Більшість українських учнів, які зараз навчаються в німецьких закладах освіти, зараховані до інтеграційних класів. Там навчання переважно зосереджене на інтенсивному вивченні німецької мови. Лише після того, як діти добре її опанують, їх можуть перевести у звичайні класи.
Однак у федеральній землі Гессен українські учні в межах спеціальної програми отримали можливість відвідувати уроки української мови та культури, які викладають українські вчителі. Усе для того, аби діти не втрачали зв’язок із рідною мовою та батьківщиною, кажуть у місцевому міністерстві культури, освіти й можливостей. Про це повідомляє ресурс “Нова українська школа”, який поспілкувався Ганною Остапенко – педагогиня, методистка, авторка підручників для початкової школи, яка викладає уроки української мови та культури в одній із німецьких гімназій Гессена.
Акцентуємо, уся інформація нижче стосується лише федеральної землі Гессен та особистого досвіду роботи Ганни в одній із місцевих гімназій.
ЩО ВІДОМО ПРО ПРОГРАМУ UKEA
Інтеграційні класи, які вже давно функціонують у німецькій освіті, створені для “влиття” дітей, які приїхали з різних країн, у німецькомовне середовище. Українські діти не виняток.
Однак, на відміну від більшості дітей біженців та емігрантів, у німецьких школах федеральної землі Гессен нашим учням запропонували відвідувати уроки української мови та культури в межах програми UKEА (“Мовна та культурна освіта українською мовою”), розповіла “Новій українській школі” пресслужба місцевого міністерства культури, освіти й можливостей. Ця програма почала діяти майже з перших місяців після повномасштабного вторгнення, коли в Німеччину почало прибували щораз більше українців.
“Гессен – єдина федеральна земля в Німеччині, яка пропонує подібні уроки для українських учнів. Усе для того, аби вони не втрачали зв’язок із рідною мовою та могли побудувати місток для повернення на батьківщину”, – кажуть у міністерстві.
Один із заходів, які проводила українська громада в Гессені. Фото: Світлана Харчук-Семенченко
За даними пресслужби, з 20 000 українських учнів, які зараз навчаються в інтеграційних та звичайних класах землі Гессен, приблизно 2 200 бере участь у 240 курсах програми UKEA. Загалом до викладання в місцевих школах залучено приблизно 320 українських вчителів.
Так, в одній із гімназій Гессена розповідає про українську мову, культуру та намагається передати відчуття дому Ганна Остапенко, педагогиня, методистка та авторка підручників для початкової школи. Як і її учні, вона виїхала до Німеччини через повномасштабну війну. Ганна каже, що робота з українськими дітьми стала для неї одним зі способів тримати зв’язок із батьківщиною.
“Уявіть, діти, які до приїзду в Німеччину взагалі не знали німецької мови або ж опанували її на початковому рівні, потрапляють у класи, де вивчають лише німецьку і всі пояснення – лише цією мовою. Така особливість навчання в інтеграційних класах, адже їхнє завдання якомога швидше інтегрувати дітей у німецькомовне середовище.
У багатьох через це виникає паніка, страх і зникає бажання вчитися. Частина наших учнів має відчуття образи на весь світ, вони не розуміють, чому мали покинути свою країну і вчити складну й незрозумілу мову. Тому уроки української мови та культури стали справжнім ковтком повітря для українських дітей і я рада, що можу допомогти їм”, – ділиться педагогиня.
Однак, за її словами, щоби зрозуміти, як працює ця система, варто докладніше пояснити роботу інтеграційних класів у землі Гессен (зауважимо, що німецька освітня система може різнитися залежно від федеральної землі, кожна з яких має своє міністерство освіти):
- навчання в інтеграційному класі, як правило, триває два роки. Перший семестр (6 місяців) учні зазвичай вивчають лише німецьку мову. Як виняток, українські діти мають ще уроки української мови та культури;
- у другому семестрі додаються обрані уроки в німецьких класах за віком дитини. Наприклад, учні, крім німецької мови, можуть відвідувати уроки фізкультури у звичайних класах. Або ж, якщо вчителі бачать схильність у дитини, наприклад, до математики, то вона може відвідувати уроки із цього предмета. Такі питання окремо розглядає педагогічна рада кожного закладу освіти, зауважує Ганна;
- у третьому семестрі, якщо учні показують високий рівень знання німецької, то можуть починати вчити й інші предмети з різним навантаженням відповідно до спроможностей кожної дитини;
- в останньому семестрі кількість годин в інтеграційному класі зменшується ще більше і, якщо учні демонструють гарну підготовку та знання, їх переводять до звичайних класів (це роблять і раніше, якщо дитина за короткий період добре вивчила німецьку).
“Після двох років навчання в інтеграційному класі дитину в будь-якому випадку переводять до класу, де вчаться німецькі учні й учениці. Щоправда, саме в гімназіях залишається менший відсоток, адже там вчитися складніше. Тому чимало учнів потрапляють в інші школи з простішою програмою”, – пояснює Ганна Остапенко.
Водночас, за її спостереженнями, навчання в інтеграційних класах досить складне як для учнів, так і для вчителів. Адже там вчаться діти з різних країн та різних вікових груп. Наприклад, педагогиня одночасно працює із дітьми від 10 до 17 років. Через це складно підібрати матеріал, який був би цікавим для всіх.
А ще учнів в інтеграційних класах не оцінюють на відміну від їхніх однолітків зі звичайних класів. Ганна каже, що в гімназії дуже дбають про оцінки. Якщо дитина отримує низькі бали, то це означає, що навчання в гімназії для неї заскладне. У таких випадках пропонують перевестися в школу з легшою програмою. Тож, за словами вчительки, не всі українські учні бачать мотивацію в навчанні без оцінювання.
Повернемося до уроків української мови та культури.
На них в інтеграційних класах відводять 4 години на тиждень, якщо в школі є 12 українських учнів, і 8 годин, якщо понад 24. Загалом ці уроки добровільні, однак у гімназії, де працює Ганна, вони обов’язкові.
Ці заняття проводять українські вчителі. Ганна каже, що це не лише допомагає українським учням не забувати рідну мову та культуру, а й дає змогу розвантажити місцеву систему освіти, яка ще до приїзду українських учнів відчувала брак педагогів.
“Оскільки після повномасштабного вторгнення росії в Україну Німеччина зіштовхнулася з великим напливом українців, інтеграційні класи почали дуже швидко заповнюватися. Наприклад, у гімназії, де я зараз працюю, у березні 2022 року один інтеграційний клас складався лише із шести учнів. Однак, коли до закладу почали прибувати українські діти, керівництво змушене було відкрити ще і другий клас. Тож навантаження вчителів збільшувалося, а замінити їх посеред року було складно. Тому в пригоді стали українські педагоги, які також приїхали в Німеччину”, – каже Ганна.
Тому, за її словами, уроки української мови та культури, які українським вчителям дозволили викладати навіть без процедури визнання диплома, допомогли місцевим закладам освіти Гессена зменшити навантаження на своїх педагогів.
ЩО ВЧАТЬ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА КУЛЬТУРИ
Українські вчителі, які викладають за програмою UKEA, самостійно конструюють свої уроки, використовуючи навчальні матеріали з різних українських цифрових платформ, або ж розробляють уроки самостійно, розповідає Ганна Остапенко.
“Мені дуже не вистачає українських підручників та книжок. Хоча місцеве міністерство виділяє кошти для цього курсу, щоби ми забезпечили себе всім необхідним, але, на жаль, матеріали можна купувати лише в Німеччині. А тут наш книжковий ринок із навчальною літературою не такий широкий. Тож мої уроки досить нестандартні та не схожі на ті, які читають вчителі в Україні. Виходжу з тих можливостей, які є”, – ділиться педагогиня.
На перших заняттях Ганна завжди проводить опитування серед учнів про те, що вони вже знають з української мови та культури, а що було б цікаво дізнатися ще, які захоплення мають тощо. Тоді під вподобання дітей Ганна формує теми уроків та активності.
Крім цього, багато уваги вона приділяє практиці розмовної української. Оскільки, за її словами, чимало дітей та їхніх сімей російськомовні, тож складається така ситуація: вдома вони чують і розмовляють російською, у школі навчаються німецькою, і якби не уроки UKEA, місця для української в них майже не залишалося б.
“Тому за ці заняття намагаюся видати максимум, розговорити дітей українською, розповісти їм про цікавий україномовний контент. Адже є діти, які часто несвідомо продовжують споживати російське. Моя мета – аби українська мова й культура були не просто предметом у школі, а проникали в саме серце.
- Тож я краще покажу їм якесь сучасне українське мистецтво, андеграундні українські мультфільми, цікаві україномовні подкасти тощо, тоді в мене буде більше шансів, що учні після уроку будуть це й далі дивитися, слухати, читати й поширювати”, – каже Ганна Остапенко.
- До речі, навички письма в дітей вона розвиває за допомогою матеріалів “Національного проєкту: пишемо есе” від ГО “Смарт освіта”. Нагадаємо, що в межах проєкту група експертів опублікувала безплатні матеріали для розвитку навичок письма, критичного мислення та читацької грамотності. Їх можна знайти на сайті.
“Проєкт призначений якраз для учнів базової та старшої школи, а це дуже важливо для мене, бо ж у класі діти цього віку. Відповідно до рекомендацій, ми беремо короткі тексти, які для проєкту написали сучасні українські письменники, і читаємо їх разом на одному з уроків. Потім обговорюємо, ділимося думками на ту чи ту тему й наприкінці учні виконують завдання різного типу: хтось пише есе за темою тексту, хтось складає запитання для уявного інтерв’ю з автором/кою тощо. А оскільки теми актуальні та відповідають зацікавленням дітей, вони охоче долучаються”, – ділиться педагогиня.
- Також Ганна проводила серію уроків про українських воїнів, видатних українців сучасності та минулого…
- Велику увагу під час занять вона приділяє й українським традиціям. Наприклад, напередодні Різдва Ганна та її учні вивчали колядки, робили Вертеп, водили козу. Учні отримували ролі та розігрували цілі вистави.
Виступ українських учнів на різдвяному концерті гімназії
- Перед Великоднем уже традиційно провели майстер-класи з розпису писанок.
“До речі, до цих майстер-класів охоче долучаються і німецькі учні, яким цікава українська культура. Тож моє завдання зараз – зацікавити українським не лише наших учнів, а й самих німців. Оскільки вони ще багато чого про нас не знають. А це гарна можливість розповісти іноземцям більше про Україну”, – каже Ганна.
Учні на майстер-класі з розпису писанок
Учні на майстер-класі з розпису писанок
Учні на майстер-класі з розпису писанок
Квест до Великодня-2024, який Ганна організувала в школі разом із проєктом Pysanka_in.the.world. Профінансувати квест допомогла місцева жителька
Щоправда, оскільки кількість українських учнів в інтеграційних класах щороку зменшується (адже багатьох дітей переводять у звичайні класи), відповідно, зменшується і кількість тих, хто може відвідувати уроки української мови та культури. Для порівняння, ще на початку роботи в закладі Ганна викладала для 40 дітей, а зараз їх 20.
За словами освітянки, наразі в гімназії, де вона працює, такі уроки викладають лише в інтеграційних класах. Далі, наприклад, у гімназіях учням обов’язково потрібно вивчати дві іноземні мови: англійську й у багатьох закладах пропонують ще французьку. Якщо ж рідна мова дитини або іспанська, або італійська, або турецька, або російська, то можна скласти іспит із цієї мови і його зарахують, як вивчення другої іноземної.
“Чимало українських учнів обирало російську, щоб не вивчати ще третю іноземну мову.
На жаль, у цьому переліку української немає.
Тож зараз ми працюємо з місцевим міністерством освіти над тим, щоби там з’явилась і українська мова. Але це довгий процес перемовин та листувань”, – розповідає Ганна.
Також для дітей-вихідців з інших країн є можливість за бажання вивчати в школі рідну мову як факультатив. Ганна каже, що разом із колегами-однодумцями працює над тим, аби українська мова теж була в цьому списку.
Водночас українські заклади освіти пропонують різні форми навчання (дистанційна, сімейна, екстернат тощо), щоби тримати зв’язок зі своїми учнями, які за кордоном. Крім цього, щоби розвантажити дітей та водночас сприяти збереженню зв’язків учнівства з Україною, МОН запропонувало формат вивчення предметів українознавчого компонента в окремих дистанційних класах для учнів, які за кордоном, з можливістю перезарахування решти предметів.
“Серед моїх учнів приблизно половина продовжує навчання в українських закладах освіти за різними формами. Переважно це ті, чиї сім’ї планують повернутися в Україну. Однак здебільшого таке навчання досить формальне, бо ж після першої половини дня, коли учні мають докладати чимало зусиль, аби зрозуміти матеріал на чужій для них мові, мало хто ще знаходить сили на реальне навчання в українській школі.
Тож зазвичай завдання від українських вчителів деякі з учнів виконують із найменшими зусиллями. Це ніби й зручно, бо ж залишається місце в українській школі. Водночас діти часто здобувають не так знання та навички, як вміння здати готове завдання, доклавши мінімум часу й зусиль, часто недоброчесно”, – ділиться міркуваннями Ганна.
Вона каже, що й дорослим, і дітям, які виїхали через війну, бракує меседжів від держави про те, що всі українці важливі та цінні й зараз треба підтримувати одне одного, єднатися, а не розділятися.
За словами Ганни, хтось має говорити українським дітям, які зараз за кордоном, що вони та їхній досвід також важливі для України й вони матимуть вибір повернутися, коли, скажімо, досягнуть повноліття. Крім цього, потрібно показувати дітям, як, перебуваючи за кордоном, залишатися українцями, давати можливість долучатися до зборів коштів, концертів, ярмарків тощо. Наприклад, педагогиня разом із колегами та учнями організовує збори гуманітарної допомоги, які згодом відправляють в Україну.
“А ще – наголошувати, навіть якщо вони виїхали, це не означає, що вони зрадили свою країну.
Наразі ж я помічаю, як частина дітей, зокрема, через брак ось цих меседжів, звинувачують самих себе, почуваються самотніми, усе більше дистанціюються від усього українського та водночас чинять опір інтеграції в Німеччині й просто “консервуються” у своїх маленьких капсулах.
Уроки української мови та культури, які пропонують у школах землі Гессен, є хорошим рішенням, але не довгостроковим. Тому, якщо ми хочемо, щоби частина цих дітей усе ж повернулася в Україну, маємо й самі дбати про їхню підтримку за кордоном та шукати шляхи для збереження зв’язків”, – підсумувала Ганна Остапенко.