Академік Микола Жулинський: «Художнє слово Івана Чендея буде жити, воно незнищенне!»

П'ятниця, 17 листопада 2017 08:47 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
книжка "Іван Чендей у колі сучасників" книжка "Іван Чендей у колі сучасників"

«Сьогодні день української писемності. Дуже приємно, що відбувається презентація книги про одного з корифеїв української літератури Івана Чендея. Нас пятеро приїхало. Говоримо: чи був вечір Івана Чендея за його життя – у Львові? Нинішній вечір – це реабілітація. Отже, книга «Іван Чендей у колі сучасників». Це – перше видання із запланованої нами серії. Книжка має кілька частин: Іван Чендей про сучасників; сучасники про Івана Чендея; Іван Чендей у листуванні… Маємо Сидора Кіраля – чендеєзнавця. Він – зі Сколівського району. Сидір розповів нам про зв’язки Івана Чендея зі Львовом.»

Так вам, шановні читачі, Олександр Гаврош, автор ідеї проекту виходу збірника «Іван Чендей у колі сучасників», розповів коротенько про те, з чого складається ця книжка. І зробив він це на її презентації, як ви вже знаєте, у святковий день, коли, як кажуть, і сам Бог велів, не забувати про книжку.

Думаю, як розповісти про цю презентацію так, щоб по-перше, якнайпевніше передати її перебіг, а по-друге, аби конкретний ЗМІ таки погодився певний обсяг скомпонованого мною тексту опублікувати. То ж вирішив зупинитися на трьох виступах: Олександра Гавроша, укладача збірки, журналіста, дочки видатного українського письменника із Закарпаття – Марії Трещак (Чендей) та дослідника творчості Івана Чендея – укладача збірки, доктора філологічних наук, професора Сидора Кіраля, автора розділу «Ніс у своїй душі сонце любові до людей та України: штрихи до епістолярного портрета Івана Чендея», в якому йдеться про щоденникові записи і листи Івана Чендея.

Марія Трещак-Чендей та Олександр Гаврош

Марія Трещак-Чендей та Олександр Гаврош

Отже, слово Марії Чендей.

«Хочу щиро подякувати, що ви згадали про Івана Михайловича. Людина живе тоді, коли про неї памятають. А письменник – поки живуть його твори. За життя батько боявся «забронзовіти» – «видатний», «відомий»… Його часто епітетами нагороджували, засипали. Тоді він сказав, що боїться «забронзовіти». У мене склалося враження, що в Закарпатському літературному середовищі (яке субєктивно ставилося до батька і його творчості) зітхнули дещо полегшено. Минає вже 12 років від батькової смерті. У закарпатській Спілці письменників жодної зустрічі з Іваном Михайловичем, попри возвеличення, не було. Можу вважати, що ще встигнемо.

Життя досить цікаве. У долі батька (і в його творчій долі) ставалося так, що та доля на певних життєвих віражах посилала людей, які ставали рятівниками ситуацій. Так, академік Микола Жулинський зробив багато, щоб слово батька повернулося до читача. Зателефонував Кіраль – представився, що досліджує творчість Івана Михайловича, запитав: чи не можу пошукати листування? З цього й почалася душевна співпраця.»

Зацікавлена зала дуже уважно вислухала зізнання Марії, яка, як ви вже переконалися, і як часто буває в українському творчому (і не тільки) середовищі, сконстатувала: справді, досить часто видатну людину, яка творила духовну підставу України, і за життя не завжди поміченою і після її відходу – про неї забувають.

Сидор КіральА тепер – послухаємо, себто прочитаємо, Сидора Кіраля, літературознавця, доктора філологічних наук, професора кафедри української і класичних мов Національного університету біоресурсів і природокористування України. «Я звернувся до творчості Івана Чендея завдяки дослідженню спадщини і упорядкуванню архівів моїм улюбленим вчителем Іваном Денисюком. Там я натрапив на листи Чендея. Зацікавився. У 1966 р. в Ужгородському університеті розмовляли про новелу, відбувались дискусії про те, чи буде жити оповідання. Були дуже цікаві дискусії. Взяв участь у них і Іван Чендей. І на тій базі були опубліковані статті. А оскільки Іван Денисюк над цим працював, це Чендея зацікавило. І Іван Михайлович запросив до себе учасників. Був газдою: запрошені побачили сад, виноградник, скуштували смачного вина, виготовленого господарем, про що й згадує Іван Денисюк у своїх листах. Я хотів прочитати листи Івана Оксентійовича, вони дуже цікаві, бо Іван Чендей відповідає на зауваження про його оповідання. А Іван Денисюк багато помітив – він зацікавився творчістю Чендея. Коли в Гурзуф їхав відпочивати, взяв зі собою книжки, щоб написати про твори забутого Чендея. Бо перед тим обійшов усі книгарні Львова – і жодної книжки І. Чендея не побачив. То ж подумав, що роздобуде ці книжки у Криму. З Гурзуфа пише до Івана Чендея, що там теж не знайшов його книжок.

На Закарпатті доля подарувала мені зустріч з Марією – з дружиною письменника. Магнетизм дружини Івана Михайловича я відчував. І мав доступ до унікального архіву Чендея: понад 100 адресатів, вони унікальні: П.Панч, П.Тичина, О.Гончар. Я сформував папки на зразок: Іван Чендей і Київ, Іван Чендей і Закарпаття, Іван Чендей – і Москва, Іван Чендей – і Санкт-Петербург. І дві папки – Іван Чендей і Львів. Збереглися надзвичайно цікаві матеріали Ірини Вільде, яка високо цінувала творчість Чендея. Є унікальні листи Дениса Лукіяновича. Є листи Івана Оксентійовича Денисюка, є листи присутнього тут колеги – Миколи Ільницького, а ще – Романа Федоріва, Романа Іваничука, Дмитра Бандрівського, зав кафедри російської літератури Івана Вишневського …

… Іван Оксентійович був надзвичайно прискіпливим читачем: його лист на 7 сторінок дає аналіз творів Чендея. У своєму двотомнику він врахував зауваження Івана Оксентійовича … За цей двотомник Чендей був удостоєний Шевченківської премії. У Львові він почував себе комфортно – тут був зовсім інший дух, інша атмосфера.

Іван Чендей часто бував в Ірини Вільде, яка його підтримувала. Син Івана Михайловича – Михайло – вчився у Львівському університеті, потім перевівся в Ужгородський. З боку львів’ян мав завжди підтримку. Твори Івана Чендея були опубліковані в журналі «Жовтень» (нині – «Дзвін»).

Справді, маємо погодитись з Сидорем Кірасем, що творчі львів’яни таки, як могли, підтримували письменника, оскільки і були знайомі з повістями «Іван», «Іванові журавлі», романом «Скрип колиски», новелами, серед яких виділялась тематично – «Чайки летять на Схід» та ін. творами письменника.

Про це та про інше говорили один з укладачів збірки про Івана Чендея Іванка Когутич, закарпатський журналіст Богдан Барбіл, член-кореспондент НАН України, професор Микола Ільницький, письменник Володимир Захожий, доктори філологічних наук Михайло Гнатюк і Василь Лизанчук, письменники Василь Габор і Ліліана Косановська, ініціатор заходу – журналіст та письменник Олександр Масляник.

Майже парадокс – мало не забув: презентація книги Івана Чендея відбувалася у приміщенні львівського відділення Національної Спілки письменників України під орудою голови – письменника Ігоря Гургули. Принагідно зазначу, що літературні зустрічі у львівській Спілці відбуваються досить часто.

7 99 1

Замість післямови: «Отже, «тривале страждання» Іван Чендей сприйняв як неминучу плату за покликання долі бути митцем, творцем художніх світів, а тому не зосереджувався на осудженні зла, вчиненого комуністичною владою, а продовжував творити в переконанні, що його художнє слово буде жити, воно незнищенне, бо виплекане високим усвідомленням своєї місії художника» (Микола Жулинський, академік, директор Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, автор передмови «І світ земний, і світ духовний… Сумуючи за спілкуванням із Іваном Чендеєм» до збірника «Іван Чендей у колі сучасників», виданого до 95-річчя від дня народження письменника / Ужгород, 2017).

Хто хоче детальніше ознайомитися із збірником, в якому зібрано публіцистичну спадщину Івана Чендея, який писав і про своїх сучасників – письменників, і художні твори, і спогади, статті та есе, той розшукає цю книжку обов’язково. Адже в ній, крім творчості українського письменника із Закарпаття, широкий спектр оповідей про Івана Чендея таких видатних письменників, як Дмитро Павличко, Іван Дзюба, Петро Скунць, Микола Жулинський, Микола Мушинка, Юрій Бача та ін.

То ж подякуємо їм і Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Ф. Потушняка, яка підготувала цей збірник матеріалів. Будемо знати, що писав, чим жив Іван Чендей в ту епоху, що, дякувати Богу, вже минула.

Богдан Залізняк,

керівник прес-центру

наукової журналістики ЗНЦ

НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

Фото: Олександра Масляника

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається