Незважаючи на складну економічну ситуацію і пандемію, в Україні йде активна підготовка до створення художнього фільму «Конотоп». Відомий український режисер, сценарист, дослідник української історії Тарас Каляндрук розповів в інтерв’ю нашому виданню про роботу над новим кінопроектом.
- Як у Вас з’явилася ідея фільму «Конотоп»?
- Кілька років тому ми вшановували пам’ять видатного українського гетьмана Івана Виговського в селі Руда на Львівщині, де колись знаходився його родовий маєток, де, за переказами, він і похований. Зараз у Руді діє меморіальний музей славетного гетьмана. На вшануванні демонстрували мій документальний фільм «Іван Виговський».
- Я чула, що це був перший в Україні документальний фільм про Великого Гетьмана.
- Ви маєте рацію. Фільм був створений ще в 2009 році і це була перша документальна спроба осмислення цієї визначної особистості. Але давайте повернімось до теми розмови. Так-от, на вшануванні в Руді до мене підійшла група київських гостей із патріотичних козацьких організацій. Вони запитали мене, чи не міг би я взятися за створення художнього фільму про Конотопську битву, адже ця тема є вкрай актуальною, позаяк проросійські сили готуються створити за українські гроші свій варіант прочитання історії Конотопської битви.
- А хіба вона відрізняється від української?
- Відрізняється, ще й як. Для українців Конотопська битва – це історія нашого успіху, якою ми по праву можемо пишатися. Для консолідації української нації Конотоп є тим самим, чим є Тевтобург для німців чи Грюнвальд для Речі Посполитої. А Москва не може пережити, що наші предки завдали їй тоді надзвичайно дошкульної поразки, тому тема Конотопської битви Москвою висвітлюється діаметрально протилежно: в рази применшується чисельність московської армії, занижується кількість втрат, а поразка приписується випадковості або татарському фактору. Крім того, маємо: замовчення фактів, які не вписувались у цю концепцію, знищення документів, репресованих істориків, які досліджували цю тему. Ще працюючи над документальним фільмом про Виговського я дізнався шокуючу правду: знаменитого українського історика Михайла Грушевського було знищено саме за спробу висвітлення Конотопської битви. Адже в Москві він якраз працював над черговим томом своєї історії України-Руси, де мала бути описана Конотопська перемога.
- Невже це може бути правдою?
- Ви самі можете легко переконатися в цьому, відкривши останній виданий том Історії України-Руси (перша частина десятого тому) і переконатися, що його історія буквально обривається на подіях, які передували Конотопській битві. Професор Віктор Ідзьо в 90-х роках ХХ ст., працюючи в московських архівах, знайшов матеріали, які свідчать про те, що Михайло Грушевський працював над десятим томом, в якому мали бути раніше невідомі документи про Конотопську битву. Матеріали, які знайшов Грушевський, мали стати сенсацією, адже до нього в Україні (зрештою, як і ніде в світі) не було жодного комплексного дослідження Конотопської кампанії. Це, звичайно, викликало занепокоєння в кремлівських вождів, і Грушевського швиденько вивезли в Кисловодськ, де під приводом операції з видалення карбункула закатрупили на операційному столі. Дочка Грушевського Катерина, якій після смерті батька чудом вдалося видати першу частину десятого тому (ту, яка закінчується Гадяцькою угодою), була негайно заарештована і згодом закатована в засланні. Усі матеріали другої частини десятого тому були конфісковані і зараз переховуються в спецархівах.
- А чи не страшно Вам братися за таку небезпечну тему?
- Я завжди брався за небезпечні теми, за які інші боялися братися, завжди відкривав для українців щось нове. Коли я працював над фільмом «Роман Шухевич», то відкрив заборонену донині тему про УПА на Кубані, про розгром загоном Мирослава Симчича дивізії НКВС і знищення її керівника генерала Дергачова, про ліквідацію упівцями соратника Гітлера Віктора Лютце, про те, що автомат Калашникова є лише переробкою німецького автомата Штурмгевер-43 і т.д. Деякі з цих тем тепер вже відкриті, а окремі, наприклад, дії УПА на Кубані, і досі є під негласною забороною. Так само, як всі інші мої фільми. Так, мій фільм «Віденськими стежками Івана Франка. Подорож в обороні честі», який розвінчав інспіровану путінським режимом спробу видати в Європі Івана Франка за антисеміта, боялися показувати на центральних каналах. А фільм «Брати» (про допомогу Західної України голодуючим за Збручем) і досі як можуть замовчують, адже нашим ворогам йдеться не про те, щоб об’єднувати Україну, а розділяти її, в тому числі й ідеологічно.
- У чому полягала головна складність у роботі над сценарієм?
- У життєписі Івана Виговського є дуже багато білих плям, суперечливих даних і перекручень. Адже московські історики століттями цю інформацію знищували або подавали виключно в негативному ключі. Тому доводилося по крупинках просіювати, ретельно аналізувати факти, досліджуючи тему. Мені значно полегшило завдання те, що, працюючи над документальним фільмом, я уже зібрав унікальну документальну базу, яка дала змогу максимально об’єктивно висвітлити історію як особи самого гетьмана, його соратників і ворогів, так і передумови та перебіг битви. Але, зізнаюся, оскільки я прийшов у кіно з науки, процес дослідження мене захоплює. Я вивчаю біографію персонажа, його мотивації тощо. Мені подобається знаходити деталі, які сприяють кращому розкриттю характеру головних героїв. Крім того, в історичному фільмі дуже важливо передати атмосферу епохи, а це також потребувало клопітких досліджень.
- Що для Вас головне в цій історії?
- За задумом це епічний історичний бойовик з елементами біографічної драми та політичного триллеру. Я обмежив її часовими рамками від смерті Богдана Хмельницького до Конотопської перемоги, оскільки більше в фільм просто не влізе, історія настільки насичена, що треба було вибирати найцікавіший період.
На прикладі Конотопської битви хочу показати високу бойову ефективність тогочасної військової організації Козацької України, яка дозволила не лише протистояти потужній військовій машині Московського царства, а й перемагати її. Тому військових батальних сцен у фільмі буде багато. Фактично, це буде епічна картина на зразок «Трої», але з переможним кінцем. До того ж, якщо Троя була захищена від ворога могутніми стінами, то укріплення Конотопу в часи панування артилерії були не такими вже й значними, важливу роль тут відіграв бойовий дух і військове мистецтво оборонців. Адже по співвідношенню українських і московських сил під Конотопом ця оборона далеко перевищує навіть широко розпіарену Сталінградську битву. На кожного козака вело наступ 200 ворогів, на одну гармату було 50 ворожих. І при такому співвідношенні наші предки більш як два місяці ефективно протистояли ворогу і дотрималися до приходу гетьмана, а потім спільними зусиллями розгромили загарбників. На превелику досаду московських істориків, у Конотопі ніяких татар не було, його обороняли українці. Тому всі розмови, що татарська орда була запорукою Конотопської перемоги, це міф, вигаданий кремлівськими борзописцями.
- Чи Ви вже вибрали акторів для фільму і як Ви їх підбираєте?
- Я не хочу озвучувати весь склад, це буде трохи згодом, скажу лише, що головну роль зіграє заслужений артист України Орест Огородник. Я бачив його ролі в кіно, в театрі. Це просто фантастичний актор, який створює атмосферу могутньої козацької енергії і якнайкраще підходить до образу.
- Хто підтримав Ваш проект?
- Проект фільму підтримали низка громадських організацій в Україні та за її межами. Зараз збираємо кошти. З проектом кожен може ознайомитись на сторінці у Facebook. У перспективі кожен українець зможе долучитися до створення цього фільму своїми коштами, знаннями, працею, талантом, ресурсами. Переконаний, цей фільм стане дійсно народним кінопроектом.
- Чи сподіваєтесь Ви своїм фільмом змінити українське суспільство?
- Саме так. Згадаймо, як фільм «Хоробре серце» вплинув на шотландців, і як взагалі в світі образ шотландця асоціюється з цим фільмом, чи як фільми Акіри Куросави вплинули на світосприйняття японців. Українці ще не усвідомили, наскільки важливою для них є Конотопська перемога. З колоніального минулого тягнеться тенденція, коли треба про все говорити якось так лагідно, м’яко, наприклад, ворогів не можна називати ворогами, а треба лагідно «воріженьками», які самі десь щезнуть, «як роса на сонці». Натомість наші предки часів Виговського прямо називали речі своїми іменами, чітко розрізняли добро і зло, друзів і ворогів, і своїми грудьми закривали ворогам шлях на нашу землю. Про це й буде розповідати фільм.
- Дякуємо Вам за цікаву розмову. Хочемо побажати, щоб Ваш проект якнайшвидше побачив світ і дійшов до глядача.
- Дякую.
Розмову вела Ярослава Хортяні.