Російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Поглинення України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проекту, який тягнеться вже не одне сторіччя. Розв’язана Росією війна проти України в лютому 2022 р., а фактично проти всього демократичного світового правопорядку, призвела до глибокої прірви у відносинах між Україною і Росією. Можна називати багато політичних, психологічних і технічних причин цієї війни, але в самій їх суті лежить те, що Росія надовго застрягла в минулому – у той час, як світ пішов уперед, Росія пішла назад.
Проводячи паралелі з минулим творення української державності варто згадати актуальні і на сьогодення думки одного з борців за незалежність України у ХХ ст., українського державного і політичного діяча, керівника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії (від серпня 1919 до травня 1920 року) Ісаака Мазепи (1884–1952) щодо побудови суверенної Української Держави та одвічного протистояння з так званим російським “старшим братом”. Ісаак Мазепа вважав, що радянські настрої в народних масах – це ілюзії, які зникнуть при зустрічі з режимом більшовицької диктатури й терору. Відстоював думку, що невирішення національної проблеми на Сході Європи стане постійним джерелом нестабільності на всьому континенті. І лише утворення незалежної і демократичної України стане запорукою мирного розвитку Європи.
Авґсбурґ (Німеччина) ч.6, червень 1952 р.
ЦДАЗУ, заг. бібл. ф., інв. № 3320
“В теперішньому змаганні між московським большевизмом і західно-європейською демократією наше місце по стороні тих, що боронять найкращі традиції європейської цивілізації – свободу особи і вільність націй проти деспотизму – якого б то не було походження”. Таку оцінку українсько-російським відносинам в 1946 р. дав Ісаак Мазепа у своїй праці “Підстави нашого відродження”, ч. 2. (ЦДАЗУ, бібл. ф. № 4, інв. № 815-В).
З творів Ісаака Мазепи випливають прогнози й завдання, що і ми маємо робити, щоб не марнувати своїх сил та прямувати до єдиної мети: визволення України з під усіх форм гноблення – національного, соціального, культурного; до об’єднання, до боротьби і до встановлення традиційної демократичної влади в нашій Україні. І його оцінки творення незалежної Української Держави актуальні і на цей час, оскільки по своїй суті сучасна політика Росії мало чим відрізняється від більшовицьких зазіхань совєтського періоду.
У своєму нарисі “Україна під Червоною Москвою” (Прага, 1941 р.) Ісаак Мазепа також звертає увагу на українсько-російські відносини: “В зв’язку з теперешніми воєнними подіями на Сході Європи ввесь культурний світ довідався про страшний, варварський режим, що панує під большевицькою владою в Україні. Але те, що діється в Україні тепер, є лише логічним продовженням того, що було перед війною.
…Ціла історія большевицького панування в Україні це – систематичне й безнастанне вимагання московського центру цілковито підпорядкувати собі Україну, стерти й знищити український народ як націю, обернути українські маси в пасивний етнографічний матеріал для створення “єдиної совєтської нації”. Тільки через невпинний опір українських мас, що вимагав великих жертв від нашого народу, московським окупантам не вдалося здійснити своїх планів в Україні. Ворожий наступ Москви викликав протинаступ; пробуджував і кристалізував національну енергію українських мас, кидав їх на криваву боротьбу з московськими насильниками.
…протиукраїнська політика Москви, започаткована в рр. 1929–1930 і пізніше, в основних своїх лініях залишається незмінною до цієї пори”. (Із передмови І. Мазепи до другого видання його книги “Україна під Червоною Москвою”. Вперше цей матеріал був надрукований в лондонському журналі “The Slavonic Review” за січень 1934 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. № 1, інв. № 233-П ).
У вересні 1948 року, І. Мазепа ініціював і підписав меморандум на ім’я Генерального секретаря Організації Об’єднаний Націй, який був своєрідним закликом до світової демократичної спільноти звернути увагу на реальний стан справ в Україні, де українці зазнають утисків з боку радянського режиму (власне московського). Історія повторюється і Україна знову звертається до міжнародних організацій з приводу агресії Росіі.
Актуальною на сьогодення залишається і настанова Ісаака Мазепи: “В цей критичний момент, коли наш народ стоїть перед страшною загрозою свого повного національного, а навіть фізичного знищення, завдання усіх українців, де б вони не жили, повинно бути: стати однодушно до праці для визволення нашого народу. А коли визволимося, то знайдемо шляхи для впорядкування нашого внутрішнього життя на рідній землі так, щоб це відповідало нашим народоправним традиціям, які ніколи не вмирали в Україні”. (І. Мазепа “Підстави нашого відродження”, ч. 2. Німеччина, 1946 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. № 4, інв. № 815-В).
Цим він залишив для нас свій заповіт, який покладає на нас обов’язок провадити боротьбу з відвічними ворогами за вільну, соборну, незалежну і демократичну Україну.
Україна у важкій кривавій війні знову стає ключовим фактором творення світлого майбутнього людства, а особливо у Європі. Майбутнього без воєн. Україні важливо з честю довести почату справу до кінця.
СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!
У дописі, присвяченого 70-літтю з дня смерті Ісаака Мазепи (18 березня 1952 р.), використані документи ЦДАЗУ та інформація із відкритих інтернет-джерел.
Надія ЛИХОЛОБ, ЦДАЗУ