Роман Купчинський – співець Українських Січових Стрільців

«Ми пішли в цю світову завірюху тільки тому, щоби наша Україна…могла проголосити, що хоче мати власне місце під сонцем…» (із листа фронтових стрілецьких частин до Загальної Української Ради, 11 листопада 1915 р.,відкритий інтернет-ресурс).

Ретроспектива подій 100-літньої давнини настільки нагадує наше сьогодення, що паралелі вибудовуються мимоволі – та сама битва за існування нашої держави, той самий одвічний ворог зі сходу – росія. Тому звернення до нашого історичного минулого, та зокрема до подій Першої світової війни та Української революції 1917–1921 рр., 100-річний ювілей якої Україна недавно відзначала, значною мірою визначає й наше майбутнє. І цілком логічно згадати про героїв тих подій – лицарів Українських Січових Стрільців, які віддавали своє життя за незалежну Україну, віру, націю і честь.

Але, окрім військової звитяги, січові стрільці залишили по собі великий пласт культурної спадщини: літературної, художньої, музичної, і зокрема пісенної творчості УСС, яка не має аналогів у світовій військовій поезії. Першими авторами текстів і мелодій стрілецьких пісень були безпосередні учасники військових подій, зокрема: Левко Лепкий, Роман Купчинський, Михайло Гайворонський та багато інших талановитих молодих людей. Виплекані на козацьких і народних традиціях, стрілецькі пісні виявилися мистецьким символом державницьких змагань за незалежність України, скріплюючи український дух нашого воїнства як в роки Першої світової війни та Української революції 1917–1921 рр., так і в сьогоденному протистоянні російському агресору. А пісня «Ой, у лузі червона калина», яка свого часу стала неофіційним гімном легіону УСС, тепер, у 2022 р. знову зазвучала, але з новою силою. За понад місяць з початку героїчного протистояння українців у війні з російськими окупантами, пісня «Ой, у лузі червона калина» стала однією з найбільш популярних, її співають не тільки українські вояки, а й діти, та стала впізнаною і за межами України.

І саме в ці складні часи повертаються до нас раніше маловідомі імена борців за незалежність України, зокрема із постанням незалежності України повернулося до нас ім’я і творчість Романа Купчинського – колишнього старшини УСС (поручник) і УГА, українського поета, прозаїка, журналіста, композитора, критика, громадського діяча, щирого пластового приятеля. Його називають творцем  історії УСС. У своїх поезіях, прозі, а особливо – піснях – він відтворив шлях перемог і втрат, радісні й сумні сторінки січової минувшини, сучасником та учасником якої він був сам. 

Роман Купчинський («Галактіон Чіпка») народився 24 вересня 1894 р. у с. Розгадів, нині – Зборівського району, Тернопільської області в родині священника. Дитинство Романа Купчинського минуло в с. Кадлубиська Бродівського повіту на Львівщині. У затишній оселі о. Григорія Купчинського незмінно лунали музика, пісні, оповіді з української історії. Навчаючись у Перемишльській гімназії, а згодом у Львівській духовній семінарії  (1913– 1914) – співав у хорі. Довголітній активіст українського спортивного руху, зокрема член Товариства студентів вищих шкіл «Україна» від початку його заснування в 1911 р.

Будучи студентом, у 1914 р. Роман Купчинський одним з перших записався до легіону УСС (рядовий, командант чоти, сотні, ад’ютант полку в ранзі поручника), брав участь у боях на Маківці, на Тернопільщині біля р. Стрипи. У складі УСС служив протягом усієї Першої світової війни 1914–1918 рр.

Від 1915 р. належав до «Пресової Кватири» Легіону УСС – допоміжної культурно-просвітньої формації УСС, та до «Артистичної горстки» УСС, які збирали різноманітні матеріали, документи, фотографії з історії Леґіону УСС для увічнення пам’яті, поширення та збереження традицій стрілецького чину, випускали періодичні видання,

Від 1916 р. був членом таємного стрілецького «Ордену Залізної Остроги», ініціаторами створення якого були славнозвісний сотник Іван Цяпка-Скоропад, популярний герой стрілецьких анекдотів (та однієї з книг Р. Купчинського «Скоропад»), та Лев Лепкий за підтримки Володимира Старосольського.
У 1918 р. командував сотнею Вишколу УСС на румуно-буковинському кордоні, в січні 1919 р. – пішим полком УГА у боях за Львів. Разом з УГА пройшов її шляхом перемог і поразок. І скрізь його супроводжувала вірна супутниця – гітара.

У 1920–1921 рр. перебував у таборі для інтернованих вояків УГА в Тухлі (Польща). По звільненні вивчав філософію у Віденському університеті (1921–1922), опісля продовжив студії з гуманітарних наук у Львові в Українському таємному університеті (1922–1924). Працював професійно як журналіст, поєднуючи журналістику з літературою, був співзасновником і редактором львівського видавничого кооперативу «Червона Калина», який видавав щомісячний «Літопис Червоної Калини» (було надруковано 17 патріотичних календарів-альманахів). Видавництво «Червона Калина», ліквідоване з приходом більшовиків (1939), було відновлене в Нью-Йорку (1949).

Впродовж 1924–1939 рр. Роман Купчинський вів постійну рубрику «Відгуки дня» у газеті «Діло» (Львів) – друкував фейлетони під псевдонімом «Галактіон Чіпка», співпрацював з іншими періодичними виданнями. На межі 1920–1930-х років пише роман-трилогію зі стрілецького життя «Заметіль».

У 1939 р. Роман Купчинський переїхав до Кракова, де працював в Українському видавництві, друкувався в періодичних виданнях. Наприкінці Другої світової війни виїхав до Німеччини де продовжував займатися літературною творчістю та громадською діяльністю. У 1949 р. емігрував до США (м. Оссінг поблизу Нью-Йорка), де продовжував займатися літературною творчістю: у 1952–1954 рр. вів свою рубрику «Відгуки дня» в україномовній газеті «Свобода»; у 1952 р. належав до ініціативної групи, яка організувала Спілку Українських Журналістів Америки (СУЖА), був її головою у 1958–1960 рр.; автор ряду публікацій в українських періодичних виданнях діаспори: газетах, журналах, альманахах, календарях. Видав «Мисливські оповідання» (Вінніпег-Торонто, 1964); гумористичну поему «Скоропад» (Нью-Йорк, 1965), яку написав у 1919–1922 рр. і відновив після того, як вона була втрачена, в 1940-х у Німеччині. Після смерті автора вийшли друком на еміграції збірники вибраних пісень «Ми йдемо в бій» (1977), вибраної лірики і прози «Невиспівані пісні» (1983) та ін.

Роман Купчинський по собі залишив великий поетичний та пісенний спадок – писав вірші, тексти та музику до пісень: патріотичних, ліричних, жартівливих, маршові твори, серед них – і відомий  славень «Боже Великий, Творче Всесвіту…» . Варто зазначити, що найбільшої слави Роман Купчинський, безумовно, зажив своїми стрілецькими піснями. Чимало з них лунають і досі. Активно публікував свої твори у стрілецькій періодиці, а перший свій вірш опублікував 1915 року у Відні в часописі «Вісник Союзу визволення України». Саме бувши старшиною в українській армії у Першій світовій війні, Роман Купчинський написав тексти та мелодії до понад 20 відомих стрілецьких пісень, серед яких: «Як з Бережан до Кадри», «Заквітчали дівчатонька», «Як стрільці йшли з України», «Гей там, у Вільхівці», «Ой впав стрілець», «Ой шумить, шумить та дібровонька», «Човен хитається серед води», «Зажурились галичанки» (обробку останньої виконав М. Леонтович) та ін. «Не було такого слова, до якого він не додав би рими, – пригадував стрілець-композитор Михайло Гайворонський про Романа Купчинського. – Вигадували всякі слова, а Роман все добирав прямо досконалу риму».

У 1941р. Роман  Купчинський написав пісню «Машерують вже повстанці» – для куреня Романа Шухевича-Чупринки, майбутнього командувача УПА, а пісні «Ми йдемо в бій», «Не сміє бути в нас страху» стали бойовими маршами УПА. Він написав також музику до популярної пластової пісні: «Пусти ж мене, мати, до табору» і створив цілий ряд інших пластових пісень. Часто відвідував пластові табори та імпрези як почесний і дорогий гість, писав до пластової преси.

Пісні Купчинського відомі також в обробках композиторів С. Людкевича, М. Вериківського, П. Козицького, В. Барвінського, М. Колесси, Н. Нижанківського, Б. Вахнянина, М. Леонтовича та інших.

На жаль, хвороба перервала можливості творчої та громадської діяльності митця, і 10 червня 1976 р. Роман Купчинський відійшов у засвіти в м. Оссінг, похований у маєтку Бавнд Брук, штат Нью-Джерсі.

«Першим стрілецьким Бояном новочасної України» назвав Романа Купчинського автор виданої 1936 року у Львові «Історії легіону Українських Січових Стрільців» Осип Думін. «Його творчість, писав він, – це гранітна плита, вмурована у величний пам’ятник Січовому Стрільцеві, який склав свою буйну голову за Батьківщину».

У дописі використана інформація із бібліотечного фонду ЦДАЗУ, а також відкритих інтернет-ресурсів.

Надія Лихолоб,
ЦДАЗУ