Казка про кізоньку Малушу

Субота, 29 березня 2014 18:59 Автор 
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

 

СЛОВО  ВІД   ЛЕСІ   МАРИНЕНКО

Казка про кізоньку Малушу

Жила собі кізонька Малуша. І була наша кізонька чистюхою та задавакою – дуже вже вона любила чепуритися й милуватися собою! Зранку-раненько прокидалася кізонька і давай у хаті прибирати-мити. Усе блищить-сяє, чистенько-чистенько у кімнатах! А потім принесе кізонька польові квіти, прикрасить ними свою оселю та й сама заквітчається! За вушка – квіточки, у вушка – золоті сережки, на шию – намисто з горобини, багато-багато! І така вже гарна наша кізонька, така гарна! Усе біля дзеркала витанцьовує й тішиться, пісеньки співає. Така весела й завзята. І гарно їй у великій хаті, і затишно. Що ще треба?

Одного разу завітала до кізоньки сусідка овечка. І попросила:

– Сестрице-сусідонько, позич мені трохи борошна – млинців ягняткам напекти. Йой, голодно-холодно в хаті!

– Фі! – скривилася наша чепуруха. – Зачекай надворі!

Потім пішла до комори, подивилася на повні мішки білого борошна, і жаль їй стало ділитися. Взяла жменьку борошенця, тицьнула сусідці й швиденько зачинила перед нею двері. А у віконце побачила, як опустила голову овечка та сумно пішла до свого дому. «Важко їй, напевно, діток багато… та це її клопіт, а не мій!» – подумала кізонька і зовсім не засмутилася. Підійшла до дзеркала, посміхнулася на своє гарне відображення і заспівала:

Чепурушка-душка,

Кізонька Малушка!

Гарні очка і коса –

Отака моя краса!

Але що це? Знову гості на поріг!

– Тук-тук-тук! Відчини, сусідонько-душенько! Це я – курочка-квохтушка! Позич мені трохи проса, бо курчатка мої їстоньки просять, а в хаті ні зернинки.

– От мені лихо! Не бува в хаті тихо! Що мені за морока, чим я впала до вашого ока? – сердито тупнула кізонька ніжкою. – Ну що мені з вами робити?

Потім пішла до комори, подивилася на велику скриню проса, зітхнула, взяла жменьку зерняток, тицьнула курочці й швидко зачинила перед нею двері. А у віконце побачила, як сусідка-курочка сумно пішла до своєї хатинки.

І тільки-но кізонька до дзеркала – у двері знов: тук-тук-тук!

– А що мені за лихо, – забідкалася кізонька, – у моїй хаті не залишають мене у спокої! Хто там?

– Мур-мур-мур! Відчини, сусідонько Малушенько! Осінь іде, холоди веде! Позич мені, миленька, трохи прядива моїм кошенятам на светрики! Я віддам, відпрацюю, сестрице-кізонько!

Глянула кізонька у віконце, а на порозі стоїть біднячка киця Муронька.

– Геть! – гримнула сердито кізонька. – Порозводилося жебраків, теж мені морока! Геть від мого двору!

І пішла собі засмучена киця Муронька ні з чим.

А наша кізонька Малуша – до дзеркала! Дивиться на себе – не надивиться! І намисто гарне, і нові сережки сяють! Одна кізонька була в мами й тата – ні в чим потреби тепер не має! І в коморі у неї є, і на дворі! І до серця, і до лиця! Багата, вродлива наша кізонька – тільки танцювати й радіти!

Чепурилася-чепурилася кізонька Малуша, та ось і вечір завітав до хати. А за ним і нічка темна висипала у небі перші зорі. Сіла наша гарно вбрана кізонька до столу, а поговорити – ні з ким. Вийшла кізонька у двір, подивилася навколо і зітхнула. Там, у сусідській хаті, курочка-квохтушка загасила вогник – уся її велика родина вклалася спати. Он – знайомий силует у вікні: мама-овечка щось готує на сніданок своїй малечі. Он, трохи далі, чутно муркотіння сусідоньки-киці, що вкладає спати своїх малюків. Усе муркотить киця, усе наспівує солодкі пісеньки. Бідні-голодні, а живуть весело і дружно. Як так можна?

Задумалася наша кізонька. Засмутилася-засмутилася. Чому вона самотня? Адже вона молода, гарна та багата! І стало їй шкода саму себе, й так сильно, що аж заплакала. А ще більше стало шкода овечку, курочку та кицю, яким вона відмовила сьогодні.

Раптом схопилася наша кізонька – і швидко-швидко до комори. Насипала відерце білесенького борошна, та таке повне, що ледве підняти змогла! Схопила його і чимдуж побігла до двору сусідки-овечки. Поставила на поріг і хутко-хутко додому!

А вдома знову набрала повне відерце, тільки вже проса, – і швиденько до курочки! Важко їй нести, але на душі весело так і радісно!

Віднесла відерце проса, поставила на поріг, щоб Курочка могла нагодувати своїх діток, – і чимдуж додому.

Сіла біля столу, запалила вогник та думає-думає. Потім взяла найкраще біле прядиво і давай плести светрики для маленьких кошенят! І так заходилася, що за всю нічку не стулила очей!

Коли ранок постукав у віконце, на лаві у кізоньки лежали п’ять пухнастих, неначе хмаринки у небі, маленьких светриків! Взяла кізонька це біле диво – і чимдуж до двору сусідки-киці. Тихо-тихо, щоб ніхто не побачив, поклала наша кізонька светрики на поріг і гайда додому!

А коли полудневе сонечко радісно осяяло землю, почула кізонька Малуша якесь дивне щебетання і розмови біля свого двору. Глянула у віконце – і ахнула! Біля її хвіртки стояли сусідські діти – ягнята, курчата, кошенята і не наважувались зайти. І кожна крихітка-дитинка тримала великий букет польових квітів.

Дуже зраділа кізонька цій гамірливій малечі, чимдуж кинулася до дверей і гостинно відчинила їх навстіж:

– А ну швидко всім мити рученята – і до столу! Будемо обідати! Ласкаво прошу, дітки, до моєї оселі…

Отака вона - наша кізонька Малуша.

Пухнаста рідня

В нашої кози, малята,

Народилися двійнята -

Дві пухнасті кульки

Від кози Цибульки!

Нас помножилось в рідні

Від пухнастої двійні!

І луна веселий сміх -

Я щаслива за усіх!

Я за няньку стала їм –

З ними я і сплю, і їм!

З ними нерозлучна я:

Ви тепер - моя сім’я!

Не залишу вас ніколи!

Тільки… час уже до школи…

Що тепер робити?

Як вас залишити?

Що ж, чекайте до зими!

Знову разом будем ми!

Ви тепер – моя рідня!

І до вас приїду я,

Дві пухнасті кульки

Від кози Цибульки!

Хоробре козеня

Тато сварить козеня:

– Ти ж зовсім іще маля!

Чом вночі ще й за ставок

Бігаєш в чужий лісок?

Козеня ховає очі:

– Я боюся вовка й ночі!

І тому, щоб страх здолати,

Йду на вовка полювати!

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається