Лист з минулого…

«Відпускай хліб твій за водою, тому що після

багатьох днів знову знайдеш його». (Еккл. 11:1)

Ми багаті не тим, що маємо, а тим, що віддаємо. Робити добро – завжди в пошані. Люди, які допомагали іншим, були прикладом для наслідування, а їхні імена назавжди вписано в історію чеснот людства.

У світовій історії доброчинність має довгу та поширену традицію. Наразі вона є одним з найбільших видів підтримки, яку в ці тяжкі дні російської агресії має Україна у світі. І, насамперед, від української діаспори, яка у всі нелегкі часи українського державотворення завжди простягала руку допомоги кожному, хто опинявся в скрутному становищі – в часи сталінських репресій, голодоморів, світових війн, переслідувань за українську мову і культуру, зрештою за бажання бути суверенною незалежною державою.

Треба зауважити, що з самого початку міграційних процесів доброчинність стала для українців на чужині певним стилем життя, вирішенням соціальних і національних питань – допомоги бідним, сиротам і хворим, створенням українських навчальних закладів та наукових товариств, притулків, друкарень, шпиталів, будівництва українських храмів та ін. І руку допомоги простягали не тільки знамениті та багаті люди, які створювали благодійні фонди свого імені або передавали кошти на потреби нужденних, а й люди з невеликим достатком, і навіть діти, які продовжували родинні традиції доброчинності, закладені церквою та батьками.

Яскравим прикладом таких традицій доброчинності можна назвати родину Івана Фещенка-Чопівського (1884–1952) – відомого українського ученого-металурга, громадського і політичного діяча, міністра Центральної Ради та Директорії, який трагічно загинув 2 вересня 1952 р. у концтаборі Абезь (Республіка Комі).

Звернутися до родинних традицій благодійництва саме родини Фещенко-Чопівських надихнув лист Юрка Фещенка-Чопівського від 12 червня 1955 р. до редакції часопису «Українське православне слово» (орган УПЦ США) про надсилання money order (платіжного доручення) на $30, які він зібрав на будівництво церкви-пам’ятника Святого Андрія Первозванного у Савт Бавнд Бруці (Нью-Джерсі). («Українське православне слово», Нью-Йорк, ч. 7, липень 1955 р. ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 2150).

Продовжуючи традиції свого іменитого дідуся Івана та батька Юрія Фещенко-Чопівських, Юрко зовсім юним розпочав свій шлях благодійника. Згодом це стало традицією не тільки у Юрка, але й у його брата Петра, яких почали наслідували й інші діти українських емігрантів у США, колядуючи та збираючи гроші як на будівництво церкви-пам’ятника, так і для підтримки видавництва самого часопису «Українське православне слово».

4 червня 1961 р., завдяки своїй благодійницькій активності, Юрко Фещенко-Чопівський був удостоєний честі взяти участь у заходах, присвячених урочистому акту вмурування в стіни церкви-пам’ятника Святого Андрія Первозванного у Савт Бавнд Бруці (Нью-Джерсі) цеглин з київських святинь за участі митрополита Мстислава (в миру Степан Скрипник, племінник Симона Петлюри), під час яких «…Юрко Фещенко-Чопівський передав Владиці Митрополитові, для перепоховання в музеї при Церкві-Пам’ятнику, частину першої трумни С. Петлюри й при цьому прирік вірність землі його дідів й батьків – прекрасній Україні, та запевнив, що “сьогоднішний день переховаю на ціле життя, як найдорожчу пам’ятку, яка завжди буде пригадувати мені слова Т. Шевченка, що хто Матір забуває, того Бог карає”. Коротенька промова цього свідомого юнака викликала у владик, священників і багатьох присутні сльози». («Українське православне слово», Нью-Йорк, ч. 7, липень 1961 р. ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 1743)

Свою клятву Юрій Юрійович Фещенко-Чопівський, онук Івана Фещенка-Чопівського, зберіг на все життя, а його самовіддана доброчинність на благо українського народу повернулася йому сторицею. Нині це відомий американський бізнесмен і український меценат. Продовжуючи традиції своєї родини, оплачував утримання офісу для українського посольства у Вашингтоні впродовж півтора року (з 1992 р.), бо у перші роки незалежності держава не мала достатньо коштів. Сприяв тому, щоб посольство розпочало реальну роботу по встановленню політичних та економічних зв’язків із США та відновленню співпраці з українською діаспорою США. Брав активну участь в організації виставки у посольстві України за темою – «Внесок українців у сільське господарство США» і посприяв збору матеріалів для неї. Виставка мала значний успіх під час її показу у Вашингтоні, Філадельфії, університеті штату Айова.

Нині Юрій Юрійович Фещенко-Чопівський – президент Фундації родини Фещенко-Чопівських, є одним із спонсорів української програми при Стенфордському університеті, меценатом Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА) – його фундація входила до Наглядової ради НаУКМА, за що був відзначений почесною відзнакою «Медаль Святого Петра Могили» (2003) – найвищою нагородою НаУКМА. За вагомий особистий внесок у розвиток міждержавного співробітництва, зміцнення міжнародного авторитету України, популяризацію її історико-культурної спадщини 23 серпня 2021 р. був нагороджений державною відзнакою України – орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Як бачимо ідеали дідів, батьків стали ідеалами молодшого покоління, а вже від нього – поколінню наступному, дітям Юрія Юрійовича. Історія родини Клепачівських-Фещенків-Чопівських і нині міцно пов’язана з Україною.

Повертаючись до сучасного стану України у її протистоянні російському агресору, варто відзначити, що підтримка, яку в ці важкі дні має Україна у світі, вражає. А окремі історії розчулюють до сліз, оскільки наша біда виявляє і відкриває нам стільки чудових людей в світі, вже одне це наповнює сенсом нашу боротьбу. Боротьбу українців проти російських окупантів підтримує весь цивілізований світ. Навіть діти, і не тільки з України, розуміють, що Україна зараз героїчно виборює своє право на життя, незалежність і свободу.

Такі дружні прояви з усього світу дають надію, що добро все одно переможе, як би російський агресор не намагався переповнити чашу зла.

Українці вдячні за допомогу як світовим знаменитостям та благодійницьким організаціям, так і всім небайдужим громадянам різних країн.

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

У дописі використані документи та періодичні видання, що зберігаються у Центральному державному архіві зарубіжної україніки (ЦДАЗУ, м. Київ), та інформація із відкритих інтернет-джерел.

Надія Лихолоб

ЦДАЗУ, м. Київ