по правді, - це і є корупція. А щоб не було зайвої корупції, треба над цим працювати.

- І що, вдасться таки її різко зменшити?

- Знаєш, ми ж не можемо вимагати, щоб кожна людина була свята. Адже святою, образно кажучи, вона може бути тільки у відповідних умовах.

- Ще одне Твоє висловлювання у Бібліотеці нагадаю: «Потім я відсидів у Спілці 25 років і пішов на пенсію». В мене запитання: коли Ти відчував себе на місці, коли керував Львівським відділенням НСПУ чи коли просто «сидів» там?

- Мені було завжди добре.

- Бо?

- Бо я вмію створити собі власний світ, в якому мені комфортно.

- Хоч би чим займався?

- Так. Я маю сам в себе вимагати, щоб я творив і створив собі комфортні умови. Щоб мав задоволення і від письменницької діяльності, і тоді, коли зустрічаюся з колегами. Я звик мати завжди душевний спокій: щоб над моїм світом був гордий світ державний, щоб я себе почував гордим громадянином.

- І за радянських часів Тобі теж це вдавалося?

- Тоді в побуті почувався непогано. Але я раптом хотів змінити ту систему.

- Тобто?

- Розумієш: внутрішній світ я мав органічний, і маю його й нині, а зовнішній світ тиснув дискомфортом державним – я не почував себе громадянином тодішнього «Союзу», я хотів бути громадянином незалежної України. Як і будь-який громадянин вільної держави. Справді: нащо хтось з Москви мав приїхати і казати: ходити до церкви чи ні, читати Грушевського чи ні. Цей стан зовнішній мав гармоніювати з моїм внутрішнім.

В Америці – воля. І ніхто не збирався Америку розвалити. А тут, в «Союзі» вважалося, що як хтось буде знати свою історію, то він спричиниться до розвалу того «легендарного» СССР.

- «Найголовніше для людини – самоосвіта». Я погоджуюсь з Тобою. А як Ти прийшов до розуміння цього, цієї потреби? В якому віці?

- Як тільки я навчився читати, - почав книжки носити до хати. Читав. Читання відірвало мене від вулиці. І я прив’язався до школи. А книжки освічували мене, я відчував, що це – якраз той шлях, яким варто взагалі йти в житті. Коли я ризикнув вступити до університету, то я подав документи в сільськогосподарський інститут, бо туди, вважав, легше вступити хлопцеві зі села. Після факультету механізації міг залишитися у Львові і мати доступ до закладів культури, літератури, де я б міг осягнути те, що мав би освоїти в університеті.

Я вчився у Львові і половину часу проводив у бібліотеці Академії наук. Я не читав матеріали для іспитів, а – різну літературу: художню, мистецьку. Відвідував мистецький відділ бібліотеки Академії наук. І там як тільки пішла чутка про нову книжку, я відразу її читав. Може, й першим у Львові я прочитав «Не хлібом єдиним», «Один день Івана Денисовича». Багато літератури саме української я міг собі дозволити – все, що було в тій бібліотеці. А в ній було багато чого.

«Людина – то складна потужна машина».

- Чому ми, українці, говоримо добре про людину, яка відійшла вже за межу, а коли ми з нею спілкуємося, то чомусь боїмось висловлювати їй свою вдячність за те, що вона зробила у своєму житті? Чому? Бо ми – українці?

- То – загальнолюдська властивість. Про одного видатного англійського письменника говорили, що він – за життя – сидів у борговій ямі, та ще й був нездорової орієнтації. А як помер, - то сказали тоді, що він – геніальний.

- Ти ще одну цікаву річ сказав тоді в Обласній універсальній бібліотеці: «Якби хтось у моїх творах знайшов плагіат, – я би з’їв оцей капелюх». Твоє висловлювання створило пожвавлення в залі. Отже, як я бачу, Ти переконаний, що капелюх залишиться – Ти його таки не з’їси?

- Я вважаю, що капелюх збережеться. Мине 100 років – і капелюх буде лежати в літературному музеї біля моїх книжок. Бо я ніколи в житті не дозволяв собі плагіату. Бо це негідно і гидко. А якщо я використовую якесь слово чи думку взагалі, то беру обов’язково їх в лапки.

Ленін приписав Марксові вислів: «ничто человеческое ему не чуждо». А насправді цей вислів належить до класичної латинської літератури. Або – «хто не з нами, той – проти нас» - приписали М. Горькому. А це – Ісус Христос сказав. Але Горький добре знав Біблію. Потім москалі з нього цитували.

Марксизм в натурі не такий страшний. Бо Маркс виписував, що має бути в майбутньому, але не те, щоб викликати знищення народів. Він – утопіст. На 80% утопіст, бо не мав аналогу в історії. І писав утопії. А утопія – це вигідно. То ж більшовики взяли в Маркса тільки звірячу класову теорію. Ніби тільки пролетаріат має жити. А Сталін винищував людей. І казав, що це – вчення Маркса або Леніна.

- А що нині з Твоєю енергетикою? Чи то істота якась допомагає Тобі писати, співпрацює з Тобою?

- То я пожартував. Адже людина, я вважаю, то – складна потужна машина, яка дає енергетичні імпульси. Це ще не досліджено належно – на жаль. А екстрасенси це використовують.

- Микита Хрущов – «крепкий радянець» чи, можливо, думав інколи про майбутнє України – як Ти вважаєш?

- Хрущов? Він в Україні був «приласканий» Сталіним. Більше навіть: він відчував, що перед ним – можливий шлях до вершин Кремля. То ж пройнявся імперською психологією. Для нього Україна була лише трампліном, щоб стати московським босом. Були люди імперські. Скажімо, Горбачов не хотів українського, бо бачив себе «імператором» Російської імперії.

  • А нащо він вдався до «пєрєстройкі»?
  • Щоб з комуністичної імперії перетворити Союз в демократичну. А Сталін – також, хоч виразний грузин, до кінця життя російського слова «недочував», але називав себе «русский». Синдром імперіалізму перемагає будь-яке національне чуття.
  • А про що йдеться в «Невидимих стигматах» Мілени Рудницької, про які Ти згадував у своєму виступі?
  • Я подумав, що у Йосипа Сліпого в душі вони були, кривавили. І тому він боровся проти всякої біди. А Мілена Рудницька зібрала у своїй книжці відгуки світової преси на діяльність Йосифа Сліпого у Римі після звільнення.
  • Як тобі було читати допити кагебістами Й. Сліпого і А. Шептицького?
  • Я можу сказати, що мене ще вчили ті люди, які поверталися з таборів, що в протоколах – не все правда. Треба інтуїтивно шукати: де правда, а де придумано. Тому я вже відчував, що міг Й. Сліпий сказати на допиті, а не те, що там в протоколі написано.
  • Іван Крипякевич мав вплив на Йосифа Сліпого чи – навпаки?
  • Вони були в тісних дружніх стосунках. Обидва – високоосвічені, і дуже добре розуміли, в яких обставинах вони проживають, а також – що чекати від окупанта. Й. Сліпий полюбляв піти на квартиру Крипякевича – і вони собі вели бесіди. Це ж було під час німецької окупації.
  • Що Ти мав конкретно на увазі, стверджуючи, що «Іван Франко… створив найкращу річ про Папу»?
  • Дослідження нашого генія про Папу Климентія – третього Папу після Петра. Климентій був висланий імператором сюди, в Боспорське царство, на Кримське побережжя, біля Херсонесу. І тут антихристияни проповідували християнство. Але його втопили в морі. І Іван Франко дослідив всю цю історію і особливо той період, коли Кирило і Мефодій знайшли його останки і перевезли до Риму. І в Римі він похований, оголошений святим. Але це була постать міжнародна – і українська, і візантійська, і папська, і римська. І. Франко всі ці сторони постаті досліджував.
  • Котра сторона більше прислуховувалась до Йосифа Сліпого – бандерівська чи мельниківська?

 

«А Маннергейм зумів народ свій фінський організувати…»

  • Мельник був управляючим маєтків у Карпатах в А. Шептицького. А з 1926 року Йосиф Сліпий разом співпрацював з Бандерою. Й Сліпий знав, що є той і той – жодної різниці. Як писав Бандера? «Хто нас визволить, той нас відразу і поневолить». Мельник написав 33 прохання до Гітлера про співпрацю. І Гітлер на жодне йому не відповів. Хоча Черчілль свого часу сказав: якби Гітлер був дозволив Українську державу, то нас би вже тут не було.
  • Кого?
  • Англії… Потім Й. Сліпого Шептицький поставив мировим суддею між мельниківцями і бандерівцями. Й. Сліпий вислуховував їх без переваг.
  • Ти прочитав «Майн кампф» Гітлера. Що ти взяв звідти?
  • Прочитав. Мені було цікаво, з чого зародився Гітлер.
  • І з чого?
  • Річ у тім, що Гітлера заїло те, що відбувалось в Німеччині у 1918 році.
  • А що там відбувалось?
  • Гітлер вважав, що соціалісти здали Німеччину. А німці, вважав Гітлер, могли воювати і далі, а соціалісти підписали капітуляцію з Францією. І Гітлер поставив собі за мету помститися за поразку тим, хто здав Німеччину. Гітлер тоді був на фронті, а під час газової атаки пошкодив голосові звязки. Вийшовши з лікарні в Берліні, хотів виховувати німців на високу гідність. Він віддано воював на фронті з Антантою. Дали собі раду з французами, з англійцями. В Першу світову німці не були розбиті. Почалися соціалістичні рухи. І соціалістичний уряд піддався Антанті.
  • То що, Шептицькому «помогла» відійти в засвіти та польська художниця? Ти вважаєш, що її підіслали?
  • З логічного, філософського висновків розмірковую, з тих припущень, які виводять на правду, коли ти її не знаєш. Коли кагебіст Карін мав знищувати УГКЦ, то він розумів, що то треба робити зразу. Але Шептицького він не зміг арештувати, бо, перше, той був у візку, по-друге, світ вже знав його. Арешт не вважалось найкращим, найкращим було – ліквідувати.

І раптом зявилась художниця, яка вже давніше малювала Шептицького. І знову прийшла малювати – через 20-30 років.

Священник Кадочник, можливо, мав завдання теж. Він описує останній день Шептицького. Весь час біля нього бував. Ця підозра має тільки логічні філософські підвалини. Отець Хома…

  • … який писав про Й. Сліпого, часом і від його імені…
  • …помічник Шептицького. Але коли він потрапив до Риму, одразу впав в очі Іванові Бучкові, який був радником Папи в Римі. Він вирішив піти до Риму пішки через всі кордони. Як можна було їх подолати? Ту легенду йому створили кагебісти… Його, очевидно, завербували. Ні І. Бучко, ні Й. Сліпий не ховалися в своїй діяльності. Кагебісти навіть біля Папи мали своїх людей.
  • То Ти твориш свої тексти як грибник, бо любиш і вмієш збирати гриби?
  • У мене поєднувалося читання літератури, ще з дитинства, з лісом, садом, де росли черешні і вишні, а в лісі – повно грибів. Це мене привязало і до природи, і до книги. Це мене відвязало від вулиці. Навіть пішов в інститут, хоч дехто вважав, що я учителем був чемним. Ну, і завжди в мене були гриби.
  • А чи вдалося Й. Сліпому переконати Ватикан, що Україна – не Росія?
  • Ватикану було байдуже. Йому треба було поширювати католицтво на Схід. Тому підтримав і Шептицького, і Сліпого, який утримав УГКЦ і міг працювати над поширенням католицтва і далі. А знання України залежало від Й. Сліпого. Він весь час казав: Україна – не Росія.
  • А нині Рим памятає про Україну, про те, що витворяє на нашій землі імперіалістична Росія?
  • Знання України в Римі залежить від нас самих. Рим однаково ставиться і до Польщі, і до України. Ну, поляки представлені в Ватикані.
  • А українці?... Зрозуміло. Ти на засіданні в бібліотеці ще сказав: «Я Й. Сліпого відчуваю, бо я – селянин, і він – селянин». Чудово!
  • Хай так!
  • То яка формула Твоєї книжки про Й. Сліпого, про яку ми говоримо?
  • Могутня сила духу. А попередньої книжки про Й. Сліпого – віра Й. Сліпого у Віру і Розум А. Шептицького. Сліпий мав дуже самостійний характер. І не кожному міг довіряти і так працювати, як з Шептицьким.
  • То як виглядала гімназія за «перших москалів»?
  • Гімназію перетворили в СШ № 1. І завели були радянські порядки радянської середньої школи. І призначили директорку з Харкова – по-сталінськи тупу, догматичну, прокомуністичну, просталінськи догматичну. І її ненавиділи.
  • Чому П. Скоропадському 100 років тому не вдалося утворити Українську державу?
  • Бо була Україна розєднана на партійну групівщину настільки, що не могла знайти спільної мови. Соціалістичний синдром переважив. Бо той панував тоді в Європі і в світі. Не Україна не відбулася – просто влада була чужа, і поміщики чужі, на 90%. Скоропадський був другом Маннергейма, в якого народ був сконсолідований.
  • А українцям чомусь важко було сконсолідуватися?
  • На жаль. А Маннергейм зумів народ свій фінський організувати, який повстав проти Сталіна і переміг. А якби Україна тоді обєдналася, то могла б і Москву завоювати. Але українські сили були розпорошені.
  • А якби ми ще й нині, Левку, обєдналися! Врешті, невідомо, що нас чекає ще упродовж передвиборного маніфестування Путіна!
  • Богдане, нас може врятувати тільки консолідація. Путін організував зовнішній фронт…
  • … і пяту колону в Україні!
  • Так, на жаль. Причому, на чолі з Саакашвілі. Він куплений. Путін йому сказав, що як він переступить Порошенка, то я (себто – Путін. – Б.З.) верну Тебе в Грузію президентом.
  • Словом, другий фронт у Києві!
  • Власне. Я відчуваю, що є вже багато людей. Але вже багато повідпадали від нього. Є філософський закон: нема на світі жодної людини і не буде, яка могла би передбачити майбутнє. Бо людина не може передбачити всі обставини, які будуть.

А є закон цинічності: історія повторюється. Але накочуються нові обставини. І щоб передбачити щось, треба дуже точно вивчити минулі зиґзаґи. А щоб майбутнє політик міг передбачити, що буде, що можливо, – то це – не можливо. То хіба шарлатани можуть казати, що таки можливо. Але серед політиків є й чесні люди. Їм здається, що вдасться виконати те, що потрібно, що бажано. Але те, що обіцяють, не можна приймати за чисту монету. Оцінюють його бажання, а не те, що він зробить.

  • Пане Левку! Ми, здається, вже зайшли у філософський простір – вже на його порозі. Але маю щиро сказати: Ти мислиш глибоко, правдиво, з розумінням того, що не так просто нам, Україні, вийти на прийнятний для нас майдан. Але мусимо над цією програмою працювати! Дякую Тобі за розмову.

Богдан ЗАЛІЗНЯК,

керівник прес-центру наукової журналістики

ЗНЦ НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

м. Львів

P.S.

«Мені тільки дай слово, то я поговорю», – сказав напівжартома посеред нашої розмови Левко Різник. Мабуть, Ви, шановні читачі, переконались в щирості і точності висловлених у робочому порядку слів талановитого і надпрацьовитого українського письменника. Зібрати б таких енергійних людей і попросити створити програму стратегічного розвитку України на 5, 10 чи 25 років. Можливо, ситуація зрушилася б з місця. Як ви гадаєте?

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається