Старий Новий Рік. Свято Василя та Маланки

Понеділок, 13 січня 2014 11:37 Автор  Марта Патика
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

На значній частині сьогоденної України, Новий рік зустрічають як свято Маланки і Василя.

Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим). На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви.

Раніше Новий рік на теперішніх землях України називався Новоліттям та розпочинався з появи на Небі першого весняного Молодика (нового Місяця), який з'являвся в день, найближчий до весняного рівнодення - Великодня, коли пробуджувалась вся природа. Тому в українських щедрівках, що дійшли до тепер, йдеться: "Прилетіла ластівочка, сіла вона край віконця, стала вона щебетати, господаря викликати", або "Ой, сивая тая зозуленька усі сади та й облітала".

Наші предки зустрічали Новоліття 1 березня до 1492 року, а з 1492 до 1700-1 вересня. Познайомившись з сонячним календарем Єгипту, Юлій Цезар в 45 році реформував римський календар. Новий рік святкувався тоді римлянами вже не в добу весняного рівнодення, а першого березня; після реформи Новий рік по юліанському календарю пересунувся на зиму - 1 січня. В тому році на 1 січня і 1 березня випадали молодики, що й зумовило таке рішення. Поступово на цей календар перейшла вся Європа.

Так, стрічали Новий рік весною, потім восени і потім коли Новий рік перенесли на зиму. Разом з щедрівками, на зиму перейшли і весняні мотиви, і теми пісень, і навіть священні обряди засівання та ходіння за плугом.

Мотиви щедрівок близькі до колядок, але в щедрівках відсутні мотиви сотворення світу. Натомість переважають мотиви одруження, героїчні та оспівується праця. Щедрівки або підноворічні пісні прославляють загальну щедрість і гостинність. В традиційній обрядовості початком природного року лишився перший місяць весни – березень, коли починає розмерзатися земля, зігріта палким духом весняного Сонця-Ярила. Практично вся структура свята і обрядів підпорядковувалась основній ідеї – зустрічі весни і перелітних птахів, першому виходу в поле.

Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями. Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) і починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також у цей день віншувати Василів.

Питання про те, коли древні слов'яни зустрічали Новий рік, ще остаточно не вирішене. Насиченість поетичних текстів колядних пісень образами весняного пробудження природи, розквітаючих дерев, буйних трав та пташиних співів - важливий аргумент на користь того, що зустріч Нового року припадала на весняне рівнодення (21 березня за сучасним календарем). Небезпідставною є також гіпотеза про те, що основою для формування новорічної обрядності був солярний культ - свято зимового сонцестояння. Але це трапилось наприкінці третього тисячоліття до н.е., коли місячні календарі поступилися першістю сонячним. Тоді ж у Аратті(особливо в приморській частині її - Оріяні) патріархальні засади остаточно переважили в суспільстві над матріархальними - і жіночий місячний культ Маланки поступився чоловічому Василю, але збереглось їх співіснування як жінки і чоловіка.

Напевно, назви "Маланка" та "Василь" беруть свій початок з Галицького Поділля, від прадавніх Макоші й Велеса - шанування яких сягає часів Трипільської археологічної культури.

Водити козуНапередодні Василя влаштовували забавну містерію Маланки. "Водили Маланку" з хати до хати. її роль виконував, як правило, перевдягнений у жіноче вбрання меткий юнак; там, де побувала Маланка, завше створювався шарварок. В південно-західних областях України терміном Маланка визначається вся група ряджених.

Витоки буковинської Переберії сягають прадавніх язичницьких народних святкувань. Ці театралізовані дійства, вочевидь, опираються ще на античні звичаї влаштування процесій «ряджених» Такі святкування характерні для всього східно-слов’янського світу.

Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше.

Серед ряджених найчастіше зустрічаються образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота... Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. В руках Маланка носила куделю. Вона дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю "косметикою".

Козою був парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з рогатини до якої прикріплювали дві дощечки (рот), і пасмо прядива (бороду), рот відкривався і ляскаючи закривався, що лякало дітей. Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду – хвіст з віника. Ведмедями одягалися найсильніші парубки, які гарно вміють боротися. Їх костюми складали вивернуті хутром догори кожухи, до ніг прив’язували жмути соломи, сіна, або овечі шкури, зі шкур виготовляли і маски. Журавлем був парубок на ходулях, або з довгою шиєю, яку робили з жердини.

У дівочому гурті роль Маланки і Василя виконують дівчата. Дівчата “убирають Маланку у хвату, як молоду обквітчають цвітами, Василя підбирають теж з дівчат, надівають на Василя гарні штани, френч, шапку, підводять вуси. Обох гарно підмальовують. Подекуди дівчата щедрівниці обмежувалися лише одним костюмованим персонажем – Маланкою “ ( Курочкін Укр. Нов. обряди “Коза і Маланка. С. 216-217.).

Підійшовши до вікна, ряджені в пісенній формі просили у господарів дозволу щедрувати:
"Пустіть Маланку, пустіть до хати, наша Маланка замерзла в п'яти".

“Гой Іване, Іваночку,
Пусти до хати Маланочку…”
“Пустіть до хати погріти п’яти,
Пустіть до груби погріти зуби,
 Пустіть до печі зігріти плечі…” 

До хати щедрувальники заходили, лише отримавши дозвіл господарів. В хаті спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного члена сім'ї, потім співали пісень про Маланку. Маланка в цей час пряла куделю, пританцьовувала, рухами імітувала дії, оспівані в щедрівці, показуючи, яка вона гарна господиня, все робила навпаки: підмітала хату від порогу до столу, взуття клала на стіл, тарілки під стіл, намагалась допомогти господині підбілити долівку, або помити глиняні стіни.

Господарі прагнули помішати їй "наводити порядок" і уважно стежили, щоб Маланка нічого не вкрала. Це за нею також водилось, адже за крадену річ вона просила додатковий викуп, або погрожувала продати її у наступній хаті, там мовляв, більше дадуть. Іноді їй спеціально клали якусь дівочу річ, щоб Маланка її вкрала, це віщувало дівчині швидке заміжжя.

В цей час у сінцях починала мекати та тупотіти коза. Щедрувальники просили господарів впустити і її до хати погрітися, вона он в ніжки змерзла і в ріжки змерзла. Господарі спочатку відмовлялись, придумуючи різноманітні причини, що коза долівку попсує, вазони поїсть, дітей полякає. Діткам страшенно хотілось побачити козу, вони благали батьків впустити її до хати. Щедрувальники всіляко розхвалювали свою козу: вона, мовляв, і гарненька і розумненька, танцювати вміє і співати вміє, побрехеньки розказує, людей звеселяє. Господарі нарешті погоджувались.

Ввійшовши до хати, коза спочатку лякала присутніх, намагаючись їх буцнути рогами, а потім під спів щедрувальників відтворювала в танці те, про що співалось в щедрівці. Все закінчувалось тим, що приходили стрільці або хлопці-молодці і вдарили (встрелили) козу в правеє вушко, в саме сердушко, або ж під ліву чи праву ногу, коза впала, ноги задрала, або ж впала та й нежива стала. Одним словом, коза помирала.

Що ж означав цей ритуал? Чому козу неодмінно було вбивати? Адже коза була символом (божеством) родючості ниви. До речі і по нині частинку нескошеної ниви, чи незібраної грядки називають козою. В грецькій та римській міфології боги плодючості і урожаю також мали ознаки схожості з козою. В далеку давнину люди помітили, що на тій землі, де стояла домашня скотина, рослини ростуть значно краще, дають більший урожай. Про вплив кози на родючість ниви співається і в народних українських щедрівках:

Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає,
Де коза туп-туп,
Там жита сім куп,
Де коза рогом, там жита стогом,
Де коза хвостом, там жита кустом.....

Очевидно смерть кози - символізувала зимову смерть рослинності, ниви. Проте в ритуалі головне було не смерть кози, а її оживляння. Всі присутні в хаті, а також щедрувальники намагалися оживити козу, розсмішивши її. Для цього всі засоби були добрими, лиш би коза засміялася, почала пручатися, подала ознаки життя. Її "лікував" "лікар", коментуючи при цьому свої дії так, що всі в хаті сміялися, турчали козі у вуха, рахували зуби, щоб переконатись стара чи молода, був і крайній (сороміцький) метод - пробували "перевірити, чи коза доїться". Оскільки за народними традиціями козою перевдягались парубки, це, як правило, приводило козу до тями, вона пручалася, видиралася, подавала ознаки життя.

Оживання кози знаменувало собою оживання навесні ниви, садів, пасовищ, природи взагалі. Сміх носив магічне значення - відганяв злі сили, крім того вірили, якщо сміятись в новорічну ніч то і весь рік пройде зі сміхом, весело і щасливо. На закінчення щедрувальники проголошували вірші з побажаннями щастя, добра в новому році і просили винагороди, для Кози, Маланки або інших ряджених персонажів. “Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”, “дайте козі на сіно”, “Маланці на фартух”, “дідові на тютюн”.

Господарі замість грошей або ласощів пропонували Козі сіна, соломи, вівса, бурячків, на що щедрувальники відповідали, що їхня коза цього не їсть, вона полюбляє свіжі паляниці, пироги, а також чарочку і шкварочку, шинку й ковбасу. Почувши про гостинці до хати ввалювались “цигани” з “ведмедем” і починали гадати, танцювати, пропонували підкувати коней, або когось із хатніх, господарі на допомогу кликали стражників, які також були серед ряджених і ті випроводжали з хати гамірних гостей, за що отримували винагороду від господарів.

Слід пам’ятати, що в давнину наші предки святкували Новий рік весною. Взимку, коли вся природа наче помирала, Богиня плодючості могла знаходитись серед мертвих. На зв’язок Маланки із потойбічним світом у Новорічну ніч вказує фольклорний матеріал. Так у Прикарпатській щедрівці щедрувальники просять рахманів відпустити Маланку погуляти:

Ой паночку, Рахманочку,
Пусти з нами Маланочку
Із квітами, із дутками,
З хорошими парубками

Добрий веріч тому, Хто є в домі цьому.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається