Американка Жанна Галєєва родом із українського міста Коростишів, що на Житомирщині. Ще у 2006 році жінка переїхала навчатися до мегаполісу Нью-Йорк у Сполучених Штатах Америки, де проживала її родина.
Там Жанна вступила в місцевий університет і навчалась за спеціальністю “Комунікації та психологія”. Паралельно вона працювала в компанії, що займалася продажами нафти, газу та інших корисних копалин. Наступною сторінкою життя Жанни стала робота в організації, яка проводила для клієнтів масштабні свята і гала-концерти.
Останнім місцем роботи Жанни був Гарвардський університет, де вона організовувала зустрічі колишніх випускників закладу.
“Моїм завданням було проводити симпозіуми для колишніх студентів Гарварду в різних країнах світу, – розповідає волонтерка. – Це як зустрічі випускників, але на вищому рівні, адже їх відвідують дуже впливові діячі. Наприклад, був у нас і Володимир Кличко, президент Польщі, принц Чарльз зі своєю дружиною Каміллою”.
У грудні 2021 року Жанна ненадовго приїхала в Україну, щоби познайомитись зі своїм батьком. Проте вийшло так, що вона залишилась на довший час, а згодом до неї приїхав її друг Айзек із Канади, щоб записати із нею разом спільну пісню.
“Він прилетів, щоби якісно допрацювати нашу пісню, але вже тоді Айзек, схоже, про щось здогадувався. Ще в аеропорту він сказав, що тут важка енергетика. Це був кінець січня”, – згадує Жанна.
Війна застала їх у Києві. “24 лютого ми прокинулись через те, що почули сирени. Я дуже добре пам’ятаю цей ранок. Тільки сіріло, і такий звук лунає, знаєте, як у безодню. Зранку, пам’ятаю, потрібно було зняти готівку. Ми пішли до банкомата. Там було дуже тихо, але людей дуже багато”.
Жанна планувала залишитись у столиці, проте близькі наполягали, щоб вона виїжджала звідти якомога скоріше.
“Планувала, що залишусь у Києві, бо усе ж таки столиця, посеред Європи… Хто на неї нападе? Проте мої друзі наполягли, щоб я виїхала, і ми з Айзиком вже ввечері 24-го вирушили в напрямку Молдови, – каже волонтерка. – Дорога була важкою, їхали якимись селами серед ночі дві з половиною доби. Бувало, що за чотири години проїжджали чотири метри”.
До кордону з Молдовою залишалось близько 100 машин. За словами Жанни, це було не так багато, але в останній момент вони вирішили залишитись.
“Ми стояли в черзі й говорили з Айзиком. Це реально війна, і вона нас вже торкнулась. А що ж ці люди? Було відчуття: якщо ми перетнемо цей кордон, то просто вмиємо руки і все. А скільки тисяч людей не можуть ось так виїхати? Якось було ніяково, що ми вийдемо з цієї ситуації, типу “відмажемося”. Знайомі підказали, що в них є родичі у Чернівцях, які зможуть нас прийняти на ніч. Я до того ніколи не була у Чернівцях. Згодом нас поселили в реабілітаційному центрі “Особлива дитина”, – згадує Жанна.
“Відпочили два дні і почали думати, чим ми можемо бути корисними. У реабілітаційному центрі сказали, що є потреба в дитячому харчуванні, а в Україні його не було. Ми поїхали в Бухарест, де з Відня мої друзі передали цілий бус дитячого харчування. Потім допомагали з їжею для переселенців. Так потихеньку і почали працювати”.
“У мене є друг Том, колишній конгресмен від штату Вірджинія, який мене ще за місяць до вторгнення та й після вмовляв виїхати, але я відмовлялась. Він сказав, що допоможе налагодити канали постачання. Спочатку вирішували, де маємо працювати. Він хотів у Львові, бо “він такий крутий”, але навіщо Львів, якщо ми вже у Чернівцях, тут Румунія під боком, – каже Жанна. – Вперше, коли ми приїхали в Бухарест забирати харчування для дітей, Том привіз нереальну кількість касок, бронежилетів, їжу для військових. Згодом ми почали регулярно їздити в Сучаву – закуповували хлопцям шкарпетки, куртки, їжу, консерви”.
Зрештою, було створено організацію “Bird of Light Ukraine”, яка почала займатися волонтерством у ще більш широкому розумінні.
“Потім якимось чином зі мною зв’язався лейтенант з Умані і сказав про потребу у кареті “швидкої”. Ми почали збирати кошти й наразі вже закупили дев’ять таких машин. У серпні, наприклад, приїхали три фури, одна з яких привезла суто сухпайки військовим. Також ми працюємо на Харківському напрямку спільно з благодійниками – розвозимо їжу для цивільних”, – говорить волонтерка.
“Загалом у нас зараз – військово-харчовий напрямок, пакети для цивільних, де є їжа та засоби гігієни, проте регулярно купуємо і дрони для військових. Крім того, хочемо у Чернівцях на вулиці Головній, 169, побудувати сучасний дитячий майданчик. Плануємо також розробити програму модернізації дитячого будинку. Зараз стало більше дітей-сиріт, і в них – важкі психологічні травми. Хочемо, щоб вони легше адаптувались у житті. Також є ще одна програма, яку я хочу втілити, – відновити українське село в новому форматі”, – каже Жанна.
Спочатку Жанна з Айзеком просто допомагали громадам, будинкам-сиротинцям та іншим інституціям, а тепер “Bird of light Ukraine” співпрацює з великими фондами Сергія Притули та “Повернись живим”.
Волонтерська організація протягом усього військового часу передала потребуючим 125 тонн їжі, 101 дрон, 42 інкриптованих радіо, дев’ять швидких тощо.
“Я ніколи не уявляла, що так може скластися моє життя, – зазначає україно-американка. – Раніше я приїжджала на десять днів в Україну і хотіла їхати назад. Америка – мій дім, але тут усе перевернулося з ніг на голову. Мало того, що я опинилась в Україні, та ще й в такому незвичному контексті, у мене ще й така важлива робота. Важко, але коли бачиш фото усміхнених людей, які отримали допомогу, заповнюється порожнеча всередині!”