Поки світ та Україна поринули у прогнозування підсумків (особливо таємних домовленостей) запланованого на 20-22 березня 2023 року офіційного візиту лідера КНР Сі Цзиньпіна до російської федерації, у регіоні який завжди залишався одним із пріоритетних для кремлівської геополітики — Балканах, відбулося дві знакові події, які варті окремого розгляду.
По-перше, 18 березня ц.р. глава зовнішньополітичної служби Європейського Союзу Жозеп Боррель повідомив, що президент Сербії Александар Вучич і прем’єр-міністр Косова Альбін Курті досягнули домовленості щодо втілення підтриманої ЄС угоди для нормалізації відносин. Виконання зобов’язань обома сторонами є попередньою умовою для їх інтеграції в ЄС: «Що сторони ухвалили: угода та її імплементація через додаток стануть невід’ємною частиною їхніх відповідних шляхів до Європейського Союзу», – сказав Боррель.
Цьому передувало те, що 27 лютого ц.р. прем’єр Косова Курті та президент Сербії Вучич схвалили Угоду про нормалізацію відносин між країнами. Згідно з цим планом Сербії пропонувалося, не визнаючи де-юре незалежність Косова, зробити це де-факто. Тобто – обмінятися представництвами, відмовитися від практики говорити від імені жителів території Косова, а головне, дати “зелене світло” на вступ Косова до міжнародних організацій, в першу чергу ООН та Ради Європи. Поступка з боку Косова полягала у згоді на створення Асоціації сербських громад – об’єднання муніципалітетів, де етнічні серби становлять більшість, із можливістю цієї асоціації отримувати фінансування з Белграда.
В основу вказаної угоди покладено відповідний план розробили Франція та Німеччина, він базувався на німецькому досвіді існування з соціалістичною НДР (принцип “не визнаємо, але взаємодіємо”).
Варто нагадати, що 2008 року Республіка Косово в односторонньому порядку проголосила незалежність від Сербії. Її визнали багато країн ЄС та США, а також більшість країн-членів ООН, але десятки країн, у тому числі Україна, росія, Китай, Індія та декілька країн ЄС, як і раніше, відмовляють Косову у визнанні. З 2013 року Белград і Приштина намагаються врегулювати відносини за посередництва ЄС.
На моє переконання, укладення та реалізація вказаної угоди має, серед іншого, важливе геостратегічне значення для Балканського регіону та Європейського континенту в цілому, оскільки фактично означає врегулювання тривалого поліфакторного (не тільки, у вузькому розумінні, етнонаціонального чи релігійного) регіонального конфлікту, перманентне загострення якого використовувалося владою російської федерації для реалізації власних неоімперських планів поширення т.зв “русского мира” на ширший південнослов՚янський масив. Особливо відчутним це стало в часі широкомасштабної агресії рф проти України, коли москва використовували конфліктну ситуацію в Косово для відкриття чи не найреальнішого “другого” фронту проти ЄС та НАТО безпосередньо на їхніх внутрішніх кордонах, щоб неминуче б призвело до зменшення допомоги України. Відповідні провокативні насильницькі дії сербських екстремістів в Косово дії супроводжувалися масованою російською пропагандисткою кампанією в самій Росії та в тих європейських країнах, де їй ще вдається поширювати свою деструктивні наративи.
Разом з тим самій Україні слід чіткіше визначитися із позиціонуванням національних інтересів на Балканах, наприклад, через визнання Косово, що вже давно зробили більшість наших стратегічних американських та європейських союзників у теперішній боротьбі із новітньою рашистською експансією.
По-друге, цьому контексті варто звернути окрему увагу на Республіку Чорногорія, історичні відносини якої з “старшою сестрою” – Сербією, багато в чому подібні до минулого досвіду України із нашою північно-східною агресивною сусідкою. Добре пам՚ятаючи про історичні уроки, але український та чорногорський народи, як не дивно, роблять подібні висновки у сьогоденні.
19 березня ц.р. в Чорногорії відбувся 1-й тур президентських виборів, у яких прийняло участь понад 63 % з понад 540 тис. виборців. Другий тур призначено на 2 квітня, до якого вийшли чинний президент Міло Джуканович й кандидат від руху «Європа зараз» Яков Мілатович.
Сенсацією першого туру президентських виборів у Чорногорії стала поразка проросійського кандидата Андрія Мандича, якого багато соціологів називали фаворитом перегонів. Але Мандич посів тільки третє місце, набравши лише 20 % голосів.
При тому, що Андрія Мандіч, політик-ветеран. Він очолює праву партію «Нова сербська демократія» і підтримується просербським Демократичним фронтом, який допоміг скинути ДПС Джукановича два з половиною роки тому.
Мандіча разом із росіянами та сербами звинуватили в організації невдалої спроби державного перевороту в 2016 році, хоча апеляційний суд зрештою скасував усі 13 звинувачень.
У 2020 році до влади в Чорногорії прийшла просербська, проросійська коаліція, яка загальмувала євроінтеграцію. В якийсь момент Чорногорія навіть поступилася лідерством на шляху до ЄС у порівнянні з Сербією і Брюссель сприйняв це таким чином, що об’єднав відділи, які займалися Сербією та Чорногорією.
Проте просербсько-проросійські кандидати зазнали невдачі президентських виборах тому, що їхня коаліція вже третій рік має більшість у парламенті, але не продемонстрували реальних кроків соціально-економічного розвитку, а натомість постійно з՚ясовує відносини між своїми учасниками.
Теперешні президентські вибори — це перші національні вибори в маленькій балканській країні після незначної поразки партії президента Міло Джукановича від здебільшого просербської коаліції у 2020 році Джуканович ворогував з двома наступними урядами та опирався призначенню третього, намагаючись відновити перевагу своєї Демократичної партії соціалістів. 61-річний політик фактично очолював Чорногорію як президент або прем’єр-міністр з 1991 року, коли ДПС виникла як наступниця місцевої Ліги комуністів.
Після того, як Чорногорія вийшла з політичного союзу з Сербією, а потім приєдналася до НАТО в 2017 році, країна зупинилася в тих реформах, які колись зробили її фаворитом наступної хвилі розширення ЄС.
Їй важко було відкинути етнонаціональні розбіжності, в тому числі через частину населення, яка ідентифікувала себе сербами, а не чорногорцями, а також напругу у відносинах із впливовою Сербською православною церквою, політиками в Белграді та проросійськими настроями в регіоні та за його межами.
Кульмінацією президентських виборів став розпуск президентом М. Джукановичем парламенту 16 березня цього року та оголошення проведення 11 червня дострокових парламентських виборів. Парламентська більшість вже оскаржила цей указ у Конституційному суді, але, який очевидно буде відхилено.
Дострокові парламентські вибори оголошувалися з іншою метою, проте в разі навіть не стільки перемоги Мілатовича, але навіть виходячи із відповідного результату вже під час голосування 19 березня 2023 р., ці вибори дають реальний шанс “Європі зараз”, яка не представлена в парламентів на отримання чисельного представництва.
Підсумовуючи, не вдаючись до занадто емоційного оптимізму щодо вказаних вище подій та персоналій, на моє переконання, Україні варто перейти до активної зовнішньої політики на Балканах, виходячи із прагматичних цілей протистояння російській агресії, як через обмеження можливостей “агентів впливу” москви для підтримки її у цій війні (Чорногорія), так налагодження нових союзницьких форматів взаємодії (Косово).
Джерела
- До другого туру президентських виборів у Чорногорії пройшли проєвропейські кандидати. Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3684649-u-drugij-tur-prezidentskih-viboriv-u-cornogorii-projsli-proevropejski-kandidati.html
- Косово й Сербія досягли домовленості щодо втілення угоди про нормалізацію відносин – Боррель. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/news-kosovo-serbia-uhoda-pro-normalizatsiu/32325104.html
- Панченко Ю. Чорногорія шукає нові обличчя: чи стане зміна влади тріумфом проєвропейських сил. Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2023/03/21/7158339/
- Перший тур президентських виборів у Чорногорії без переможця – в другому Джуканович і Мілатович. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/news-chornohoriya-vybory-perzydenta-pershyy-tur/32325283.html
- Пропутінська Чорногорія на виборах президента програла проєвропейській. Режим доступу: http://nrcu.gov.ua/news.html?newsID=101022
- Угода між Косовом і Сербією є «важливою віхою», але Євросоюз мав абмітніший план – Лайчак. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/news-posol-es-kosovo-serbiia/32328781.html
- Чому угода Косова та Сербії означає поразку РФ на Балканах. Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/news/2023/03/20/7158293/
Василь Гулай, доктор політичних наук, професор,
завідувач кафедри міжнародної інформації
Національного університету «Львівська політехніка» /
голова правління ГО «Центр інформаційно-комунікативного менеджменту»