Знаковою подією минулого тижня, яка заслуговує окремого розгляду в контексті боротьби України за підтримки наших союзників проти широкомасштабної збройної агресії російської федерації стали результати парламентських виборів в Естонській Республіці, голосування на яких тривало від 27 лютого до 5 березня 2023 р.
Для початку варто визнати, що попередні тридцять років новітнього досвіду розбудови української державності Естонія переважно залишалася поза належною увагою в Україні, поступаючись іншим чисельним державами, що значно перевищують її за територією (площа країни становить тільки 45,227 тис. км2, що складає всього 7,5 % території України в міжнародно визнаних кордонах). Населення цієї країни за даними на 1 січня 2017 року становило лише 1 млн. 317 тис. осіб. Етнічний склад населення (на 01.01.2016 р.): естонці (68,82 %), росіяни (25 %), українці (1,75 %), білоруси (0,9 %). В Естонії на той час проживало 23,2 тис. українців.
Проте все змінилося 24 лютого 2022 року. Так, з кінця лютого до середини грудня минулого року до Естонії вʼїхали 119 762 українські вимушені мігранти, із яких 65 060 залишилися в країні.
Тепер докладніше зупинимось на перебігу парламентської виборчої кампанії в Естонія та результатах минулотижневого голосування. В контексті українських дискусій про електронне голосування варто зазначити, що на цьогорічних парламентських виборах в Естонії вперше в історії онлайн проголосували понад 50 % виборців, що взяли участь у голосуванні.
В Естонії виборці можуть віддати свій голос у три способи: традиційно на виборчій дільниці; поштою; а також дистанційно за процедурою електронного голосування.
Естонія відома високим рівнем цифровізації, в абсолютної більшості пересічних виборців є картридери, щоби зчитувати чипи з паспортів; цей метод використовують для надання електронних послуг, а тому цілком природно з’явилася ідея про «голосування через Інтернет».
Дистанційне голосування стартувало ще 27 лютого. І цьогорічне електронне голосування відбувалося за зміненою процедурою.
Виборець, що віддав голос через Інтернет, мав право передумати і у фінальний день голосування (а це була неділя 5 березня) прийти на виборчу дільницю і проголосувати паперовим бюлетенем. У цьому разі голос, відданий через інтернет, знімався. Відомо, що понад 1300 естонців, які проголосували через Інтернет, вирішили змінити (або підтвердити) свій голос та прийшли на дільницю також за паперовим бюлетенем.
Ще одна особливість е-голосування в Естонії – це тривалий підрахунок е-голосів. Е-голос кожного виборця, який не пішов на дільницю, зберігається у зашифрованому вигляді, і почати підрахунок цих голосів наперед технічно неможливо. Його запускають лише після закриття дільниць, і для цього треба, щоби члени ЦВК зібралися разом та об’єднали фрагменти ключа дешифрування (що робиться публічно). Лише тоді починається обчислювальний процес, який є доволі тривалим – навіть в Естонії, з її невеликою кількістю населення. Цього року дешифрування забрало добряче часу – понад годину. А зважаючи на особливості голосування у 2023 році, коли треба було звірити списки виборців, все додатково затягнулося: чекати на електронні голоси довелося понад три години після закриття дільниць.
Із 615 тисяч виборців, які взяли участь у голосуванні, онлайн свої голоси віддали 313 тисяч – включно з президентом Естонії Аларом Карісом. Загальна явка склала 63,7 %. Це перший випадок в історії країни, коли онлайн проголосували понад 50%. У Таллінні й Тарту кількість електронних бюлетенів майже удвічі перевищила кількість паперових.
До речі, на попередніх парламентських виборах, у 2019 році, інтернет-голосування використали близько 247 тисяч виборців, а на місцевих виборах 2021 року – понад 263 тисячі.
Існування онлайн-голосування та особливості процедури призвели до того, що майже до останнього моменту підрахунку голосів лідирувала правопопулістська EKRE, а після додавання електронних голосів картина радикально змінилася – на перемогу ліберальної Партії реформ чинної прем’єрки Каї Каллас.
Отже, 101 парламентське місце місцевого Рійгікогу розподілилося наступним чином: правляча Партія реформ – 31,2% голосів (37 мандатів), опозиційна консервативно-популістська партія EKRE – 16,1% (17 депутатських місць), ще одна опозиційна сила – Центристська партія – 15,3% (16), новий учасник парламентських перегонів – партія «Eesti 200» – 13,3% (14 місць), Соціал-демократична партія (9,3% – 9 місць) та Isamaa/Вітчизна (8,2% – 8 місць). Решта три партій, що взяли участь у виборах, не подолали п’ятивідсоткового прохідного барʼєру.
Ці дані в цілому збіглися з прогнозами напередодні виборів, згідно з якими саме ці шість партій проходили до парламенту. Проте в підсумку ліберальні, проєвропейські партії набрали на 3 % більше, ніж очікувалося, а популістські центристи та EKRE – на 3-5 % менше. Що дуже відчутно вплинуло на розподіл місць в естонському парламенті та ландшафт на початку коаліційних переговорів.
Для початку про коаліційну більшість можна говорити, починаючи з 51 мандату. Хоча перемога Партії реформ Кая Каллас виглядає надто впевненою, але цього недостатньо до одноосібного формування уряду. Одночасно ліберальні політсили, дуже схожі за поглядами, Партія реформ і «Eesti 200», разом вже мають 51 мандат.
Про свою готовність долучитися до них заяви соціал-демократи, що дозволяє сформувати відносно стабільну парламентську більшість у 60 мандатів, обмеживши до мінімуму вплив Естонської консервативної народної партії (EKRE) та Центристської партії. Власне естонські соціал-демократи – солідна європейська партія, яка, серед іншого, чітко та принципово протистоїть шовіністичній політиці москви. Її глава – міністр внутрішніх справ у нинішньому складі уряду Лаурі Ляенеметс. Також є у складі кілька колишніх міністрів закордонних справ. Отже, естонські есдеки – це надійний і прогнозований коаліційний партнер.
Що ж до EKRE та центристів, то в них давня та зигзагоподібна історія, про яку можна довго розповідати окремо (головна різниця в тому, що Центристська партія була заснована у 1991 році, а EKRE з’явилася в результаті об’єднання двох політичних сил, одна з яких працювала з 1994 року, друга – з 2006-го).
Але зараз найголовніше – їхній сучасний стан. Обидві партії сповідували на виборах популістську тактику – говорили те, що хотіли почути виборці, причому так, аби догодити як естонськомовному, так і російськомовному виборцю.
Раніше головним представником інтересів російськомовних громадян Естонії (значна кількість яких перебуває під інформаційним впливом кремля) вважалася Центристська партія. Але після того, як вона у 2019-му на два роки очолила правлячу коаліцію, сталося те, що мало статися. У той час, як глава партії та прем’єр Юрі Ратас проводив акцентовану проєвропейську, в тому числі проукраїнську політику, слова партійної «спікерки для росіян» Яни Тоом звучали для цього електорального сегменту все менш переконливо. І він почав здогадуватися, що по суті Центристська партія – це чудовий механізм для безпечної утилізації голосів невдоволеного проросійського електорату.
Почався відчутний відтік виборців. З різних причин в Естонії не відбулося формування міцної партійної сили, орієнтованої саме на російськомовного виборця (як у Латвії). З урахуванням цього EKRE, до того відома гучними антимосковськими заявами, стала робити популістський акцент на антиукраїнську риторику – наприклад, стосовно українських заробітчан. І тут для них була подвійна користь: поповнити електоральний багаж за рахунок росіян, а також «відмитися» перед західними партнерами, які звинувачували їх у расизмі через антимігрантські заяви. («Ми ж не тільки проти мігрантів з Нігерії та Сирії. Подивіться – ми й проти «білих» українців!»).
Цікаво, що під час подій «Бронзової ночі» у 2007 році, коли за російської підтримки в Таллінні вдалося спровокувати масові заворушення, центристи та попередники EKRE були на протилежних боках ворогуючих сторін: одні проти знесення пам’ятника, інші – за. Але логіка популізму з часом зблизила їхні позиції. При цьому enfant terrible’м естонської політики сьогодні стала саме EKRE. Якщо центристи виглядають нині договороспроможною силою, то заяви «консерваторів» іноді переходять межі пристойності: своєрідний східноєвропейський трампізм у найгіршому прояві.
Головні обличчя цієї партії: глава – Мартін Хельме; його батько, попередній очільник EKRE – Март Хельме, а також Генн Пиллуаас, який був спікером Рійгікогу у 2019-2021 рр. Останній – це, так би мовити, «Яна Тоом навпаки». Своїми патріотичними заявами проти російського імперства він має заспокоїти тих, хто побоюється, щоб EKRE не стала надто промосковською.
EKRE дуже складно назвати прихильниками рф чи владіміра путіна. Це популісти, які позиціонують себе як консерватори. І які, серед іншого, постійно заявляють про небезпеку росії та про необхідність готуватися до можливого російського вторгнення. Більш того, довгий час EKRE мала репутацію відвертих русофобів, які пропонували обмежити права етнічних росіян.
Втім, саме ця політична сила просуває тези, однозначно вигідні кремлю.
По-перше, EKRE виступає проти прийняття українських біженців. Ця партія і до повномасштабного вторгнення рф заявляла про небезпеку від українців, які приїжджають до Естонії та забирають робочі місця, критикуючи надання Україні безвізу. А зараз вони заявляють, що Естонія більше не може приймати українців, а гроші, що спрямовані на їхню підтримку, доцільніше віддати естонцям, що постраждали від нинішнього зростання цін.
Друга небезпечна для України теза EKRE – про те, що, передаючи зброю Україні, Естонія стає беззахисною перед можливим вторгненням рф. Ця теза особливо активізувалася в останні тижні, коли стало відомо, що Естонія передає Україні всі свої 155-міліметрові гаубиці, про що докладніше далі.
Гучна дискусія змусила військових відповісти на такі звинувачення – там переконують, що за минулий рік естонська армія суттєво посилилася, і тому передача гаубиць не стане критичною для обороноздатності країни. Тим більше, що незабаром Естонія отримає закуплені у США системи HIMARS.
Втім, ці аргументи не заспокоюють EKRE – там продовжують заявляти, що Естонії варто зупинитися у наданні зброї Україні.
На цьому тлі газета Eesti Päevaleht оприлюднила сенсаційні результати свого розслідування. Журналісти стверджують, що структури, пов’язані із засновником приватної військової компанії «вагнер» євгенієм пригожиним, розробили й частково втілили в життя план із втручання у політичне життя Естонії, в тому числі – підігруючи партії EKRE під час виборів 2019 року.
Ще невідомо, як цей скандал вплине на політичні розклади. Швидше за все, у новому парламенті буде створено спеціальну комісію з розслідування достовірності цих звинувачень.
Попри усе в перебігу виборчої кампанії естонський уряд у середині січня цього року вирішив надати Україні військову допомогу на суму 113 мільйонів євро, що є найбільшим пакетом допомоги, наданим країною. За даними ERR, Естонія надає десятки 155-мм і 122-мм гаубиці, боєприпасів, автомобілів підтримки для артилерійських підрозділів, понад сотню протитанкових гранатометів Carl-Gustav і понад тисячу одиниць боєприпасів до них.
В уряді зазначили, що військова допомога Києву не знижує обороноздатності Естонії, і надані Україні гармати найближчим часом замінять корейські самохідні артустановки K9.
«Естонці знають зі своєї болісної історії, що відбувається, коли зло перемагає, а велика країна поглинає маленькі. Якщо Україна впаде, свобода в інших частинах світу буде також під загрозою. Допомагаючи Україні захистити її незалежність, ми захищаємо права всіх країни, включно з Естонією, на свободу та демократію… Тому неминуче необхідно продовжувати надавати військову допомогу Україні», – зазначила премʼєр-міністр Кая Каллас.
Вона додала, що українці дуже швидко навчилися пускати в дію надані системи озброєння. «Держава і народ України досі дуже вміло використовували нашу військову допомогу. Ми всі хочемо, щоб війна закінчилася, але росія послала чіткий сигнал, що планує продовжувати свою загарбницьку війну. Тому вільний світ має продовжувати надавати збройну допомогу Україні і робити це ще швидше і набагато більше, ніж раніше, у більших масштабах», – підкреслила Каллас.
Прем’єр-міністр звернулася до інших країн із закликом «переглянути свої запаси», аби надсилати зброю України, оскільки «війна росії проти України має ціну – ціну, яку ми платимо в євро, а українці платять своїм життям».
Підсумовуючи варто пригадати, що Естонія стала першою країною, яка дії росії в Україні визнала геноцидом. Саме ця невелика, але рішуча держава виділила найбільше коштів на допомогу Україні у співвідношенні до власного ВВП. І наразі вона сягнула не бачених у жодній іншій країні масштабів – 1,13 % від ВВП держави. Для прикладу, не так давно країни НАТО намагались довести свої сукупні видатки на власну оборону до 2 % ВВП.
Безпосередньо межуючи із агресивною росією Естонія не тільки всебічно допомагає Україні, але планує вдатися до нових інструментів впливу на кремлівський режим. Так, за словами Крісті Ленд, директор департаменту міжнародного права МЗС Естонії: «Переглянувши різні варіанти, які надає Конвенція з морського права прибережним державам, ми виявили, що в поточній ситуації безпеки та в ситуації, коли ми, як прибережна держава, хочемо мати більший контроль над Балтійським морем, встановлення прилеглої зони дозволило б Естонії здійснювати контроль за дотриманням своїх правових норм щодо митних і податкових питань, питань імміграції та санітарії, а також охорони археологічних обʼєктів».
Перевіряти, чи не везуть російські кораблі підсанкційні товари, або ж узагалі заборонити рух військових суден – усі ці права Естонія та Фінляндія мають як прибережні до протоки держави.
Таким чином, результати парламентських виборів в Естонії мають не тільки важливе значення для продовження внутрішньополітичного курсу уряду Каї Каллас, але дозволять говорити про збереження та розширення співробітництва з Україною у протистоянні російській широкомасштабній агресії та обмеження впливу різнокаліберних «агентів кремля» в естонському політичному класі із його значною часткою й впливом т.зв російськомовних мешканців, особливо на сході країни. Естонія на парламентських виборах, як перед тим Чехія на виборах президентських, переконливо спростовують песимістичні прогнози про «швидку втому Європи від України» та небезпеку реваншу прокремлівських сил, під якими б популістськими гаслами вони не змагалися на політичну першість.
Джерела:
- Богданьок О. В Естонії розповіли, скільки прихистили українських біженців. Режим доступу: https://suspilne.media/347600-v-estonii-rozpovili-skilki-prihistili-ukrainskih-bizenciv/
- Будрін А. В Естонії на парламентських виборах перемогла партія премʼєра, яка підтримує Україну. Режим доступу: https://www.unian.ua/politics/v-estoniji-na-parlamentskih-viborah-peremogla-partiya-prem-yera-yaka-pidtrimuye-ukrajinu-12169131.html
- Абрамович О. Велика підтримка від маленької країни: як Естонія допомагає Україні?Режим доступу: https://podrobnosti.ua/2466101-velika-pdtrimka-vd-malenko-krani-jak-estonja-dopomaga-ukran.html
- Вибори в Естонії: вперше в історії понад 50 % виборців голосували онлайн. Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/news/2023/03/6/7157420/
- Естонський уряд у четвер вирішив надати Україні військову допомогу на суму 113 мільйонів євро, що є найбільшим пакетом допомоги, наданим країною. Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3655229-estonia-nadae-ukraini-paket-vijskovoi-dopomogi-na-113-miljoniv.html
- Ємець М., Сидоренко С. Е-вибори проти популістів: як інтернет-голосування в Естонії закріпило підтримку України. Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2023/03/6/7157412/
- Кудрін О. Новий парламент Естонії: переконлива перемога Партії реформ. Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3679387-novij-parlament-estonii-perekonliva-peremoga-partii-reform.html
- Ланда В. Польща, Естонія, США та ще 17 країн, які найбільше допомагають під час війни. Рейтинг друзів України від Forbes. Режим доступу: https://forbes.ua/inside/polshcha-estoniya-ssha-ta-shche-17-krain-yaki-naybilshe-dopomagayut-pid-chas-viyni-reyting-druziv-ukraini-vid-forbes-24082022-7895
- Лисогор І. Партія чинної премʼєрки Естонії Каллас перемагає на виборах. Режим доступу: https://lb.ua/world/2023/03/06/547957_partiya_chinnoi_premierki_estonii.html
- Панченко Ю. Ризик зупинки допомоги Україні: наскільки небезпечні парламентські вибори в Естонії. Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2023/02/28/7156974/
- Чорногор Я. О. Естонія. Північна Європа. Західна Європа. Південна Європа / наук. ред. 1-го тому А.Г. Бульвінський // Країни світу і Україна: енциклопедія: в 5 т. / редкол.: А.І. Кудряченко (голова) та ін.. Київ : Видавництво «Фенікс», 2017. С. 49-70. Режим доступу: https://elibrary.ivinas.gov.ua/467/
Василь Гулай, доктор політичних наук, професор,
завідувач кафедри міжнародної інформації
Національного університету «Львівська політехніка» /
голова правління ГО «Центр інформаційно-комунікативного менеджменту»