“Зараз Україна знов у вогні. Боронить не лише себе, а потенційно всю Європу, увесь світ. Допоможіть! Допомагаючи нам, ви страхуватимете й себе”, – такими словами звернувся до керівників та громадян усіх країн планети Костянтин Сушко, член Національних спілок України: письменників та журналістів, лауреат Всеукраїнської премії ім. Івана Франка. Окремо звернувся й до громадян країни-агресора.
Портал української діаспори “Стожари” публікує оригінал звернення:
Рано-вранці 24 лютого 2022 року, не маючи для того жодних підстав, Російська Федерація розв’язала безпрецедентну в історії людства війну проти України. Власне, «підстави» придумав очільник держави-агресора Владімір Путін. Це, насамперед, «денацифікація» й «демілітаризація». Що то є? Перше, за мисленням постояльця уральсько-алтайського бункера, «визволення українців з-під націоналістичного гніту», а друге – «запобігання неприпустимій мілітаризації» нашої держави. Шизофренічно-параноїдальний зміст обох «мотивів» видно неозброєним оком. Стосовно першого, достатньо згадати, якої національності Гарант Української Конституції, а друге яскраво висвітлюється кожним напрямком, як внутрішньої, так і зовнішньої політики України. Та головно: до обох «мотивів», якби вони були в наявності, ані Путін, ані будь-хто інший із його імперії, не мають жодного стосунку, позаяк перебували б «підстави» у зоні, як інтересів, так і клопотів, виключно тієї ж України – демократичного й суверенного державного утворення. Більшість росіян геть цим не переймається, тож думає (чи смиренно робить вигляд?), буцімто московське військо на території України захищає її населення від насильницької фашизації. Кого? Нащадків тих, хто 77 років тому, до речі, пліч-о-пліч із батьками й дідами сучасних московитів-росіян, розгромив фашизм гітлерівський?
Абсолютно не знаючи України й геть не уявляючи, якими є українці насправді, Путін со товаріщі сподівалися, що москвинських «визволителів» зустрічатимуть «у Малоросії» з хлібом-сіллю… А в реальності? Незважаючи на те, що в зоні бойових дій частково або ж повністю опинилися Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Харківська, Луганська, Донецька, Запорізька, Херсонська, Миколаївська та Одеська області – майже третина України – на всіх напрямках агресор зустрів відчайдушний та нищівний опір. Опір той наростає, усе більше перекидаючись у наступ. Станом на 14 квітня «путінські миротворці» втратили близько 20 тисяч солдатів та офіцерів – навіть генералів! – (на 5 тисяч більше, ніж СРСР утеряв за 10 років бойні в Афганістані), 739 танків, 358 артилерійських установок, 115 одиниць реактивних систем залпового вогню, 60 одиниць засобів протиповітряної оборони, 158 літаків, 143 гелікоптери, 1429 автотранспортних одиниць, 7 кораблів, 76 цистерн для пального, 120 безпілотників, 25 одиниць спецтехніки, 4 оперативно-тактичних комплекси. І що знаменно: Україну в її справедливій боротьбі підтримують усі члени Европейського Союзу (27), уряди переважної більшості країн світу. Голоси на підтримку українців долинають із найвіддаленіших куточків планети.
Історія досі не відала таких масштабів моральної і матеріальної підтримки країни, що зазнала воєнної агресії.
А в цей час московські «денацифікатори» й «демілітаризатори», показавши свою абсолютну бойову неспроможність уже в перші години нашестя, намагаються компенсувати її масовими убивствами мирних мешканців та нещадним руйнуванням, а то й повним знищенням українських сіл, містечок і міст… Волноваха, Маріуполь, Харків, Охтирка, Ізюм, Чернігів, Суми, Буча, Бородянка, Щастя, Чорнобаївка, Ірпінь… Запам’ятайте ці назви! Віднині, вимовляючи їх, слід вставати і схиляти голови, бо вони перетворилися на символи не тільки мужності та стійкості українських воїнів, а й горя і страждань мирних жителів. Дуже потерпів від численних атак окупанта столичний Київ. На всій території України бомбардуванню піддаються школи, дитячі садочки, культурні заклади. Пошкоджено 800 закладів освіти, 74 зруйновані повністю. Вбито 200 дітей та близько 350 поранено, 121 тисячу неповнолітніх вивезено на територію Московії. В одному тільки Маріуполі знищено більше 20 тисяч мирних мешканців! При цьому окупанти використовують не лише, так би мовити, традиційні засоби масового знищення, а й крадькома вдаються до категорично заборонених міжнародними конвенціями – фосфорних бомб, а також хімічної та бактеріальної зброї.
А є ж іще ядерна…
В ім’я чого все це робиться? Виключно для вгамування гегемоністських амбіцій Путіна і його оточення. Це треба зупинити. Не ціною подальших людських втрат, а протестом. ВСЕСВІТНІМ ПРОТЕСТОМ І БОЙКОТОМ! Адже сильно помиляється той, хто вважає, буцімто наразі вирує суто, локальний московсько-український конфлікт, тоді як насправді світ опинився на порозі ІІІ світової війни. І стала тому на заваді Україна. Першою! Точно так, як у ХІІІ столітті, ціною втрати власної державності, в особі Київської Русі вона закрила Європу від татаро-монгольського нашестя, як винесла на своїх плечах головний тягар нацистської навали у столітті ХХ. Тоді, упродовж 1941-1945 років, Україна не лише стала головною ареною для кривавих спектаклів, а й сплатила за перемогу над гітлеризмом життями 20 мільйонів своїх громадян, що складає ледь не половину довоєнного населення України й трохи менше половини усіх людських втрат СРСР у Другій світовій.
Зараз Україна знов у вогні. Боронить не лише себе, а потенційно всю Європу, увесь світ. Допоможіть! Допомагаючи нам, ви страхуватимете й себе. Спритні людці ховаються зараз на багамах, сейшелах, ув еміратах та мальдівах і т.д. Але це – поки що. Настане, не приведи Господи, час, і на Земній кулі сховатися буде ніде – для ракет із ядерними боєголовками відстаней не існує. Вимагайте од своїх урядів рішучіших дій, щодо кліки московських душогубів, нарощуйте моральну й матеріальну допомогу Україні.
Водночас треба подумати про глобальне роззброєння. Слід негайно припинити згубну практику вирішення міжнародних проблем через застосування засобів знищення. Викиньмо із життя землян цей кривавий пережиток світової історії. Спрямуймо цивілізаційний розвиток людства в абсолютно мирне русло. Цілковитий мир стане не тільки запорукою світового спокою і розвою, а й покінчить із жахливими злиднями, в яких перебуває сьогодні 120 мільйонів землян.
Окреме звернення до громадян країни-агресора:
Росіяни!
З вашого потурання, одна, не в міру закохана в себе особа, перетворила вашу Батьківщину на справжню імперію зла, плоди чого ви вже потихеньку споживаєте. Наслідки численних економічних, політичних і культурних санкцій, застосованих щодо Росії зусібіч, ще не охопили вас, як слід, бо їхній вплив на ваше життя в усіх його проявах тільки починає даватися взнаки. А в цей час, зазнаючи поразку за поразкою, Путін прагне затягнути війну, заморозити, чим, звісно, знесилить Україну, зате свою – вашу! – приведе до катастрофи. Зараз усе ще можна зупинити, зупинивши війну й прибравши свої війська з усієї території України до останнього окупанта. Переможцями із цієї кампанії вам ніколи не вийти, позаяк загарбницькі війни, що мають тенденцію (як зараз) супроводжуватися мародерством та геноцидом з боку тих, хто їх розв’язує та здійснює, вікторіями ніколи не закінчуються. Навіть, коли мир буде підписано на «завойованих» РФ умовах. Бо через звірства вашої солдатні в Україні, до вас усе міцніше й міцніше прилипає тавро ПОКИДЬКІВ-НЕЛЮДІВ.
Як же так могло статися, що нація, буцімто вихована на гуманістичних принципах Радіщева й Толстого, Достоєвського та Єсеніна, Буніна й Короленко, Пастернака й Шукшина, Галича й Висоцького, виплодила стільки убивць та злодіїв, що навісніють сьогодні на території сусідньої, донедавна дружньої, країни?
Знаєте, чим це вам загрожує? Насамперед тим, що визначення «росіянин», завдяки вашим «миротворцям», може стати лайливим у всьому світі. Вас підстерігає тотальна світова, фізична й моральна блокада, через яку не втратити залишки своєї національної ідентичності вам навряд чи вдасться. Тож, поки не пізно, зупиніться! Путін, виставив на кін найцінніше, що є в нації – ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИМІР-СТАНДАРТ. І набутки цього виміру Росія, через своїх затурканих громадян у солдатських строях, втрачає з кожним днем, з кожною годиною розв’язаної нею війни.
Слава Україні!
Підготували: письменник Костянтин Сушко (Запоріжжя, текст),
журналістка Ганна Горська (Запоріжжя, переклад англійською),
краєзнавець Сергій Пилипенко (Херсон, технічне оформлення)