Визначення минулого тижня президентом Польщі Анджеєм Дудою дати чергових виборів до Сейму та Сенату Республіки Польща 15 жовтня 2023 року (саме цю дату вказував як найреалістичнішу в попередньому матеріалі для “Стожар”) актуалізувало проблематику українсько-польських відносин. Проте відносини України та Польщі останнім часом не позбавлені проблемних контекстів є об՚єктивною реальністю, котру потрібно ретельно аналізувати та адекватно прогнозувати.
Не претендуючи на істину в останній інстанції, вважаю за можливе висловити кілька ключових зауваг до окресленої тематики загалом та крізь призму вже тепер офіційно розпочатої парламентської виборчої кампанії в Польщі в першу чергу.
Цілком зрозуміло, широкомасштабна агресія рф проти України докорінно змінила формат відносин України та Польщі, але вони не позбавлені ( і не могли бути позбавленими) рецидивів конфронтації навколо спільного історичного минулого. Найперше, звичайно мова про різні оцінки трагічних подій на Волині, особливо весною-влітку 1943 року. Не вдаючись в докладних аналіз передумов, причин, характеру, перебігу на наслідків цього українсько-польського протистояння, в контексті новітнього польського політичного процесу не можна не враховувати те, що вже тривалий час напередодні символічної для поляків дати початку Волинської трагедії 11 липня польські парламентарі приймають чергову ухвалу з політичними оцінками як геноциду польського населення. І винятком не став 2023 рік. Але симптоматичним є те, що цей документ місяць тому був прийнятий одностайно (в минулі роки поодинокі посли Сейму від “Громадянської коаліції” (ґрунтується на політичній партії “Громадянська позиція” чи “Лівиці” не голосували, або отримувалися при ухвалення відповідних документів), але про це майже не згадувалося в українському медійному суспільно-політичному просторі, а робився найбільший акцент на цьогорічній новелі польських парламентарів, що “Польсько-українське примирення, яке роками будували представники обох народів, має включати також визнання провини та вшанування пам՚яті жертв Другої світової війни”.
Проте ще більший резонанс викликав виступ 31 липня ц.р. в ефірі польського громадського мовника TVP (перебуває під помітним впливом правлячої партії “Право і Справедливість”) керівника офісу з питань міжнародної політики в канцелярії президента Польщі Марцін Пшидач щодо необхідності більшої вдячності України за допомогу Польщі, із наступним, як видається, передчасним викликом 1 серпня до МЗС України посла Польщі Бартоша Ціхоцького, а по обіді того дня – до МЗС Польщі посла України Василя Зварича, що вдалося врегульовувати відповідним твітом Президента України Володимира Зеленського.
Інший привід для конфронтації українсько-польських відносинах в публічній площині це твіт від 1 серпня 2023 р. заступника міністра закордонних справ Польщі Павела Яблонського, де він виклав у 7 тезах своє (очевидно не суперечливе курсу керівництва Польщі) бачення українсько-польських відносин:
Попередній аналіз висловленої концептуалізації вимагає зосередити увагу на двох ключових поточних питаннях:
п. 6 твіту Яблонського: відновлення експорту українського зерна не має відбуватися коштом польських аграріїв, а Україна має звернутися до інституцій ЄС для врегулювання даного питання;
п. 7 твіту Яблонського: справжнє українсько-польське поєднання, інтеграція України до ЄС не можливі без визнання Волинської трагедії як акту геноциду, із відповідним вшануванням жертв та ексгумацією польських поховань.
Видається, що саме на спільному обговоренні окреслених одним із публічних спікерів польської влади тем мала б зосередитися як українські урядовців й парламентарі, так й наукові й експертні кола, особливо щодо історичної проблематики. Переконаний, що чим довше українська сторона в особі як відповідних інституцій чи окремим посадовців та фахівців буде робити вигляд, що все це зумовлено виняткового виборчою боротьбою у Польщі, тим негативніші наслідки отримаємо для українсько-польських відносин загалом та відстоювання наших національних інтересів особливо.
Вже час відійти від емоційного поверхневого сприйняття Польщі як нашого стратегічного союзника у боротьбі із російською агресією, яка тільки нам за це має бути зобов՚язана. Як Польща виходять у свої політиці із власних національних інтересів, так й Україні потрібно чітко декларувати відповідні національні пріоритети. І далі… вести переговори про пошуку моделей двосторонніх відносин у тих чи інших сферах чи навколо окремих важливих питань.
І починати процес вже варто зараз, із тими в Польщі, хто реально допомагали й допомагають Україні та особливо сотням тисяч тимчасових українських мігрантів на польській землі. На жаль, перебіг виборчої кампанії та зміни електоральних вподобань поляків мали б прагматично мислячих українців не тільки насторожувати, але й підштовхувати до пошуку шляхів відповідного діалогу. В наступних дописах планую подавати докладний аналіз перебігу чергових парламентських виборів у Польщі із аналізом відповідної соціології, політичних програм та публічних заяв учасників цьогорічних виборчих перегонів.
На завершення цього допису хочу викласти інший контекст до події, яка збурила окремі українські ЗМІ та деяких експертів. Маю на увазі повернення в польську публічну площину відверто антиукраїнської риторики після того, як 30 липня ц.р. фанати польського клубу “Шльонськ” (Вроцлав), програючи клубу “Заглемблє”(Люблін), вивісили на трибунах антиукраїнські плакати (“Українці мордували дітей на Волині”, “Зупиніть українізацію Польщі”) та вигукували образливі висловлювання.
Звичайно, що за це мали б відповідати передовсім лідери відповідних вболівальницьких структур, які дозволили вказану провокацію. Але й вплив на них, серед іншого, мали б вчинити також представники опозиційної партії “Громадянська платформа”, які очолюють правління “Шльонська”, а у міській раді Вроцлава, яка є власником 99 % акцій цього клубу, більшість має ГП на чолі з президентом міста Яцеком Струком. І у такий спосіб навіть не показати на практиці численні минулі публічні декларації на підтримку України та українців, а хоча б не давати можливості конкурентам із крайньої правової “Конфедерації” використовувати описану провокацію у власній передвиборчій кампанії, і вже навіть не стільки парламентській кампанії, а з проекцією на місцеві вибори весни наступного, для прикладу, виборів президента Кракова.
А тим часом у Польщі офіційно зареєстровано вже третю відверто проросійську партію…
Продовження далі .
Василь Гулай, доктор політичних наук, професор,
завідувач кафедри міжнародної інформації
Національного університету «Львівська політехніка» /
голова правління ГО «Центр інформаційно-комунікативного менеджменту»