Традиційна народна вишивка Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст., частина 3

Четвер, 08 жовтня 2015 11:54 Автор 
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Характерні риси вишивки на вбранні долинян Закарпаття.

В етнографічній групі долинян виділяються марамороський, бор­жав­ський, ужанський та перечинсько-березнянський етнографічні райони. Спільні риси ви­шив­ки долинян усіх чотирьох етнографічних районів проявлялись у вишивці по збір­ках, домінуванні геометричних орнаментів, вишивці чоловічих сорочок пе­ре­важно білими нитками, а жіночих – різнокольорових, техніках вишивки ни­зин­кою, вирізуванням, хрестиком, кучерявим стібом та ін. З кінця ХІХ ст. у вишивці долинян поширились стилізовані квітково-рослинні мо­тиви, а в окремих вишивальних осередках квітково-рослинні орнаменти реа­лістичних форм. Внаслідок цих процесів виразно проявились локальні особливості вишивальних осередків долинян Закарпаття.

Так, у марамороському етнографічному районі чітко окреслюються дві гру­пи вишивальних осередків. Перша – пов’язана з поліхромною вишивкою дов­гих жіночих сорочок («довгань») геометричними ор­на­мент­ами в селах межиріччя річок Теребля-Ріка. Вони компонувались у широкі («заспульниці») чи вузькі орнаментальні смуги. В колориті вишивок домінувала червоно-синя гама, поширеними були рапортні, стрічкові, хрестово-центричні композиції. Друга – пов’язана з поширенням стилізованих квітково-рос­лин­них орнаментів у селах басейну р. Тересва на довгих жіночих сорочках з квадратним ви­різом горловини («волоських»). Їх оздоблювали збірками, ме­реж­кою та вишивкою на плечиках двох-трьох паралельних орнаментальних смуг, хрестика чи вазона на пазусі. У колориті «волоських» сорочок пониззя р. Тересва до­мінували світлі відтінки жовтих, оранжевих, рожевих барв, а у селах верхів’я р. Тересва – червоні, чорні, сині зелені барви. В околицях с. Хижа «волоські» со­рочки збирались у збірки лише на рукавах, а горловина та плечики оз­доблювались широкими смугами геометризованих орнаментів. У місцевій по­лі­хромній вишивці домінували червоно-чорні, червоно-синьо-зелені барви.

03

Рис. 3. Вишивка жіночої сорочки. Кінець ХІХ ст., с. Нижні Ворота, нині Воловецький р-н. Домоткане полотно, хрестик, зигзагоподібна лінія – «кривуля». Фонди ЗМНАП.04

Рис. 4. Вишите плечико жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Руська Мокра, нині Тячівський  р-н. Домоткане полотно, хрестик, виколювання, стилізовані рослинні мотиви. Фонди ЗМНАП.

05

Рис. 5. «Заспульниця» рукава дівочої сорочки. Перша половина ХХ ст., нині Хустський  р-н. Домоткане полотно, низинка з напуском ниток на лицьову сторону, стебелевий шов, ромб з вічками, ромб з ріжками. Фонди ЗМНАП.

06

Рис. 6. Вишитий рукав жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Дулово нині Тячівський р-н. Домоткане полотно, кучерявий шов, вирізування, ромб з ріжками. Приватна колекція Я. Ількова.

Довгі жіночі сорочки боржавського етнографічного району кроєм, орна­мен­тикою, колоритом схожі до «довгань» мараморощини. Вони відрізнялись ли­ше розміщенням, композицією і колоритом вишивки. Рукав оздоблювали смугами вишивки: поперечною – у верхній частині ру­ка­ва, а під нею вишивали візерунок з чотирьох ромбів («хвіст»). Вздовж шва рукава вишивали ланцюжок ромбів («на жабки», «на стовпчики»). Комірець і манжети вишивались і пришивались до горловини і ниж­ньої частини рукавів. Пазуху оздоблювали пришитим витканим червоними нит­ка­ми шматком полотна («краску»). З кінця ХІХ ст. у місцевій вишивці жіночих со­рочок домінувала поліхромність, проте в ній традиційно домінували червоні і си­ні барви.

07

Рис. 7. Верхня частина вишитого рукава дівочої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Довге нині Іршавський р-н. Домоткане полотно, низинка, виколювання, орнаментальні мотиви: «хрест», «хвіст», «рукав». Приватна колекція.

В ужанському етнографічному районі з середини ХІХ ст. поширені ко­рот­кі жіночі сорочки («опліча»), що збирались у збірки так як і «довгані». Тут ви­ді­ля­ються дві групи вишивальних осередків: ужгородський і мукачівський. В уж­го­родському вишивальному осередку «опліча» практично не оздоблювались ви­шивкою. Лише в с. Невицьке і Камянецька Гута інколи на плечиках ви­ши­ва­ли вузеньку смугу поліхромних квітково-рослинних орнаментів. До­ли­ня­ни тут, під впливом словацьких традицій, оздоблювали спідниці, що виши­ва­лись квітково-рослинним орнаментом гладдю за контуром малюнку.

Традиції народної вишивки на одязі долинян ужанщини збереглись у групі му­качівських вишивальних осередків. Геометричні та стилізовані квітково-рослинні орнаменти тут компонувались у вузенькі орнаментальні смуги. З перших де­сятиріч ХХ ст. їх часто поєднували у вишивці сорочок та скатертин. Протягом другої половини ХІХ ст. у місцевій вишивці комбінували білі барви з червоними, синіми чи світло-оранжевими. У ХХ ст. міс­цева вишивка стала поліхромною. У вишивці геометричними орнаментами до­мінували білі, червоні та сині барви, а у вишивці стилізованих квітково-рос­лин­них мотивів – червоні, бордові, рожеві та блакитні. Ще одна особливість міс­цевої вишивки – майже повна відсутність у ній чорного кольору. Долиняни ужанського ет­нографічного району у 30-х р. ХХ ст. чоловічі сорочки міського крою оз­доб­лю­вали переважно ромбо-хрестовими орнаментами.

У долинян перечинсько-березнянського етнографічного району побутували довгі та короткі («опліча») жіночі сорочки з короткими рукавами та блуз­ки міського крою. Не дивлячись на це та на певні бойківські, словацькі і міські впливи, традиції народної вишивки тут збереглись до середини ХХ ст. Це проявилось в оздоблені жіночих сорочок збірками довкола горловини, па­зу­хи, плечиків і манжет, вишивкою геометричними візерунками. З кін­ця ХІХ – початку ХХ ст. тут набула поширення техніка вишивки хрес­тиком, яким вишивали геометричні і стилізовані квітково-рос­лин­ні мотиви. У колориті вишивки жіночих сорочок до­мі­ну­вали червоні і чорні барви, а з 20-х років ХХ ст. поширилась поліхромна вишивка, що най­ви­раз­ніше проявилась при вишивці гладдю квітково-рослинних орнаментів.

Чоловічий традиційний одяг долинян складався з короткої сорочки з ши­ро­ки­ми рукавами без манжет та широких штанів («гатей»). Такі буденні сорочки не оздоблювались. Святково-обрядові чоловічі сорочки традиційно оздоб­лю­ва­ли вирізуванням, виколюванням, циркою, мережкою та по комірі-стійці, у верх­ній частині рукавів, з обох боків розрізу пазухи та вишивали білими нитками («білим по білому»). Ними вишивали стрічки, зубчики, ромби, квадрати та інші гео­метричні орнаменти. У боржавському і перечинсько-березнянському етно­гра­фічних районах з 30-х років ХХ ст. почали поширюватись сорочки міського крою з стоячим чи відложним комірцем. Вони, за гуцульським взірцем, оз­доб­лю­вались поліхромною вишивкою геометричними чи сти­лі­зо­ва­ни­ми рослинними орнаментами. Такі ж зміни протягом 20-40-х років ХХ ст. відбулись і в оздоб­лені бойківських і лемківських чоловічих сорочок.

08

Рис. 8. Вишита пазуха жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Тур’я Поляна нині Перечинський р-н. Домоткане полотно, хрестик, стебелевий шов, «кривуля», орнітоморфні орнаментальні мотиви. Екзпозиція МТПЗОШ.

Народна вишивка на одязі бойків Закарпаття. Ви­шивка закарпатської частини Бойківщини характерна зосередженням вишивки на па­зу­сі та верхній частині рукавів коротких жіночих сорочок («опліча»). Давні со­роч­ки вишивались по збірках двома голками зразу: одну грубу нитку про­тя­гу­ва­ли швом, як при тканні, а другу-тонку нитку закручували у сітчастий візе­ру­нок. Хвилясті стібки («кривулі») на збірках були не лише каркасом ви­шивки, а й скріплювали збірки («рями»). Щільні складки на пазусі жіночих со­рочок протягом другої половини ХІХ ст. декорувались лише стібками і гео­мет­ричним орнаментом, що утворювались прямими, скісними і ламаними лініями. Їх пересічення і поєднання утворювали різні геометричні фі­гу­ри: ромби, квадрати, трикутники і т. п. Крім того, у місцевій бойківській ви­шив­ці використовувались розетки («звізди»), напіврозетки і т. ін. Поєднанням зуб­ців, ромбів, квадратів, кривуль, спіралей, меандрів створювались стріч­кові орнаментальні смуги.

Для вишивки бойків усіх вишивальних осередків характерні тех­ніки вишивання низинкою і хрестиком. Лише з перших десятиліть ХХ ст. у них поширилась вишивка гладдю. У ви­шивці закарпатських бойків традиційно поєднувались геометричні та сти­лізо­ва­ні рослинні орнаменти, а з 30-х років ХХ ст. і квітково-рослинні орнаменти реа­ліс­тич­них форм. Останні самостійно використовувались лише у вишивці жіночих хус­ток. Крім того, у вишивці жіночих і чоловічих сорочок бойків зустрічались ант­ро­поморфні та орнітоморфні орнаментальні мотиви та мережка. Традиційно вишивку компонували у вузькі горизонтальні і вертикальні ор­наментальні смуги з великою кількістю дрібних елементів, які були ритмічно ук­ладені. Основні орнаментальні мотиви геометричних вишивок поєднувались з великою кіль­кістю додаткових елементів. Вони ритмічно вибудовувались і використовувались у різноманітних композиціях. Для колориту характерно поєднання червоних синіх та незначне вкраплення білих кольорів.

Вишивка на одязі лемків Закарпаття. Близько 10 сіл вер­хі­в’я правого берега р. Уж науковці відносять до лемківських. Вони знахо­дя­ть­ся у смузі бойківсько-лемківсько долинянського порубіжжя. Тому в їх побуті та на­родній культурі, при домінуванні бойківських традицій, прослідковуються ще й долинянські та словацькі впливи. У лемків, як і в інших етнографічних гру­пах українців Закарпаття, були поширені техніки вишивання ни­зин­кою і хрестиком, а з 20-х років ХХ ст. – ще й гладдю. До початку ХХ ст. у ви­шивці на одязі лемків домінували геометричні і геометризовані рослинні орнаменти, які компонувались у стрічки. Лише з 30-х р. ХХ ст. тут поширився квіт­ково-рослинний орнамент реалістичних форм, які вибудовувались у доцентрово-замкнуті композиції. Колорит вишивки закар­пат­ських лемків першої половини ХІХ ст. однобарвний білий («білим по білому»), з середини ХІХ ст. – однобарвний білий, червоний чи синій, з кінця ХІХ – по­чатку ХХ ст. двобарвний червоно-синій, а з 20-х років ХХ ст. поліхромний.

09

Рис. 9. Вишита по збірках пазуха жіночої сорочки. 30-40-і роки ХХ ст., с. Вишка нині Великоберезнянський р-н. Домоткане полотно, морщення, поверхниця. Екзпозиція Закарпатського краєзнавчого музею.

Загалом народна вишивка українців Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст. своїм призначенням, художніми особливостями, збе­реженою давньоукраїнською термінологією нерозривно пов’язана з на­род­ною українською. Зберігаючи дав­ньо­ук­раїнські вишивальні традиції, розвиваючи їх і передаючи набутий досвід вишивального мистецтва, виши­валь­ниці засвідчували високу художню культуру й талант українського народу.

Роман ПИЛИП, 

кандидат мистецтвознавства,

викладач Закарпатського художнього інституту.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається