Про те, як українські пілоти проривались до захисників “Азовсталі” у Маріуполі.
Назва “Азовсталь” прогриміла на весь світ. Героїзм українських військових, які понад два місяці тримали оборону, став легендою. Але мало хто знає, що в Маріуполь на допомогу українським захисникам вирушали гелікоптери, екіпажі яких героїчно долали атаки ворожої авіації та щільну російську протиповітряну оборону. Вони доставляли бійцям обложеного заводу “Азовсталь” вкрай необхідні зброю, боєприпаси, ліки, їжу та військових на допомогу полку “Азов”.
Сухопутні війська Збройних сил України розкрили деталі секретної раніше операції:
Усією операцією управляло Головне управління розвідки Міноборони, вона була секретною. В інтерв’ю глава української розвідки Кирило Буданов повідомляв, що до Маріуполя на допомогу українським військовим вирушили 16 вертольотів.
“Часу на саме розуміння та з’ясування всіх нюансів було мало для екіпажу. Це і плюс тому, що розвідка давала за маленький проміжок часу багато інформації та розвідданих, якої потребував екіпаж”, — заявив військовий.
За його словами, кожний політ був індивідуальним. У деяких був тиждень, у когось доба або лічені години на підготовку.
“Необхідно було доставити вантаж у глибину супротивника на територію понад 100 кілометрів. Вся відстань супроводжувалася дуже щільною протиповітряною обороною ворога. Згідно з тактикою та всіма математичними розрахунками — це було не те що складно, неможливо виконати. Проте практика показала, що нам вдалося все виконати” , — розповідає пілот.
Тільки в зоні посадки було три різні зенітно-ракетні комплекси, які перекривали зону. Також були технічні нюанси, про які не можна говорити.
“Взагалі ми намагаємося обійти зону ураження ППО, однак були інші завдання в яких неможливо було це зробити, як, наприклад, доставка вантажу та евакуація поранених з Маріуполя. І головне для нас – це знати всі природні та штучні перешкоди, щоб вони нам допомагали, а не навпаки заважали”, — ділиться військовий.
Один із пілотів, який брав участь в операції, поділився деталями. За його словами, всі учасники розуміли, який це ризик, і що 90% не повернуться.
“Командувач, коли вперше ставив це завдання, він сказав: “У скільки життів цивільних, скільки життів інших людей, ви оцінюєте своє життя та екіпажу? Скільки людей має загинути, щоб ви зрозуміли, що ваше життя цього варте?” І ми дійсно розуміли, що там відбувається”, — сказав військовий.
Люди були без ліків, а бійці без боєприпасів. Їм треба було надати хоч якусь допомогу.
Саме тому всі йшли на цей ризик. Розуміючи, для чого і заради кого вони це роблять. Найбільше хвилювання було, коли ти йдеш до вертольоту перед запуском. У той момент, коли ми вже опинилися в Маріуполі, була висадка людей і вивантаження вантажу — було відчуття ейфорії. На зворотному шляху, через три хвилини після зльоту в мій гелікоптер, де було 20 поранених, влучила ракета ПЗРК, і двигун заглух”, — згадує військовий.
Другий гелікоптер, який був ззаду впав, і весь екіпаж загинув. У кожного пілота за всіма документами прописано, що він особисто приймає рішення про зліт та посадку.
“Є маса нюансів, де він може ухвалити рішення, це можуть бути і складні погодні умови. Проте, навіть незважаючи на це, ми все виконували і було десять причин, чому ми могли відмовитися”, – додав пілот.
