Кожна епоха залишає нам у спадок якусь пам’ятку, яка зберігає в собі згадку про певну визначну подію, що докорінно змінила життя держави, про певну визначну постать, що так чи інакше вплинула на становлення й розвиток країни. Для України таким місцем є безперечно Батурин. Звичайно, Україна багата своєю історичною та культурною спадщиною. В нашій країні безліч місць, пов’язаних з визначними історичними подіями. Кожне по праву особливе, проте лише за міцними Батуринськими фортечними мурами народжувалися ідеї першої Конституції, розвивались підвалини народження української держави військово-політичними діячами Демяном Ігнатовичем, Іваном Самойловичем, Іваном Мазепою, Пилипом Орликом, Самійлом Величком, Фрідріхом Кенігсеком, Михайлом Миклашевським, Іваном Обідовським. Лише Батуринська фортеця була духовно-культурним муром для тогочасних церковних діячів, мислителів, письменників і проповідників-богословів, символом єдності, військової міці, культури й духовності, який у 1708 році знищила москва.
Зараз, коли Україна мужньо відбиває багатотисячну фашистсько-російську навалу, хочеться звернути увагу на пам’ятку історії України національного значення – Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року авторства народного художника України Анатолія Гайдамаки та заслуженого скульптора України Миколи Обезюка.
Монумент встановлено 10 квітня 2004 року у пам’ять про жертв Батуринської трагедії 1708 року, які поклали своє життя на вівтар незалежності й загинули від рук російського війська 13 листопада 1708 року, відстоюючи право на незалежну українську державу. Монумент є гірким нагадуванням про ціну незалежності, про гідність та відвагу, про велич та трагедію нашого народу.
Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року це вшанування не лише незламності духу оборонців та мирних жителів Мазепиної столиці, а й про мужніх крутівців, бандерівців, петлюрівців, тисячі закатованих сталінським терором та замордованих голодоморами, про шестидесятників, про героїв небесної сотні, кіборгів, мирних жителів та мужніх захисників Бучі, Бородянки, Охтирки, Сум, Чернігів, Харкова, Маріуполя, Краматорська, Лисичанська … і кожного з нас, хто сьогодні своїми справами наближує велику перемогу світу над силами темряви.
Цей гранітний хрест є символом незламності нашого духу, розп’яття Ісуса Христа символізує розп’яття ворогом України, але й водночас її величне Воскресіння. Ікона ж Божої Матері з немовлям у терновому вінку – символ невинної гибелі мирних жителів – жінок та дітей.
Як бачимо, Росія століттями цілеспрямовано нищила пам’ять про наше героїчне минуле та пам’ятки культури – матеріальне свідчення нашої культури. Зітертий з лиця землі Батурин у 1708 році, тисячі храмів, україномовних книг є прямим цьому доказом. Російські війська знищують все, що робить нас НАРОДОМ. Адже саме такі місця як Батурин, Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року заряджають нас силою, дають усвідомлення причетності до національної культури, розуміння цінності та важливості місця, де живеш, вдячності за переданий генетичний код, думку гідності, відповідальності та поваги до минулого.
На фото: пам’ятник жертвам батуринської трагедії 1708 року. м. Батурин. Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». Автори народний художник України Анатолій Гайдамака та заслужений скульптор України Микола Обезюк. 2004 рік. Автор фото : старший науковий співробітник відділу історії Гетьманства Оксана Ломко.
Автор тексту: Марина Хармак – завідувачка відділу історії Гетьманства Національного заповідника «Гетьманська столиця»