«Бойківська ватра» 2014

Середа, 24 вересня 2014 19:24 Автор 
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

 

СЛОВО ВІД  МИРОСЛАВИ ОЛІЙНИК (БУЧКІВСЬКОЇ)

Мирослава Олійник (Бучківська), член товариства «Устріки» 

«Гори, наша ватро, сильніше,
Все вище гори – до небес!
Земля наша нам наймиліша,
Де пам’яті голос воскрес!»
(М. Олійник)

OLYMPUS DIGITAL CAMERAІ знову настав той день, коли з трепетом у серці ми вирушаємо до Польщі на «Ватру»! Традиційно кожного року члени суспільно-культурного товариства «Устріки» з України запалюють символічну ватру в карпатських Бескидах, де проживали їхні діди і батьки, де багато хто з них там народився.
Першу «Бойківську устріцьку ватру» організовано в рамках відзначення 50-річчя примусового виселення 1951 р. етнічних українців з території колишнього Нижньо-Устріцького району тодішньої Дрогобицької області. При сприянні активістів устріцького осередку Об’єднання українців у Польщі Стефанії Гаврилець, Івана Федецького та Ольги Сенцьо в серпні 2001 р. сюди з’їхалися близько 500 переселенців з Миколаєва, Жидачева, Ходорова, Трускавця, Червонограда, Дрогобича, Борислава, Самбора, Старого Самбора, Нового Роздолу, Надвірної і започаткували щорічні зустрічі. Ковтаючи сльози, вони шукали свої садиби та могили предків на занедбаних цвинтарях, щоб уже ніколи ця рідна земля не була занедбаною і забутою…
Як сказав багатолітній керівник Суспільно-культурного товариства «Устріки» Віктор Козоглодюк, вони довго зважували, чи організовувати цьогорічну поїздку, чи ні, адже нині така складна політична ситуація в Україні – по суті, йде війна… Але наша поїздка – не рок-концерт чи естрадний виступ, метою поїздки є відвідання найдорожчого куточка на землі, куди ніхто вже не повернеться на постійне проживання. Ми приїхали, щоб поклонитися, прибрати могилки на цвинтарях, доглянути посаджені квіти – це не злочин… Тому поїздка, як завжди, була численною.
Перед запаленням ватри ми зацікавлено оглянули фотовиставку попередніх зустрічей на польській землі, кожен упізнавав себе, пригадував… Новинкою був міні-ярмарок, на якому охочі вибирали вишиванки, ґердани, дерев’яні речі та інше…
Легенький дощик перешкоджав розгорітися вогню, він ніби зронював сльози, щоб ще сильніше згуртувати тих, хто приїхав нині, і тих, хто з різних причин не зміг прибути. Першим виступив В. Козоглодюк. Я була приємно вражена, коли він розгорнув рушник, на якому красувався рум’яний коровай. Пан Віктор ішов по колу, і кожен з нас відщипував шматочок, смакуючи. Це було настільки зворушливо, що в кожного мимовільно з’являлася усмішка. Він підкреслив, що до товариства весь час долучаються молоді люди, і це тішить, адже очевидців, на жаль, меншає, а рідна земля не може бути забута. Отже місія, передана старшими, надійно перейде до молодшого покоління. Підтвердженням цього був виступ наймолодшого учасника поїздки – шестирічного Богдана Маланчука з міста Комарного на Львівщині, який голосно прочитав вірш: «Є у сонця небо синє// і гніздечко у пташини,// а у кожної людини// є матуся Батьківщина –// наша зветься Україна!»
З пошаною вислухали і місцевого священика Греко-Католицької церкви о. Миколи Костецького, який родом з Трускавця. Після закінчення навчання в Люблинському католицькому університеті він в Ольштині відправляв, а в Устріках – один рік. До слова попросили і С. Гаврилець, яка приклала чи не найбільше зусиль до приїзду українців. Вона разом з однодумцями вирішила створити ідентичне товариство переселенців у Польщі, щоб ділитися досягнутим і допомагати один одному.
По черзі виступали керівники осередків, а їх налічують сім, і кожен з них ділився своїми спогадами, успіхами і проблемами… Приїхала і славна «Берездівчанка» (жіночий ансамбль із села Берездівців Миколаївського району), що не тільки супроводжує всі масові заходи району. Дівчата, які також є вихідцями з переселених районів, виконали кілька пісень відповідної тематики. Свої поетичні слова біля ватри виголосили жидачівчанка Лілія Онишко-Хмельовська та новороздільчанка Мирослава Олійник.
Наступного дня ми організовано поїхали на Солинське водосховище, яке є одним з найзатишніших куточків Підкарпатського воєвідства. Це красиве видовище таїть у собі жахливу трагедію: новостворена гребля «виросла» на затоплених українських селах, а з ними і хат, цвинтарів, пасовиськ… Солина живиться водами гірських річок Сяну і Солинки, масштаби якої не можна осягнути людським оком. А гребля Солинської ГЕС, довжина якої – 664 метри, ширина – 82 метри – це найбільша гідротехнічна споруда в Польщі.
Завершальним етапом нашої поїздки була участь у недільній Службі Божій у греко-католицькій церкві та покладення вінка на могилі Січових стрільців на прицерковному цвинтарі. Важливим моментом було освячення у церкві процесійного хреста, який сам витесав і привіз у подарунок церкві Ігор Кузицький з Жидачева. Ми знову зустрілися з друзями, які з нами «розділили» символічну ватру, читали газету «Наше слово» та журнал «Ватра», які принесла С. Гаврилець.
Протягом двох днів я поспілкувалася з людьми.

Повний зміст статті: 21 жовтня 2014

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається