З нагоди 211-річниці уродин Маркіяна Шашкевича (06.11.1811-07.06.1843), першого соборника і Будителя західноукраїнських земель
Українська спільнота в умовах закордоння сформувалася (і продовжує удосконалюватися!) як середовище творення і зберігання смислового потенціалу української культури (цивілізації) та усвідомлення духовного, соціального і економічного єднання українства.
Українськість в іноземних умовах – українська світоглядна та життєва сутність – особлива практика набування й утвердження ідентифікації у формах культурного, спільнотного, суспільно-державного самовираження українців.
У період кінця XIX – першої половини XX ст.ст. Маркіян Шашкевич став для зарубіжного українства тією постаттю й однією з основ національного пробудження, вікових прагнень і всебічної підтримки проголошення 01.11.1918 року Західно-Української Народної Республіки та 24.08.1991 року створення самостійної української держави – України. Саме Інститут-Заповідник Маркіяна Шашкевича, що постав у жовтні 1962 року в середовищі Української Вільної Академії Наук (УВАН) у Вінніпезі (Канада), взяв на себе місію дослідження, творення наративів і промоції вчень М. Шашкевича. За цю справу взялися вимушені українські емігранти, котрі опинилися в західному світі після Другої світової війни й ті, які уникали переслідувань Московії тощо.
Інститут-заповідник став одним із значимих в Канаді українських осередків, а згодом, на запрошення кардинала Йосифа Сліпого (УГКЦ), був інтегрований з Українським Католицьким Університетом в Римі (Італія). Діаспорній спільноті, дослідникам інституту довелося здійснювати пошук, зберігати і множити традиційні українські культурні вартості, які у свій час відшукував, оберігав та плекав за час свого короткого життя Будитель. Зокрема, дослідження, наукові праці побачили світ у знаменитій “Шашкевичіані” (періодичне видання інституту), перше число якої з’явилося в 1963 році і виходило до листопада 1988 року. Крім того, інститут активно оприлюднював неперіодичні праці дослідників та монографії, що відносилися до пошуків й творчості Шашкевича, його доби та низки галицьких суспільно-культурних діячів того часу. Насамперед, уваги заслуговують інститутські дослідження робіт М. Шашкевича “Азбука і abecadlo”, “Русалка Дністровая”, ін. До нині також становить особливий інтерес щодо обставин щирого і неприхованого пієтету до Маркіяна Шашкевича з боку Блаженнійшого Верховного Архиєпископа кардинала Й. Сліпого.
Важливо зазначити, що обрані засновниками інституту і продовжені їх наступниками основні напрями діяльності – розшук і зберігання того надбання М. Шашкевича, що існувало поза українського радянського середовища, оприлюднення нових досліджень, перевидання рідкісних памяток про Будителя, про його однодумців і той період – послугувало дослідницькій і видавничій справі та стало ґрунтом для об’єднання навколо неперсічної постаті зарубіжного діаспорного українства. Маємо відзначити в цьому особливу роль і відданість представників діаспори – Ярослава Рудницького, Михайла Марунчака, Олександра Барана, Ярослава Розумного та низки інших українських достойників.
Розвиток людської цивілізації завжди супроводжувався міграційними процесами народів, держав, окремих особистостей. Українська діаспора є невід’ємною частиною держави Україна і творить глобальний український простір. Культурні надбання української діаспори є насамперед надбанням України, а лише потім – світової цивілізації (під культурним надбанням розуміємо досягнення в усіх сферах людської діяльності, зокрема: гуманітарній, природничій, технічній, суспільній, політичній). Важливо зазначити, що вплив української діаспори на формування іміджу нашої держави за кордоном неможливо переоцінити, оскільки вона є автентичним носієм української мови, культури, ментальності та світосприйняття, з яким мають змогу співіснувати та набувати громадяни країн еміграції українців.
Підготував Євгеній Захарчук
(за сприяння Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, Львів,
та Громадської організації “Україна-Європа-Світ”, Львів )
05.11.2022