Згадайте нас, бо ми ж колись жили

Субота, 26 листопада 2016 17:20 Автор 
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

15179134_1044631028979066_6892200336957945691_n.jpgНіна Виноградська

ГОЛОДОМОР
Моїм рідним присвячую

I
Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
  Ми в цій землі житами проросли,

 

Моя свічка в цей день пам'яті. Не забудемо. І доведемо справу до кінця.Щоб голоду не знали люди вічно.

Денис Малихін

 
Спекла пиріг з гарбузом. Пиріг, рушничок, шарфик, віднесла сусідам за спомин дванадцять душ з мого роду в 1933 і одну, дев, ятирічну мамину сестричку Марусю в 1947 році невинно загублених голодом.
Запалила свічки. Поставила на вікнах.
Може там, з всисокості, Душі моїх рідних та й побачать оті свічки, та й побачать мою Душу, що плаче за ними, незнайомими. Тай взнають, що я памятаю їх.
Не знаю по іменах, але пам, ятаю. Пам,я таю і дуже сильно люблю.
Люблю моїх замечених голодом родичів, люблю міліони українців, невинно загублених голодом….
Побігла до Батьків, віднесла і їм пирога.
А в них на вікні в чашці колоски і свічка.
-         Вже пять запалила. – каже мама.
Це з маминого роду така велика втрата.
А в 1947 помирала мамина сестичка Маруся. Просило біднятко хліба в мами, а хліба не було. Нічого в хаті не було, що можна було зїсити. І поміняти вже не було що.
Померла Маруся. А бабуня, мамина мама, така велетенська, бо наповнена водою від голоду, сповзла до Марусі поквилила над нею, та й понесли маленьку дівчинку на цвинтар.
А мама моя не голодувала. Вона ходила понад річкою, збирала равликів, їла їх. Вони пищали, хрустіли, слюнявили, а мама їх їла. І вижила.
Зглянулись люди над жінкою, чоловік якої будував десь в казахських степах совіцькі задуми, і був реабілітований по смерті Сталіна. Але то було потім.
А зараз люди поділились хто чим міг. І спаслась моя бабуня. І мала я щастя носити їй вечерю на Святий Вечір. І зараз ношу, в її пусту, зруйновану хату…
Це біда, це трагедія мого роду й мого народу.
Та коли я розповідала про те в Москві, то реакція була така:
-         Надо же, такая маленькая, а знала что надо есть, чтоб не умереть.
-         Хо. Так слизни, это ж БЕЛОК.
-         Ну ела, ну пищали, но выжила же. Зачем об этом сейчас?
Отак. Саме такі слова.
 
А ми, українці, кажемо інше -
 
Anatolii Gnatjuk

Господи Боже наш! Ми сходимося в цей день, щоб вшанувати пам'ять рідних нам людей, яким через голод відібрали Твій дар життя. Дуже мало можемо для них зробити – хіба згадати їх, поручити їхні прискорбні душі Твоєму Милосердю та схилити голову перед їхнім терпінням.
.......... Горе мого роду...... Пам'ять моєї душі

Святослав Скороход
За богослужінням молилились за душі спочилих рабів Божих, які загинули під час штучного геноциду в 1932-1933 рр. Напередодні Филипового посту згадуються старшні часи сталінського "благоденствия". Цей голодомор є пістом від диявола! У 33-му розп`яли Спасителя. У 1933 - розпинали Україну і до сьогодні це відбувається вже на наших очах. Але Христос Воскрес! Воскресне й Україна!

 

Ksenia Cherchel

Маленькі ручки в бруді і синцях,
А на вустах в куточку кров скипіла.
В її дітей поранені тільця,
А в неї з того вся душа зболіла.

Дітей багато Бог їй дарував.
Близняток двох недавно схоронила.
А Тонечка попухла і злягла
І ледве-ледве їстоньки просила.

Вона найстарша, але все ж дитя...
Була б для мами втіха і опора.
Безслідно зникла юності краса,
Залишилося тіло блідохворе.

Два хлопчика сестру щоб врятувать,
Пішли у поле залишки збирати,
Але дорослий дядько їх побив,
Що ледь живими доповзли до хати.

У відчаю вже сльози не біжать,
Від голоду і мозок не працює.
Вона ж їх мати! Де ж це хліба взять?
Якою ж їжею вона їх нагодує?

Мов мишенята, в закутку сидять
Маленькі, немічні, голодні діти.
Пекельні муки мовчечки терплять -
Нема куди лиху біду подіти.

І заглядає в шибку страх і біль,
А не спокійний місяць надвечір`я.
Померла Тонечка. Помруть батьки.
І жменька сиріт виживе в зневір`ї.

...На чорному асфальті в наші дні
Валяється хлібця малий шматочок.
Він перед смертю марився колись
І був спасінням для синів і дочок.

 

 Любов Бурак

Бабця тікала з голодної Черкащини. Лишала там те, що в неї відібрали. Тобто спочатку , ще у 20-х розстріляли рідних. Усіх. Їх в хаті було три покоління - 11 душ. Всіх розстріляли. Жили надто добре, заможно жили, в хорошій хаті, з великою господаркою, млина свого мали і ще багато всякого. Діти навчалися хто в Києві, хто у Львові, а дівчаток прадід до Відня відправляв. Не стільки, щоб доЄвропи, як щоб світу собі з узкіми офіцерами не зав'язали.
От усіх від прадіда до правнуків і розстріляли. Бабця з малим братиком сховались у сусідів за підводою. Думали, що теж знайдуть і розстріляють. Але вночі до села вступили холодноярці -то Бог милував.
А в 32-му бабця тікала з села з двома маленькими дітьми. Не своїми. Тих сусідів, котрі пригріли її тоді.. Сусідів уже вивезли на цвинтар. Чоловік вмер від голоду, а жінка наїлась землі і від болів наклала на себе руки. Дітей бабця моя взяла попід пахи і пішла з ними на Західну. Вдалось. Дісталась до родини під Кременцем, прижилась, заміж вийшла .
Здавалось, що все погане минулось. Але ...
Комуністичний "рай"наздогнав бабцю "золотим вереснем" у 39-му ...
Я не про Голодомор.
Бачила на вулиці сьогодні чоловіка, котрий плакав за Фіделем. Він колись служив на Кубі півроку. А потім решту життя уявляв, що там уже комунізм, а в нас ще трішки лишилось. Тобто лишилось трохи попрацювати і вернути комуністів. А ще розстріляти всіх "бандер"разом з дітьми.
Нічого такого. Паліть свічку і мовчіть українською. Все буде...

 

Надежда Семена

Знов на вікні горить свіча,
Знов серце розривається від болю,
За згубленими з примхи палача,
Усіх, хто був за волю і за долю.

Схилилась непокірна голова,
Як колосок надламаний із жита,
З останніх сил зривались ті слова:
«Хоч нашим дітям, жити... Жити...»

 

Ol'ga Kynal'

У голодному 47-му моя баба Марія (тоді - сорокарічна) із молодою родичкою поїхали на Западну (як казали на Черкащині) -виміняти хліба за вишиті рушники. Їхали на дахах вагонів товарняків, якщо вдавалося туди залізти на полустанках. Наміняли щось за два тижні, на Львівщині. По дорозі назад їх чекали: на голодному Поділлі вздовж колії чатували селяни..

Вони закидали на вагони великі крюки, прив'язані на довгі мотузки, і стягували чи мішка з хлібом, чи людину... Загинув на їх очах не один...

Жінки вціліли, але посивіли. І батько мій був порятований тим хлібом за рушники...

 

Василь Піддубняк


Як цвіту у лузі –
Плачу у селі.
Померкли дими
Над сумними дахами…

Злоба все лютує:
- Души куркулів!
- Души!.. –
Все летить із вітрами за брами.

До двору доходить іще один
Плян:
- Не здумайте хліб закопати –
Знайдемо!
«Знайдемо!» - гуде у дворі вітрюган,
«Знайдем!» -
пробивається гук із Едему.

А Лазар,
Що з «батьком народів» -
На «ти»,
По Краснім Куті
Розкидає команди…

І ворон із хутора
В центр летить:
- На хуторі – хрест,
На хатах, на левадах!

Надходить зима,
Розгубилась зима;
- Хіба це земля?
Це хіба – Україна?!.

Агов!
України в країні – нема!
Лиш бродить над ставом у білім
Причинна.

І ворон летить
Попід хмари один,
І стежка боїться текти між городи.

У холоді срібнім
Сумної води
Чиєсь відображення. Може й народу…

 

Ігор Мосійчук

«Голодомор-1933: коли відходить одна людина — з нею вмирає світ. Коли ж мільйони ідуть в прірву — тоді вмирає вже ціла галактика»

Напис на першому в Україні меморіальному комплексі жертвам голодомору на Кургані Скорботи під моїми рідними Лубнами поблизу Мгарського Спасо-Преображенського монастиря.

Разом з сином курсантом Київського військового ліцею ім. Івана Богуна Святославом, однопартійцями-радикалами та представниками майже всіх районів Полтавщини на Зажур-горі вклонилися пам'яті мільйонів невинно замордованих голодомором українців, помолилися за упокій їхніх душ...

 

Олег Шупляк

Проект пам'ятного знаку. Відео макету тут:
https://www.youtube.com/watch?v=ymoqRy0UW3o&feature=youtu.be
Для реалізації в межах України ідею віддам безкоштовно.

.jpg

 

Валерий Кучма

Сегодня день памяти жертв Голодомора...
Если ты украинец, это касается тебя... Это было в судьбе твоего Народа, и скорей всего, и твоей семьи! Даже если тебе об этом не известно... Может просто берегли твою психику, и не говорили, но это точно коснулось твоей семьи! Как не было семьи, в чей дом не постучались война 1939-1945 гг.
Вспомним их, погибших и не рожденных...
И чтоб никогда снова на этой земле не было такого!!!
За то и воюем...

 

Фільм за поемою Ніни Виноградської ГОЛОДОМОР

https://www.youtube.com/watch?v=M4sF417mWHg
Згадайте нас, бо ми ж колись жили,
Згадайте нас і хай не гасне свічка!

 

Олександр Аронець

У 1919-20х роках російські "брати" на чолі з Лєніним принесли в Україну репресії, масові етнічні чистки, перший Голодомор.
Наступник Лєніна Сталін приніс ще більші біди, найбільший у світі в історії 20-го століття геноцид - Голодомор 32-33 років. У 46-47 роках Сталін намагався зробити третій Голодомор, не вийшло у масштабах 33 року тільки через допомогу повстанців УПА, та й після війни українці мали зброю, якою могли оборонятись від "братів".

Сьогодні Україна могла мати близько 80 млн. населення, могла б бути однією з найпотужніших країн світу. Дякуючи "братам" росіянам, які і сьогодні окуповують Україну, ми, мов та знищена голодом українка, яка скиталась по світу і просила шматочок хліба.

І коли частина українського суспільства сьогодні продовжує заперечувати геноцид, для мене це маркер - ці люди нащадки окупантів. На мій погляд такі люди повинні бути позбавлені виборчих прав в Україні, адже саме вони обрали нащадка окупантів Януковича, саме вони привели в Україну нову війну.
Ми не маємо права замовчувати це, загортати в красиву обгортку і казати, що все добре, що ми "єдіная страна". Це не так.
Але щоб виправити ситуацію, потрібно про це голосно сказати, визнати проблему на державному рівні...інакше...нас чекає ще один Голодомор. А вони вміють його робити, ці знання течуть у їх генах...

 

Василь Піддубняк


Димищем тягне од страшних садиб,
Од тих, що ненароком почужіли…
У тій діжі, що дарувала
Хліб,
Не тісто сходить…
Ходять чорні сили!

Замшілий хрест на власну тінь
Упав,-
Ридма ридає, кличе допомоги.
Свистить бабак,
Недоленька сліпа
Втомилась виряджати всіх в дорогу.

Лише в сільраді свайба чимала, –
Гуляють комісари й комнезами!
І п’ють гірку:
«За упокій села!»
«За упокій!..»
«За звершену програму!..»

Замшілий хрест
Вже сірим димом став,
І нікому на дим отой молитись.
Йшов Молох повз сільраду,
Йшов і став:
Не може на Вкраїну надивитись!
І так стояв до осені з весни,
Аж поки й сам від видив знепритомнів.
І лиш Харон, затято-навісний,
Возив човни на той бік повним повні!

А потім утомився і Харон.-
Він подолав останній рубікон!

 
Anatolii Gnatjuk

Досліджуючи свого часу той штучний голод на Луганщині, я зрозумів, що більшість людей, які його пережили, чітко усвідомлювали собі, що комуністичний режим нищив їх саме як українців.

Зрозуміти це в прикордонних iз Росією слобожанських селах було зовсім неважко, бо до російських сіл там було всього кілька кілометрів, і в них не голодували, а наші селяни, які ходили туди вимінювати харчі на свої цінні речі, те добре бачили і знали.

Голодна смерть, як відомо, — найстрашніша з усіх смертей. Крім того, вона є руйнівною для ментальності та світо­сприйняття її жертв.

Сталінський режим добре розумів усе це і саме тому не винищив голодною смертю усіх українських селян та козаків, зробивши ставку на тих із них, хто, переживши всі психологічні трансформації довготривалого голодування, залишився жити.

15253610_975381562567925_6297584999383024629_n.jpg

 

GalinaPotoplyak

Спи, моє рідне маля,
свічку тобі запалю.
Пухом хай буде земля,
Бога за тебе молю.
Голод тебе забрав,
плакать немає сил.
Біля воріт стояв
хто тебе вчора вбив.
Вивіз останнє зерно,
нам залишив пустий хлів.
Плакало ціле село,
-Мамо, як пахне хліб...
Марево сподівань,
пухнуть коліна й живіт.
Море безсилих ридань,
чорним завісили світ.
Хто ти, і як помирав?
Хто той проклятий кат?
Він так цинічно вбивав.
Може це Понтій Пилат?
Віру давно загубив,
Бога і душу продав.
Батька рідного вбив,
інтернаціонал співав.
Падали села з ніг,
-Я українець, і я.
Тіло присипав сніг
і прийняла земля.
- Спи, мій маленький, спи,
Хліба тобі принесла.
Трішечки потерпи
скоро настане весна...
Г.П.

 

Олександр Сопронюк

ДО ІСТИНИ

Прикрили голодомор – там, нагорі – тупими словами: комуністи, більшовизм, сталінські посіпаки…
Яаков Менакер і його дивовижної сили КНИГА: «Заговорщики. Их сподвижники. И сообщники. Часть первая. Книга первая. Єрусалим. 90-й год». Друга книжка так і не побачила світу... «Заговорщики…»… То направду був сміливий дослідницький чин. Аж на таку вершину, що чоловіка взагалі оголосили поза Ізраїлем і позбавили громадянства.
Там – прізвища, світлини, описи, резюме; революції, перевороти, терори, кров; власне все, як іудеї то робили, готуючи над нами чорну наругу… Не метафоричні чічки-смерічки, штрики-пісі, цацкі-пєцкі з рутою-м’ятою назагал. Усе – до маніякально-депресивного, істерично-психопадного, на конечну ситуацію, сказу!
«Нехай краще вони самі себе їдять, ніж вони будуть їсти нас». Це Лейзер Каґановіч, саме його, на рекомедацію Сталіна, 1925 року, обрано на посаду Генерального секретаря ЦК КП(б) України
І то все до такої міри, що коси дибом стають!!!
«…Дзержинський, на далеку перспективу, віддав жидам сім із десяти провідних позицій в українському ЧК і подбав про те, щоб жиди становили тут близько 80 відсотків рядових чекістів…українські жиди тепер дістали шанс…» Це – Брюс В. Лінкольн, «Червона перемога».
"Гасне пам’ять, стираються імена та образи», – писав колись великий «дослідник» Вол.Яворівський, «НА [своєму] МАЙДАНІ». Тематична шпальта. Лютнева, 8-м своїм днем, «Літературна Україна», за 2007 рік. .
Та нічого не гасне! І нічого не стирається!! І не зітреться!!! Ніколи…Висока пам’ятна книга «Голод-33», уже покійних Володимира Маняка і Лідії Коваленко. «Мор» - Олеся Волі. Сотні-тисячі матеріялів, короткометражні стрічки, сюжетно і змістом наповнені людською українською трагедією та іудео-пропаґандивним смертним чином поважні фільми, що їх подала Асоціяція дослідників голодоморів. Усією Україною – Хрести. Насипані могили. Вереснем 1993 року в моїх Лубнах, коло Преображенського Мгарського монастиря, на Зажур-Горі, люди поставили Хреста. Високого. Дубового. І – дзвони. Як подзвін по убієнних голодом. Вивести б лише наших знущальників на Міжнародний судовий процес – Нюрнберг-2, за содіяний мор 21-22рр., трагедію 32-33-го, голодну харківську чуму 41-го, нарешті смертельне горе 46-47-го років, як зробив те власне сам Ізраїль у стосунку до Німеччини, Австрії та Ватикана…

Олександр СОПРОНЮК

15181426_1257598110966450_4617486520041026077_n.jpg

 

http://umoloda.kiev.ua/number/0/196/106050//fb/fb/fb/fb/fb/fb/fb/fb/fb/fb

Представники радянської влади вказували причиною смерті померлих внаслідок Голодомору селян в Україні їхню національність: «українець».

 

Анатолий Казаков

Я ТАК ПОНЯЛ, ЧТО НЫНЕШНЯЯ
КИЕВСКАЯ ВЛАСТЬ РЕШИЛА ОЗНАМЕНОВАТЬ
ГОДОВЩИНУ ГОЛОДОМОРА 1932 - 1933 ГОДОВ,
ТАРИФОМОРОМ И ЦЕНОМОРОМ 2016 - 2017 ГОДОВ ...
СПАСИБО, ГОСПОДА, ВЫ ДОСТОЙНЫЕ
ПОТОМКИ ПАЛАЧЕЙ ТРИДЦАТЫХ
И, В ПАМЯТЬ О ВАШЕЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ,
НАШИ ПОТОМКИ ТОЖЕ БУДУТ
ЗАЖИГАТЬ СВЕЧИ ...

26.11.2016.год.
Харьков.

 
ProfSunilSharma

Україна пам'ятає і не забуде!
Запалимо свічку у Суботу (26.11.16) в 16.00 на знак пам’яті про тих, хто загинув страшною смертю геноциду Українського народу в 1932-33 роках.

 .jpg
AnatoliiGnatjuk

Ця свічка ".. І мертвим , і живим, і ненародженим"..
Вона освячує нам шлях, шлях нашим дітям

Хто немає цієї жахливої травми генетичноі пам'яті, хто приїхав до нас - приєднуйтеся, пам'яніть души невинно заморених на смерть...

15253554_1007485449361953_614727024223487662_n.jpg

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається