Про справу свого життя та головний пріоритет в роботі – розповідає координаторка гуманітарних проєктів та скарбник української громади на півдні Франції “AFUCA” (АФУКА) Уляна Когут.
Сьогодні, подаємо нову історію зі спецпроекту «Нас обʼєднує Україна», де надається слово лідерам думок української громади:
«З першого дня великої війни ми збирали харчування, бронежилети – все, що було можливо дістати швидко – і одразу до України поїхав бус із гуманітаркою.
Моя роль була та є – знаходити благодійників. Я казала їм, наприклад: «Ви медсестра або лікар? Маєте медичний кабінет? Напишіть, будь ласка, всьому своєму медичному оточенню, що нам потрібно ось це, це і це». Потім ми все сортували – одяг, медикаменти, відправляли до України. А ще – ми роздавали біженцям продуктові набори, намагалися розселити тих, хто втік від обстрілів і не мав, де жити.
Та головним моїм пріоритетом завжди були військові. Я збирала гроші – з українців, французів, шукала, де купити дрони, бронежилети… Спала по 4 години на день. А як інакше? Військові – це наш захист. Якщо не допомагати армії, якщо не буде триматися фронт, все інше не матиме значення. Я тримаю контакт напряму з командирами бригад, бо вони мають повну картину потреб своїх хлопців.
На жаль, зараз ми бачимо, що кількість донатів від приватних осіб зменшується… Ми дуже сподіваємося, що не зменшиться допомога на міждержавному рівні – між Києвом та Парижем.
Бо насправді запитів від армійців не поменшало. Такі повсякденні, але життєво важливі речі: турнікети, медикаменти, кровоспинні. Стабілізаційні пункти не забезпечені ними, на жаль. Я знаю це, бо постійно на зв’язку з лікарями. Але також у мене просять каски, берці… Ви може собі уявити воїна без взуття?..
Щоб заробити гроші для потреб військових, ми з командою AFUCA та нашими волонтерами вже другий рік влаштовуємо благодійні фуршети на концертах в Ніцці. Глядачі купують їжу та напої, а всі виручені гроші – йдуть на ЗСУ.
Я закликаю всіх українців долучатися до допомоги нашій армії. Бо коли війна скінчиться, ваші діти та онуки спитають: «Тато/дідусю, а що в цей час робив ТИ?»
Тож нехай кожен подумає, що він відповість своїй дитині».